Організаційні засади протидії рейдерству в Україні

З урахуванням аналізу ситуації, що склалася в державі навколо об’єктів господарювання, запровадженню ефективної системи щодо запобігання протиправному поглинанню акціонерних товариств, на нашу думку, сприяло б:

– перш за все чітке визначення в національному законодавстві юридичного поняття «рейдерство», оскільки цей термін є запозиченим з мови інших держав і в перекладі з англійської («raider») означає «компанія, що поглинає інші компанії шляхом масового скуповування акцій компанії-жертви з метою отримати контрольний пакет акцій»; ЗМІ поширюють інформацію про рейдерство, що виходить за межі цього поняття (звільнення керівника з посади, проблеми розрахунків між юридичними особами, факти відключення енергоносіїв, шахрай­ство стосовно відчуження майна тощо);

– усунення недосконалості чинного законодавства та внесення ряду проектів Законів України до переліку таких, що підлягають пер­шочерговому розгляду Верховною Радою України; недосконалість чинного законодавства часто є причиною неоднозначного його тлума­чення та застосування норм права, і, як наслідок, викликає незадово­лення сторін у судовому процесі; цим також пояснюється низька ефективність системи захисту приватної власності, бездіяльність дер­жавних інституцій, зобов’язаних захищати права власника;

– ведення практики залучення до роботи Міжвідомчої комісії відповідних центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких входять підприємства, що розглядаються комісією;

– закріплення на законодавчому рівні процедури обов’язкової перевірки суддями повноважень позивача та його особи у справах про корпоративні конфлікти;

– впровадження спеціального порядку забезпечення позову в корпоративних спорах (обов’язкова участь відповідача, неможливість блокування фінансово-господарської діяльності товариства, відповідність ухвали або рішення про знерухомлення активів товари­ства сумі заявленого позову тощо);

– надання Верховним Судом України роз’яснень судам щодо порядку віднесення справ до категорії таких, що стосуються корпора­тивних відносин;

– вирішення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України питання про посилення дисциплінарної відповідальності суддів за прийняття рішень у сфері корпоративних відносин з пору­шенням вимог чинного законодавства;

– заборона здійснення виконавчого провадження до вирішення спірних питань судом вищої інстанції в разі встановлення наявності двох або більше протилежних судових рішень щодо одного об’єкта господарювання.

Отже, протидію рейдерству, на мою думку, потрібно сконцен­трувати на таких напрямах:

вжиття організаційно-правових заходів подолання рейдерст-ва через посилення протидії корупції, а саме: розробка та впроваджен­ня комплексної програми боротьби з рейдерством та корупцією; про­ведення судової реформи, посилення відповідальності судів за прий­няття завідомо неправомірних рішень; підвищення ефективності прокурорського реагування на факти порушення законності на ринку злиття та поглинання підприємств; конструктивну взаємодію право­охоронних та контролюючих органів, а також органів влади та місцевого самоврядування у протидії рейдерським нападам та ін.; окрім того, на нашу думку, для ефективної роботи з цих питань необхідно створити електронний реєстр підприємств, відносно яких здійснено рейдерські атаки; це має бути так званий «Паспорт підприємства»; одночасно необхідно формувати коло зацікавлених осіб, пов’язаних із захопленням підприємств; їх діяльність в основно­му має територіальний або галузевий характер;

удосконалення законодавства, врегулювання відносин, пов’язаних із розглядом корпоративних спорів; на нашу думку, доцільно ввести кримінальну відповідальність лише за організацію рейду (рейдерського нападу); особа, яка його організовує, як правило, діє з особливою зухвалістю, розуміючи неможливість повернення ситуації здебільшого до початкового етапу; також справедливим було б посилення кримінальної відповідальності усіх суб’єктів рейдерсько­го нападу, що дасть змогу притягнути суддів, адже виносячи завідомо неправосудні рішення, вони будуть усвідомлювати, що їхні дії підпадають під ознаки злочинів, передбачених ст.ст. 255, 256 Кримінального Кодексу України;

цілеспрямоване формування у суспільстві непримиримого ставлення до фактів протиправного захоплення суб’єктів підприємницької діяльності, а також залучення до цього громадських організацій.

