tify">         У 2007 р. основними імпортерами українських товарів поза СНД були Китай (4,3 %), Туреччина (6%), Німеччина (5,1%) та Італія (4,4%). Протягом 1996 – 2000 рр. обсяги поставок українських товарів у ці країни поступово зростали.

         Різкий спад експорту – більше ніж удвоє – відбувся на російському (на 3,2 млрд. дол. США) та білоруському (на 377 млн. дол. США) напрямках. Причому в торговельному балансі з країнами збільшується позитивне сальдо зовнішньої торгівлі. Зменшення від’ємного сальдо торгівлі товарами було досягнуте завдяки випереджаючому скороченню імпорту, а не за рахунок збільшення експорту.

         Крім того, вагома частина івалютних надходжень від  продажу вітчизняних товарів  на західних ринках витрачається на оплату російських енергоносіїв. До того ж  російська частка імпортних поставок в Україну сягає майже 50%. Таким чином, зберігається критична залежність української економіки від внутрішніх процесів у сусідній державі. Тож диверсифікація імпортних джерел – надзвичайно актуальне завдання для України.

         Основними факторами, що впливають на стан двосторонніх торговельних відносин між Україною та Росією, є такі:

1. Обмеження Росією імпорту українських товарів, у тому числі за рахунок порушення Міждержавної угоди про вільну торгівлю від 24 червня 1993 р., а саме:

• в 1996 р. Росія запровадила ПДВ на імпорт українських товарів, через що середньомісячний імпорт з України скоротився з 500 млн. дол. США до 300 млн. Хоча з 1 лютого 1997 р. цей податок було скасовано, до  того часу традиційні ринки збуту української продукції вже зайняли конкуренти;

• з 15 травня 1997 р. Росія ввела мито на цукор у розмірі 25 %, що призвело до фактичного блокування експорту цієї продукції до Росії. У 1998 р. було досягнуто домовленості про збереження поставок українського цукру в межах безмитної квоти в 600 тис. т. Однак і ці поставки були заблоковані погодженими діями російських трейдерів, що виграли аукціон на закупівлю українського цукру, а згодои – імпортували дешевший цукор-сірець із латиноамериканських країн;
• 15 серпня 1998 р. Росія запровадила додаткове імпортне мито в розмірі 3 % і встановила тимчасове спеціальне 20-відсоткове мито на цукор.

2. Зменшення обсягів вітчизняного виробництва продовольчих товарів, готового прокату, машинобудівної продукції та ін.

3. Неплатоспроможність російських імпортерів.
4. Неконкурентоспроможність товарів вітчизняного виробництва, пов’язана із закупівлею енергоносіїв із Росії за світовими цінами, що впливає на кінцеву  ціну продукції.

       Якщо  в розвиткові зовнішньоекономічної діяльності України зберігатимуться  наявні тенденції, можна передбачити  поступове зниження частки країн колишнього СРСР в українському експорті у 2010 р. до 20 – 25%. Основними факторами цього процесу є і будуть: скорочення потреб указаних країн в імпорті через кризові явища в економіці, створення Україною власної імпортозаміщувальної виробничої бази, а також зростання обсягів експортних поставок української продукції в країни Азії, Африки, Америки та Європи.

       Щодо  країн Європейського регіону, то, незважаючи на числені програми й  заходи, спрямовані на розширення експортних поставок у регіон, а в останньому десятириччі ситуація не зазнала суттєвих змін. За 1995 – 1999 рр. частка європейських країн в експорті українських товарів коливалася в діапазоні 20 – 32% без тенденції до зростання або зменшення. Головне гальмо для розширення експорту – те, що Україна не є членом ЄС, а також СОТ. До цього часу не запрацювала Угода між Україною та ЄС про партнерство і співробітництво, яка набрала сили 1 березня 1998 р. Передбачалося, що ратифікація Угоди відкриє для України нові можливості виходу на ринки країн – членів ЄС з вітчизняними товарами. Проте згідно з Угодою для цього наша країна має виконати попередні умови – провести подальшу реструктурізацію економіки, замінити механізм співробітництва з ЄС, підготовити правове поле для реалізації Угоди.

       Тож подальша динаміка зовнішньоекономічних відносин із країнами Європи цілком залежатиме від виконання зазначених умов. В  разі невходження України до ЄС та СОТ обсяги українського експорту в  європейські країни залишатимуться до 2010 р. приблизно на нинішньому рівні – в діапазоні 22 – 32% загального обсягу експорту України. В разі входження України у вказані організації частка Європи може зрости до 40%.

