Організаційні засади протидії рейдерству в Україні

4

Вступ

Проблема рейдерства дедалі частіше висвітлюється у ЗМІ та стає все актуальнішою для економіки України. Незважаючи на те, що незаконне заволодіння чужим бізнесом (рейдерство) було присутнє практично у всьому світі: розвинутих країнах та країнах, що розвиваються, в Україні сьогодні це  явище набуло надмірного розквіту та агресії. Існує реальна загроза  розвитку української економіки, під сумнів також  ставиться  функціонування  приватного малого та середнього бізнесу в цілому.

Актуальними є невтішні дані експертів інвестиційних компаній, які вказують, що щорічний обсяг сегмента поглинань злиття становить у Україні понад 3 млрд. дол. США. Проблемним є те, що практично 70%  з них мають недружній характер рейдерських захоплень. Найгіршим є те, що  до рейдерських схем залученні державні та правоохоронні органи, суди, державна виконавча служба тощо. Мета рейдерства, як правило, - перерозподіл чужої нерухомості, а тому воно приносить значні прибутки загарбникам [1, с. 37].

Як бачимо, до механізму рейдерства залучені професіонали, справжні знавці своєї справи. Що ж спонукає людей ставати учасником рейдерської схеми? Це, безумовно, приваблива винагорода, середньостатистична норма прибутку рейдера в Україні, за експертними оцінка­ми, становить близько   1000 % [2]

1 ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАСАДИ ПРОТИДІЇ РЕЙДЕРСТВУ В УКРАЇНІ

Активна протидія рейдерству викликає значний суспільний ре­зонанс, особливо серед підприємців. Рейдерство сприймається як різновид організованої злочинності, як один із загрозливих факторів дестабілізації економіки, адже втрачаються не тільки робочі місця, а й інвестиційна привабливість держави, оскільки немає впевненості, що інвестиції будуть захищені у майбутньому. Відповідні державні чин­ники не зреагували належним чином на рейдерство як на одну із серйозних загроз вітчизняний економіці, а тому зловмисники вдаються до реалізації протиправних схем захоплення майна, і такі факти набу­вають дедалі загрозливіших масштабів.

Відзначимо, що вітчизняні фахівці, як П.П. Андрушко, С.Н. Баліна, С.І. Лопатін, В.Ф. Ущаповський, В.В. Лисенко та ін., а також зарубіжні науковці – Е.А. Тришкін, А.А. Тарасов, Ю.М. Ратишевский, Н.Н. Яблоков дали належну характеристику цього явища. Однак досі недостатньо висвітлено питання, пов’язані із організа­ційними засадами протидії цим злочинам з боку правоохоронних органів. Враховуючи це, важливо розробити науково обґрунтовані пропозиції, впровадження яких сприяло б ефективній протидії рейдер-ству на сучасному етапі економічного розвитку України.

На думку фахівців Міністерства юстиції України, підставою для обліку осіб, причетних до рейдерства, може бути лише доведе­на в установленому порядку причетність конкретної особи до про­типравного поглинання та захоплення підприємств. Однак законо­давство на сьогодні не містить визначення того, які дії та за якими ознаками можуть бути кваліфіковані як рейдерство, не встановлює відповідальності за такі дії та не відносить їх до протиправних.

Необґрунтоване визнання юридичних та фізичних осіб причет­ними до рейдерства може негативно вплинути на їх ділову репутацію, адже така інформація дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам законодавства. Тому не підтверд­жене необхідними документами включення фізичних та юридичних осіб до таких обліків може бути розцінено як замах на ділову репутацію та стати підставою для звернення таких юридичних та фізичних осіб до суду з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації згідно з Цивільним кодексом України.

Аналогічний висновок про здійснення обліку фізичних та юри­дичних осіб, причетних до протиправного поглинання та захоплення підприємств, зроблено і Управлінням юридичного забезпечення МВС України. Проте з метою узагальнення відомостей про протиправні за­хоплення підприємств у Міністерстві розроблено та запроваджено форму і порядок отримання інформації про рейдерські прояви з голов­них управлінь, управлінь МВС України. Такий звіт містить два розділи. У першому - безпосередньо відомості про виявлені факти, пов’язані з порушенням прав законних власників та силовим захоп­ленням підприємств, у другому - відомості про рух кримінальних справ за такими злочинами. Звіт передбачає узагальнення відомостей у розрізі статей Кримінального кодексу України. Таку звітність запро­ваджено лише з 15 січня 2009.

