Обгрунтування доцільності та аналіз ефективності здійснення операцій з ОВДП

     Зміст

     Вступ…………………………………………………………………………3

1. Основні характеристики облігацій внутрішньої державної позики…….4
2. Облігація як засіб фінансування державних потреб……………………..6
3. Дохідність державних облігацій…………………………………………..8
4. Розміщення та обіг державних облігацій в Україні та роль національного банку України……………………………………………………………... 9
5. Оцінка ефективності та перспектив розвитку українського ринку облігацій державної позики……………………………………………...14

Висновок…………………………………………………………………..19

Список використаних джерел……………………………………………21 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ

   Ринок державних цінних паперів (строкові, фондові запозичення на фінансовому  ринку) - важливий елемент економічної  системи різних країн. Під державними цінними паперами слід розуміти такі фінансові інструменти, які випускаються й гарантовано погашаються тільки державою. Держава ініціює емісію своїх боргових зобов'язань як ефективний у відповідних умовах засіб запровадження  не інфляційного механізму ліквідації бюджетного дефіциту - емітуються не гроші, а цінні боргові папери, наприклад  державні облігації, під які залучаються  відповідні кошти.        Державні облігації – це облігації, випущені від імені держави в цілому, або від якого-небудь її окремого органу. Тобто емітентом виступає або держава в цілому, або окремі її органи. На розвинених зарубіжних ринках цінних паперів держава або її органи, коли вони виступають у ролі емітентів, звичайно діють як рядові учасники ринку, тобто нарівні з інституційними. Як правило, від імені держави в цілому облігації випускаються міністерством фінансів  В Україні ринок боргових зобов'язань держави розвивається з березня 1995 р., спочатку у формі ринку ОВДП, згодом, згідно з потребами, розгалужуючись у ринок зовнішніх запозичень та муніципальних позик. Відтоді роль ринку ОВДП як засобу фінансування бюджетного дефіциту стрімко зростає, що правда не означає однозначного успіху цього фінансового інструмента на вітчизняному фінансовому ринку, адже має місце накопичення боргових зобов'язань держави перед інвесторами-власниками держоблігацій. В умовах посилення боргової залежності держави, інфляційних процесів, кризи неплатежів та великого ступеня ризику уряд вимушений за рахунок зростання прибутковості стимулювати розміщення ОВДП з невеликими термінами погашення серед юридичних та фізичних осіб. Проведення такої грошово-кредитної політики призведе до формування негативної структури внутрішнього державного боргу, а висока прибутковість державних облігацій спрямовуватиме кошти потенційних інвесторів не у виробництво, а в ОВДП для фінансування дефіциту державного бюджету.

1. Основні характеристики облігацій внутрішньої державної позики

          Облігації внутрішньої  державної позики (ОВДП) — це визначенi чинним законодавством України державні цiннi папери.     ОВДП — це засіб впровадження не інфляційного механізму ліквідації бюджетного дефіциту, коли емітуються не гроші, а цінні боргові папери, під які залучаються відповідні кошти.        Державні цінні папери — це фінансові інструменти, які випускаються і гарантовано погашаються урядом. Початком створення ринку боргових зобов’язань в Україні можна вважати 1995 рік, коли були емітовані перші випуски облігацій внутрішньої державної позики.     Облігації внутрішньої державної позики випускаються у вигляді строкових боргових зобов’язань як один з інструментів управління державним боргом. Створення ринку ОВДП вирішує такі задачі:

• фінансування бюджету з не інфляційного джерела (залучення фінансових ресурсів з ринку);
• визначення реальної вартості обслуговування державного боргу (відсоткова ставка ОВДП визначається ринком);
• встановлення орієнтира для ринкових ставок за іншими інструментами фінансового та грошового ринків;
• надання в розпорядження НБУ інструмента для проведення грошово-кредитної політики через операції на фондовому ринку;
• організація широкої мережі комерційних посередників, які охоплюють значні верстви інвесторів;
• впровадження сучасної електронної технології торгівлі, розрахунків та депозитарного обліку.

