Передумови та причини міграції робочої сили

 

 

 

                                                  РОЗДІЛ III                                           .   
                                            . 
     СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

   .          . 
       Основну роль у сучасному міжнародному русі населення грає трудова міг- рація.Масштаби її постійно ростуть, і в цей процес залучені практично всі країни.Міжкраїнова трудова міграція прийняла безпрецедентний характер,стає типовим явищем соціально-економічного життя сучасного світу.На початку 2003 року нараховувалося  близько 30 млн.трудящих-мігрантів.З урахуванням членів їх родин,учасників маятникової міграції (фронтальеров),сезонників,  нелегальних  іммігрантів загальна чисельність трудових мігрантів оцінюється в чотири-п'ять разів вище.                                               .            .                                                                                                          …..Можливість  міжнародної  міграції  робочої  сили  створюється національни-     ми розходженнями в заробітній платі. Необхідність переселенських рухів най-    маної праці від країни до країни диктується  нерівномірністю утворення від-  носного перенаселення на міжнародній арені. Робоча сила рухається  від  країн  багатих трудовими ресурсами, до більш багатим капіталом країнам. Більш по- ловини міжнародних мігрантів є вихідцями з країн,що розвиваються, 2/3 з них знаходяться в індустріальних країнах.Приплив нових контингентів мігрантів  у  ці країни зв'язаний з якісними диспропорціями на їхніх ринках праці.[14.ст.69]           
. Потоки трудової міграції протягом тривалого періоду часу перетерпіли визначені зміни.У минулому столітті міжнародна міграція було спрямовано в основному в бідні капіталом колонії,і насамперед у Північну  Америку, Австралію. .          . 
  Масова імміграція в окремих районах світу привела до виникнення  і  розвитку  там переселенських суспільств,що додало імпульс розвитку світової господарської системи.Переміщення іммігрантів,засобів виробництва і фінансових ресурсів  сприяло утворенню в другій половині 19- початку 20 у групи переселенських держав,основні напрямки суспільного розвитку яких визначалися  європейськими державами.У цей період відбувалися також значні переміщення населення з Китаю й Індії переважно в Південно-Східну Азію і райони Індійського океану.[7.ст.126]                                                                 .  
   В другій половині минулого сторіччя сформувалися нові центри притягання  іммігрантів.Еміграція стала йти з менш розвитих у більш розвиті країни.         .      . Самий могутній центр притягання склався в Західній Європі,у результаті з   постачальника емігрантів вона перетворилася в центр притягання робочої сили сили.Уже на початку 50-х у країнах ЄС нараховувалося близько 15 млн.  трудящих-мігрантів і членів  їхніх родин. У середині 70-х великий центр ім-  міграції склався в районі Перської затоки,і на початку 90-х іноземці складали  там 70% робочої сили. Своєрідним центром притягання іммігрантів,націона-  лістичним за своїм характером, став Ізраїль.Його населення на 2/3 збільшилося за рахунок міграційних потоків і значною мірою(на1/3) за рахунок вихідців  з Радянського Союзу. У Латинській Америці центрами притягання робочої сили стали Аргентина,Бразилія і Венесуела з чисельністю іммігрантів від 5 до 8  млн. чоловік. В Африці центрами  притягання робочої сили стали ПАР і Кот-Дівуар.                                      .     Основними постачальниками робочої сили в Азії були Індія,Пакистан,Філіп- піни,Малайзія, на Близький Схід–Ліван.Йорданія,Туреччина, в Африці–Марок- ко,Алжир,Туніс,Гана,Малі,Чад,Гвінея,Мозамбік,у Північній Америці–Мекси- ка,у Європі–Польща,Португалія,Італія,Ірландія.У 90-і роки країни Південної  Європи–Греція,Італія,Іспанія перетворилися з країн чистої міграції в країни  нетто-міграції.[9.ст.208] 
  Міжнародна міграція населення відіграє важливу роль у демографічному розвитку окремих країн і регіонів. У результаті міграційних потоків цілий ряд промислово розвитих країн нівелював звужене відтворення населення. У 80-і роки частка зовнішньої міграції в загальному приросту населення таких країн, як Канада,Австралія,Франція, перевищила 25%, США – до 50%. З іншого боку, значні еміграції приводилив ряді країн до процесу депопуляції,що спостеріга- в 60-іроки в Ірландії,Греції,Португалії,незважаючи на високий приріст населення в цих країнах.В другій половині 80-их років Ліван утратив 1/10 частину населення,Мексика–близько 1%.                                                         . 
   Міжнародна міграція впливає на вікову і полову структуру населення країн – донорів і приймаючих країн.Серед іммігрантів переважають обличчя працезда- тних віків. Частка іммігрантів у робочій силі звичайно вище,ніж у населенні. У середині 80-х років іноземні робітники складали значну частину працездатного населення в країнах Західної Європи,особливо у Швейцарії (17% у 1987 р.), Західної Німеччини (8,1%),Франції (8,6).[13.ст.146]                           .                                                   .   У теорії вільний рух робочої сили між країнами приводить до вирівнювання заробітної плати і збільшенню валового світового продукту. У реальному житті всі основні вигоди від міграції робочої сили дістаються приймаючим країнам. Оцінити їхні масштаби не просто, тому що не усі вони піддаються кількісному обліку. Вони складаються з економії на підготовці фахівців у приймаючих країнах. Вартості продукції і послуг, відповідно створюваної іммігрантами в країні перебування, надходжень від оподатковування. Іммігранти, особливо нелегальні, вносять у доходи країни більший внесок, чим вони одержують від суспільного сектора. Іммігранти більш молоді, чим населення в середньому, і вони фінансують частину соціальних витрат постійних жителів.                        . 