За наявною інформацією протягом січня-лютого 2009 р. зареєстровано 24 факти, пов’язані з порушенням прав законних власників та силовим захопленням підприємств. Зареєстровано сім злочинів, за якими порушено шість кримінальних справ. Зокрема, порушено по одній кримінальній справі за ст. 190 (шахрайство), 206 (протидія законній господарській діяльності), 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів).

За інформацією Головного слідчого управління МВС, територіальними слідчими підрозділами ОВС протягом 2005-2008 рр. розслідувалося 46 кримінальних справ за фактами вчинення злочинів, пов’язаних з порушенням прав законних власників та силовим захоп­ленням підприємств. Із зазначеної кількості шість кримінальних справ відносно 28 обвинувачених (з яких 18 заарештовано) закінчено про­вадженням та направлено до суду.

Отже, рейдерство в Україні має суттєву кримінальну складову. Відверто злочинне захоплення чужої власності, поєднане з корупцією у судах та правоохоронних органах, закономірно викликає обурення суспільства, і тому вимагає правової оцінки саме з боку правоохорон­них органів. Основною ознакою рейдерства є вчинення протиправних діянь із заволодіння чужою власністю під прикриттям зовні законних підстав: вирішення бізнес-конфлікту; поновлення порушених прав міноритарних акціонерів; усунення від керівництва неефективного менеджменту тощо.

Іншими ознаками кримінального рейдерства в Україні є: організований характер рейдерскої діяльності; забезпечення злочинно­го результату шляхом вчинення низки протиправних діянь кримінального характеру, об’єднаних метою заволодіння чужою власністю; залучення до рейдерских нападів корумпованих представ­ників органів влади та правоохоронних органів; використання неправомірних рішень суду для юридичного прикриття рейдерского нападу та отримання можливості розпоряджатися чужим майном.

Отже, рейдерами можуть бути окремі особи, які використо­вують корумпованість певних структур влади й управління і праг­нуть заволодіти чужим житлом й іншою власністю; спеціальні фірми або групи людей, котрі об’єдналися для професійного зай­няття рейдерством, зокрема групи, що спеціалізуються на захопленні земель, квартир, підприємств, акцій тощо; галузеві хол­динги, що прагнуть усунути конкурентів шляхом їхнього поглинан­ня; великі холдинги й фінансово-промислові групи у великих містах, які володіють великими ресурсами й можливостями, скупо­вують землі, бізнес у різних галузях і все коштовне для збільшення своїх активів; несумлінні керівники, що мають доступ до особливо важливих для компанії документів, схем керування та активів; партнери по бізнесу або дрібні акціонери та ін.

Для здійснення рейдерских атак існують рейдерські компанії, в складі яких є відділи, що складаються з аналітиків і професійних інформаторів. Ці відділи проводять всесторонній і ретельний збір інформації про об’єкт, що їх цікавить (про установчі документи, історію приватизації та емісії акцій, порядок придбання нерухомості, землі, проведення емісій і тощо). Крім того, збирається інформація особистого характеру, особлива увага приділяється компроматам.

Аналіз криміногенної ситуації свідчить про зростання цинічного тиску на діяльність окремих державних підприємств та приватну власність. Коло замовників, а це в основному фінансово-промислові групи, вже давно не обмежується українським поход­женням, а правоохоронні органи до моменту безпосередньої реалізації (злочинних намірів) займають вичікувальну позицію. Та­ка ситуація зрозуміла, адже фінансове підґрунтя у них досить міцне, що дозволяє «проплачувати» руйнівну діяльність керівників органів влади, місцевого самоврядування, контролюючих і навіть правоохоронних органів.

Щоразу методи захоплення підприємств стають все зухвалішими: застосовується фізична сила, використовуються технічні засоби, юридичні прогалини у законодавстві, політичний тиск. Існує класична схема, за якою наступ починається з публікацій у пресі та замовних сюжетів на телебаченні із звинуваченнями власників і менеджерів обраного для атаки підприємства у неефек­тивному управлінні та зловживаннях. Далі організовується депу­татський запит та ініціювання перевірки підприємства контролюю­чими органами. Саме тоді у рейдерів з’являється можливість ознайо­митися з необхідними документами та отримати їх копії. Згодом отримується нормативний документ виконавчого органу влади (уряд, міністерство, регіональна влада), що санкціонує зміну менеджменту. Часто це використовується на підприємствах, контрольний пакет яких належить державі. Однак, може використовуватись і в тих ви­падках, коли держава є міноритарним акціонером.

Для з’ясування ролі правоохоронних органів у протистоянні цим явищам, на нашу думку, необхідно розкласти цю схему на складові і знайти її «слабкі місця».

