Отчет по практике в ДПФ «Оризон-Навігація»

Коефіцієнт автономії показує, яку частину коштів підприємства складають власні кошти. Оптимальним вважається випадок, коли власні кошти складають >50% підсумку балансу. Підвищення даного коефіцієнта свідчить про збільшення фінансової незалежності підприємства, зниження ризику фінансових ускладнень у майбутньому, підвищення гарантій погашення підприємством своїх зобов'язань.

Коефіцієнт фінансової залежності (співвідношення позикових і власних коштів) характеризує залежність компанії від зовнішніх позик. В оптимальному варіанті власні кошти повинні цілком покривати короткострокову фінансову заборгованість підприємства. Чим вищий даний коефіцієнт, тим більше позик у підприємства, тим вищий ступінь ризику, що може призвести до банкрутства. Високий рівень коефіцієнта фінансової залежності означає також потенційну можливість виникнення дефіциту коштів.

Коефіцієнт забезпеченості власними джерелами дозволяє визначити частку власних коштів, які направило підприємство на придбання оборотних активів. Якщо даний коефіцієнт більший від 1, то має місце надлишок власних коштів на підприємстві і їх можна направити на придбання оборотних активів, якщо даний коефіцієнт менший від 1, то власних коштів не вистачає навіть для придбання основних засобів та нематеріальних активів.

3.3. Методика діагностики фінансової стійкості

Методика заснована на визначенні надлишку чи нестачі коштів для формування запасів і витрат. Фактично, це дозволяє визначати можливість забезпечення підприємства для початку наступного виробничого циклу.

Діагностика фінансової стійкості розраховується за станом на початок або кінець року. Виділяють чотири основних типи фінансової стійкості:

1)                      Абсолютна стійкість підприємства характеризується тим, що підприємство своєчасно виконує всі розрахунки, водночас у підприємства залишаються кошти для закупівлі необхідних ресурсів і початку наступного виробничого циклу.

2)                      Нормальна стійкість гарантує платоспроможність підприємства. Нормальна стійкість характеризує можливість своєчасно розрахуватися із кредиторами. Однак такому підприємству може не вистачити коштів для придбання всіх необхідних ресурсів для продовження виробництва. Такі підприємства змушені залучати кредити (товарні або банківські) для закупівлі сировини. Чим меншу фінансову стійкість має підприємство, тим довша тривалість його фінансового циклу.

3)                      Нестійкий фінансовий стан пов'язаний з порушенням платоспроможності. У такому випадку для відновлення фінансової рівноваги підприємство повинне поповнити кошти за рахунок додаткового залучення власних коштів або збільшення власних оборотних коштів. У зв'язку з цим виділяють два типи фінансової нестійкості:

a)          Нормальна фінансова нестійкість. Для підприємства з нормальною фінансовою нестійкістю характерна тенденція до зниження всіх показників діяльності підприємства. Для виходу з такого становища слід здійснювати додаткову емісію або залучати  зовнішні інвестиції.

             б) Ненормальна фінансова нестійкість характерна для підприємств, які не можуть знайти свою ринкову нішу. У них спостерігається неузгоджена динаміка показників: частина показників має позитивну динаміку, а частина – негативну.

Можливими варіантами виходу з такої ситуації є:

- диверсифікація виробництва (перепрофілювання);

- скорочення непрофільних чи збиткових підрозділів;

- виробництво продукції, на яку є достатній попит на ринку;

- активна рекламна діяльність;

- додаткове вивчення цільових споживачів.

Як правило, розв’язання проблем для таких підприємств зосереджено перш за все не у фінансовій, а у маркетинговій сфері діяльності.

Кризовий фінансовий стан. Підприємство знаходиться на межі банкрутства. Для таких підприємств характерна майже повна відсутність прибутку протягом тривалого періоду часу. Як правило, такі підприємства мають низьку ліквідність. Фінансовий цикл на таких підприємствах може мати від'ємне значення, тобто термін повернення кредиторської заборгованості більший від операційного циклу виробництва. Таке підприємство залучає нові кредити, не повертаючи попередні. Додаткове вкладення коштів у такі підприємства дає невисоку віддачу. До таких підприємств слід  застосовувати процедуру банкрутства.

Таблиця 3.8.

Показники для оцінки фінансової стійкості

Проаналізувавши данні можна зробити висновок, що у підприємства  нестійкий фінансовий стан зв’язаний з порушенням платежеспроможності. На підприємстві нормальна фінансова стійкість, так як сума запасів сировини і готової продукції більше короткострокових позикових коштів а чистий оборотний капітал більше суми НЗВ і витрат майбутніх періодів.

