Підприємство та підприємництво

Розвиток підприємництва в Україні потребує вдосконалення юридичного забезпечення його економічної, організаційної та фінансової підтримки з боку держави.

2.2 Види та функції підприємництва

Підприємницька діяльність різноманітна. У той же час численні її форми за сферами діяльності можна згрупувати в такі основні види підприємництва: виробниче, комерційне, фінансове, посередницьке і страхове .(Рисунок 7)[7]

Види підприємництва в Україні                                                                     

Рисунок 7

Виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності. Воно спрямоване на виробництво товарів та надання послуг. Ця діяльність ведеться підприємствами, які виготовляють різноманітну продукцію, виконують різні роботи, надають різні послуги — виробничі, побутові, інформаційні, створюють духовні блага тощо. До виробничого підприємництва належать також їдальні, кав'ярні, перукарні, агрофірми і подібні.

До комерційного підприємництва належать торговельні організації та окремі особи, що продають предмети споживання та засоби виробництва.

Посередницьке підприємництво представляють установи та окремі особи, які надають посередницькі послуги підприємцям і споживачам. Така потреба виникає тоді, коли виробник не може сам продати товар або замовник хоче знайти підрядчика для виконання певних робіт. Посередницькі фірми можуть також надавати інформаційні, маркетингові, консультаційні та інші послуги.

Фінансове підприємництво — це, по суті, різновид комерційного. Відмінність його від останнього в тому, що об'єктом купівлі-продажу тут виступає специфічний товар — гроші, валюта, цінні папери. Агентами фінансового підприємництва є комерційні банки, фондові біржі та громадяни-підприємці.

Страхове підприємництво є особливою формою фінансово-кредитних відносин. Страхові компанії здійснюють страхування життя, майна й отримують від цього доходи, які вкладають в облігації, акції інших компаній, у державні цінні папери. Отже, вони надають довгострокові кредити підприємствам і державі. З розвитком страхового підприємництва все більшого значення набуває страхування ризику.

У комерційному підприємництві підприємець виступає в ролі комерсанта, торговця, продаючи готові товари, придбані ним в інших осіб, споживачу, покупцю. У такому підприємництві фактором Ф є сам товар Т, а прибуток підприємця утвориться шляхом продажу товару за ціною, що перевищує ціную придбання.

Фінансове підприємництво є особлива форма комерційного підприємництва, у якому як предмет купівлі-продажу виступають гроші і цінні папери, продавані підприємцем покупцю чи надані йому в кредит.

Посередництвом називають підприємництво, у якому підприємець сам не робить і не продає товар, а виступає в ролі посередника, що пов'язує гнізда в процесі товарного обміну, у товарно-грошових операціях. Головна задача і предмет підприємницької діяльності посередника - з'єднати дві зацікавлені у взаємній угоді сторони. Так що є підстави стверджувати, що посередництво складається в наданні послуг кожної з цих сторін. За надання подібних послуг підприємець одержує доход, прибуток.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається че­рез його основні функції: творчу, ресурсну, новаторську, мотиваційну.

Функції підприємництва                                                                     

[8]

Рисунок 8

Новаторська функція полягає у впровадженні різних інновацій, нових комбінацій виробничих факторів у виробництві нових видів товарів та послуг, застосуванні нових технологій, нових ресурсів, джерел і форм фінансування, освоєнні організаційних та управлінських нововведень, а також у проникненні на нові ринки збуту.

Мотиваційна функція виражається в тому, що основними мотивами підприємницької діяльності є одержання більшого доходу, посилення економічного впливу, розширення визнання своєї діяльності, прагнення по-новому використовувати рідкісні ресурси, створити нові цінності.

Творча функція — це генерування й активне використання новаторських ідей і проектів, готовність до ризику, гнучка форма організації виробництва, оперативне реагування на потреби ринку і найновіші досягнення НТП.

Ресурсна функція передбачає мобілізацію на добровільних засадах матеріальних, фінансових, трудових, інформаційних, інтелектуальних та інших ресурсів, їх оптимальне поєднання і раціональне використання.

3. Особливості та проблеми функціонування підприємництва в Україні

В Україні середовище функціонування підприємництва далеко не повною мірою відповідає вимогам ринкової економіки і є несприятливим для його успішного розвитку. У зв’язку з цим варто звернути увагу на кілька груп проблем, які стримують формування розвитку бізнесу (табл.9 ).

