Підходи до оцінки відкритості національних економік

УКООПСПІЛКА

Львівська комерційна академія

 

 

 

 

кафедра міжнародних економічних відносин

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Індивідуальне завдання

на тему :

«Підходи до оцінки відкритості національних економік»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Студентки групи 4111 факультету

Міжнародних економічних

відносин

спеціальності «Маркетинг»

Сергійчук І.

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів - 2012

 

Зміст

 

1. Поняття, умови, риси, ознаки і властивості відкритої економіки

 

Відкрита економіка – економічна концепція яка досліджує вплив зовнішньоекономічних зв'язків на внутрішню макроекономічну систему країни. Виникла на Заході в повоєнний період, розвивається в умовах стрімкої інтернаціоналізації господарського життя та утворення інтеграційних об'єднань. На думку економістів (Г. Кіндлбергер, Є. Клеєр, С. Александер, Р. Харрод, Ф. Перру та ін.), головною відмінністю «відкритої економічної системи» від закритої є неможливість державного регулювання національного господарства без урахування зовнішньоекономічних чинників, насамперед таких, як міждержавний обмін товарами, капіталами та національними валютами.

Відкрита економіка – це система організації господарського життя, яка забезпечує максимально ефективно залучення національної економіки через відповідні організаційно-правові та фінансово-кредитні механізми у світові структури і взаємодію зі світовим співтовариством через вільний обмін товарами, капіталами, людьми, знаннями, технологіями на основі високого рівня міжнародного поділу праці та усуспільнення виробництва, глобалізації продуктивних сил для національного та світового економічного прогресу. Виходячи з такого розуміння сутності вільної економіки, визначають й основні риси.

По-перше, наявність максимально сприятливих правових, економічних, організаційних та інших умов для господарської взаємодії із зовнішнім економічним середовищем (зокрема заходи щодо зближення, приведення у відповідність та уніфікації національних законодавчих актів з міжнародними у сфері зовнішньоекономічної діяльності, створення сприятливого митного режиму), здійснення державних програм стимулювання експортерів, пільгове оподаткування суб'єктів зовнішньоекономічних зв'язків, підключення до міжнародної системи інформаційного забезпечення, координація зовнішньоекономічної політики країни з міжнародними економічними організаціями та центрами, своїми основними партнерами.

По-друге, адаптивність та відповідність національних господарських структур світовим. Країни, що беруть активну участь у світогосподарських зв'язках, мають адекватні структури власності та організаційні форми підприємницької діяльності, розвинуту ринкову інфраструктуру (біржі, банки тощо). Тому перед державами, економіка яких упродовж багатьох років мала закритий характер, постає завдання демонополізації власності, створення змішаної економіки, розгалуженої системи кредитно-фінансових інститутів засобів інформації тощо, що дасть змогу відкритися світові й стати органічною складовою частиною світового економічного простору.

По-третє, відкритій економіці властивий значний вплив зовнішніх факторів на внутрішнє економічне життя, насамперед структуру та обсяг виробництва, асортимент продукції. Вона характеризується могутнім експортоорієнтованим сектором, виробництво якого не тільки перевищує погреби національного ринку, й з самого початку націлене на попит світового ринку і відповідає його критеріям з погляду технологи, якості та асортименту продукції. Крім того, зовнішньоекономічні фактори суттєво впливають на її галузеву структуру загалом, виготовлення нових виробів, формування витрат виробництва та ціноутворення.

По-четверте, країна з відкритою економікою бере активну участь і займає певну нішу в міжнародному поділі праці, яка відображає її міжнародний виробничий профіль і робить вигідною обрану спеціалізацію, доступними світові досягнення у сфері техніки і технології виробництва нових товарів.

По-п'яте, країни з відкритою економікою характеризуються високим рівнем участі в міжнародній виробничій, науковій і технічній кооперації, обміні капіталами та робочою силою. Вони є країнами походження га базування транснаціонального капіталу.

По-шосте, випереджаюче зростання зовнішньоторговельного обороту щодо національного доходу, його суттєвий вплив на загальне економічне зростання.

