Особливості створення і діяльності центрального банку

Процентна політика як інструмент грошово-кредитного регулювання економіки полягає в тому, що НБУ визначає рівень процентних ставок за ломбардними й обліковими кредитами, які він надає комерційним банкам у порядку рефінансування їхніх активних операцій.

Якщо НБУ проводить  політику стримування або скорочення маси грошей в обігу, він підвищує процентні ставки, що зменшує попит на кредитні гроші. Скорочення попиту призводить до скорочення пропозиції. Невикористані для кредитування гроші вкладаються в інші активи (цінні папери держави, місцевих органів влади) або осідають на депозитах комерційних банків у НБУ, як наслідок — відбувається зменшення грошей в обігу.

Рефінансування  комерційних банків як інструмент грошово-кредитної політики тісно пов'язане з процентною політикою, але має й певні власні риси. Цей інструмент базується на функції НБУ як «кредитора в останній інстанції». Комерційні банки звертаються до нього за кредитом найчастіше у разі появи тимчасового дефіциту первинних резервів (коштів на кореспондентському рахунку в НБУ). Такі позики банки просять, як правило, на короткий строк і одержують у порядку переобліку комерційних векселів чи під заставу цінних паперів, у тому числі й комерційних векселів. Ці кредити мають назву відповідно обліковий і ломбардний.

Надаючи названі  кредити, НБУ збільшує первинні резерви  комерційних банків, а отже, й загальну суму грошей в обігу.

НБУ може кредитувати  комерційні банки і через операції РЕПО, які полягають в обов'язковій купівлі — продажу державних цінних паперів, але головною метою цих операцій є підтримання короткострокової ліквідності системи комерційних банків.

Операції  з цінними паперами на відкритому ринку полягають у змінах обсягів купівлі та продажу НБУ цінних паперів: казначейських зобов'язань (депозитних сертифікатів), інших цінних паперів.

За умов, коли потрібно стабілізувати чи зменшити масу грошей в обігу, стримати зростання платоспроможного попиту, знизити інфляцію, НБУ продає цінні папери комерційним банкам. В останніх зменшуються первинні резерви (кошти на коррахунках у НБУ), а внаслідок цього скорочується загальний обсяг грошової маси.

Операції з  цінними паперами на відкритому ринку  вважаються найгнучкішим інструментом грошово-кредитної політики і тому активно можуть застосовуватися в регулятивній діяльності НБУ. Ці операції можна використовувати досить часто, а якщо допущена помилка, її легко виправити, здійснивши операцію протилежного спрямування. Ця риса надає перевагу зазначеним операціям порівняно з іншими інструментами грошово-кредитної політики.

Політика підтримання  курсу національної валюти охоплює операції НБУ з управління валютними резервами держави. НБУ забезпечує управління валютними резервами, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютних ринках із метою підтримання курсу національної валюти відносно іноземних валют і впливу на загальний попит і пропозицію грошей у державі.

Регулювання імпорту  та експорту капіталу є інструментом впливу на грошову масу в обігу, який застосовується НБУ через:

• реєстрацію імпорту та експорту капіталу;
• установлення максимальних та мінімальних розмірів процен 
  тних ставок за іноземними депозитами в українських банках;
• установлення для осіб, які мають борги перед нерезидентами, 
  обов'язкового безпроцентного вкладення певної частини від суми 
  цих боргових зобов'язань в уповноважених банках України [4, c. 215].

 

 

 

 

 

3. Європейська система центральних банків

ЄСЦБ являє собою унікальну, першу і єдину в світі систему  центральних банків. Унікальність системи  полягає в її федеральному устрої та повній незалежності від будь-яких урядів, як національних, так і наднаціональних. Також слід відзначити, що, оскільки система була створена нещодавно, в  її роботі використовуються найбільш передові методи й технології.

ЄСЦБ це дворівнева система  центральних банків, яка має федеральний  устрій та повну незалежність від  будь-яких урядів, як національних, так  і наднаціональних. Необхідність створення  такої системи виникла у зв’язку  з рішенням про запровадження  єдиної для всіх країн Євросоюзу  валюти – євро.

