Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств

Чернівецький національний університет

Імені Юрія Федьковича

 

Кафедра економіки підприємства

 

 

 

 

Реферат

 

На тему: «Особливості банкрутства  сільськогосподарських підприємств»

 

 

 

                                                                                                                             Студентки 4-го курсу

                                                                                          411 групи

     Економічного  факультету

                                                                                                    Пилипчук О. С.

                                                                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Чернівці 2013 рік

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Теоретичні передумови зародження банкрутства

2. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Темою роботи являється банкрутство  підприємств різних сфер діяльності, для нашої країни це питання являється  найактуальнішим саме в наш час, коли більшість підприємств, як державної  так і приватної власності, на можуть прибутково функціонувати і  намагаються “вижити” на ринку.

Можливо проблема банкрутства виникла через  неосвіченість керівників, а можливо, через відсутність належного  контролю зі сторони держави, також  можливо це пов’язано з фінансовою кризою в країні, яка ще не реабілітувалася  після розпаду СРСР.

В умовах ринкової економіки суб’єкти господарювання для отримання прибутків вкладають  в свою діяльність певні матеріальні  ресурси та зусилля, але не завжди результатом цієї діяльності є отримання  доходів. Часто в результаті певних обставин підприємство замість отримання  доходу отримує збитки, зобов'язання перед кредиторами та державним  бюджетом. Для припинення існування  такого підприємства та забезпечення виплати зобов'язань і існує  такий механізм як банкрутство.

Останніми роками проблема банкрутства набула глобального  значення для українських підприємств, наприклад, в 1999 році в Україні на кожну тисячу підприємств припадало 10 банкрутів, тому на думку автора ця проблема є чи не найактуальнішою. При такому стані з банкрутством в країні просто необхідно підняти інститут банкрутства на такий рівень, щоб за допомогою нього можна було здійснювати як очищення реального сектору економіки від не життєздатних підприємств, так і відновлення платоспроможності підприємств, які мають широкі перспективи і потрапили в ситуацію неплатоспроможності за збігом обставин.

Характерними  ознаками фінансової кризи підприємства є скорочення попиту на його продукцію  і, як наслідок, зниження обсягів виробництва; зростання заборгованості поставщикам, держбюджетові та банкам; затримки з виплатою заробітної плати своїм працівникам. Звідси й спільні шляхи розв'язання фінансових проблем — від скорочення внутрішніх витрат до державного регулювання управління підприємством і його фінансової підтримки (санації).

Передумови  банкрутства — це взаємодія цілого ряду факторів. Одні з них є зовнішніми по відношенню до підприємства (економічні, політичні, демографічні, посилення  міжнародної конкуренції, НТП, банкрутство  боржників), і у нього практично  немає можливості впливати на них, або  цей вплив дуже слабкий. Інші такі фактори мають внутрішній характер (зростання дебіторської заборгованості, дефіцит власних оборотних коштів, неефективність фінансових вкладень, відсутність договірної дисципліни тощо) і, як правило, безпосередньо залежать від організації роботи на самому підприємстві.

Метою цієї роботи є розкриття банкрутства, як економічного явища, його сутності, причин виникнення та наслідків настання, а також методики діагностики банкрутства та відновлення платоспроможності підприємства-боржника за рахунок внутрішніх резервів відновлення платоспроможності. В процесі написання цієї роботи автором було вивчено літературу останніх років авторів які займаються проблемами антикризового управління підприємством та банкрутства серед них монографії: Л.О. Лігоненко, І.А. Бланка, О.О. Терещенко, та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Теоретичні передумови зародження банкрутства

Серед учених, які одними з перших почали досліджувати економіко-історичні  передумови, матеріально-правові й  процесуальні аспекти інституту  банкрутства, механізм і процедуру  його здійснення, слід відмітити В. Джуня, М. Тітова, О. Терещенка, А. Поддєрьогіна, В. Федоровського.

У нашій країні інститут банкрутства існував ще за часів  її перебування у складі царської Росії. Є посилання на рекомендації Катерини II гільдійському купецтву в Грамоті на права і вигоди містам Російської Імперії «банкрутів виключати» і Статут про банкрутів 1800 p., затверджений імператором Павлом І, що діяв із змінами більш як сторіччя [12].

З поверненням України  на шлях ринкових відносин цей інститут знов набуває актуальності. При переході до приватної власності господарства постсоціалістичних країн, значна частина  з яких була неконкурентоспроможною, стали явними банкрутами, як тільки відокремили фінанси держави  від фінансів підприємств.

Останнім часом в Україні  спостерігається стійка тенденція  до збільшення кількості порушених  справ про банкрутство. У 1996 p. арбітражними судами розглянуто 3600 справ і 1700 підприємств визнано банкрутами. У 1998 p. кількість справ про банкрутство зросла більш як у 5 разів, така сама тенденція проглядається і надалі.

Ефективність використання основних виробничих фондів продовжувала падати. На динаміку фондовіддачі негативно  вплинув низький ступінь використання виробничих потужностей. Середній рівень їх завантаження у промисловості  в 1996—2000 pp. не перевищував 86%. У 2001 pоці залишався низьким ступінь використання потужностей у видобутку вугілля, виробництві готового прокату чорних металів, безперервному виливанні заготовок, випуску машин і устаткування, магістральних тепловозів і електровозів та іншої продукції. Спрацювання основних виробничих фондів у промисловості за 1996—2000 pp. збільшилося з 41 до 45%, у 2001 p. — становило 51,3%. Середньорічні строки служби устаткування становили 26 років, що удвічі перевищували нормативні. Висока енергомісткість і металомісткість виробництва зумовили негативну динаміку матеріаломісткості суспільного продукту.

