Особливості створення і діяльності центрального банку

Київський національний університет  імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

 

 

 

 

 

 

 

САМОСТІЙНА РОБОТА

«Особливості створення  і діяльності центрального банку»

 

 

 

 

 

Виконали:

Студенти II курсу 2 групи

Спеціальності «Фінанси та кредит»

           Афанасьєв Ігор

Кунін Едуард

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ-2012

Зміст:

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Походження та  основні напрями діяльності центральних банків……...4
2. Діяльність Національного банку України………………………………..6
1. Створення НБУ і його статусу……………………………………...6
2. Функції НБУ…………………………………………………………8
3. Грошово-кредитна політика НБУ…………………………………10
3. Європейська система центральних банків………………………………13
4. Федеральна резервна система США……………………………………..15

Висновки…………………………………………………………………………17

Список літератури……………………………………………………………….18

 

Вступ

Монетарна політика є складовою  частиною економічної політики держави, яка сприяє досягненню прогнозованих соціально-економічних показників шляхом реалізації монетарних цілей і завдань користуючись інструментами грошово-кредитного і валютного регулювання.

Провідником офіціальної грошово-кредитної політики виступає центральний банк, який є ключовим елементом фінансово-кредитної системи будь-якої держави. Відповідно без оволодіння ефективними інструментами грошово-кредитної політики не може бути ефективної ринкової економіки.

Дослідженню даної теми присвячено значну кількість наукових праць, зокрема дослідження М.Ю. Бабичева, Ю.А. Бабичева, В.С. Стельмаха, В.П. Силаева, О.І. Петрика, Т. Вахненко, Н.С. Кульчицька. На сучасному етапі розвитку багатьох держав світу дискусія про роль і функції центральних банків, яка почалася практично з моменту їх виникнення, отримала додатковий імпульс. Кризові тенденції чітко показали величезну роль центрального банку в стабілізації економіки.

Всі держави світу ставлять перед собою цілі економічного розвитку, основними з яких є забезпечення стійких темпів росту виробництва, досягнення рівня зайнятості, стабільності цін, досягнення зовнішньої рівноваги. Проте, важливо відмітити, що серед кінцевих цілей існує одна, відповідальність за реалізацію якої несе у всьому світі центральний банк – це збереження внутрішньої і зовнішньої вартості національної валюти. Ця ціль досягається за допомогою різноманітних інструментів грошово-кредитного регулювання економіки, сутність якої полягає в тому, що центральний банк впливає на об’єм грошової маси в обігу і ціну кредиту, тобто відсоткову ставку. Ці два компоненти знаходяться в полі зору центрального банку. Для стійкого функціонування банківської системи будь-якої країни також необхідним є формування гнучкого механізму грошово-кредитного регулювання економіки.

1. Походження та  основні напрями діяльності центральних банків

Світова система  центральних банків у їхньому  сучасному вигляді створена відносно недавно. До середини XVІІІ ст. комерційні і центральні банки не розрізнялися. З розвитком кредитної системи відбувається процес централізації банкнотної емісії в окремих великих комерційних банках. При цьому монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) поступово закріплюється лише за одним банком. Такий банк у різні часи називався по-різному. Спочатку-емісійним або національним, а згодом-центральним, що відповідало його керівній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни.

Вперше у світовій практиці центральний банк було створено у Швеції (Риксбанк) у 1668 р. Дещо пізніше, у 1694 р., засновано Банк Англії. Проте на той час центральні банки ще не мали виключного права на емісію грошових знаків. Їхні функції відрізнялися від функцій сучасних центральних банків. Так, призначенням Банку Англії спочатку було фінансувати торгівлю і промисловість, Банку Нідерландів — внутрішню і зовнішню торгівлю. Центральні банки сучасного типу виникли лише в XIX ст. Нині майже в усіх країнах світу функціонують центральні банки. Однак між ними є суттєві відмінності, які пояснюються особливостями політичного та фінансово-економічного розвитку окремих країн.

Правове становище центральних  банків, їхній статус у розвинутих країнах визначаються відповідним законодавством. У законах про банки визначаються їхня структура, основні завдання, функції та компетенція, порядок взаємовідносин з органами законодавчої і виконавчої влади, державними органами управління, а також повноваження держави щодо суб'єктів банківської системи та ін. Закон закріплює повноваження центрального банку як державного емісійного центру [5, c. 63].

Центральні банки можуть бути за формою власності державними або акціонерними. Так, у Франції, Великобританії, Німеччині, Нідерландах, Іспанії капітал центральних банків повністю належить державі. У деяких країнах держава володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія). У США акціонерами центрального банку (федеральних резервних банків) є тільки комерційні банки. Проте у будь-якому разі держава відіграє головну роль у формуванні органів управління центрального банку.

Суттєво різняться  в окремих країнах зміст та форми взаємовідносин і взаємозв'язків між центральними банками та існуючими гілками влади. В економічній літературі виділяються дві моделі таких взаємин. Перша — центральний банк виступає агентом уряду (міністерства фінансів) і провідником його грошово-кредитної політики. Друга — центральний банк є незалежним від уряду, що забезпечує йому самостійність у проведенні грошово-кредитної політики без будь-якого впливу з боку урядових органів. Однак на практиці ці моделі у «чистому вигляді» не функціонують. У більшості країн існують проміжні моделі, які передбачають певні принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком та певний ступінь його незалежності.

Законодавство лише п'яти країн - США, Німеччини, Швейцарії, Швеції та Нідерландів - передбачає підпорядкування центральних банків парламентам. У більшості держав світу центральні банки підпорядковані казначейству або міністерству фінансів.

