Організація і нормування праці.

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1.Сутність і завдання організації праці.

2.Суть і значення нормування праці.

3.Об’єкти нормування праці.

4.Система нормативів і норм праці.

Висновки

Список використаної літератури

Практичне завдання 

Вступ

 

Нормування праці – це наукова  дисципліна,  що  має  особливий  зміст,

сферу дослідження  і свої методи вивчення явищ виробничої діяльності  людини.

Нормування праці –  це економічна наука, пов’язана з  іншими  економічними,  а також суспільними і біологічними науками. Тому метод і порядок встановлення норм  праці,  обгрунтування  їх  рівня  грунтується  на  законах  економіки, математики, фізики, хімії, організації виробництва, філософії, фізіології  і психології. В більш загальному розумінні нормування праці – це  встановлення конкретного  виразу  міри  праці,   тобто   норми   праці,   які   включають проектування трудового процесу  і  визначення  його  необхідної  тривалості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Сутність і завдання організації праці.

 

Організація праці— це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів. Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

В умовах ринкової економіки на всіх рівнях управління можна виділити економічні та соціально-психологічні завдання щодо поліпшення організації  праці.

Економічні  завдання передбачають досягнення максимальної економії живої та уречевленої праці, підвищення продуктивності, зниження витрат у процесі виробництва продукції і надання послуг належної якості.

Соціально-психологічні завдання передбачають створення таких умов праці, які б забезпечували високий рівень працездатності зайнятих у виробництві. Крім того, працівники мають одержувати задоволення від роботи, яку виконують.

Організація праці на підприємстві охоплює такі основні напрями:

• поділ  і кооперація праці, що передбачають науково обгрунтований розподіл працівників за певними трудовими  функціями, робочими місцями, а також  об'єднання працівників у виробничі  колективи;

• організація  і обслуговування робочих місць, що сприяють раціональному використанню робочого часу;

• нормування праці, що передбачає визначення норм затрат праці виробництво продукції  і надання послуг як основу для  організації праці і визначення ефективності виробництва;

• організація  підбору персоналу та його розвиток, тобто — планування персоналу, профорієнтація і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, планування кар'єри  тощо;

• оптимізація  режимів праці і відпочинку, встановлення найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої  зміни, тижня, місяця. Відпочинок, його зміст і тривалість максимально  сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

• раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів  праці на основі узагальнення прогресивного  досвіду. Раціональним вважається такий  спосіб роботи, який забезпечує мінімальні затрати часу;

• поліпшення умов праці, що передбачає зведення до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони  і безпеки праці;

• зміцнення  дисципліни праці, підвищення творчої  активності працівників;

• мотивація  й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих  галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність  яких залежить від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів Особливостей екологічного середовища; а також  від низки чинників, умовлених  характером завдань, які вирішуються  в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється  залежно від зміни цих чинників.

 

2. Суть і значення нормування праці

 

Нормування  праці — це основа її організації на підприємстві. В загальному визначенні нормування праці — це вид діяльності з управління підприємством, спрямований на встановлення оптимальних співвідношень між витратами та результатами праці, а також між чисельністю працівників різних груп та кількістю одиниць обладнання.

Зміст роботи з нормування праці на підприємстві включає: аналіз виробничого процесу; поділ його на частини; вибір оптимального варіанта технології й організації  праці; проектування режимів роботи обладнання, прийомів і методів роботи, систем обслуговування робочих місць, режимів праці і відпочинку; розрахунок норм згідно з особливостями технологічного і трудового процесів; їх впровадження і подальше коректування у зв'язку зі зміною організаційно-технічних  умов трудової діяльності.

Норми праці  — це складова частина організації  оплати праці на підприємстві, це активний засіб забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та мірою її оплати, що відповідає вимогам соціальної справедливості у розподілі фонду  споживання. Встановлення точних, рівнонапружених  норм праці для кожного робочого місця дає можливість об'єктивно  визначити розмір трудового внеску окремих колективів та виконавців у  загальний результат діяльності підприємства. Це означає, що науково  обґрунтовані норми є ефективним засобом позитивної мотивації праці, спрямованої на активізацію трудової віддачі працівників.

Отже, нормування праці є важливою ланкою як технологічної  та організаційної підготовки виробництва, так і оперативного управління ним. Будь-які суттєві зміни в технології та організації праці і виробництва  повинні супроводжуватися зміною норм праці.

 

3. Об'єкти нормування праці

 

Різноманітність видів трудової діяльності людей  обумовлює різноманітність об'єктів  нормування праці. Найширше узагальнення дозволяє виділити дві форми витрат праці: витрати робочого часу та витрати робочої сили (фізичної та нервової енергії людини). Відповідно до цього виділяємо і дві групи об'єктів нормування праці: 1) ті, що характеризуються переважно витратами робочого часу; 2) ті, що характеризуються переважно витратами робочої сили.

Універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування є робочий  час. Він нормується на різних рівнях і різними видами норм. На державно-правовому  рівні робочий час нормується, з одного боку, для забезпечення певної кількості праці, необхідної суспільству для його нормальної життєдіяльності, а з іншого —  для дотримання прав людини на збереження здоров'я, відпочинок і всебічний  розвиток (що передбачає наявність  вільного часу). В Україні така норма  робочого часу встановлюється відносно робочого тижня і становить 40 годин  при нормальних умовах праці. В законодавчому  порядку норма робочого часу скорочується при роботі в шкідливих умовах, а також для певних категорій  працівників (неповнолітні, інваліди, матері малолітніх дітей, вагітні жінки).