Класифікація перешкод розвитку підприємництва в Україні    [9]              Таблиця 9

Створення умов становлення та розвитку національного підприємництва, у першу чергу дрібного, малого та середнього бізнесу, є головним напрямом політики ринкової трансформації економіки України. Світовий досвід і практика господарювання доводять, що саме існування і взаємодія великих, середніх, малих і дрібних підприємств, їх природне регулювання (в тому числі і за рахунок (співробітництва) становлять характерну рису ринкової економіки. Як особливий сектор ринкової економіки дрібне, мале та середнє підприємництво здійснює швидку окупність витрат, широку свободу ринкового вибору, забезпечує насичення ринку товарами, послугами та додатковими робочими місцями, сприяє послабленню монополізму в економіці.

В Україні мале підприємництво як самостійне соціально-економічне явище розвивається в складних умовах становлення ринкової економіки стикається з безліччю проблем. Малі підприємства створюються, мають певну підтримку, але конкурентоспроможного підприємницького типу господарювання в малому підприємництві ще не створено.

У пресі, у колі фахівців, що вивчають малий бізнес, у середовищі підприємців фігурує перелік, у який входить біля двох десятків причин, що перешкоджають розвитку малого бізнесу в Україні. Серед них — недосконалі закони і часто змінюються правила; надмірні податки; вузькість джерел фінансування; нерівні можливості в конкуруванні з великим номенклатурним бізнесом; усеосяжна корупція і рекет; відсутність підтримки чи ж перешкоджання з боку держави (його органів); нерозвиненість інфраструктури (банки, зв'язок, інформація і т.п.); професійна непідготовленість самих підприємців і т.д. Із загальних проблем, з якими зіштовхуються бізнесмени всіх регіонів України в своїй повсякденній діяльності, виділимо наступні.

Труднощі з реєстрацією відкриття власної справи займають у списках проблем останнє місце. Звичайно, за 5 років масового розвитку малого бізнесу в Україні гострота її помітно зменшилася. Багато бажаючих почати бізнес уже мають необхідну інформацію про процедуру реєстрації, можуть одержати в органах реєстрації, у консультантів-індивідуалів чи в спеціалізованих фірмах зразки документів і необхідні поради. Проте, по витратах часу, коштів, нервових зусиль діюча в Україні процедура реєстрації підприємства усе ще залишається громіздкою і зайво ускладненою, особливо в порівнянні з тією, що діє в розвинутих країнах.

Опитування початківців і вже діючих підприємців показало, що 75 % їх не перше місце серед інших проблем ставлять дефіцит фінансів. Власних капіталів більшість не має, банківські кредити даються на 2—3 місяці і з високою процентною ставкою, а інших масово доступних джерел фінансової підтримки малого бізнесу в Україні немає. Приватні благодійні фонди відсутні, союзи й асоціації підприємців не мають у своєму розпорядженні засоби для кредитування малого бізнесу. Відомі лише чотири потенційно доступних джерела виділення фінансів: Український фонд підтримки підприємництва; Державний інноваційний фонд; засоби, які виділяються місцевими органами влади безробітним для організації свого бізнесу; засоби місцевих органів влади, що утворяться з відрахувань від вартості приватизованих об'єктів.

У 1993 р. почало діяти положення про виділення позичок безробітним для того, щоб вони могли почати свою справу, але, по-перше, виділювана сума недостатня для цього, а по-друге, одержати її дуже важко через складну процедуру оформлення.

Що стосується одержання кредитів у комерційних банках, то в якості їхніх клієнтів можуть виступати лише торгові і посередницькі організації, але не виробничі, а тим більше не дрібні, тому що в них немає ні великого статутного капіталу, ні дорогих основних фондів і майна, ні значного особистого майна, що можуть служити заставою під кредити. В останні роки розширюють масштаби діяльності в Україні закордонні і міжнародні фінансові фонди і програми, але вони охоплюють локальні зони і тому не роблять істотного впливу на підтримку малих підприємств.

Далі в порядку убування труднощів назвемо проблеми доступу до приміщень і устаткування (55 % опитаних), дефіциту інформації (50 %) і недостатку кваліфікованого персоналу (46 %). Цей набір проблем типовий для всієї України.

Проблема приміщення для малого бізнесу знаходиться в одному ряді з проблемою фінансування. Рівень їхньої складності варіюється в залежності від ситуації на місцях. Так, ситуація в Києві відрізняється парадоксальністю: з одного боку, тут вище, ніж в інших містах, рівень пропозиції кредитів і приміщень, а з іншого боку - набагато вище і ціновий фактор (розмір прямих і непрямих виплат).

