Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (ІІ пол. ХІХ–поч. ХХ ст

Міністерство освіти та науки, молоді та спорту

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра економічної теорії

 

 

 

Реферат

з дисципліни «Історія економіки та економічної думки»

на тему: «Особливості розвитку ринкового господарства та основні напрями економічної думки в Україні (ІІ пол. ХІХ–поч. ХХ ст.)»

 

 

 

 

Перевірила                                                          Виконала студентка

доц. Соломка О.М.                                             ф-ту Е і М – І – 4гр.

                                                                               Кириленко Вікторія Петрівна

 

 

 

 

Київ - 2012

Зміст

1. Промисловий переворот  в Східній Україні.

2. Аграрна реформа 1848 р. в Австрійській  імперії і в Західній Україні.

3. Селянська реформа 1861 р. в  Росії та її здійснення в  Україні.

4. Промисловий розвиток західноукраїнських  земель.

5. Фінансова політика.

6. Особливості економічної думки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Промисловий  переворот в Східній Україні

У кінці XVIII ст. українські землі були поділені і опинилися під владою Російської та Австрійської імперії. Панщина, кріпосне право гальмували розвиток промисловості, сільського господарства та внутрішнього ринку.

У цей час  в країнах Західної Європи відбувається промислова революція, яка відзначилась і на ході економічного розвитку України. На Лівобережжі розвивається землеробство, основою якого були поміщицькі господарства. На Правобережжі висока ефективність господарювання у вирощуванні зернових та буряків.

Важливе місце  у промисловості займало сукновиробництво, другорядне – залізоробна, скляна, паперова галузі. Характерною рисою господарства першої половини ХІХ ст. була його раціоналізація, що свідчило про зародження нової епохи – індустріалізації.

Перший етап промислового перевороту відбувся в 20-40 рр. ХІХ ст. Зросла кількість  мануфактур, число найманих робітників, почали використовувати механічні  робочі машини. Промисловий переворот  розпочався в харчовій галузі, виникає  цукрова промисловість. Починають  використовувати машини для подрібнення  буряків, гідравлічні преси для  соків. Робочі машини замінили ручну  працю на текстильних мануфактурах(суконних).

У 1823 р. у графа Воронцова в  м. Мошни (Черкащина) майстрами-кріпаками було споруджено перший на Дніпрі пароплав “Бджілка” зі встановленою паровою машиною.

Потреби у машинах та механізмах зумовили появу машинобудівних заводів. Перший завод з виробництва с/г  техніки, парових котлів збудував у 1841 році український поміщик Кандиба. На 1861 рік в українських губерніях  було ≈ 20 м/б заводів, але багато техніки привозилося ще з-за кордону. Зростали обсяги металургійного виробництва, видобутку кам’яного вугілля. Виробництво  базувалося на примусовій кріпосницькій  праці.

Другий етап промислового перевороту відбувся після ліквідації кріпосного права (68-80 рр.). фабрики і заводи остаточно  витісняють мануфактурне виробництво. Основне місце займає цукроваріння. Частка України у всеросійському виробництві цукру у 1880 році становила 90%. Почала використовуватись праця  вільнонайманих робітників, яка була вигіднішою і прибутковішою. Стала характерною концентрація виробництва та зростання продуктивності праці. Зростали обсяги виробництва горілки і спирту.

У важкій промисловості технічний  прогрес йшов повільніше. Було відкрито поклади залізної руди у Кривому  Розі, і як наслідок, виникають шахти  та металургійні підприємства. Зростають  обсяги виробництва м/б і суднобудівних  заводів, але найкраще розвивається транспорт.

У 1863 році розпочалось будівництво  першої залізниці від Балти до Одеси, а потім вона була продовжена до Києва. На Лівобережжі – залізниця  з Курська до Броварів.

Отже, після ліквідації кріпосного права в Росії та Україні прискорився  економічний розвиток та завершився промисловий переворот.