    Різні категорії іммігрантів впливають на відтворення валового продукту. Помітний вплив на економічний розвиток індустріальних капіталістичних країн робить “відплив умів”.До цієї категорії відносять працівників науки, інженерів, лікарів.У 50-60-і роки “відплив умів” йшла головним чином з одних розвитих країн в інші, в основному в США.З 60-х років еміграція науково-технічних і інших висококваліфікованих фахівців початку здійснюватися з країн,що розвиваються,а в 90-і роки – зі Східної Європи. [11.ст.141]                                . 
   Принаймні 2/3 припливу “розумів” приходиться на США. Частка іммігрантів серед фахівців складає там 17%, у тому числі 40% інженерів і фахівців з ЕОМ, велика кількість викладачів технічних дисциплін в університетах і коледжах. По оцінках чистий виграш для США від залучення в країну одного “середньо- го” ученого гуманітарія складав у 70-і роки 230 тис. дол.,ученого в області сус- пільних наук – 235 тис. дол.,інженера – 253 тис. дол.,лікаря – 646 тис. дол.У результаті економія США лише в сфері утворення і наукової діяльності склада- ла не менш 15 млрд. дол.Прибутку,одержуваний Канадою в процесі експлуа- тації розумів емігрантів,у 7 разів більше обсягів її допомоги країнам,що розви- ваються.У Британії вигоди від залучення іноземних  фахівців у 3 рази переви- щують розміри її економічної допомоги країнам Азії й Африки.[17.ст.102]                          
    Аналіз ситуації в США показує ,що приплив іммігрантів не сполучений із за- гостренням конкуренції на ринку праці і ростом безробіття серед корінного на- селення. Більш того, побічно через розширення попиту і прямо через розвиток нового підприємництво він стимулює створення нових робочих місць.              . 
    Імміграція істотно не впливає на середній рівень заробітної плати і диференціацію доходів.Лише в окремих випадках посилення конкуренції у середині визначених професійно-кваліфікаційних груп приводить до деякого зниження заробітної плати. Іммігранти звичайно використовуються в рамках так називаного вторинного сегмента ринку праці, що характеризується тяжкими умовами праці,низьким рівнем оплати і відсутністю можливостей для професійного росту. Ці обставини обмежують соціальну мобільність мігрантів, створюють основу для їхньої сегрегації. У первинно секторі ринку праці знаходяться тільки мігранти,що відносяться до науково–технічних працівни- ків.Звичайно їхня асиміляція відбувається досить м'яко в суспільстві країн – реципієнтів. І тільки погіршення економічної обстановки звичайно приводить до загострення протиріч між корінним і стороннім населенням. [3.ст.139]                    .   Соціально–економічні наслідки міграції.Вплив міграції на країни,що посила- ють,не одержує адекватної реалізації.Дослідження показали, що міжнародні мігранти звичайно мають у своєму розпорядженні середній потенціал одержа- ння доходів у своїй країні.Найчастіше вони не належать до найбідніших шарів. Групи з найменшими доходами в бідних країнах не мають перспектив, фінансових засобів і інформації, щоб у великих масштабах включитися в міжнародну міграцію, хоча відрізнялися випадки зворотної тенденції. Нерідко в результаті еміграції країни втрачали найбільш кваліфіковану робочу силу, і вакансії, що виникали, заміщалися менш підготовленими працівниками, що позначалося на ефективності виробництва. Подібні випадки були характерні для Єгипту, Йорданії, Ємену, Лесото й інших країн. Так, по оцінках за 70-і роки Філіппіни втратили понад 12% підготовлених фахівців , Південна Корея – 10%. 90% знову підготовлених лікарів у Зімбабве виїхали за кордон з 1980 року. 
   Еміграція нерідко наносить важку втрату інтелектуальному потенціалу країн-донорів,що є самою коштовною субстанцією будь-якого суспільства.     а.               .  Суть цієї проблеми складається не стільки в кількості виїжджаючих за рубіж фахівців,скільки в їхньому значенні.Від'їзд того чи іншого неформально веду- чого наукового співробітника може паралізувати роботу творчого колективу. Відтік “мозків” підсилює диспропорції науково-технічного розвитку основних підсистем світового господарства й окремих країн.                                           .  
   Міграція робочої сили ,базуючи на розходженнях у рівнях економічного роз- витку, разом з тим сприяє ослабленню ряду проблем країн еміграції. Зокрема, для ряду,особливо малих країн грошові перекази емігрантів відіграють важливу роль як джерело їхніх валютних надходжень.У великих країнах: Індія, ПакиПакистан, Бангладеш, Філіппіни вони складають 10-27% експортних надходжень. Для робітників– емігрантів характерна висока норма заощаджень. Їхня середня схильність до заощаджень коливається від 35% у турецьких емігрантів до 70% у пакистанських.Середня  схильність переводити в країну виїзду нижче, коливаючись у межах 11-50%. Вона знижується в міру збільшення терміну перебування іммігранта в приймаючій країні.                             .Грошові перекази стимулюють внутрішній попит, що може принадити до зростання виробництва і зайнятості. У ряді країн з вузькими внутрішніми ринками вони можуть збільшувати інфляційний тиск і викликати розширення імпорту. Дослідження з Бангладеш і Пакистану показали, що тільки невелика частина перекладів  витрачається на виробничі інвестиції.У соціальній сфері позитивний ефект міграції зв'язують звичайно з ростом добробуту,якщо не всього суспільства, те хоча б деякої його частини. Позитивний вплив може робити при спілкування тимчасових мігрантів до більш передових технологій, застосовуваним у країнах імміграції, більш високим стандартам трудової етики. 
