Підприємство та його становлення в Україні

Досвід розвинутих країн переконливо доводить, що сьогодні підприємництво - найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства. Функції підприємництва різноманітні.

По-перше, це - гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, найновіші досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізують великі фірми. Однак це переважно було характерним для першої половини XX ст. Сучасний же розвиток розвинутих країн переконливо доводить, що сам НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва.

По-друге, підприємництво - така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Ще до недавнього часу в нашій економічній літературі переважала думка, що підприємець - це "капіталіст", "ділок", "рвач". Однак родове поняття "господар" включав в себе багато економічних суб'єктів: не лише капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника, власне, кожну ділову людину. Без широкого розвитку економічних умов підприємництва утвердження почуття господаря неможливе.

По-третє, підприємництво, якщо розуміти його як дійову організаційно-господарську творчість, як уміння вести справу, сприяє вільному розвитку працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоуправління і т. д.

По-четверте, широкий розвиток підприємництва застерігає від суб'єктивізму й волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об'єктивно обумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це проявляється, зокрема, в тому, що завжди рівень усуспільнення виробництва в різних галузях неоднаковий, а отже, передбачає наявність різних форм власності та необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності. Таким чином, широкий розвиток підприємництва збагачує економічну діяльність суспільства, урізноманітнює її форми, підвищує економічну й соціальну ефективність суспільного виробництва[10,c.198].

1.2. Державна політика підтримки малого підприємництва

Класична економічна теорія вважає найкращою економічною політикою таку, яка передбачає мінімально можливе втручання держави в економіку. За цією концепцією (А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Мілль, Ф. Еджуорт, А. Маршалл, А. Пігу) найкраща економічна політика - це економічна політика державного невтручання.

Кейнсіанська економічна теорія, навпаки, розглядає втручання, спрямоване на стимулювання сукупного попиту, життєво необхідного для функціонування ринкової системи, яка втратила властивості саморегулювання. Основу кейнсіанської концепції макроекономічної політики становила ідея поєднання бюджетного регулювання з  кредитно-грошовою політикою. Пріоритетні цілі — повна зайнятість, стабілізація економічного циклу, сталі темпи економічного зростання. Державний бюджет використовується як найважливіший інструмент економічної політики. Кредитно-грошова політика розглядається як важіль, що виконує допоміжну по відношенню до бюджетної політики функцію. Дефіцитне фінансування державних видатків є засобом стимулювання сукупного попиту.

Позиція держави може варіювати в широких межах від повного невтручання в економіку до жорсткого керування нею, як це відбувається в країнах із плановою економікою. Якщо говорити про економічну політику щодо малого підприємництва, то потрібно забезпечити збереження оптимального балансу між проявами жорсткого регулювання та заходами сприяння, тобто забезпечити збалансоване поєднання ринкових і адміністративних державних регулювань. Це твердження підкріплюється висновками сучасних аналітиків, які вважають, що особливістю національної політики щодо малого підприємництва має бути досягнення балансу в зниженні регуляторного тягаря, що лягає на нього[2,c.6].

“Держава не може вдаватися ані до жорсткого регулювання ринкових відносин, ані відкидати адміністративні важелі впливу і покладатися на стихійний розвиток вільного ринку”, - стверджує О.Кужель. Оскільки головна суть регулювання, зокрема, у сфері підприємництва — оптимальне поєднання ринкових і державно-адміністративних регулювань.

Отже, цілком доречно розглядати економічну політику як невід’ємну складову процесу суспільного відтворення, яка має об’єктивні закони розвитку, що можуть бути визначені та описані, з огляду на суспільну мету, яку ця політика відображуватиме. Економічна теорія, вивчаючи і пояснюючи закономірності та явища економічного життя суспільства, покликана адекватно оцінювати і враховувати сучасні реалії, оскільки вона виконує не лише теоретико-пізнавальні, а й практичні функції — створення наукової бази для вдосконалення практики господарювання та управління на всіх рівнях економіки відповідно до потреб і вимог часу. Державна політика стосовно малого підприємництва повинна формуватись, беручи до уваги теоретико-методологічні основи. Політика держави має відображати системний характер, послідовність та логіку дій. Лише тоді практична реалізація заходів державних програм підтримки малого підприємництва забезпечить досягнення основної мети таких програм та отримання запланованих результатів[3,c.13].

На сьогоднішній день сектор малого бізнесу в Україні перебуває на початковому етапі розвитку і характеризуються високим ступенем неефективності. За теперішньої ситуації розвиток малого бізнесу в Україні повинен стати вирішальним чинником для вдосконалення економічних механізмів: цей напрямок потребує ефективної державної підтримки, яка повинна бути спрямована на створення позитивного економічного та правового клімату. І це особливо потрібно тому, що малий бізнес пов’язаний із значним ризиком. В США спостерігається тенденція: в перший рік  свого існування банкрутує половина новостворених малих підприємств, а через 5 років залишається тільки 25% від їх початкової кількості. В Японії 7 з 10 дрібних підприємств припиняють свою діяльність протягом перших п’яти років. Жорстока конкуренція, нестача початкового та обігового капіталу, підвищена чутливість до зовнішніх факторів (конкуренти, ціни, кредитування тощо) можуть обернутись для будь-якої фірми крахом. Тому згубним для малого підприємництва є відсутність знань і досвіду в галузі фінансів, права, недостатня компетентність в управлінні фірмою[19,c.33].

