Перерозподіл фінансів в Україні

Міністерство  освіти і науки молоді та спорту України

Рівненський державний  гуманітарний університет

Кафедра економічної теорії

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни: «Національна економіка»

на тему:

«Перерозподіл фінансів в Україні»

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка  III курсу

спеціальність

економічна кібернетика

групи ЕК-31

Паршина Марія

 

Перевірив:

доц. Галуха Василь Левкович

 

 

 

Рівне – 2011

 Фінанси є однією  з найбільш важливих і складних  економічних категорій. Без них  неможливе функціонування держави  і діяльність юридичних та фізичних осіб, тому що саме вони забезпечують вартісний рух створеного у суспільстві валового внутрішнього продукту та відображають складні відносини, що виникають при цьому.

У процесі руху фінансів держави відбувається розподіл та перерозподіл сукупного суспільного продукту та контроль за задоволенням суспільних потреб. Необхідність державних фінансів зумовлена тим, що за будь-якого типу економічних відносин основним призначенням держави є забезпечення фінансовими ресурсами тих потреб, які не можна задовольнити через ринковий механізм, тобто через попит і пропозицію, а також особисто кожним громадянином у зв'язку з відповідними об'єктивними причинами. До них слід віднести структурну перебудову економіки, боротьбу з монополізмом, захист навколишнього середовища, соціальний захист населення, а також проведення фундаментальних наукових досліджень, загальну освіту, підготовку кадрів, соціальне забезпечення і страхування, охорону здоров'я тощо.

Фінанси формують життєдіяльність  суспільства, забезпечуючи реалізацію завдань і функцій держави в цілому. Це досить складне, багатогранне суспільне явище, що характеризується різноманітними суспільними ознаками й формами прояву.

Таким чином, дослідження проблем перерозподілу фінансів України неможливе без з'ясування поняття та змісту фінансів. Розуміння сутності й призначення фінансів, особливостей їх функціонування пов'язане з природою і функціями держави, здійсненням розширеного відтворення, існуванням товарно-грошових відносин. Формуючись у сфері матеріального виробництва, більшість грошових доходів згодом дещо трансформується, перетворюється, рухається в межах різних правових режимів. За участю фінансів відбувається розподіл результату відтворення - сукупного суспільного продукту, його перерозподіл і доведення його складових частин до кінцевого споживача. Коштами фінансових ресурсів організовується стимулювання, розвиток виробництва, підтримка об'єктивних і раціональних пропорцій розвитку суспільного виробництва та держави.

В економічній науковій літературі досі немає єдиної думки щодо визначення фінансових ресурсів. Так, Бірман О.М. в підручнику «Планування оборотних коштів» характеризує фінансові ресурси як виражену в грошах частину національного доходу, сконцентровану безпосередньо в державі чи підприємствах для використання на цілі розширеного відтворення і на загальнодержавні потреби [1, с. 86]. Автор підручника «Державні фінанси України» Василик О.Д. вважає, що фінансові ресурси - це грошові накопичення і доходи, що створюються в процесі розподілу і перерозподілу валового і внутрішнього продукту й зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб [2, с. 34]. Гойда.Т.В визначає фінансові ресурси як сукупність доходів, відрахувань та надходжень, що перебувають у розпорядженні підприємств, організацій та держави і спрямовуються на задоволення суспільних потреб з метою розширення виробництва і зростання матеріального добробуту суспільства [3, с. 15].

На мою думку, зазначені  визначення сутності фінансових ресурсів не відображають всієї складності даної категорії, а переважно розкривають лише окремі ключові їх аспекти.

Найбільш повне визначення фінансових ресурсів надає Павлюк К.В., характеризуючи їх як грошові нагромадження і доходи, які створюються в процесі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту і зосереджуються у відповідних фондах для забезпечення безперервності розширеного відтворення та задоволення інших суспільних потреб [4, с. 60]. В цьому визначенні виражені економічна основа, зв'язок фінансових ресурсів з відтворювальними процесами, форми їх виявлення.

Враховуючи викладене  вище, зазначимо, що до складу фінансових відносин входять грошові відносини, пов'язані з утворенням, розподілом і використанням цільових грошових фондів як на централізованому, так і на децентралізованому рівні. Вони виникають у процесі руху вартості сукупного суспільного продукту та його складової частини - національного доходу - між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами, організаціями й населенням - з іншого, а також всередині підприємств та організацій і між ними.