       Аналогічна  ситуація склалася в експорті України  в країни Америки. Його питома вага в загальному українському експорті протягом 2005 – 2009 рр. є досить сталою – 7-9 %. Це пояснюється тим, що товари з низьким рівнем обробки на такі значні відстані поставляти економічно невигідно, а конкурентоспроможну високотехнологічну продукцію Україна Північній Америці поки що не запропонувала. Проблема полягає в ефективному використанні експортного потенціалу українських підприємств. Американський ринок Є одним із наймісткіших у світі. Слід також зазначити, що розвиток експорту в США, Канаду має не тільки суто економічне значення. Це завдання політичне, адже від реалізації цього зовнішньоекономічного вектора залежить досягнення стратегічних цілей соціально-культурного розвитку України.

       Збільшення  експорту в США та Канаду є головною передумовою для розширення імпорту  в Україну сучасного обладнання, високих технологій і створення врешті-решт власної імпортозаміщувальної виробничої бази. На жаль, зусилля державних органів, розроблені з цією метою програми і заходи вагомих результатів поки що не дали. Подальший розвиток зовнішньоекономічних зв’язків зі США та Канадою залежатиме від вирішення таких важливих питань їх взаємовідносин з Україною:

1. Надання Україні безумовного і всеосяжного режиму найбільшого сприяння в торгівлі. Зокрема, врегулювання питань щодо обмеження доступу окремих товарів українського походження на ринки країн Північної Америки (метали, феросплави, ядерні матеріали, текстиль).
2. Поширення дії Генеральної системи преференцій США на високоліквідні українські товари.

       Швидкими  темпами розвиваються зовнішньоекономічні  зв’язки України з країнами Азії. За 2005 – 2009 рр. Частка країн цього контингенту в загальному обсязі експорту України зросла більш ніж у 2 рази, сягнувши 29,7 %. У перспективі така тенденція збережеться за рахунок розширення поставок продукції машинобудування.

       Високий споживчий рівень дешевих товарів  середньої якості, виробництво яких можуть забезпечити українські підприємства, закупки озброєнь, запасних частин до машин і механізмів, які біли придбані раніше, зумовлюють стрімке  зростання обсягів українського експорту в Африку. За 2005 – 2009 рр. Частка країн Африки в загальному обсязі експорту України зросла з 0,1 %  до 6,6 %. У планах центральних органів влади – розширення мережі торговельно-економічних місій України на Африканському континенті, створення Палати торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва з країнами Африки. В результаті проведення вказаних заходів тенденція зростання частки країн Африки в загальному обсязі товарного експорту України збережеться. Однак у міру заповнення немістких африканських ринків українською продукцією спостерігатиметься значне  уповільнення темпів цього зростання. Станом на 2010 р. питома вага країн Африки в загальному обсязі українського експорту складе орієнтовно 10 %.

    РОЗДІЛ 2 ПЕРСПЕКТИВИ УЧАСТІ УКРАЇНИ В МІЖНРАРОДНИХ РИНКАХ 

    2.1. Вплив міжнародної  торгівлі на економічний  розвиток України

    Товарна структура зовнішньої торгівлі України  протягом десятиріччя практично  не змінилася, незмінною лишилася й  номенклатура товарів, які забезпечують основну частину валютних доходів. У цілому структура експорту охоплює багато видів національних товарів, але список товарів, на які припадають основні обсяги валюти, налічує не більше десяти позицій: метали, товари хімічної промисловості, добрива, деякі види продукції харчової промисловості.

    Провідні  позиції в українському експорті  належать металопродукції ( 44 %  експорту ), мінеральним продуктам і хімії (22 % ), тоді як на продукцію машинобудування  припадає лише 12 %.

    Більше  того, за 2005 – 2009 рр. Структура експорту товарів значно покращилася: частка металопродукції зросла на 8 %, а продукції машинобудування – на 7 %.