У законодавстві  Великобританії, Франції, Італії, Японії та деяких інших країн передбачено, що міністерство фінансів має право  видавати інструкції центральним банкам. Проте такі випадки є надзвичайно рідкісними [4, c. 114].

 

2. Діяльність Національного банку України

 

1.  Створення НБУ і його статусу

Центральним банком нашої країни є Національний банк України (НБУ). Банківська система незалежної України і відповідно Національний банк України створювалися протягом 1991 р. Правовою основою банківської системи нашої держави став Закон України «Про банки і банківську діяльність», ухвалений Верховною Радою України 20 березня 1991 року. Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України "Про банки і банківську діяльність"» цей законодавчий акт було введено в дію з 1 травня 1991 року [1].

Цією самою постановою Національний банк України було зобов'язано до 1 травня 1991 р. розробити проект свого Статуту, визначити структуру і чисельність центрального апарату, підпорядкованої мережі установ і подати на затвердження Президії Верховної Ради України. Одночасно Раді Міністрів України і Національному банку України доручалося внести до Верховної Ради України пропозиції щодо розміру та джерел формування статутного фонду Національного банку України [2].

Отже, на підставі зазначених вище законодавчих актів  було скасовано державну монополію у банківській системі та створено нову дворівневу фінансову систему. Перший рівень — Національний банк України, другий — комерційні банки. Діяльність цих банків тісно взаємозв'язана. Власне, вони утворюють взаємоузгоджену й керовану єдиним органом структуру. Водночас кожна із складових цієї системи функціонує відповідно до законів ринку.

Суттєве значення для ефективного функціонування НБУ мають його взаємовідносини  з Кабінетом Міністрів України. Ці державні органи проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розроблення і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку. НБУ підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України. Голова Національного банку або за його дорученням один із заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів з правом дорадчого голосу. Отже, НБУ як орган держави є рівноправним партнером державного органу виконавчої влади — Кабінету Міністрів України.

Національний  банк України як економічно самостійна державна установа здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів. Однак одержання прибутків не є метою діяльності Національного банку. Для забезпечення виконання своїх функцій він має право на придбання та розпорядження рухомим і нерухомим майном.

Кошторис видатків Національного банку на кожний рік  затверджується Радою НБУ. Цей самий орган затверджує Основні напрями грошово-кредитної політики Національного банку [6].

 

2.    Функції НБУ

Основною функцією Національного банку України  є забезпечення стабільності грошової одиниці. Це передбачено у ст. 99 Конституції України, де зазначено: «Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — Національного банку України».

Наголосимо, що з  моменту введення національної грошової одиниці відповідно до конституційних норм вона стає не лише фінансово-економічним, а й політичним фактором. Адже національна грошова одиниця — це ознака економічного і політичного потенціалу держави, її незалежності.

Чинне законодавство  про центральний банк держави  покладає на нього виконання і низки інших функцій. До них насамперед належить визначення та проведення грошово-кредитної політики відповідно до затвердженої Верховною Радою України загальнодержавної програми економічного розвитку.

Національний  банк України має монопольне право  здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг. Це означає, що жоден інший суб'єкт банківської системи не може здійснювати цю функцію.

Центральний банк держави виступає також кредитором в останній інстанції для банків і кредитних установ, організовує систему рефінансування, визначає для банків та інших кредитних установ правила здійснення банківських операцій, бухгалтерського обліку звітності та захисту інформації. З цією метою Національний банк розробляє та ухвалює відповідні нормативні акти у вигляді положень, постанов керівних органів тощо.

НБУ визначає систему, порядок  і форми розрахунків, у тому числі між банками та іншими кредитними установами, напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, систем розрахунків, автоматизацію банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Реєстр банків, їхніх філій та представництв, валютних бірж і кредитних установ, здійснює ліцензування банківських та інших операцій у передбачених законом випадках.

На НБУ покладено  таку важливу функцію, як складання платіжного балансу і балансу міжнародних інвестицій України, здійснення їх аналізу та прогнозування.

Для міжнародного авторитету Національного банку  України велике значення має покладення саме на нього функції представництва інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків. Центральний банк держави здійснює також відповідно до визначених законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті, організовує та здійснює валютний контроль.

Лише НБУ має право  здійснювати операції із золотовалютним резервом і забезпечувати його накопичення та зберігання.

Національний  банк України реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у банківській системі, бере участь у підготовці кадрів для банківської системи [3, c. 155].

 

3.    Грошово-кредитна політика НБУ

Грошово-кредитна політика Національного банку України  ґрунтується на основних критеріях  і макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного і соціального розвитку на певний період. До таких макроекономічних показників належать: обсяг валового внутрішнього продукту, прогнозований рівень інфляції, розмір дефіциту державного бюджету та джерела його покриття, платіжний і торговельний баланси.

У процесі здійснення грошово-кредитної політики НБУ  використовує певний інструментарій, який охоплює:

• визначення норм обов'язкових резервів;
• процентну політику;
• рефінансування комерційних банків;
• операції з цінними паперами на відкритому ринку;
• підтримання курсу національної валюти;
• регулювання імпорту та експорту капіталу.

Визначення  норм обов'язкових резервів полягає в тому, що НБУ встановлює комерційним банкам та іншим кредитним установам нормативи обов'язкового резервування залучених коштів. Розмір обов'язкових резервів установлюється в процентному відношенні до загальної суми залучених банком коштів. Резерв зберігається на кореспондентському рахунку комерційного банку в Національному банку, проценти на обов'язкові резерви не нараховуються.

Для різних видів  залучених коштів можуть установлюватися  різні норми обов'язкового резервування. Вимоги обов'язкового резервування можуть поширюватися на всі депозити чи на окремі їхні види залежно від тієї ролі, яка відводиться цьому інструментові в монетарній політиці НБУ.