3.4. Методика діагностики ймовірності настання банкрутства

Для успішного господарювання на ринкових засадах суттєво важливим є можливість оцінки ймовірності банкрутства суб’єктів підприємницької діяльності. В Україні, де протягом багатьох десятиріч панувала позаринкова система господарювання, що виключала офіційне визнання банкрутства як економічного явища, нема загальновизнаної вітчизняної методики визначення ймовірності банкрутства суб’єктів господарювання.

Найбільш поширеною у світовій практиці є методика визначення банкрутства за моделями Альтмана. В літературі частіше визначають дві його моделі для діагностики імовірності банкрутства. Перша модель дозволяє відстежити імовірність банкрутства на конкретну дату (як правило, дату складання балансу) – двофакторна модель Альтмана. Друга модель визначає імовірність банкрутства  за певний період часу (як правило, місяць, квартал, рік) – п’ятифакторна модель Альтмана.

Показник імовірності банкрутства базується на фінансовій складовій діяльності підприємства. Так, під час розрахунків за двофакторною моделлю підприємство вважається банкрутом, якщо у нього великий обсяг позикового капіталу в підсумку балансу і воно не може за допомогою наявних коштів і реалізації дебіторської заборгованості погасити кредиторську заборгованість. П’ятифакторна модель також спирається на фінансову складову діяльності. Однак у ній більша увага звертається на формування і розподіл прибутку підприємства. Крім того, у п’ятифакторній моделі використовуються показники результатів від операцій на фондовому ринку (наприклад, реалізації акцій, облігацій).

Двофакторна модель Альтмана - це моделювання узагальненого показника Z, визначеного на основі коефіцієнтів, що визначаються додатково. Показник Z обчислюється за формулою:

Z = - 0,3877 – 1,0736   Ктл + 0,579   ПВпк,     (12.1)

де Ктл – коефіцієнт термінової ліквідності,

     ПВпк – питома вага позикових коштів у пасивах.

Якщо Z >0 – імовірність настання банкрутства велика, коли Z <0 – імовірність настання банкрутства  незначна.

Двофакторна модель оцінки банкрутства має такі недоліки:

   вона використовує абсолютні значення з балансу, тому велика залежність одержаних результатів від похибок, допущених під час складання балансу;

   імовірність настання банкрутства  відстежується на конкретну дату, однак нічого не говориться про будь-який інший момент часу протягом фінансового року;

   дана модель не враховує непрямі показники і непрямі характеристики діяльності підприємства.

Результати розрахунку показників для визначення імовірності настання банкрутства за двофакторною моделлю Альтмана зведем до табл. 17.

Таблиця 3.9.

Імовірність настання банкрутства за двохфакторною моделлю Альтмана

На основі отриманих  даних можна зробити висновок, що імовірність настання банкрутства  незначна, так як показник Z відємний .

П’ятифакторна модель Альтмана відстежує імовірність настання банкрутства  за допомогою показників, що характеризують як фінансову, так і виробничо-господарську діяльність підприємства. Імовірність настання банкрутства  за цією моделлю обчислюється за формулою:

                (12.2)

Про результати виробничо-господарської діяльності підприємства можна робити висновки, ґрунтуючись на даних наступних факторів:

х1 – визначає питому вагу чистого оборотного капіталу у підсумку балансу підприємства.

х2 – відслідковує результати всієї діяльності підприємства (виробничої і фінансової), зокрема, визначається частка нерозподіленого прибутку в загальній сумі балансового прибутку. У цьому випадку балансовий прибуток слугує показником діяльності підприємства за деякий період часу, а нерозподілений прибуток свідчить про позитивні результати діяльності підприємства і наявність вільних коштів. Особливим випадком  може бути ситуація, за якої підприємство зазнає непокритих збитків. Значення непокритих збитків у формулі для х2 беруться зі знаком мінус, що істотно збільшує імовірність настання банкрутства і свідчить про вилучення частини власних коштів.

х3 – визначає частку балансового прибутку в підсумку балансу підприємства. х3 свідчить про темпи приросту підсумку балансу підприємства. Даний фактор найбільше впливає на величину показника Z (на імовірність настання банкрутства), тому що наявність стабільного балансового прибутку і стабільне збільшення підсумку балансу свідчить про позитивні тенденції в його розвитку. Однак при збитковій діяльності істотно підвищується імовірність настання банкрутства.

х4 – відстежує результати фінансової діяльності підприємства й оцінює співвідношення коштів, отриманих від залучення власного капіталу шляхом акціонування і довгострокового і короткострокового позикового капіталу (як правило, банківських кредитів і короткострокової кредиторської заборгованості). Незважаючи на те, що вплив даного фактора найменший, для акціонерних товариств він може бути вирішальним у зв'язку з великим обсягом власних коштів (статутний фонд підприємства).

х5 – характеризує ринкові можливості підприємства, стабільність попиту на його продукцію або послуги.