На мікроекономічному  рівні нормування робочого часу набуває  вигляду встановлення норми часу на здійснення конкретних виробничих операцій. Для цього застосовується аналіз трудової структури виробничої операції за окремими мікроелементами (трудовими прийомами, трудовими  діями, трудовими рухами).

Своєрідною  формою нормування робочого часу є  встановлення необхідної чисельності  персоналу, В цьому випадку нормується також робочий час, тільки не одного, а кількісно визначеної групи  працівників.

До другої групи об'єктів нормування праці  належать встановлення обсягу роботи, зони обслуговування, а також норм витрат фізичної та нервової енергії.

При нормуванні обсягу роботи він встановлюється у  вигляді нормованого завдання, як правило, у натуральних показниках, на зміну, місяць, навчальний рік тощо.

У промисловості  поширеним об'єктом нормування праці  є зона обслуговування. Вона визначається кількістю засобів виробництва, ефективну роботу яких може забезпечити  один працівник або бригада.

Витрати фізичної і нервової енергії працівників  найменш досліджені з-поміж усіх інших об'єктів нормування. Вони можуть характеризуватися темпом роботи, мірою зайнятості працівників протягом робочого часу, показниками втомленості  тощо. З існуючих нормативних матеріалів для характеристики цих показників найбільше підходять норми тяжкості праці (під якою розуміємо сумарний вплив всіх факторів трудового процесу  на організм людини). Складовими тяжкості праці є її інтенсивність, стан виробничого  середовища та ін. Норми тяжкості праці  регламентують допустимі навантаження на організм працівника і використовуються для обґрунтування часу на відпочинок, встановлення компенсації за несприятливі умови праці тощо.

Отже, об'єкти нормування праці дуже різноманітні й складні. Вони вимагають застосування складних і трудомістких методів  аналізу для встановлення науково  обґрунтованих норм.

 

4. Система нормативів і норм праці

 

Величезна різноманітність  трудових процесів та умов їх виконання  потребує забезпечити більш-менш рівну  інтенсивність праці на різних за змістом та складністю роботах. Це можливо лише за умови визначення норм праці на єдиній нормативній базі. Така нормативна база складається з універсальних нормативних матеріалів, що розробляються науково-дослідними установами для використання на різних підприємствах при проектуванні норм затрат праці на конкретні роботи.

Нормативні  матеріали — це комплекс довідкової інформації, необхідної для визначення норм затрат праці для конкретних трудових процесів аналітично-розрахунковим методом.

Різноманітність трудових процесів зумовлює необхідність існування величезної кількості  нормативних матеріалів. їх класифікують за різними ознаками. За призначенням і сферою використання розрізняють  загальнопромислові, галузеві та місцеві нормативи, за мірою укрупнення — диференційовані та укрупнені та інші.

Для розуміння  змісту нормативних матеріалів найсуттєвіше значення має їх класифікація за видами: нормативи режимів роботи устаткування; нормативи часу; нормативи обслуговування; нормативи чисельності та нормативи  підлеглості.

Нормативи режимів  роботи устаткування — це регламентовані кількісні характеристики режимів  роботи виробничого устаткування, що забезпечують найдоцільніше його використання. Ці нормативи призначені для визначення раціональних режимів роботи обладнання і часу машинної роботи.

Нормативи часу — це науково обґрунтовані показники затрат часу на виконання окремих елементів трудового процесу. Це найпоширеніший вид нормативів, оскільки робочий час є універсальною мірою праці і найширше вживаним об'єктом її нормування. Ці нормативи призначені для визначення норм затрат праці на машинно-ручних і ручних роботах. Вони поділяються на такі групи: нормативи основного часу; допоміжного часу; часу підготовчо-завершальної роботи; часу обслуговування робочого місця; часу на відпочинок та особисті потреби.

Нормативи обслуговування — це регламентовані величини, які  характеризують співвідношення між  кількістю персоналу, що виконує  функції обслуговування певних об'єктів, та кількістю цих об'єктів. Вони використовуються для встановлення норм обслуговування, тобто кількості одиниць обладнання, робочих місць, виробничих площ та інших  об'єктів, що закріпляються за одним  або групою працівників.

Нормативи чисельності  — це регламентовані величини, що визначають кількість працівників певного  професійно-кваліфікаційного складу, необхідну для якісного виконання  одиниці або певного обсягу роботи. Ці нормативи використовуються для  встановлення чисельності працівників  на роботах, де її визначення через інші нормативи утруднене (наприклад, чисельності спеціалістів — конструкторів, технологів, економістів).

Нормативи підлеглості  — це регламентовані величини, що визначають співвідношення між кількістю керівників та кількістю підпорядкованих їм працівників. Найчастіше вони використовуються для визначення кількості керівників первинних ланок — бригадирів, майстрів, старших майстрів тощо.

Конкретні норми  праці для певного трудового  процесу визначаються безпосередньо  на підприємстві на основі одного або  кількох трудових нормативів. Тобто  трудовий норматив є первинним і  універсальним, а норма праці  — вторинною і локальною. Нормі  відповідають чітко визначені значення факторів, що визначають її величину в  конкретних умовах виробничого процесу, а нормативи встановлюються для  багатьох значень факторів. Норматив — це функція, що встановлює відповідність  між багатьма нормами та впливаючими  на них факторами. Норма — це конкретне  значення даної функції при фіксованих значеннях факторів.