 

2. Аграрна реформа  1848 р. в Австрійській імперії  і в Західній Україні

Панщинна система господарювання в Сх. Галичині, Закарпатті та Буковині, що входили до складу Австрійської імперії, була малоефективною та гальмувала розвиток господарства. Хоча становище  селян було значно кращим, Габсбурги  прагнули покращити стан селянства  – головного джерела збирання податків для державної казни. Найгірше жили селяни Галичини: під час літніх с/г робіт панщина тут тривала 6 днів. Тому в 1781-1782 роках імператор  Йосиф ІІ проголосив патенти, згідно  яких:

• селяни звільнялися від особистої залежності від поміщиків;
• суд над селянами здійснював не пан, а спеціальний державний чиновник;
• розмір панщини встановлювався до 30 днів на рік;
• сільським лихварям (як правило, євреям), які не хотіли займатися с/г заборонялося проживати у селі.

Після його смерті селянські повинності зросли вдвічі, оскільки панщина була вигідною панівним класам Австрії. Галичина була “хлібною коморою” для Австрії і Німеччини, а сільське населення голодувало, оскільки більшість землі належала панам.

Поштовхом до ліквідації панщини стали  революційні події 1848 р. в Австрії  та інших країнах Зх. і Центральної  Європи. 18 березня 1848 р. угорський сейм видав закон про скасування панщини  в Закарпатті; 17 квітня 1848 р. – австрійський уряд скасував її в Галичині. 7 вересня 1848 р. віденський парламент ліквідував примусову закупівлю селянами міцних напоїв, правом на виробництво яких володіли поміщики.

Таким чином, скасування панщини було проведене з повним нехтуванням  селянської верстви. Але, незважаючи на недоліки, аграрна реформа в цілому сприяла розвитку господарства і  формуванню індустріального суспільства.

 

3. Селянська  реформа 1861 р. в Росії та  її здійснення в Україні

Скасування кріпосного права в  Росії і на Україні вимагали, перш за все, аграрні відносини, що свідчили про кризу панщини. Праця селян-кріпаків була малопродуктивною і гальмувала розвиток с/г і промисловості.

Проти кріпосного права виступили  селяни. За 4 роки (1848-1851) у Київській, Подільській губерніях бунти  ставали все частішими. В Україні  кріпацтво  було найважчим, оскільки пани були чужинцями, які з презирством  ставилися до селян. У 1856 р. Олександр  ІІ офіційно заявив про необхідність ліквідації кріпацтва.

Проти кріпосного права виступила  ліберально настроєна інтелігенція, яка вважала його антигуманним явищем. Промисловці теж були проти, оскільки кріпацтво перешкоджало розвитку торгівлі і промисловості.

Проект аграрної реформи було прийнято Державною радою Росії. На його підставі Редакційна комісія підготувала  “Положення”, яке Олександр ІІ підписав 19 лютого 1861 року. Водночас був проголошений офіційний Маніфест про скасування кріпацтва.

Реформа повністю зберегла поміщицьке землеволодіння, а селянські наділи, якими вони користувалися до реформи, зменшилися, їм віддавали землю гіршої якості, вони були позбавлені пасовищ, луків та лісів.

Внаслідок реформи селянство втратило 15% загальної площі земель. Землю  селяни повинні були протягом 49 років  викупити у поміщиків згідно із встановленими  реформою цінами, які перевищували ринкові ціни на землю.

Земельна реформа надала поміщику право протягом 2 років визначати  і оформити в уставних грамотах розміри  земельних наділів селян. Селяни перебували у становищі “тимчасово зобов’язаних”, змушені були відбувати панщину або платити оброк. Дворові селяни взагалі землі не отримали.

Разом з тим, реформа 1861 року створила сприятливі умови для активізації  господарської діяльності, перетворення кріпаків у вільних людей. Реформа  сприяла господарському піднесенню, завершенню промислового перевороту і  здійсненню індустріалізації.

 

4. Промисловий  розвиток західноукраїнських земель

Землі Сх. Галичини, Пн. Буковини і  Закарпаття залишались колоніальним аграрно-сировинним придатком. Тим не менше у 70-80 рр. тут також відбувається процес формування фабрично-заводської промисловості.

У Сх. Галичині розвиваються традиційні галузі промисловості: текстильна, шкіряна, соляна, тютюнова, паперова, скляна. Найпоширенішою галуззю залишалось цукроваріння. Але  застосування передової техніки  відбувається дуже повільно. Однією з  перешкод у цьому був початок  промислового перевороту в німецьких  та чеських провінціях Австрії. Негативно  впливала і політика властей, які  не були зацікавлені у промисловому зростанні західних земель.