   ОВДП  обертаються в безпаперовій формі  — у вигляді електронних записів  на рахунках власників, що різко звужує коло можливих махінацій, виключає можливість крадіжок та підробок.       Депозитарний облік передбачає аналітичний та синтетичний облік цінних паперів. Аналітичний облік ведеться на рахунках цінних паперів, які називаються рахунками-ДЕПО.        ОВДП всіх випусків мають однакову номінальну вартість. Номінальна вартість — це сума основного боргу за облігацією, сплату якої називають погашенням. Ціни на облігації встановлюються у відсотках до номіналу або облігації розміщуються з дисконтом, тобто за ціною, яка нижча від номіналу. Такий спосіб випуску дає змогу зробити дешевшим обслуговування позики, а також уникнути низки проблем, пов’язаних із зміною облікових ставок. Ринок державних облігацій як вагома частина ринку державних запозичень виконує важливі макроекономічні функції. По-суті, цей ринок визначає кредитні ставки, стан бюджету, дохідність інших фінансових інструментів. Залучені кошти пожвавлюють економічний кругообіг, при цьому регулюється рівень державних доходів і витрат, сплачуються борги, фінансуються різноманітні продуктивні і соціальні програми, підтримується ліквідність фінансових інститутів.         Для постачальників позичкового капіталу (кредиторів, тобто тих, хто купує державні зобов'язання) це вигідний варіант вкладення вільних коштів, повернення яких із приростом гарантовано державою. Державні цінні папери - найнадійніші серед боргових паперів, ризики за ними мінімальні, й у цьому їх особлива привабливість. В цьому сенсі, розуміння механізму роботи ринку ОВДП дає потужний теоретичний і практичний матеріал для (до певної міри) безризикового інвестування коштів в часи економічної та політичної невизначеності.            Ринок ОВДП непостійний, на ньому досить часто відбуваються неочікувані зміни обсягів та дохідності. Все це ускладнює як роботу простих трейдерів, так і фінансових аналітиків. А методи оцінювання і прогнозування, що застосовуються на провідних біржах світу, досить часто не допомагають в аналізі ситуації та виявленні головних тенденцій розвитку ринку ОВДП. Недосконала законодавча та податкова база, а до того ще й мінлива політична ситуація призвели до того, що державні облігації поступово зникають із портфелів інвесторів. І хоча рівнозначної їм заміни на українському фінансовому ринку поки не існує, без дотримання урядом встановлених правил гри на ринку така тенденція спостерігатиметься і надалі.     Не зважаючи на все вищенаведене, державні облігації перспективний і потужний інструмент позики й багато у чому привабливий цінний папір, значні обсяги операцій з яким на фінансових ринках розвинених країн говорять самі за себе.

2. Облігація як засіб фінансування державних потреб

     В Україні облігації від імені держави випускаються міністерством фінансів, яке виступає гарантом їх своєчасного погашення. Обсяги випуску облігацій внутрішньої державної позики встановлюються постановою Кабінету міністрів (відповідно до Закону України “Про цінні папери та фондову біржу”). Генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення ОВДП, за діючим українським законодавством, виступає Національний банк України. Кошти від розміщення державних облігацій зараховуються до державного бюджету. Таким чином, державні облігації випускаються з метою фінансування загальнодержавних (бюджетних) потреб.       Сьогодні серед економістів поширена думка, що внутрішні кредити в якості засобу покриття дефіциту бюджету можуть стати ефективним засобом регулювання обсягу та дохідності ринку державних цінних паперів, знижуючи його негативний вплив на інвестиції та ринок корпоративних цінних паперів. Кредити широко застосовуються як у розвинутих країнах .    Крім фінансування державних потреб, другою важливою метою випуску державних облігацій є збільшення притоку іноземної валюти. Це сприяє зміцненню національної грошової одиниці, оскільки мобілізовану таким чином валюту можна використати в експортно-імпортних розрахунках. Причому держава не обов'язково повинна випускати облігації зовнішньої позики чи облігації деноміновані у іншу валюту. У розвинених країнах вона впливає на надходження валюти шляхом встановлення певного відсотка на свої облігації вище ставки по аналогічних цінних паперах інших країн. Для придбання таких облігацій іноземні інвестори вимушені купувати національну валюту країни, у якій випускаються привабливі облігації, підвищуючи попит на неї, а значить і її курс до інших валют. Однак, у разі придбання облігацій нерезидентами внутрішня заборгованість Державного бюджету трансформується у зовнішню, а також тісно пов'язуються між собою параметри функціонування ринків валюти і державних цінних паперів.         Нарешті, третьою важливою метою випуску державних облігацій є вияв стримуючого впливу на інфляцію. У цьому випадку грошові кошти, одержані від випуску державних облігацій, тимчасово вилучаються з обігу, тобто "притримуються". Зменшення кількості грошей в обігу знижує купівельний попит, а значить стримує інфляційну динаміку.     Вказані цілі можуть бути досягнуті лише за умови, що державні облігації здатні задовольнити низку вимог, зокрема, вимоги надійності, певності та ліквідності. Державні облігації, як правило, задовольняють вказані вище вимоги, оскільки, держава гарантує виконання своїх зобов'язань, а державне управління є великою мірою сталим і послідовним. З огляду на ліквідність, держоблігації досить легко продати й купити на випадок необхідності, вони без суттєвих обмежень приймаються як засіб розрахунку або забезпечення зобов'язань.           Маючи такі характеристики, державні облігації, природньо, представляють найбільший інтерес для великих інституційних інвесторів - комерційних та ощадних банків, фінансових компаній, страхових компаній, пенсійних та інвестиційних фондів, тощо. Водночас, з огляду наявності вказаних вище характеристик, державні облігації є найменш прибутковими - відсоткові ставки по державних облігаціях є найнижчими серед усіх боргових цінних паперів. Оскільки всі інші боргові цінні папери наділені більшим ступенем ризикованості, меншою мірою певності й можуть бути більш-менш ліквідними, то встановлення відсотків по них здійснюється значною мірою шляхом порівняння розбіжностей по вказаних вище критеріях між інституційними борговими паперами і державними облігаціями, що випускаються на аналогічний строк. Таким чином, відсоткова ставка по державних облігаціях виконує, окрім інших функцій, також функцію загальноринкового показника, на основі якого визначаються відсоткові ставки інших боргових цінних паперів, ким би вони не випускалися у даній країні.