За допомогою державних  фінансів реалізуються розподільно-перерозподільні  відносини, що виникають у процесі формування і використання централізованих фондів грошових коштів, призначених для фінансового забезпечення виконання державою покладених на неї функцій.

Так, фінансова діяльність держави, як зазначає А.Г.Зюнькін, зумовлена об`єктивною необхідністю розподілу та перерозподілу національного доходу, а також задоволення як індивідуальних потреб громадян, так і потреб суспільства в цілому [5, с. 14]

Розподіл коштів є  також одним важливих напрямів фінансової діяльності держави. Саме під час  розподілу коштів чіткіше простежуються  пріоритети державної політики та її співвідношення із функціями держави, в тому числі закріпленими у законодавстві (в першу чергу в Конституції України). Розподіл коштів здійснюється на підставі Бюджетного кодексу України відповідно до затверджених річних фінансових планів як держави (державний бюджет), так і окремих суб'єктів (місцеві бюджети, бюджетні розписи, кошториси бюджетних установ тощо).

Перерозподіл фінансів між галузями народного господарства, територіями країни, сферами суспільної діяльності здійснюється за допомогою бюджету.

Державний бюджет є особливою  економічною категорією перерозподільних відносин, яка пов’язана з відокремленням частини національного доходу для використання державою з метою задовільнення потреб суспільства і окремих його державно-територіальних формувань.

Так Опарін В. М у своєму підручнику зазначає що державний бюджет – грошові відносини держави з фізичними та юридичними особами в зв’язку із формуванням централізованих фінансів, а також відносини, які пов’язані з розподілом і перерозподілом національного доходу держави, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних установ і заходів, які вони проводять [6].

Головне призначення  бюджету — регулювати розподіл валового внутрішнього продукту за підрозділами виробництва, галузями економіки, адміністративно-територіальними утвореннями, верствами населення, ґрунтуючись на потребах ринкового господарства відповідно до визначеної фінансової політики.  

Слід розрізняти первинний i вторинний розподiл (або перерозподiл). Первинний розподiл починається разом із розподiлом виручки, яку отримує пiдприємство за продукцiю, роботи, послуги. Кошти направляються на покриття матерiальних затрат, оплату працi, утворення амортизацiйного фонду. Пiсля цього пiдприємство розраховується з державою у виглядi сплати податкiв в бюджет, внескiв в державнi цiльовi фонди соцiального страхування, соцiального забезпечення та iншого призначення. Разом iз формуванням бюджету та iнших централiзованих фондiв грошових коштiв починається процес перерозподiлу ранiше розподiленої вартостi.

Необхiднiсть перерозподiлу пов'язується із:

- утриманням невиробничої сфери суспiльства;

- забезпеченням держави грошовими коштами для виконання нею своїх функцiй (втручання в економiку, соцiального захисту населення, управлiння i оборони) [7, с. 9].

Бюджет, в основному, відображає вторинний перерозподіл, тобто після  первинного розподілу валового внутрішнього продукту на основні його складові здійснюється вторинний перерозподіл за допомогою податків і надання за рахунок бюджету громадянам суспільних благ і послуг.

Структура бюджету країни характеризується не тільки складом  доходів, а й будовою бюджетної системи,  яка включає в себе всю сукупність  бюджетів що створюються в державі. В основу бюджетної системи кожної країни кладеться її адміністративно-територіальний поділ . Саме він визначає вертикальну структуру державних органів влади і структуру відповідних фондів, що становлять фінансову базу їх функціонування. Сам характер взаємовідносин між бюджетами різних рівнів може будуватися на основі єдності, коли вся сукупність бюджетів становить єдине ціле і за доходами і за видатками, і на основі автономії бюджетів, яка передбачає що кожен бюджет має свою доходну базу і свої видатки. Бюджетний процес в умовах автономії регулюеться на місцях лише законодавчими актами. Місцевим органам надаються широкі права у встановлення місцевих податків, у визначенні статтей видатків. Перші кроки до автономізації місцевих бюджетів Україна вже зробила.