Діючі бізнесмени відзначають також проблеми з реалізацією продукції і з доступом до сировини і матеріалів. Останнє не має потребу в поясненні, оскільки в Україні ще не створений механізм вільної ринкової реалізації сировини і як і раніше здійснюється його розподіл між державними підприємствами, частка яких по галузях коливається від 60 до 90 %. Великі біржі з дрібним бізнесом не працюють, а дрібнооптова торгівля вирішує питання постачання підприємців через неформальні канали. Частково цим пояснюється такий феномен нинішньої України, як розрахунки між недержавними підприємствами переважно у виді готівки.

Проблема реалізації продукції має два аспекти — внутрішній і зовнішній. Реалізувати продукцію на внутрішньому ринку України важко не тому, що вона не потрібна: попит є, але в споживачів немає грошей для розрахунків. У багатоланковому ланцюжку підприємств, що поставляють один одному продукцію, ні в кого немає грошей для оплати. Ця ситуація триває вже не один рік і відома як «криза взаємних платежів».

Бізнесмени називають ще дві проблеми, що, на їхню думку, мають сугубо місцеве походження, але, як показали обстеження по областях, досить типові для України. Це відносини з податковою адміністрацією (63 % відповідей) і з банками (54 %). Мова йде про непорозуміння між клієнтами, з одного боку, і банками і податковою адміністрацією — з іншого. Бізнесмени відзначають некомпетентність службовців податкової адміністрації і банків, що породжує необґрунтовані претензії, а також неправильне розуміння працівниками того, який повинен бути характер взаємин із клієнтами, через що до клієнта відносяться як до дратівної перешкоди або ж з готовим упередженням як до суб'єкта із заздалегідь передбачуваною презумпцією винності.

Багато підприємців серед проблем, що утрудняють розвиток справи, виділяють недостатню власну підготовленість до бізнесу. Це і зрозуміло: адже сфера підготовки до підприємництва знаходиться в Україні в зародковому стані. Бізнесмени скаржаться на труднощі одержання інформації (довідок, консультацій), Відсутність літератури по бізнесу стосовно до наших реальних умов.

Немаловажливим фактором розвитку малого бізнесу є участь державних органів у створенні сприятливих умов для нього. У даному напрямку держава зробила слідуючі кроки. Наприкінці 1991 р. був заснований Державний комітет зі сприяння малим підприємствам і підприємництву (скасований у 1994 р.). Тоді ж утворений Національний фонд підтримки підприємництва і розвитку конкуренції. У 1993 р. засновується Державний інноваційний фонд і приймається довгострокова програма державної підтримки підприємництва. У складі місцевих органів влади (обласних, міських, районів міста) існують департаменти, покликані здійснювати державну політику підтримки підприємництва, але через нечисленність персоналу (1—-4 чіл.), відсутності устаткування і фінансових засобів вони займаються тільки підготовкою довідок і допомагають починаючим підприємцям у процедурі реєстрації. У цілому ж відношення місцевої влади до приватного підприємництва усе ще залишається індиферентним, чи приховано негативним

В економічно розвитих країнах велика увага приділяється сфері бізнес-послуг. В інфраструктуру бізнесу прийнято включати сервісні служби для починаючих і діючих підприємців (довідково-інформаційні, консалтингові, навчальні фірми), асоціації і союзи, що допомагають малому бізнесу. В Україні дотепер не створена мережа довідково-інформаційних і консалтингових служб для малих підприємств, хоча процес йде наростаючими темпами. До початку трансформації Україна не мала самостійно діючих сервісних служб. Усі знову створені чи перетворені організації, що намагаються працювати в нинішніх умовах, надають платні послуги, а тому потенційно доступні малому числу бізнесменів і в принципі орієнтовані на солідних клієнтів в особі комерційних структур (банки, біржі, інвестиційні і холдингові компанії, торгові фірми, рекламні агентства, спільні підприємства з іноземним капіталом, філії закордонних фірм і т.п.).

Говорячи про політику розвитку підприємництва в Україні, слід зазначити, що правовою основою розвитку малого й середнього бізнесу в Україні є Конституція, Господарський Кодекс України, і низка законодавчих актів, які прямо стосуються сфери підприємницької діяльності та регламентують її.

Стратегічні напрями й пріоритети державної політики зі створення сприятливого й стабільного конкурентного середовища для бізнесу знайшли сьогодні своє відображення в Програмі діяльності уряду «Український прорив: для людей, а не для політиків» і «Державній програмі соціально-економічного розвитку України». У цих документах на державному рівні задекларована необхідність зменшення державного втручання в підприємницьку діяльність, усунення бюрократичних бар'єрів на шляху розвитку бізнесу й адаптація законодавства в цій сфері до норм і принципів Європейського Союзу.