    Якщо  порівняти структуру зовнішньої торгівлі України з аналогічними показниками країн Центральної  і Східної Європи, то стає очевидним, що таке порівняння не на нашу користь. По-перше, експорт сировини і товарів з низькою доданою вартістю з України в 4 – 10 разів перевищує аналогічні показники для Чехії, Угорщини та Польщі. По-друге, експорт продукції українського машинобудування у 2 – 5 разів нижчий, ніж із країн Центральної Європи. А ще в 2005р. частка продукції машинобудування в структурі експорту України становила 19 %, Словаччини – 18 %, Польщі – 21,1 %. По суті, розвивається вкрай небезпечне “сировинне омертвіння” економічних тканин країни. На світових ринках за Україною поступово закріплюється стратегічно невигідна товарна структура експорту, що підтверджує аналіз основних товарних позицій.

Металопродукція

    Валютні надходження багато в чому залежать від примхливої кон’юктури зовнішніх  ринків, дій конкурентів і протекціоністських заходів країн-імпортерів. Спроби розширити експорт шляхом заниження цін приводять до антидемпінгових заходів щодо вітчизняних експортерів, і в результаті знижується прибутковість поставок металопродукції. У 2009 р. фізичний обсяг експорту металопродукції зріс на 26,5 %, а у вартісному вираженні зменшився на 7,5 %. По суті, експорт металургійної продукції в багатьох випадках орієнтований не на економічну ефективність, а на утримання позицій на зовнішніх ринках для забезпечення валютних надходжень за будь-яку ціну.

Хімічна продукція

    У 2005 – 2008 рр. Цей сегмент експорту скорочувався внаслідок несприятливої ринкової кон’юнктури. В 2009 р. поставки продукції хімічної промисловості України зменшилися на 15,3 % (майже на 200 млн. дол. США ). Крім того, розвиток експорту хімічної продукції стримується її високою енергомісткістю, залежністю від імпортної сировини ( особливо газу, нафти й стиролу) та екологічною шкідливістю. Певною стабільності цьому напрямкові зовнішньої торгівлі надає інерція попиту в пострадянських державах – головних споживачах української хімічної продукції.

    Слід  зазначити, що металургійна та хімічна  продукція, яка становить близько  половини експортного потенціалу України, в останні роки втрачає конкурентні  позиції на зовнішніх ринках.

    Визначальну роль у формуванні структури собівартості металопродукції відіграють матеріальні  витрати, що дорівнюють майже 80 %, з яких 50 % припадає на енергоносії. Аналіз формування експортних цін свідчить, що основною причиною збитковості експорту металопродукції є надто високі витрати на виробництво, що, поряд з низькою якістю продукції, робить її практично неконкурентоспроможною.

    Те  ж саме стосується хімічної галузі. Так, ціни внутрішнього ринку на аміак  через його високу вартість на 45 % перевищують рівень індикативних цін, а на карбомід – на 90 %. Таке перевищення сформоване вже на рівні виробничої собівартості без урахування затрат на реалізацію.

Товари  агропромислового комплексу

    І в цій сфері Україна втрачає  свої переваги на світовому ринку. За останні роки наша країна втратила позиції європейського лідера у виробництві бурякового цукру, а також ринки збуту цієї продукції в країнах СНД, передусім у Росії. Після введення у 1999 р. експортного мита в розмірі 23 % експорт соняшника зменшився на 90 % порівняно з 1998 р. Слід зазначити, що за рівня внутрішніх цін, який склався нині на більшість товарів вітчизняного агропромислового комплексу, важко розрахувати на збереження зовнішніх ринків для цієї продукції.

Послуги

    У 2006 р. Україна надавала послуги більш ніж 150 країнам. Загальний обсяг їх експорту становив близько 3,6 млрд. дол. США, скоротившись на 206 млн. дол. США порівняно з 2009 р.

    Левова  частка (85 %) у загальному обсязі експорту послуг належить транспортним послугам. А 60 % з них (1,8 млрд. дол. США) припадає на транзит російських енергоносіїв. Експорт комп’ютерних послуг у 1999 р. дорівнював лише 4 млн. дол. США (0,1 % загального обсягу). На міжнародному ринку технологій Україна майже не представлена – ліцензійні послуги склали тільки 3,9 млн. дол. США. Загалом експорт послуг поки що нагадує вулицю, а точніше, трубу з одностороннім рухом.

    Слід  зазначити, що на ефективність українського експорту негативно впливають повільна структурна перебудова виробництва, висока собівартість більшості видів експортної продукції, а також нездатність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності забезпечити більш ефективні умови поставок родукції на зовнішні ринки (CIF,CIP,DDP та ін.).