Організаційна система управління природокористуванням України

КНЕУ  ім. Вадима Гетьмана 
 
 
 
 

Реферат з національної економіки

на  тему:

"Організаційна  система управління  природокористуванням  України" 
 
 
 
 

Виконав студент

3 курсу

Літвінов  О.О. 
 
 

План: 

1. Вступ……………………………………………………………..1
2. Стан та оцінка загроз в екологічній сфері……………………..3
3. Cучасний екологічний стан України…………………………...6
4. Основні напрями державної політики України у галузі

   охорони довкілля та  використання природних  ресурсів…….8

5. Основні пріоритети охорони навколишнього середовища…..11

Висновок……………………………………………………………13 
Список використаної літератури………………………………….16

1. Вступ: 

Кожен майбутній економіст , спеціаліст народного господарства,

 кожна  свідома людина повинна обов’язково  мати  загальне уявлення про  особливості сучасного екологічного  стану , а також про основні  напрямки державної політики  у  галузі  охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.   Екологізація економіки та свідомості суспільства не є абсолютно новою проблемою. Практичне відображення екологічності тісно пов’язано в першу чергу з державним регулюванням процесів природокористування .Нове в даній проблемі є еквівалентність обміну між державою,  природою та людиною, яка базується на законодавчих, організаційно-технічних рішеннях. Ця проблема на сучасному етапі є дуже гострою. Вона  була сформована протягом двох століть і нині набула

свого критичного значення.  Тому існує  об’єктивна необхідність втручання  держави в природно-екологічну сферу  з метою досягнення збалансованого стану, держава також повинна  закласти основи глобального еколого-економічного партнерства між суб’єктами  підприємництва, між іноземними партнерами ,  на рівні планетарного співробітництва заради виживання і подальшого розвитку України, а також всієї цивілізації.

Україна  повинна намагатися відповідним  чином реагувати на суспільні  проблеми і підтримувати прогресивні світові ініціативи та рішення: вступати у різні   міжнародні союзи, товариства, підписувати угоди.  Наприклад такі як підписала в Ріо-де-Жанейро 1992 року “Порядок денний на XXI століття” і Конвенцію про охорону біологічного різноманіття. Сьогодні, на межі третього тисячоліття, Україна намагається стати державою, надійним партнером щодо вирішення глобальних і регіональних проблем у європейському і світовому співтоваристві. Багатий природно-ресурсний потенціал, високоосвічене населення, розвинуті індустрія та інфраструктура створюють всі необхідні передумови для впровадження в Україні вимог даної Конвенції.

Як свідчить досвід, проводити ефективну політику невиснажливого розвитку в державі  досить важко навіть за умов процвітаючої економіки. Тим складнішою виглядає ця проблема в Україні, відновленій державі, яка переживає успадковану глибоку системну кризу і змушена одночасно вирішувати безліч проблем: економічних, соціальних, екологічних. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Стан  та оцінка загроз в екологічній сфері 

     Сучасне екологічне становище не може розглядатися без минулого нашої країни, без історії природокористування, без обліку важливої для всіх нас моделі людина-виробництво-природа, а тому ми повинні дуже уважно розглянути, проаналізувати деякі принципи, механізми, чинники, які насамперед визначили цей кризовий стан.

Для більш  детального огляду ціеї проблеми здійснимо  невелику подорож до тих часів, коли людство не турбували питання екологізації, чистоти довкілля, нагромадження відходів міст та промисловості, кінцевості ресурсів.

Починаючи з 18-го століття, у межах території  України спостерігалися і екстремальні явища в природокористуванні. Особливо драматичних змін воно зазнало наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття, коли відбувалася виснажлива експлуатація земельних ресурсів, розорювалися степи, відкривалися нові родовища корисних копалин, закладалися потужні індустріальні об’єкти. За оцінкою О.Субтельного, на початок ХХ століття на Україну припадало 70% усього видобутку сировини Росії, до складу якої Україна входила, та лише 15% виробництва готових товарів.

Важливим  чинником формування стосунків суспільства  з довкіллям на всій території  тогочасної Росії стала зміна  структури землекористування, спричинена “Столипінською“ реформою 1909 року. Тоді кожний селянин міг стати власником землі і лише ліс, сіножаті та водні об’єкти залишалися, як правило, у спільній власності. Варто зазначити, що ця реформа мала найбільший успіх в Україні. Її впровадження сприяло становленню фермерського господарства, тобто відродженню традиційного для України хуторянства з притаманними йому формами обробітку землі (сівозміни, ліпші засоби виробництва, використання добрив тощо). Разом з тим, ця реформа супроводжувалася значною експансією сільського господарства - розорювалися дикі, до того часу незаймані, землі, винищувалися ліси тощо.

Негативні зміни у природному середовищі в  умовах стрімкого економічного розвитку Росії викликали певну стурбованість  серед науковців і громадськості, активізували природоохоронну діяльність, особливо на українських землях. Саме в межах території України був створений перший в країні природний заповідник Асканія-Нова, як і згодом заповідні об’єкти Пілявін (Волинська губернія), Стужиця, Тиса, Княж-Двір, Піп Іван Мармароський (Карпати) та у долині Ворскли.

На жаль, після 1917 року впроваджені “нові” методи соціалістичного господарювання вступили в жорстку суперечність як з традиційними, так і науково  обгрунтованими підходами до природокористування. Індустріалізація в СРСР була зорієнтована, насамперед, на екстенсивне використання як природних, так і людських ресурсів.

На фоні закликів до покращання життя та підкорення природи втрачалися традиційні методи землекористування, порушувалась природна рівновага. Природоохоронна діяльність стала досить обмеженою. Загалом руйнувалася основна риса ментальності українців - любов до землі, природошанування. Великої шкоди природі України завдала Друга світова війна.