   Міжнародна міграція трудових ресурсів слабко впливає на перерозподіл доходу у світовому господарстві і тим більше на вирівнювання рівнів економічного розвитку.Робоча сила дотепер залишається немобільним фактором виробництва в порівнянні з капіталом,що переміщається у світовій економічній системі  більш вільно.Подібне положення визначається політикою насамперед індустріальних капіталістичних країн,що носить яскраво виражений імміграційний характер.Починаючи з  70-х років у західних країнах почали посилювати заходи по обмеженню імміграції майже паралельно з цим західні країни,і насамперед США,у рамках політики захисту прав людини розгорнули кампанію за волю пересування людей. Підсилилася селективність допуску виходячи з цілей  зовнішньої політики і рішення своїх економічних проблем.Імміграційні правила переглядаються убік заохочення припливу наукових і висококваліфікованих осіб у цьому відношенні представляються обґрунтованими пропозиції ряду країн про вироблення механізму компенсації за використання трудової імміграції.[5.ст.202]                                     .                                                  
  Міграційні процеси відбуваються по всьому світу і мають багатовекторну спрямованість,але на світовомму ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.                       . 
США, Канада – постійно праціє 5% імігрантів(5-12млн.чол.) від загальної кількості всього працюючого населення.                                                           . 
Західна Європа – кількість працюючих імігрантів 4-7млн.чол. Найбільше їх у Люксембурзі,Швейцарії,ФРН,Франції.                                                        . 
Близький Схід – в середньому тут працює 3-5млн.імігрантів.Найбільше інозе- мців працює в Об”єднаних Арабських Еміратах,Катарі,Кувейті,Саудівській Аравії. 
Латинська Америка – число імігрантів 3-8млн. Найприваблішими країнами є Аргентина та Венесуела.                                                                   . 
Австралія – це традиційний центр міграції,котрий стягує на роботу 2-3%  імігрантів від кількості всього числа працівників.                                               . 
Азіатсько-Тихоокеанський регіон – сновними імпортерами робочої сили тут є Японія,Південна Корея,Гонконг,Малайзія,Тайланд,Сінгапур.[20.ст.114]           /                       
    Соціально-економічні наслідки міжнародної трудової міграції мають,як позитивні,так і негативні сторони.                                                             . 
Виграш країни-імпортера трудових ресурсів:                                    : 
-Дана країна отримала дешеву,молоду робочу силу.                                           . 
-Отримала готових спеціалістів.                                                                   . 
-У такій країні прискорюється економічне зростання,зростає державний бюд- жет. 
Виграш країни-експортера трудових ресурсів:                              : 
-Валютні перекази імігрантів своїм сім’ям(осідає в банках валюта)                    . 
-Експортом трудових ресурсів ослаблює проблему безробіття                   . 
-Підвищується кваліфікація імігрантів,які повернулись назад                      . 
Негативні наслідки міграції для країн-імпортерів:                              : 
-виникнення додаткових проблем,пов’язаних з соціальним захистом імігрантів. 
-відтік національної валюти у формі вивозу чи переказу.                                  . 
-втрата виучених дешевих спеціалістів-імігрантів,при їх поверненні на ,батькі- вщину. 
Негативні наслідки міграції для країн-експортері:                                 : 
-втрата висококваліфікованих підготовлених спеціалістів,так званий “відтік ро- зумів”. . 
-додаткові витрати з бюджету на підготовку нових спеціалістів.                       . 
-виникнення тенденції до спаду темпів економічного зростання.[18.ст.121]                          
       Отже,враховуючи важкі наслідки світової фінансово-економічної кризи значна кількість розвинених країн відчуває погіршення ситуації на внутрішньому ринку праці,коли зростає рівень безробіття, підвищується навантаження на держбюджет. За цих умов уряди країн переглядають свою міграційну політику, намагаючись обмежити доступ на внутрішній ринок низько кваліфікованої іноземної робочої сили, щоби дати можливість працевлаштуватися національ- ній робочій силі. Однак, це робиться, на наш погляд, вже запізно,тому що вихідці з країн Азії та Африки за сприятливих умов міграції, потрапивши на території розвинених країн, тепер не збираються їх залишати.Деякі уряди все одно намагаються підпорядкувати такі тенденції інтересам держав.Таким чином, ми розглянули основні характерні риси, що притаманні цьому загальносвітовому процесу. Безумовно, що сама міграція як процес має об'єктивний характер, а наслідки цього процесу є як позитивні, так і негативні.