Закарпаття забезпечувало сировину для деревообробної, будівельної, хімічної галузей. Хімічну промисловість  почали будувати у 1870 р. коштами підприємців  США, Англії, Німеччини і Франції. В кінці ХІХ ст. там почали видобувати граніт, мармур, глини, вапняк. Велике значення мав видобуток  бурого вугілля  та кам’яної солі з осередком у  Солотвині – найбільшої соляної  копальні в Україні.

У 60-70 рр. західноукраїнські землі  були з’єднані залізницею із Заходом. У 1861 році було завершене будівництво  залізниці Краків-Перемишль, а у 1864 році її з’єднали зі Львовом. Далі сполучення отримали Чернівці, Стрий, Тернопіль  та інші міста.

Проте залізничне будівництво незначною  мірою сприяло розвитку виробництва  промислової продукції, переважно  лісової та будівельних матеріалів. Західний регіон став легкодоступним джерелом сировини і ринком збуту  фабричної промисловості провінцій  династії Габсбургів.

Промисловість західноукраїнських земель розвивалася однобоко –  розширювалось  видобування і первинна переробка  сировини, а не виробництво готової  продукції. Це негативно впливало на хід промислового перевороту, початковий етап якого припав на 50-70 рр ХІХ ст.

 

5. Фінансова  політика

Головним джерелом бюджетних доходів царської Росії у першій половині ХІХ ст. були:- оброчний та подушний податки з селян;

• шинкові та митні збори;
• податки з капіталів та торгових оборотів.

Видаткова частина бюджету мала непродуктивний характер. Більшість  витрат припадала на воєнне та морське  міністерства. Витрати на освіту в  першій половині ХІХ ст. становили  менше, ніж 1% всіх витрат бюджету.

Дефіцит бюджету покривали випуском все більших обсягів зовнішніх  і внутрішніх позик, і паперових  грошей.

З метою впорядкування грошового  обігу в 1839-1843 р.р. було реалізовано фінансову реформу. Її проводили через вилучення асигнацій і введення твердої валюти у вигляді розмінних на срібло державних кредитних білетів, а в 1843 році було вилучено асигнації. Впровадження кредитних білетів на рівні зі сріблом принесло певні вигоди. Це дало змогу відмовитись від срібла в обігу (монети сильно стирались). Але у зв’язку із зростанням державних, особливо воєнних витрат, уряд знову вдався до емісії (випуску) нових кредитних білетів, які знецінювались.

У 1862 р. знову спроба чергової грошової реформи, за якою дозволявся розмін кредитних  білетів на золото і срібло. В  кінці наступного року розмін було відмінено.

Отже, господарський розвиток України  у ХІХ ст. визначався її колоніальним статусом. Незважаючи на зміни, українська економіка другої половини ХІХ ст., залишалася аграрно-індустріальною.

 

6. Особливості економічної  думки

Аналіз  історичних джерел свідчить, що українська економічна думка від древніх  часів до початку 30-х рр. ХХ ст. розвивалася  як органічна складова світового  процесу формування соціально-економічної  культури. Вагомий вплив на розвиток української економічної думки  мали класична політична економія, західноєвропейський утопічний  соціалізм, німецька історична та австрійська  суб’єктивно-психологічна школи, марксистська економічна теорія. Підкреслимо, що під  впливом цих напрямів економічна думка України формувалася як своєрідне і самобутнє явище  і, що важливо, мала зворотній вплив  на світову економічну культуру. Наприклад, дослідження українських економістів  М. Барановського, Є. Слуцького на декількароків випереджували західну економічну думку і саме в теоретичних розробках деяких українських вчениих було започатковано цілий ряд перспективних економічних напрямів. Що ж стосується економічної думки України в радянський період (30-80 рр), то вона розвивалася переважно в руслі догматизованої марксистсько-ленінської політекономії, для якої характерним було протистояння з течіями світової економічної думки.

Суспільно-економічна думка в Україні  в період підготовки та здійснення реформи 1861 р. Економічна думка України в ХІХ ст. розвивалася під впливом конкретних історичних, політичних і господарських умов. Вона, як правило, виступала складовою частиною суспільно-економічної думки. В дискусіях навколо питання скасування кріпосного права, в руслі загострення ідейної боротьби представників різних напрямів суспільно-економічних теорій в цілому сформувалася ліберальний і радикальний напрями економічної думки.