На виконання  рішень органів влади СРСР в галузі природокористування у післявоєнні  роки, зокрема датованого 1948 роком "Про план полезахисних лісонасаджень, впровадження травопільних сівозмін, будівництва ставів і водойм для забезпечення високих і сталих врожаїв у степових і лісостепових районах Європейської частини СРСР”, було створено більше 400 тис.га полезахисних лісосмуг, залісені сильноеродовані землі на площі понад 1,4 млн.га (з них 150 тис.га по берегах річок і водойм), але, разом з тим, ігнорувалися закони природи й усталені форми природокористування на фоні небувалого розмаху гігантоманії. Так, під час будівництва штучних водосховищ на Дніпрі було втрачено чимало земельних ділянок, цінних не лише в сільськогосподарському, а й в еколого-культурному аспекті. Крім того, набували розмаху плани зрошення (іригація), осушення боліт (меліорація) та поліпшеного використання земельних ресурсів (хімізація). Наслідком невпинного прагнення розширення площ орних земель стало зникнення близько 3000 малих річок України, швидка ерозія земель, виникнення умов для пилових торфових бур.

Апофеозом екологічних лих, що спіткали Україну, стала катастрофа на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. Її наслідки виходять далеко за межі проблем довкілля і переростають у низку соціально-економічних, медико-біологічних, психологічних, морально-етичних, світоглядних і культурних проблем. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Cучасний екологічний стан України. 

Нинішню екологічну  ситуацію в Україні  можна охарактеризувати

як  кризову,  що  формувалася  протягом  тривалого  періоду  через

нехтування    об'єктивними   законами   розвитку   і   відтворення

природно-ресурсного  комплексу  України.   Відбувалися  структурні деформації  народного  господарства,  за  яких перевага надавалася розвитку  в  Україні  сировинно-видобувних,  найбільш   екологічно небезпечних галузей  промисловості.

      Економіці України     притаманна     висока    питома    вага ресурсомістких  та   енергоємних   технологій,   впровадження   та нарощування  яких  здійснювалося найбільш "дешевим" способом - без будівництва  відповідних  очисних  споруд.  Це  було  можливим  за відсутності   ефективно   діючих   правових,  адміністративних  та

економічних механізмів природокористування та без урахування вимог охорони  довкілля.

      Ці  та   інші  чинники,  зокрема  низький  рівень  екологічної  свідомості суспільства,  призвели до значної  деградації  довкілля України,  надмірного  забруднення  поверхневих  і  підземних  вод, повітря  і  земель,  нагромадження  у  дуже   великих   кількостях шкідливих,  у  тому  числі високотоксичних,  відходів виробництва. Такі  процеси  тривали  десятиріччями  і   призвели   до   різкого погіршення  стану  здоров'я  людей,  зменшення  народжуваності  та

збільшення   смертності,    а    це    загрожує    вимиранням    і біологічно-генетичною деградацією  народу України.  Винятковою особливістю  екологічного  стану України є те,  що екологічно  гострі  локальні   ситуації   поглиблюються   великими регіональними    кризами.    Чорнобильська    катастрофа    з   її довготривалими медико-біологічними,  економічними  та  соціальними наслідками  спричинила  в  Україні  ситуацію,  яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи.

4. Основні  напрями державної політики України  у галузі

охорони довкілля та  використання природних  ресурсів. 

Основні напрями державної політики України у  галузі  охорони довкілля,   використання   природних   ресурсів   та  забезпечення екологічної безпеки  розроблено відповідно до статті 16 Конституції України,  якою визначено, що забезпечення екологічної  безпеки  і  підтримання  екологічної   рівноваги   на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи    планетарного    масштабу,    збереження    генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Державна  політика у сфері екології,  як і будь якій іншій сфері повинна базуватися на стабільній системі законодавства, актів, нормативів , але ця система, особливо у перехідний період повинна бути еластичною , тобто вміти швидко реагувати на зміни навколишніх компонентів , вміти пристосовуватися до змін занадто складного середовища.  І це є дуже ефективним засобом подолання  екологічної  кризи та   забезпечення   природоохоронної   функції держави . Основні   напрями   втілюватимуться  за допомогою системи екологічного права. Правовий механізм має надати основним    напрямам    чіткої    цілеспрямованості, формальної визначеності,   загальнообов'язковості,    сприяти    врегулюванню

відносин    у    галузі   екології,   застосуванню   превентивних, оперативних,  стимулюючих і примусових  заходів  до  юридичних  та фізичних  осіб щодо використання природних ресурсів та їх відходів і   юридичної   відповідальності   за    порушення    екологічного законодавства. Вивчення, аналіз   та   узагальнення   практики  застосування законодавства  про охорону  навколишнього  природного  середовища передбачається здійснювати у двох напрямах:

1. складання    і     затвердження      екологічних      нормативів природокористування   (стосовно   надр,  грунтів,  води,  повітря, рослинності тощо);

2.  складання і затвердження  комплексу   еколого-економічних показників державного контролю за станом  довкілля  та  діяльністю господарчих структур.

Державне  регулювання у цій сфері не може існувати без ефективної системи  нагляду за станом середовища, тобто  без системи постійно діючого  моніторингу. Екологічний моніторинг довкілля є сучасною формою  реалізації процесів  екологічної діяльності  за  допомогою   засобів інформатизації і забезпечує регулярну оцінку і прогнозування стану середовища  життєдіяльності суспільства  та  умов  функціонування екосистем для  прийняття  управлінських рішень щодо  екологічної безпеки,   збереження   природного   середовища  та  раціонального  природокористування. Створення і  функціонування  Державної  системи  екологічного моніторингу   довкілля повинно   сприяти   здійсненню  державної екологічної політики, яка передбачає: