Оперативний аналіз собівартості продукції

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

 

 

на тему: Оперативний аналіз собівартості продукції»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка 2 курсу, 4 групи журналістики

Яловенко Аліна Вікторівна

 

 

 

 

 

Київ 2013

 

 

 

План роботи:

Вступ

1. Собівартість продукції, фактори,  що впливають на її розмір. Завдання аналізу 

2. Джерела інформації, що використовуються  для аналізу собівартості, їх  характеристика 

3. Аналіз собівартості продукції

3.1 Аналіз динаміки собівартості продукції по загальному обсягу

3.2 Аналіз собівартості по статтям

3.3 Аналіз структури собівартості

4. Висновок

Література 

 

ВСТУП

Актуальність теми

Перехід до ринкової економіки потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і т.п. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обґрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Економічний аналіз — це глибоке  дослідження економічних явищ на підприємстві, тобто виявлення причин відхилення від плану і недоліків  у роботі, розкриття резервів, їх вивчення, сприяння комплексному здійсненню економічної роботи і керуванню  виробництвом, активний вплив на хід  виробництва, підвищення його ефективності і поліпшення якості роботи.

Зниження собівартості продукції  є найважливішим чинником розвитку економіки підприємства.

Собівартість продукції є одним  з найбільш багатогранних показників господарської діяльності підприємств.

Під собівартістю продукції, робіт  і послуг розуміються виражені в  грошовій формі витрати усіх видів  ресурсів: основних фондів, промислової  сировини, матеріалів, палива й енергії, праці, використовуваних безпосередньо  в процесі виготовлення продукції  і виконання робіт, а також  для збереження і поліпшення умов виробництва і його удосконалювань.

Основна мета даної курсової роботи — розглянути методи аналізу собівартості продукції та послуг.

Курсова робота складається з п’яти  розділів.

В першому розділі наводяться теоретичні відомості щодо собівартості продукції, факторів що на неї впливають, а також  наводяться задачі аналізу.

В другому розділі розкриваються  джерела інформації, що використовуються для аналізу собівартості.

В третьому розділіі ми розглядаємо, на прикладі діючого підприємства, його структуру та основні показники.

Четвертий розділ присвячений аналізу  собівартості продукції ТОВ „Альфа” по різних показниках.

В п’ятому розділі наводяться основні  висновки і пропозиції щодо даної  теми курсової роботи.

 

1. СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ, ФАКТОРИ,  ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ЇЇ РОЗМІР. ЗАВДАННЯ АНАЛІЗУ

Собівартість продукції – один з найважливіших показників економічного аналізу. У ньому фокусуються  у грошовому вираженні витрати  матеріально – технічних, трудових та фінансових ресурсів у зв’язку  з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції. Собівартість належить до вирішальних чинників, що впливають на прибуток підприємств і показники рентабельності [1, c.261].

Отже, собівартість продукції —  це виражені в грошовій формі сукупні  витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва  на підприємстві, оскільки в ній  відображаються рівень організації  виробничого процесу, технічний  рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше  використовує виробничі ресурси, тим  нижча собівартість продукції (робіт, послуг) [6, c.176].

При обчисленні собівартості важливе  значення має склад витрат, які  до неї входять. Собівартість повинна  включати до свого складу витрати  необхідної праці, тобто витрати, що забезпечують процес відтворення всіх факторів виробництва (предметів і  засобів праці, робочої сили і  природних ресурсів), і не включати витрат додаткової праці, що відшкодовуються  за рахунок прибутку.

Згідно з зазначеним до собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати  на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й  безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Витрати на підготовку та освоєння виробництва  включають витрати на виготовлення нових видів продукції в період їх освоєння, і витрати, пов'язані  з освоєнням нових виробничих цехів, технологічних ліній, удосконаленням технології й організації виробництва.

Обслуговування виробництва містить  витрати на забезпечення підприємств  сировиною, матеріалами, паливом, енергією, водою, інструментами, іншими засобами та предметами праці. До цієї групи  належать витрати, пов'язані з раціоналізацією  та винахідництвом, амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів, витрати  на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, послуг).

Охорона праці та техніка безпеки  потребують витрат на створення необхідних санітарно-гігієнічних умов праці; на охорону та протипожежну безпеку, підтримання чистоти та порядку на підприємстві, обладнання кімнат відпочинку і прийому їжі; витрати, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища.

До витрат на оплату праці та підготовку кадрів входять виплати працівникам, які беруть безпосередню участь у  виготовленні продукції (наданні послуг), витрати пов'язані з найманням  робочої сили та підготовкою кадрів для підприємства.

До інших витрат відносять відрахування на соціальні заходи, плату за оренду тощо [10, c.112].

Слід зауважити, що з різних причин на практиці немає повної відповідності  між справжніми витратами на виробництво  та собівартістю продукції. Так, наприклад, до собівартості включаються витрати  на оплату часу працівникам, які залучаються  для виконання державних або  громадських обов'язків, якщо ці обов'язки виконуються в робочий час; оплата працівникам-донорам днів обстеження, здавання крові та відпочинку та ін. Разом з тим до собівартості не входять загальногосподарські (адміністративні) витрати та витрати на збут продукції (робіт, послуг).

Склад витрат, які входять до собівартості, не є незмінним, він може з тих  чи інших практичних міркувань змінюватись. Та за всіх умов собівартість має найповніше відображати витрати на виробництво  продукції (робіт, послуг).

