Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності в структурі економічного погляду

 
 
 
 
 
 
 

ПЛАН 
 

1. Інтелектуальна  власність. Оцінка вартості прав на об’єкти  інтелектуальної  власності

 

2. Цілі  оцінки прав

 

3. Методи  оцінки

 

4. Послідовність оцінки

 

   Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Інтелектуальна  власність.

Оцінка  вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності 

     Товар – це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» можуть оцінюватися»… нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності…». Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони е продуктом праці і можуть мати ціну.

     До  основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться:

     а) корисність;

     б) рідкість – властивість, протилежна загальнодоступності;

     в) універсальність – придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

     Корисність  розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.

     Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт – у товар.

     Рідкість  для об'єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності ця властивість має суттєві відмінності.

     З третьою властивістю товару – універсальністю – тісно пов'язана його обороноспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

     За  принципом «відокремлюваності» права інтелектуальної власності можна поділити на три групи:

     а) права, що відокремлюються як від  індивідуума, так і від підприємства;

     б) права, що не відокремлюються від  індивідуума;

     г) права, що не відокремлюються від  підприємства.

     До  першої групи відносяться права  на об'єкти права інтелектуальної  власності, такі як: винаходи, торговельні  марки, твори літератури і мистецтва, аудіо – та відеограми тощо.

     До  невідокремлюваної від індивідуума  інтелектуальної власності відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей  тощо, які зайняті розробленням об'єктів  інтелектуальної власності. У сукупності – це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія – людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні.

     Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування, що розроблені як складові частини  діючого підприємства; наявність підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо.

     З цієї причини невідокремлювані від  індивідуума чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (передаватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто «купити» його разом з його якостями. 
 

2. Цілі  оцінки прав

 

     Вартість  є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної  власності чи використати їх у  власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

     Відповідно  до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1… МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

     – оподатковуваної бази майна підприємств;

     – вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору чи договору про їхню переуступку;

     – вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;

     – розміру компенсації що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

     Необхідність  оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної  власності виникає також при  постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.

     Підходи до оцінки

     Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи; підходи, методи і методики. Підходи дають принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

     Оцінка  вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної власності у конкретному випадку їхнього використання е досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

     Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

     Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

     Цей підхід дає так звану «справедливу ціну», тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.

     Дохідний  підхід припускає, що ніхто не стане вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, якщо такий же доход можна одержати будь-яким іншим способом.

     Суть  підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію  доходу, що може принести використання даного ОІВ у майбутньому.

     Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки застосовують два основних прийоми  – дисконтування і капіталізації доходу. 
 
 

3. Методи  оцінки

 

     У рамках кожного підходу існує  один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у табл. 2. Перелік наведених методів не є вичерпним.

     Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої с певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів. 

     Таблиця. Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки

     інтелектуальний оцінка власність вартість

     Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об'єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

     Метод вихідних витрат базується на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві обставини: Їх розмір і строк створення активу. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

     Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в формуванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

     Метод порівняння продажів по суті співпадає з порівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуальної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей метод практично не використовується.

     Метод прямої капіталізації заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об'єкта інтелектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості, а іноді – для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

     Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням об'єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності. Розрахунок вартості проводиться за формулою: 

     

     де: PV – розрахункова вартість об'єкта інтелектуальної власності;

     l – розрахунковий період (роки);

     С_i – грошовий потік (надлишковий прибуток) в періоді l;

     i – ставка дисконту (зменшення).