Розподіл фінансів на державні й місцеві набув особливого юридичного, соціального й економічного значення в Україні після прийняття Конституції 1996 року, згідно з якою органи місцевого самоврядування вилучено зі складу органів державної влади, а відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення [8].

З року в рік місцеві  бюджети набувають дедалі більшої  ваги як за обсягом фінансових ресурсів держави, так і щодо розв'язання соціально-економічних  проблем регіонів, де проживає переважна частина населення України. У нашій країні кількість місцевих бюджетів чи не найбільша в Європі: у 2010 році їх налічувалось більше 12 тис. місцевих бюджетів. За кількістю місцевих бюджетів серед європейських країн Україна поступається лише Франції [9].

За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються витрати  по розв'язанню проблем місцевого рівня. Джерелами місцевих доходів є  кошти від приватизації, орендна плата, дивіденди від підприємницької діяльності, місцеві податки. Так, прибутковий податок з громадян повністю передається до бюджетів за місцем їх проживання. В розмірі 100 відсотків до місцевих бюджетів базового рівня передаються всі місцеві податки і збори. Відрахування від загальнодержавних податків і зборів до бюджетів областей здійснюють на основі стабільних (затверджених) нормативів. Так, наприклад, обсяги коштів, які спрямовуються до Державного бюджету України, сягають 71,5% зведеного бюджету, та лише 28,5% припадає на 12 тисяч місцевих бюджетів [10].Тим областям (регіонам), в яких доходна частина не перекриває мінімальних потреб по витратах, надаються дотації, субвенції або субсидії.

Перерозподіл фінансів між центральним та місцевими бюджетами в контексті підвищення ефективності бюджетної системи України є одним із найбільш актуальних завдань. Наразі місцева влада по суті перетворена в регіональні відділи центральних органів влади (це стосується і виконавчих, і представницьких органів влади), відповідно, займається реалізацією державної політики, а не розвитком власного регіону. Органи місцевого самоврядування мають право встановлення місцевих податків та зборів, проте ці податки характеризуються невеликим обсягом надходжень. Витрати на адміністрування деяких місцевих податків перевищують надходження від їх сплати. Місцеві податки та збори формують до 2 % дохідної частини місцевих бюджетів, тоді як в ЄС їхня частка сягає 30 % [11].

Місцеві органи влади  розпоряджаються фінансовими ресурсами, які, в основному, виділяє центральна влада, їхні фінансові можливості обмежені, відповідно й функції — допоміжні. Водночас рівень фінансової незалежності місцевих органів влади — це найхарактерніший показник рівня розвитку демократичних засад у державі. Без фінансово-незалежних місцевих органів самоврядування розвиток демократії неможливий. Тому дуже важливо при побудові бюджетної системи України виробити правильні засади її демократичного становлення та розвитку. Наразі в Україні на процес перерозподілу бюджетних коштів чиниться значний політичний тиск. Для того, щоб мінімізувати суб’єктивний вплив на процес перерозподілу державних коштів та забезпечити більшу обґрунтованість даного процесу, необхідно поширити практику формульного розрахунку трансфертів, а також переглянути окремі діючі формули. Так, наприклад, нинішній механізм перерозподілу податку з доходів фізичних осіб, який спрямовується за місцем реєстрації платника податків, призводить до того, що більшу частину даного податку акумулюють ділові центри України. Таким чином, регіони, передусім слаборозвинуті, отримують менше коштів від сплати цього податку навіть за більшої кількості робочих місць, попри те що вони, навпаки, потребують більше коштів для стимулювання ділової активності. В даному контексті більш доцільним бачиться формування єдиного фонду надходжень податку з доходів фізичних осіб і перерозподіл його через застосування формульного підходу, який має спиратися на кількість зареєстрованих жителів на відповідній території.

Досі неодноразово робилися спроби поліпшити фінансове становище  на місцевому рівні, проте вони були здебільшого непослідовними й спрямованими на вирішення часткових питань. Заходи, які вживалися, усе ще не змогли забезпечити реальної передачі органам влади нижчих рівнів відповідальності та прав прийняття рішень. Слід зазначити, що економічний розвиток більшості країн світу супроводжувався, зокрема, зростанням ролі фінансів місцевих органів влади у розв'язанні численних завдань повсякденного життя.