2 Рейдерське захоплення підприємств в Україні  та можливі спроби встановлення контролю над окремими галузями та секторами

Спроби рейдерських захватів відбуваються останнім часом юридично обґрунтовано та цивілізовано. Рейдери до захоплення підприємств готуються завчасно. Зокрема вивчають економічні показники роботи підприємства, оцінку вартості землі, будівель та устаткування. Вивчались можливості підприємства з організації захисту, зокрема фізичної охорони, стан охоронних систем та відносини з правоохоронними органами. Підприємці скаржилися, що часто через різні перевіряючи структури витікає конфіденційна інформація. За їх словами, після чергових перевірок податковою чи органами УМВС така інформація стає доступною і їх конкурентам, а інколи її можна прочитати навіть в Інтернеті. Від рейдерства потерпають різні організації: це і сільськогосподарські підприємства, і промисловість, і ринкові установи.

Протиправне захоплення не потребує великої чисельності апарату, але необхідне досконале знання законів і вміння їх обходити. І хоча в Україні існують правові прогалини, проте в більшості випадків дії рейдерських установ базуються на таких кримінальних діях як фальсифікація та підкуп судових рішень. Купуючи рішення суду, рейдери діють нібито в правовому полі. За фразою «рейдерська атака» часто ховаються банальні кримінальні злочини:  викрадання, привласнення, вимагання документів, штампів, печаток, здобуття їх шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем, службова халатність тощо. Середньостатистична норма прибутку рейдера в Україні, за експертними оцінками, становить близько 1000%.

              Щодо історичного підґрунтя, то у вітчизняній історії можна виділити як найменше чотири масові, революційні перерозподіли власності. Перший перерозподіл власності відбувся ще в епоху Івана Грозного; другий улаштував Петро Перший; третій – більшовики, після Великої Жовтневої Соціалістичної революції 1917 року. Четвертий ми переживаємо, починаючи з 1990-го року. При перших трьох перерозподілах власності всі процеси відбувались вертикально, відповідно до бюрократичної логіки. А у 90-х роках минулого століття влада лише дала мовчазну згоду, виявивши свою ініціативу в процесі захоплення або перерозподілу власності. Надалі ж вертикаль влади відсторонилась від керівництва цим процесом, а сам перерозподіл пішов у горизонтальній площині. Сьогодні Україна переживає черговий кримінальний бум. Шпальти газет заповнені повідомленнями про скандальні захоплення підприємств рейдерами. Слово «рейдер» з лексикона економістів успішно перейшло до словникового запасу пересічних громадян та бавить бабусь, що сидять біля під’їздів.

              Ситуація в країні нагадує мутний час «пізньої перебудови». Тема корпоративних воєн і недружніх захоплень взагалі характерна для країн з перехідною економікою, де при мінімально затрачених зусиллях є можливість миттєво стати власником господарського товариства, за безцінь приватизувати стратегічне підприємство, а при наявності потрібних зв’язків – взагалі привласнити цілу галузь.

Судова система України також виявилася співучасницею недружніх злиттів і поглинань. На мою думку, проблема «співробітництва» суддів з рейдерами полягає в недосконалості закону. Несумлінність суддів – це вже другий бік проблеми. Був би нормальний закон – жоден суддя, не дивлячись на всі спокуси, не зміг би приймати таких рішень, завдяки яким і розквітло в нашій державі рейдерство. Сьогодні ж судді стали "активними учасниками" рейдерських захоплень і недружніх поглинань. У справах "недружніх злиттів і поглинань", а інакше кажучи – у захопленнях чужих об’єктів господарської діяльності, судді є ключовими фігурами. Від рішення, яке буде ухвалено суддею, залежить доля не тільки великих, мажоритарних акціонерів, але й більш дрібних груп – міноритаріїв. Адже зміна власника відбувається найчастіше за рішенням суду.

Але все ж таки причини рейдерства в Україні цілком зрозумілі. Це — і висока корумпованість, і недосконалість законодавства, і відверта слабкість держструктур. До речі, рейдерство в Україні є цілком безпечним бізнесом: навіть у тих рідкісних випадках, коли бойовиків затримували, вони відбувалися тим, що максимум кілька діб проводили в міліції. За даними УСПП, у 2005—2006 роках, незважаючи на лавиноподібне зростання рейдерських атак в Україні, жодну людину не було притягнуто навіть до адміністративної відповідальності.[1] Кабмін сумно констатує, що за останній рік у країні відбулося 900 захоплень, але вітчизняна Феміда змогла відновити права власників тільки у... 18 випадках, тобто в одному випадку з п’ятдесяти.