Підприємництво відіграє значну роль у розвитку економіки. Воно дозволяє мобілізувати кошти, створити додаткові робочі місця, поповнити бюджет за рахунок надходжень від податків та зборів, котрі перераховуються підприємцями до бюджету держави і є двигуном технологічного прогресу, допомагає залучити додаткові інвестиції; дозволяє розробляти нові проекти, переводить економіку країни на більш високий рівень розвитку.

Для успішного розвитку підприємництва державі необхідно створити ряд умов, без виконання яких існування підприємництва є неможливим, а саме: розробити систему оподаткування, яка була б втіленням єдності податкових зобов’язань та податкових пільг.

В Україні підприємницька діяльність проходила складний шлях становлення від реалізації соціалістичних програм держзамовлень та держпланів до ринкової економіки й із цієї причини набула властивих тільки їй ознак, серед яких можна виділити:

1.              Існування в досить великих масштабах тіньового бізнесу;

2.              Численні порушення законодавства як в області нарахування й сплати податків, так і в порушенні технологій виробництва й реалізації продукції наслідком чого є забруднення навколишнього середовища, що не тільки завдає збитків інтересам громадян, але й впливає на їхній організм.

Щоб ліквідувати перераховані вище порушення законодавства, держава здійснює політичні регулювання й одними з найбільш впливовими методами регулювання є: державна реєстрація, ліцензування й патентування підприємницької діяльності.

Перераховані вище методи дозволяють:

1.              регулювати процес початку діяльності підприємця шляхом його легітимації;

2.              обмежити процес виробництва й реалізації продукції що справляє негативний вплив на життя й здоров’я людей, а також на стан навколишнього середовища шляхом впровадження спеціальних вимог для одержання ліцензій на початок такої діяльності;

3.              поліпшити якість обслуговування покупців шляхом надання тільки якісної продукції, тому що при погіршенні й якісних характеристик у підприємця може бути вилучена ліцензія, що унеможливить його подальшу роботу;

4.              поліпшити якість проведення розрахункових операцій шляхом застосування патентування деяких видів діяльності[15,c.89].

РОЗДІЛ 2

ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

2.1. Економічні основи розвитку підприємництва в Україні

Адміністративно-командна система управління в Україні, як і в цілому  колишньому СРСР, протягом усієї історії свого існування ставила непереборні перепони підприємництву. В умовах цієї системи держава монополізує фактично всю господарську діяльність. Практично всі підприємницькі функції були зосереджені в руках партійно-державної влади. При цьому заходи щодо централізації господарських рішень обґрунтовувалися такими "аргументами":

а)              орієнтацією на будівництво "державного соціалізму", в умовах якого державна власність уявлялася найбільш зрілою, соціалістичною формою власності;

б)              логікою розвитку великого машинного виробництва. До певної межі воно об'єктивно вимагає посилення одержавлення, регламентації господарського життя, веде до стандартизації виробництва. Це явище тією чи іншою мірою проявилося фактично в усіх країнах, що стали на шлях індустріального розвитку. Розвинуті капіталістичні країни, наприклад, до "неоконсервативної хвилі" на межі 70-80-х років йшли аналогічним шляхом, щоправда, не доводили одержавлення до таких масштабів, як у колишньому СРСР. Тут же державна централізація досягла гігантських, абсурдних розмірів і закріпилася на багато років[17,c.238].

Порядок створення діяльності, реорганізації та ліквідації окремих організаційних форм підприємництва визначається відповідними законодавчими актами України.

У разі, коли цей порядок спеціальним законодавством не встановлено, підприємець своїм статутом.

Усі основні закони та інші нормативні акти господарського законодавства приймаються, виходячи з економічного та правового становища підприємства[18,c.109].

Домінуюче місце серед суб'єктів господарського права належить такому суб'єктові, як підприємство. Це зумовлено особливими економічними і соціальними функціями підприємства в економічній системі а саме функціями товаровиробника, який задовольняє суспільні потреби у продукції, роботах, послугах. Тому законодавчий інститут підприємства або господарюючого суб'єкта є центральною частиною системи господарського права України, його правовою основою.

Підприємство як соціально-економічний і правовий інститут має певну сукупність економічних, організаційних і юридичних ознак, за якими кваліфікується як господарюючий суб'єкт права. За допомогою цих ознак визначається правове становище підприємств усіх форм власності і галузей народного господарства.

Концентрація державної влади у верхніх ешелонах організаційно-управлінської піраміди автоматично звузила майже до нуля цільне господарювання, стримуючи пошук та ініціативу. Виробничі обов'язки рядових працівників полягали в добросовісній ретельності. Недумаюча виконавська дисципліна пропагандою розцінювалася як соціалістична добродійність.

Творчі починання в той час були, але вони здебільшого мали ідеологічний, формальний характер і виступали, як правило, у формі "соціалістичного змагання". Навіть думка про підприємницьке господарювання в будь-якій формі (сімейної ферми чи кооперативу, акціонерної компанії або оренди засобів виробництва, не говорячи вже про повний перехід останніх у власність трудового колективу) вважалася крамолою. Ділові люди, починаючи з представників буржуазії і "спеців" і закінчуючи селянством, кустарями й винахідниками, ставали об'єктами політико-ідеологічного й економічного тиску і навіть фізичного знищення.

Все це призвело до занепаду господарської культури суспільства. Командно-адміністративна система породила не лише антипідприємницьку, а й антиінноваційну, бюрократичну, консервативну господарську культуру. Безперечний пріоритет загальнодержавного інтересу, низький престиж професійності й новаторства, заздрість і намагання рахувати "гроші в кишені сусіда", підозрілість до конкуренції, ринку, товарно-грошових регуляторів, жорстка залежність від політичної та ідеологічної стратегії і кон'юнктури - все це перешкоджало утвердженню підприємницьких цінностей.