 

 

 

                                            ВИСНОВКИ 
 
     Дослідження процесів міжнародної міграції робочої сили показує,що даний курс є невід’ємною складовою розвитку міжнародних економічних відносин. Оскільки вони відчувають на скільки помітний вплив процесів світової глобалізації. Глобалізація суттєво прискорює процеси міжнародної міграції робочої сили. Україна приймає активну участь в міжнародній міграції робочої сили. Ця участь має певні протиріччя й потребує удосконалення.                         . 
      Розглянуті вище причини можуть пояснити головним чином міграцію робочої сили з країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою або міграції з менш економічно розвинутих європейських країн до більш розвинутих. Але для пояснення міграції між США і Канадою, Англією і США, всередині цього недостатньо. В міграції між цими країнами велику роль відіграють чинники гуманітарного, соціально-культурного, екологічного, психологічного, правового, сімейного порядків.Можливість трудової міграції розширюється в міру формування єдиного світового економічного простору, в тому числі інформаційного та транспортного.

У загальносвітовому  масштабі міжнародна міграція робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил, вирівнювання цін на головний фактор виробництва.

   Процес еміграції фахівців потребує ретельного аналізу й розробки спеціальних заходів. Насамперед, необхідно створити в Україні належні соціально – економічні,організаційні, правові умови для створення умов життя, навчання, розвитку економіки та особистості. Задля прискорення цього процесу, держава повинна повернутися обличчям до розвитку науки, підвищити її фінансування, обрати інноваційно-інвестиційний шлях економічного зростання. Цей шлях передбачає поширення науково– прикладних і науково-технічних знань. Вже сьогодні соціально – економічний розвиток України, хоча й не є таким же як у країнах Західної Європи, однак, для наших співвітчизників виявляється більш сприятливим ніж «золоті гори» на Заході. Про це свідчить суттєве скорочення емміграції та зростання імміграції. Україна не повинна весь час на когось рівнятися, хоча сучасні процеси глобалізації потребують певних світових стандартів розвитку, а йти уперед обираючи свій шлях розвитку. Так, це буде непросто, однак, більш перспективно ніж весь час когось наздоганяти. Такі дії сьогодні вже приносять позитивні результати, особливо у країнах Південно-Східної Азії. Такий розвиток вимагає використання усіх здобутків світової цивілізації та примноження власних.