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість, яку визначають перед початком планового періоду  на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плану; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати  на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати  на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кошторисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий  виріб або замовлення, що виконується  в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять  до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає  витрати, пов'язані з технологічним  процесом виготовлення продукції. Цехова собівартість охоплює витрати цехів  на виготовлення продукції. Виробнича 

собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва  продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду  розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну  собівартість і середньогалузеву. Індивідуальна  собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного  підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином для ціноутворення.

Слід розрізняти собівартість продукції (робіт, послуг) і кошторис виробництва. Кошторис виробництва — це витрати  підприємства, пов'язані з його основною діяльністю за певний період незалежно  від того, відносяться вони на собівартість чи ні. Таким чином, кошторис виробництва  і собівартість загального випуску  продукції не збігаються.

Витрати, що входять до кошторису  виробництва, класифікуються за економічними елементами:

1) матеріальні витрати;

2) витрати на оплату праці;

3) відрахування на соціальні  заходи;

4) амортизація основних фондів  і матеріальних активів;

5) інші витрати, пов'язані з  основною діяльністю.

Таке групування для всіх підприємств  промисловості є ідентичним. До складу елемента "Матеріальні витрати" включається вартість витрачених матеріалів (крім продукту власного виробництва):

• сировини й основних матеріалів;

• купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;

• палива й енергії;

• будівельних матеріалів;

• запасних частин;

• тари і тарних матеріалів;

• допоміжних та інших матеріалів.

Із витрат на матеріальні ресурси, що входять до кошторису, вираховується  вартість зворотних відходів.

Зворотні відходи — це залишки  сировини, матеріалів, напівфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що виникли у процесі  виробництва продукції (робіт, послуг). Вони втрачають повністю або частково свої споживчі властивості початкового  ресурсу й у зв'язку з цим  використовуються з підвищеними  витратами продукції або зовсім не використовуються за прямим призначенням. До зворотних відходів не належать: залишки матеріальних ресурсів, які  відповідно до встановленої технології передаються в інші цехи, підрозділи як повноцінний матеріал для виробництва  інших видів продукції (робіт, послуг).

До складу елемента "Витрати  на оплату праці" входять:

• виплати заробітної плати за окладами й тарифами;

• премії та заохочення;

• компенсаційні виплати;

• оплата відпусток;

• оплата іншого невідпрацьованого  часу;

• інші витрати на оплату праці.

До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включається:

• відрахування на пенсійне забезпечення;

• відрахування на соціальне страхування;

• страхові внески на випадок безробіття;

• відрахування на індивідуальне  страхування персоналу підприємства;

• відрахування на інші соціальні  заходи.

До складу елемента "Амортизація" входить сума нарахованої амортизації:

• основних ресурсів;

• нематеріальних активів;

• інших необоротних матеріальних активів (спеціальні інструменти та пристосування, тимчасові споруди  та природні ресурси, інвентарна тара).

До складу елемента "Інші витрати", пов'язані з основною діяльністю, включають витрати, що не ввійшли  до складу перелічених вище елементів, зокрема:

• витрати на відрядження;

• на послуги зв'язку;

• виплати матеріальної допомоги;

• плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.

Складається кошторис витрат за такою  схемою.

Виробнича собівартість валового випуску  продукції розраховується так: із загальної  суми витрат вираховуються витрати  на роботи та послуги, що не входять  до складу виробничої собівартості продукції. Ураховується зміна залишків витрат майбутніх періодів; при збільшенні залишків цих витрат сума приросту віднімається від загальної суми витрат на виробництво, а при зменшенні  — додається.

Виробнича собівартість виготовленої продукції обчислюється як сума витрат на випуск валового випуску продукції, зменшена (збільшена) на величину собівартості при зростанні (зменшенні) залишків незавершеного виробництва.

Собівартість реалізованої продукції  розраховується шляхом збільшення (зменшення) виробничої собівартості продукції  на величину зміни витрат у залишках нереалізованої продукції.

Порядок розроблення кошторису  виробництва може бути різним, залежно  від розміру підприємства, стану  його інформаційної бази та стадії планування. На стадії прогнозування  величини витрат кошторис виробництва  можна складати коригуванням фактичних  витрат за минулий період.

Поелементна класифікація витрат, яку містить кошторис виробництва, дає змогу визначити ресурсну структуру собівартості, що є важливим для аналізу чинників формування та зниження собівартості продукції.

Структура собівартості — це поелементний її склад, обчислений у відсотковому відношенні до загальної суми витрат, тобто питома вага різних елементів витрат на виробництво продукції.

На основі аналізу структури  собівартості розрізняють:

а) матеріаломісткі виробництва, у  собівартості продукції яких значну питому вагу займають витрати на сировину і матеріали (підприємства чорної металургії, машинобудування, легкої та харчової промисловості);

б) енергомісткі виробництва, у собівартості продукції яких значною є частка витрат на енергію (підприємства кольорової металургії, органічного синтезу);

в) фондомісткі (капіталомісткі) виробництва (підприємства нафтопереробної промисловості, виробництво електроенергії);

г) трудомісткі виробництва(підприємства вугільної та металообробної промисловості, машинобудування, точне приладобудування). [4, c. 391-396]