 
Найважливішими умовами відкритості економіки є: 

1) сприятливий інвестиційний  клімат, який заохочує іноземних  інвесторів до роботи на внутрішньому ринку країни;

2) сприятливе тарифне  і нетарифне державне регулювання  зовнішньоторговельної діяльності;

3) доступність внутрішнього  ринку для іноземної робочої  сили, систем технологій, інформації  та управлінського досвіду.

Кожна з названих умов дає характеристику рамкових умов функціонування провідних ринків країни- ринків капіталу, товарів та послуг, ринків праці, технологій та інформації. У своїй сукупності вони визначають кількісно-якісні параметри економіки відкритого типу.

Зовнішньоекономічний  комплекс країн з відкритою економікою розвивається швидшими темпами, ніж  економіка загалом, завдяки стимулюючому впливу більш місткого зовнішнього  ринку, механізму конкуренції та підвищення якісних показників виробництва  і його результатів. Зростання відкритості національних господарств, узагальнюючим критерієм визначення якої є рівень залучення до світогосподарських зв'язків, стає об'єктивною закономірністю і однією з характерних рис розвитку світових продуктивних сил.

Необхідність формування в Україні відкритої економіки означає, що технічна, структурна, інвестиційна та соціальна політика держави повинні орієнтуватися на світові показники та стандарти, зовнішньоекономічна діяльність має стати органічною частиною господарської діяльності українських підприємств. Найбільшими труднощами на шляху до відкритої економіці є нерозвинутість ринкових відносин та відсутність ефективного механізму зовнішньоекономічних зв'язків.

Відкрита економіка, як особливий стан національної економічної системи, має ряд ознак і властивостей.

На макрорівні:

• Стійка зовнішньоекономічна спеціалізація країн, при якій обмін зі світовим господарством відбувається не в силу дефіцитів або надлишків продукції всередині країни, а на основі порівняльних витрат виробництва та якості товарів;
• Порівнянність пропорцій національних і світових цін на основні товари;
• Участь у міжнародних ринках праці, капіталу, фінансових ринках, а також інших формах макроекономічної діяльності;
• Міжнародна оборотність національної валюти.

На мікрорівні:

• Вихід підприємств усіх форм власності на зовнішні ринків товарів, послуг і капіталу; (
• Свобода вибору економічними всіма суб'єктами вітчизняних і закордонних партнерів і ринків при здійсненні господарських операцій;
• Перетворення зовнішньоекономічної діяльності в органічну складову частину господарської діяльності підприємств.

У діяльності держави:

• Відкриття внутрішнього ринку для іноземної конкуренції у поєднанні із гнучким захистом вітчизняних виробників;
• Забезпечення правових і економічних гарантій господарського функціонування іноземного капіталу;
• Зближення національного законодавства у галузі економіки, пріоритет міжнародних договірних зобов'язань над нормами вітчизняного права;
• Застосування загальноприйнятого у світовій практиці арсеналу засобів і методів регулювання зовнішньоекономічних зв'язків;
• Забезпечення участі держави у всіх найважливіших міжнародних економічних організаціях;
• Підтримка вітчизняних експортерів на зовнішніх ринках.

 

2. Відкритість національних економік. Фактори, показники та способи визначення відкритості національної економіки.

 

За ступенем залучення країн в міжнародний поділ праці та міжнародну економіку національні економіки поділяються на закриті і відкриті. Розвиток закритих або автаркічних країн визначається виключно внутрішніми тенденціями, грунтується на самозабезпеченні та мінімізації економічних зв’язків з іншими національними господарствами і не залежить від тенденцій світового господарства.

У сучасній економічній літературі поняття «відкритість економіки» розглядається у широкому сенсі. Відкритість економіки є умовою, за якої будь-який економічний суб’єкт має право здійснювати зовнішньоторговельні операції, тобто іноземні юридичні та фізичні особи на рівних умовах з усіма виробниками діють на внутрішньому ринку згідно із законодавством країни та міжнародними нормами. Враховуючи, що до основних форм міжнародних економічних відносин традиційно відносять міжнародну торгівлю товарами і послугами, міжнародний рух капіталу, міжнародну міграцію робочої сили, міжнародну торгівлю знаннями, міжнародні валютно-кредитні і розрахункові відносини, можна стверджувати, що ступінь їх розвитку стосовно окремої країни і є характеристикою її відкритості.