За стандартною схемою спочатку «рейдерська» компанія скуповує деяку частину акцій підприємства, яке планує захопити. Згодом потай від інших власників проводить загальні збори акціонерів, на яких обирається новий керівник. На підставі рішення зборів державним реєстратором вносяться відповідні зміни до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців. Після цього є всі юридичні підстави заходити на підприємство та в разі опору попереднього керівництва застосувати силовий варіант його захоплення.

Також серед поширених схем заволодіння майном підприємства є незаконна зміна умов Статуту, внесення неправди­вих відомостей у протокол загальних зборів його акціонерів, підроблення інших документів, що призводить до незаконної зміни керівництва та власності загалом.

Як правило, під час захоплення підприємств рейдери підробляють документи, реєструють компанії на підставних осіб, підкуповують представників органів державної влади, депутатів, суддів, судових виконавців, державних реєстраторів тощо. Зрозуміло, цей процес здебільшого супроводжується вчиненням не економічних, а загальнокримінальних злочинів. Слід класифікувати три групи злочинів, пов’язаних з рейдерством.

Перша група. Злочини, спрямовані на порушення прав за­конних власників та захоплення підприємств шляхом застосування насильства: заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості (ст. 121–123 КК України); умисне знищення або пошкод­ження майна (ст. 194 КК України); протидія законній господарській діяльності (ст. 206 КК України); групове порушення громадського порядку (ст. 293 КК України); хуліганство (ст. 296 КК України); захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341 КК України); примушування до виконання чи не виконання цивільно-правових зобов’язань (ст. 355 КК України); самоправство (ст. 356 КК України).

Друга група. Злочини, спрямовані на порушення прав закон­них власників та захоплення підприємств шляхом обману: шахрай­ство (ст. 190 КК України); порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів (ст. 223 КК України); розголошення або вико­ристання не оприлюдненої інформації про емітента або його цінні папери (ст. 232-1 КК України); викрадення, привласнення, вима­гання документів, штампів, печаток, заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем або їх пош­кодження (ст. 357 КК України); підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збут, використання підроблених документів (ст. 358 КК України); незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації (ст. 359 КК України); несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчис­лювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ю­терних мереж чи мереж електрозв’язку (ст. 361 КК України)

Третя група. Дії, пов’язані з протиправною (корупційною) діяльністю службових осіб: службові злочини, передбачені ст.ст. 364, 366–370 КК України.

На нашу думку, першопричиною рейдерства є саме корупція у судах, тому близько 90% чорного рейдерства можна попередити шля­хом запобігання корупційних діянь.

Отже, слід окремо розглянути факти втручання суддів у гос­подарську діяльність підприємств при забезпеченні рейдерських захоплень шляхом ухвалення судових рішень, що явно виходять за межі компетенції суду. Практика свідчить, що основними юрисдикційними інструментами недружнього поглинання з судових рішень у сфері корпоративних відносин є такі: а) ухвали судів про застосу­вання заходів із забезпечення позовів, якими для сторони корпора­тивного конфлікту або іншої особи можуть застосовуватися заборо­ни на відчуження активів і корпоративних прав, арешти банків­ських рахунків і рахунків у цінних паперах; заборони на проведення загальних зборів, реорганізації і інших корпоративних дій, на внесення змін до реєстру акціонерів тощо; б) судові позови, подані з метою витребувати за допомогою суду певну інформацію від товариства, його учасників, реєстратора чи інших осіб; в) судові рішення про визнання недійсними рішень загальних зборів та інших органів управління товариства, їх установчих документів; г) судові рішення, спрямовані на легітимацію тих або інших рішень органів управління товариства або органів державної влади.

З аналіз подій свідчить, що основними причинами порушення гро­мадського порядку є провокації конфліктуючих сторін, які за допомогою працівників приватних охоронних структур намагаються вчинити ті чи інші протиправні дії. Особливо таке негативне явище поширено під час зміни керівництва великих промислових підприємств або розподілу його активів. Для запобігання таким явищам 18 вересня 2008 р. Верховною Радою України прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо недопущення захоплення підприємств, установ, організацій», яким доповнено ч. 3 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження». Її нормами передбачено: «При виконанні судових рішень, ухвал про зміну органів управління та посадових осіб підприємств, уста­нов, організацій незалежно від форм власності можуть залучатися вик­лючно працівники органів внутрішніх справ. Залучення інших осіб у процесі таких рішень не допускається».

Узагальнюючи результати проведених нами досліджень, ми вста­новили, що основними чинниками рейдерства в Україні є: слабкість правової системи; недосконалість судової влади; низький рівень правової культури; правовий нігілізм і суб’єктів господарювання, і представників органів влади; сумнівна передісторія приватизації об’єктів тощо.