Європейська система центральних  банків являє собою дворівневу систему:

• 1 рівень – Європейський центральний банк;
• 2 рівень – 25 центральних банків країн – членів ЄС станом на 1 травня 2004 року.

До ЄСЦБ входять центральні банки всіх 25 країн ЄС, хоча 13 із них  не входять до зони євро. Ці країни мають  особливий статус і не беруть участі в обговоренні питань з приводу  грошово-кредитної політики щодо власної  валюти. Всі інші банки повністю підпорядковуються рішенням ЄЦБ  щодо грошової та валютної політики власних  країн.

Статутний капітал ЄЦБ  становить 5 млрд євро і являє собою внески центральних банків країн – членів. Але внески не рівні. Частка центрального банку кожної країни визначалась відповідно до частки даної країни у ВВП ЄС, а також відповідно до частки у кількості населення ЄС. Країни, що не увійшли до зони євро, виплатили по 5% від їх частки.

Валютні резерви ЄЦБ становлять 40 млрд євро та мають таку структуру: 15% золотом, усе інше долари та єни. Резерви також вносились центральними банками країн – членів відповідно до їх частки у статутному капіталі ЄЦБ.

Органами управління є  Рада керуючих ЄЦБ та Виконавчий комітет. Рада керуючих ЄЦБ складається з 12 керівників центральних банків країн  – членів єврозони та всіх членів Виконавчого комітету. Виконавчий комітет складається з президента банку, віце – президента та 4 членів, що призначаються на зустрічі керівників країн ЄС.

Основна мета діяльності ЄЦБ  – забезпечення стабільності євро як бази для стабільного розвитку держав – членів ЄС.

Основні функції ЄЦБ:

• Розробка та реалізація грошово-кредитної політики ЄС;
• Проведення валютних операцій;
• Збереження та управління валютними резервами країн – членів;
• Сприяння функціонуванню спільної платіжної системи.

Інструментами грошово-кредитної  політики є:

• Обов’язкові резерви;
• Постійно діючи механізми;
• Операції на відкритому ринку.

ЄЦБ використовує ринкові  принципи грошово-кредитної політики:

• Повна відмова від кредитування урядів;
• Сплата майже ринкової ставки за обов’язковими резервами;
• Аукціонний принцип рефінансування [3, c. 165].

 

 

 

4. Федеральна резервна система США

ФРС була створена у 1913 р. за рішенням Конгресу США з метою  встановлення безпечної та гнучкої  монетарної та банківської систем. З часом Конгрес США надав  ФРС більше повноважень та підвищив рівень її відповідальності за досягнення економічних та фінансових результатів.

Як свою основну функцію Федеральна Резервна Система формує і запроваджує в життя грошово-кредитну політику. Контроль над грошово-кредитними відносинами дає федеральному уряду США могутній важіль керування економічною активністю і рівнем цін.

Федеральна Резервна Система складається з робочих органів трьох рівнів - Рада Управління ФРС; дванадцять Федеральних Резервних банків; приблизно 6000 банків-членів ФРС. Крім того, у ФРС входять два комітети: Федеральний Комітет Відкритого Ринку (ФКВР) і Федеральна Консультаційна Рада.

Федеральна резервна система незалежна організація. Вона не може бути скасована за примусом президента, конгрес теж не може змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноваження членів Ради мають на меті захистити та ізолювати їх від політичного тиску.

Рада Управління складається із семи постійних членів, що призначаються Президентом США зі схвалення Сенату. Забезпечується рівне представництво членів Ради Управління від різних округів ФРС. Кожен громадянин США, що займає посаду в Раді Управління ФРС, може виконувати свої обов'язки повний термін, що складає 14 років і не перевищуючу цю цифру, однак має право подати у відставку раніше, доробити поточний дворічний семестр, або трохи продовжити своє перебування на цій посаді за рахунок “додаткових” семестрів. У випадку, якщо члени Ради Управління вичерпали терміни свого перебування в цьому органі (за винятком випадків смерті або відставки кого-небудь з них), Президент може призначити лише двох нових членів Ради за свій чотирирічний термін перебування при влади.