   Глобалізація економіки суттєво вплинула на формування нового підходу до міграційної політики. Цей підхід полягає в переході від контролюючих функцій держави до комплексного управління міграційними процесами, основу якого складає створення умов, що протидіють міграції. В умовах тісного взаємозв’язку й взаємозалежності національних економік стає можливим стимулювання економічного зростання, створення нових робочих місць, підвищення доходів, формування сприятливого клімату у країнах емміграції. Така можливість реалізується шляхом лібералізації торгівлі, залучення прямих іноземних інвестицій, активного включення національних валют у світову валютну систему.

   З метою зменшення еміграції робочої сили необхідне провадження системи заходів,які на думку фахівців повинні мати чітке внутрішнє і зовнішнє спрямування. До числа перших належать заходи макроекономічної стабілізації та оздоровлення економіки – створення робочих місць,розширення іноземного інвестування тощо. Зовнішні заходи мають забезпечити цивілізовані форми виїзду працівників за кордон та можливість їх вільного повернення з-за кордону, ввезення валюти, а також гарантії нашим співвітчизникам захисту їхніх трудових прав за кордоном. Державне регулювання міграційних процесів дасть позитивні результи,якщо контроль за рівнем в'їзду іноземців,здійснюватиметься   усіма урядами країн імміграції, яке безумовно сприятиме дозуванню їхнього припливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджається спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці — для іммігрантів та для своїх працівників — уникнути конфронтації між ними було б важко. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             

 

          СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ  

  
1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения. — М., 1999. 
 
2. Економічна теорія: Політекономія / За ред. В. Д. Базилевича. — 2-ге вид., випр. — К.: Знання-Прес, 2003.

3. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. — Київ: Знання — Прес, 2000.

4. Кудров В.М. Мировая экономика. - Москва: БЕК, 2000.

5. Мазаракі А.А., Чаюн Т.І., Мельник Г.М. Міжнародний маркетинг. — К.: КНТЕУ, 2000.

6. Майкл Бурда, Чарльз Виплош. Макроекономіка (Європейський контекст) (переклад з англійської). – К.: Основи, 2000.

7. Международные экономические отношения / Под ред. В. Е. Рыбалкина. – М., 1998.

8. Международные экономические отношения / Под ред. Е. Ф. Жукова и др.. - Москва, Изд.«Юнити-Дана» 2000.

9. Мировая экономика / Под ред. И.П. Николаевой, 2-е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ, 2000.

10. Мировая экономика / Под ред. Л. Тарасовича. — СПб: Питер, 2001.

11. Мировая экономика, экономика зарубежных стран / Под ред. проф. В. П. Колесова и проф. М. Н. Осьмовои. - Москва: Флинта, 2000.

12. Міжнародні економічні відносини / Під ред. А. С. Філіпенко та інші. – Київ: Либідь, 1994.

13. Пузакова Е. П. Международные экономические отношения. — Ростов-на-Дону: Изд. центр "МарТ", 2000.

14. Ромащенко Т. Актуальні проблеми сучасної управлінської трудової міграції/ Т. Ромащенко// Економіка України: Політико-економічний журнал – 2010 р.

15. Роменчак О. Визначення та класифікація міграцій: наближення до операційних понять // Політичний менеджмент. -2006. -№ 2

16.Ромсінюк М. Міграція  населення України: національні  пріорітети та регіональна диференціація  механізму реглювання // Економіка  України. – 1999. - №9. – С. 39.

17. Савченко А.Г., Пухтаєвич  Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. - К.: Либідь, 1999.

18. Світова економіка  / А. С. Філіпенко, О. І. Рогач,  О. І. Шнирков та ін. – К.: Либідь, 2003.

19. Сєрова І. Національна політика світових країн по протидії нелегальній міграції у сучасний період // Підприємництво, господарство і право. -2003.

20. Соколенке С.И. Современные мировые рынки и Украина. – К.: Демос, 1995.

21. Україна і світове господарство / За ред. С. В. Головко. – К.: Либідь, 2002.

22. Экономическая теория / Под ред. В. Д. Камаева. – М., 2001.