Базою для наростання кризових явищ стали глибокі диспропорції у технологічній структурі народного  господарства СРСР і України як його складової частини, зумовлені відтворюваною  технологічною багатоукладністю народного  господарства.

Технологічна структура  економіки та її динаміка може бути описана як процес розвитку і послідовної  зміни технологічних укладів. Основним елементом економічної структури, що зберігає цілісність у процесі  технологічних зсувів і водночас стає носієм технологічних змін, є  сукупність технологічно взаємозв'язаних виробництв. Об'єднання таких сукупностей  у стійку цілісність, що самовідтворюється, конгломерат взаємозв'язаних виробництв утворюють технологічний уклад, який охоплює замкнутий відтворювальний цикл — від видобутку природних ресурсів і фахового підготування кадрів до невиробничого споживання.

Поступове зниження технологічних  можливостей удосконалювання будь-якої виробничо-технічної системи вивчене  в теорії і практиці технологічного прогнозування і знайшло відображення у різних законах, а саме: спадної  ефективності (продуктивності) еволюційного вдосконалення техніки. Зокрема, у  законі Гроша, згідно з яким, якщо технічна система вдосконалюється на базі незмінного науково-технічного принципу, то з досягненням певного рівня  її розвитку вартість нових моделей  зростає як квадрат (або ще вищий  ступінь) її ефективності.

Аналіз особливостей економічного розвитку України, закономірностей  відтворення технологічної структури  підтверджує, що причини сучасного  кризового стану підприємств  мають історичні витоки.

Боротьба з банкрутством має відбуватися шляхом мінімізації  негативних економічних явищ, які  мають місце в українській  економіці. Завдання зменшення кількості  банкрутств є завданням оздоровлення нашої економіки. Всі антикризові  заходи мають бути комплексними і  поєднувати у собі здорову грошово-кредитну, фінансову і соціальну політику. Виходячи з цього, доцільно перенести центр ваги державної політики з фінансового сектора до сектора реальної економіки. Є необхідним проведення структурної промислової політики, виділення трьох-чотирьох груп пріоритетних, пов'язаних між собою галузей промисловості, на підтримці яких треба зосередити зусилля. Напрямами такої підтримки в Україні можуть стати виробництво харчових продуктів, суднобудування, авіабудування, деякі галузі машинобудування, енергетика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств

Особливості процедури  банкрутства сільськогосподарських  підприємств викладені у статті 44 Закону України « Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року N 2343-XII.

Відповідно до цієї статті, під сільськогосподарськими підприємствами розуміються юридичні особи, основним видом діяльності яких є вирощування (виробництво, виробництво та переробка) сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) ними сільськогосподарської продукції складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. 

Справа про банкрутство  сільськогосподарського підприємства порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців  після встановленого для їх погашення  строку, якщо інше не передбачено цим  Законом. 

Заява про порушення  справи про банкрутство подається  боржником або кредитором у письмовій  формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або  установчими документами), громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна відповідати  вимогам статті 7 Закону України  « Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом».

Особливості банкрутства  сільськогосподарських підприємств, передбачені цим Законом, застосовуються також до рибних господарств, риболовецьких  колгоспів, виручка яких від реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції та виловлених водних біологічних ресурсів складає не менше п'ятдесяти відсотків загальної суми виручки. 

У разі продажу об'єктів  нерухомості, які використовуються для цілей сільськогосподарського виробництва та є у власності  сільськогосподарського підприємства, що визнано банкрутом, за інших рівних умов переважне право на придбання  зазначених об'єктів належить сільськогосподарським  підприємствам і фермерським  господарствам, розташованим у даній  місцевості. 

У разі ліквідації сільськогосподарського підприємства у зв'язку з визнанням його банкрутом  рішення щодо земельних ділянок, які є у власності такого підприємства, надані йому у постійне чи тимчасове  користування, у тому числі на умовах оренди, приймається відповідно до Земельного кодексу України. 

При введенні процедури  розпорядження майном боржника аналіз фінансового становища сільськогосподарського підприємства повинен здійснюватися  з урахуванням сезонності сільськогосподарського виробництва та його залежності від  природно-кліматичних умов, а також  можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством  після закінчення відповідного періоду  сільськогосподарських робіт. 

Рішення про звернення  з клопотанням до господарського суду про санацію сільськогосподарських  підприємств приймається комітетом  кредиторів за участю представника органу місцевого самоврядування відповідної  територіальної громади. 

Санація сільськогосподарського підприємства вводиться на строк  до закінчення відповідного періоду  сільськогосподарських робіт з  урахуванням часу, необхідного для  реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців. 

У разі якщо протягом строку санації погіршилося фінансове  становище сільськогосподарського підприємства у зв'язку із стихійним  лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами, строк санації, встановлений частиною шостою цієї статті, може бути продовжений на один рік.

В разі банкрутства аграрного підприємства і продажу в зв’язку з цим об’єктів нерухомості сільськогосподарського призначення переважне право на придбання цих об’єктів за однакових інших умов належить аграрним підприємствам, у тому числі і селянським (фермерським) господарствам, розташованим у даній місцевості.