Висновок

Таким чином можна зробити висновок, що у більшості випадків дії рейдерів не є проявленням цілеспрямованої політики якоїсь окремої держави або групи держав, спрямованої проти економічних інтересів України, як держави в цілому. Рейдери перш за все є представниками або інструментом в руках великих промислових груп, банків, інвестиційних груп, корумпованих політиків та суддів, основною ціллю яких є отримання надприбутків шляхом захоплення підприємств за значно нижчими цінами з метою їх перепродажу за реальною ринковою ціною у майбутньому, або з метою використання земельних ділянок, які належать цим підприємствам, що характерно для підприємств розташованих у великих містах. Рейдери використовують прогалини у законодавстві та легалізують свої протиправні дії з допомогою Українських судів, що не дає змоги говорити про рейдерство, як суто іноземний елемент втручання в економіку України, навіть коли у якості рейдерів виступають іноземні банки або промислові групи. Скоріш за все присутність іноземних рейдерів в Україні зумовлена їх більшим досвідом, отриманим під час подібної діяльності у інших країнах, особливо у колишніх Радянських республіках. Нема таємниці, що такі іноземні рейдери є в багатьох випадках представниками Російських кримінальних угруповань та напівкримінальних банківсько-промислових груп, яких у цій державі велика кількість. Але це жодним чином не пов’язано з умисною діяльністю Росії як держави та її діями щодо встановлення контролю над Українською економікою, більш схоже, що діяльність рейдерів зумовлена виключно досвідом та великими капіталами необхідними для проведення рейдерських акцій, які мають російське походження. Рейдерські групи інтернаціональні за складом і єдиною їх метою є отримання прибутку, тому діють воно крізь у всіх країнах де це дозволяє застаріле і недосконале законодавство.  Переважна ж  кількість рейдерів мають Українське громадянство і діють за підтримки корумпованих чиновників та суддів в Україні. Це звичайно дуже шкодить іміджу держави та зменшує її інвестиційну привабливість. Хоча як ми бачили, існує і інший погляд на такі дії. Існує думка, що завдяки діям рейдерів підприємці застосовуватимуть у майбутньому більш прозорі методи керівництва підприємствами, що унеможливить у перспективі напад на такі підприємства з боку рейдерських груп.

Список використаних джерел:

1. Куц В. Рейдерство: кримінально-правовий аспект/ В. Куц, М. Арманов // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 10. - С. 128.

2. Словник антирейдера: [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.antiraider.opora.org.ua

3. Фаенсон М.И. Рейдерство (недружественный захват предприятий): практика современной России /М.И. Фаенсон, А.А. Примакова. - М.: Альфа-Пресс, 2007. - 120с.

4. Анисимов С.Н. Рейдерство в России. Особенности национального захвата / Анисимов С.Н. - СПб: Невский проспект, Вектор, 2007. - 217 с.

5. Туник И. Новый Завет для антирейдера: [пособие по противодействию корпоративным захватам] /Туник И., Поляков В., Мае С. - К.: KHT, 2006. - 204 с.

6. Лист виконувача обов’язків Генерального прокурора України про результати перевірки додержання законодавства щодо протидії рейдерству № 12/1/1 -85 від 31.05.2008.

7. Ту ни к И.Ю. Антирейдер: [пособие по противодействию корпоративным захватам] / Туник И.Ю., Поляков В.А. - СПб: Питер, 2007. - 208 с.

8. Орлеан А. Щодо криміналізації рейдерства / А. Орлеан, Р. Дурдиєв // Вісник прокуратури. - № 8. - С. 83-88.

9. Зеркалов Д.В. Рейдеры: пособ. / Зеркалов Д.В. - К.: KHT, 2007. - 188 с.

10. Бобков А.В. Криминальное банкротство: криминологическая характеристика и противодействие: автореф. дисс. на соискание науч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / А.В. Бобков; Омский государственный университет им. Ф.М. Достоевского. - Омск, 2006. - 13 с.

11. Салтицька В. Права акціонерів: міф чи реальність? / В. Салтицька // Юридична газета. - - №6(11). -21 жовтня.

[1]