Політика відкритої економіки  не означає відсутність контролю і вседозволеність у зовнішньоекономічних зв’язках економічних суб’єктів, а також відкритості кордонів. Навпаки, відкрита економіка вимагає значного втручання держави в міжнародні економічні відносини. Метою такого втручання має виступати відстоювання економічних інтересів країни на основі забезпечення конкурентоспроможності і ефективності національної економіки та підтримання національної безпеки. Реалізація цієї мети може бути досягнута на основі вирішення завдання оптимізації структури експорту та імпорту, руху капіталу, митної, валютної, податкової, кредитної та інвестиційної політики.

Окрім того, відкритість національної економіки тісно пов’язується із термінами «взаємність» і «вразливість». «Взаємність» передбачає подолання диспропорцій і нерівноваги у співпраці із країнами-партнерами, а «вразливість» – залежність національної економіки від ситуації на світовому ринку. Основні проблеми для національних економічних систем полягають у залежності від світових цін, попиту і конкуренції. Наприклад, підвищення цін на енергоносії, яке є вигідним для країн, які їх експортують, означає економічний удар для країн з переважанням енергоємних галузей.

Фактори, що впливають  на рівень відкритості економіки, представлені у табл. 1. Наявність в країни значних обсягів природних ресурсів знижує рівень відкритості національної економіки навіть при недостатньому рівні економічного розвитку. Чим менша забезпеченість країни власними природними ресурсами, тим більшою є потреба у забезпеченні їх дефіциту шляхом ввезення. Але це, в свою чергу, вимагає від держави інтенсифікації міжнародної зовнішньоекономічної діяльності, що повинно виражатися у зростанні обсягів коштів від експортних операцій з метою забезпечення фінансування ввезення необхідних природних ресурсів.

Таблиця 1

Фактори відкритості  національної економіки

Фактори	Вплив на відкритість національної економіки
	↓ ступеня відкритості	↑ ступеня відкритості
Забезпеченість природними ресурсами	високий рівень	низький рівень
Величина платоспроможного попиту населення	низький попит	високий попит
Загальний економічний потенціал	високий	низький
Рівень розвитку виробничих сил	високий рівень розвитку	низький рівень розвитку
Галузева структура	низька питома вага базових галузей	висока питома вага базових галузей (металургія, енергетика та ін.), галузей з поглибленим технологічних поділом праці

Одним із найважливіших факторів є рівень економічного потенціалу країни, оскільки величина виробничого і особистого споживання прямо залежить від національного доходу і визначає параметри співпраці з іншими країнами. Великий потенціал країни дозволяє в основному забезпечити потреби країни у споживчих та інвестиційних товарах, не вдаючись до імпорту, окрім того, авторка зазначає, що при достатньовеликому внутрішньому господарському просторі значна частка вироблених товарів знайде споживачів на національному ринку. Слід зазначити, що хоча суворої закономірності немає, все-таки, якщо інші умови є рівними, чим країна менша, тим в неї більша відкритість господарства. Це пояснюється як незначною в порівнянні з великими за чисельністю населення та площею країнами диверсифікацією галузевої структури їхнього господарства, так і вузькістю національного ринку збуту. Поглиблення суспільного поділу праці призводить до формування в країні вузькоспеціалізованих виробництв і посилення технологічної залежності країни, що вимагає підвищення рівня відкритості національної економіки. Особливу роль у зростанні ролі цього фактора відіграються сучасні транснаціональні корпорації, які розміщуючи окремі ланки виробничого циклу в різних країн, створюють умови для розвитку та інтенсифікації зовнішньоторговельних зв’язків на міжнародному рівні. Підвищення ступеня відкритості національних економік пов’язане із сильними інтеграційними тенденціями світового економічного простору. Так, до середини ХХ ст. розвиток країн у більшій мірі визначався ендогенними чинниками. У сучасних же умовах національні господарства практично всіх країн світу відчувають значний вплив екзогенних факторів, що призводить до того, що розвиток економічних систем країн значною мірою визначається тенденціями розвитку світового господарства.