Рада Управління ФРС очолює голова і його заступник (віце-голова). Президент США затверджує кандидатів на ці посади на чотирирічний термін.

Тільки Рада Керуючих Федеральної Резервної Системи має необхідні повноваження для встановлення рівня обов'язкових резервів депозитних установ, а також, розділяє з Федеральними Резервними банками всю повноту відповідальності по проведенню операцій на відкритому ринку цінних паперів і визначенню найбільш прийнятних банківських дисконтних ставок.

Інша важлива складова частина американської банківської системи - це дванадцять федеральних резервних банків (ФРБ), що є:

• центральними банками;
• квазісуспільними банками;
• банками банкірів.

Таким чином у США дванадцять центральних банків. Це відображає географічні масштаби, економічне розмаїття і наявність великого числа комерційних банків у цій країні. Через центральні банки здійснюються основні політичні директиви Ради Управління. Найважливіший з них - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

Для вступу у Федеральну резервну систему комерційні банки зобов'язані придбати частку участі в акціонерному капіталі ФРБ свого району. Але принципи політики, що проводиться Федеральними резервними банками, установлюються державним органом - Радою управління [7].

 

Висновки

Підводячи підсумок, відмітимо, що основні функції центральних  банків провідних світових держав в цілому однакові, однак в силу особливої специфіки реформаційного періоду в Україні функції і повноваження центрального банку нашої країни в області регулювання грошового обігу, проведення грошово-кредитної політики і упорядкування грошово-кредитної

системи, стало більш законодавчо  деталізоване, та створено спеціальний апарат для їх здійснення.

Досліджуючи функції й  ефективність інструментів центрального банку, слід враховувати динамізм розвитку фінансових ринків, впровадження нових технологій і постійну взаємодію сил конкуренції. В сучасному динамічному світі центральні банки повинні чітко окреслити сферу свого впливу та проблеми, які потребують вирішення з тим, щоб не допустити руйнування ринкових механізмів, проте підтримати їх розвиток.

Труднощі забезпечення центральним  банком монетарної стабільності пов’язані  із суперечливістю наслідків його дій та заходів. Так, наприклад, стимулювання інвестицій через проведення м’якої грошово-кредитної політики посилює інфляцію. Так само заходи щодо рекапіталізації та підтримання рівня ліквідності банківської системи мають досить відчутні інфляційні наслідки. Наприклад, в Україні після періоду відносної цінової стабільності загострились інфляційні процеси, які значною мірою мають немонетарний характер. Прагнення НБУ через обмеження приросту грошової маси гальмувати інфляцію мали протилежний результат – реальний сектор економіки почав відчувати нестачу позичкових коштів, що гальмує зростання виробництва. Особливо негативно вплинула на процес підвищення монетизації економіки світова фінансова та економічна криза в Україні.

Тому центральний банк повинен застосовувати регулюючі заходи послідовно і комплексно, надаючи перевагу то одним, то іншим залежно від конкретної економічної ситуації.

Список літератури

1. Закон України «Про Національний банк України»;
2. Закон України «Про банки і банківську діяльність». ( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, ст.30 );
3. Версаль Н.І., Дорошенко Т.В. Теорія кредиту: Навч. посіб. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 483 с.;
4. Гроші та кредит: Підручник. – 5-ту вид., без змін / М.І. Савлук, А.М. Мороз, І.М. Лазепко та ін.; За заг. ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2008. – 744 с.;
5. Долан Дж.Э. "Деньги, банки и денежно-кредитная политика" "Санкт-Петербург Оркестр", С-Пб, 1994 г.;
6. В.П. Биховченко Функції центральних банків на сучасному етапі розвитку // Наука й економіка. – 2011. – Вип. 3. – 7 с.
7. Матеріали сайту http://uk.wikipedia.org // Електронний ресурс [Режим доступу] http://uk.wikipedia.org/wiki/Федеральна_резервна_система.