3. Дохідність державних облігацій

     Існує два основних способи отримання  доходів за облігаціями. Перший полягає  у тому, що інвестор залишається  власником облігації до моменту  її погашення. Після чого він подає  облігацію (якщо вона паперова) або  виписку з депозитарного рахунку (свідчення, що він є власником  електронної облігації) емітенту, і  одержує гроші або чек на певну  суму. Дохідність у цьому випадку  визначається, виходячи з умов випуску, тобто вказується, який річний відсоток виплачується. У зазначеному контексті  не має значення які за видом випускаються облігації - процентні, дисконтні, безпроцентні або конвертовані. Емітент в таких  умовах встановлює процент доходу по відношенню до номінальної вартості та відсоток, що нараховується понад  номінальну вартість (якщо облігації  відсоткові).         Другий спосіб полягає у тому, що власник облігації бажає продати її до настання терміну погашення.          В іноземній літературі, згадуються облігації, що мають два терміни погашення. Такі облігації можуть бути погашені достроково, тобто вже після першого вказаного терміну. Дохідність по таких облігаціях обчислюється двома шляхами:              а) по першому терміну, коли ціна пропозиції стає вищою за номінал облігації;             б) за терміном погашення, коли ціна пропозиції менша або дорівнює номіналу облігації.          Таким чином питання визначення дохідності пов'язане з визначенням джерела утворення доходу. Останнє має важливе значення для вирішення, наприклад, питання оподаткування. Скажімо, якщо інвестор купує державні облігації, і в умовах випуску повідомляється, що доход від таких облігацій не оподатковується, то це означає, що інвестор не буде сплачувати податок на доход від інвестування в зазначеній облігації, за умови, що доход утворився внаслідок її погашення. І навпаки, це правило не розповсюджується на випадки одержання доходу від продажу зазначеної облігації.  

4. Розміщення  та обіг державних  облігацій в Україні  та роль національного  банку України

     Ринок державних запозичень виконує набагато ширші повноваження - він є джерелом безризикового (гіпотетично) отримання прибутку, інструментом корегування ділової активності, індикатором дохідності ринку цінних паперів, тощо.             Генеральним агентом з обслуговування випуску та погашення облігацій виступає Національний банк України. Розміщення облігацій відбувається наступними шляхами:

А) продаж на аукціонні з оголошенням виставленого обсягу облігацій;

Б) продаж на аукціонні без оголошення обсягу облігацій;

В) позааукціонний продаж з оголошенням обсягу реалізації облігацій за фіксованими цінами, які встановилися на попередньому аукціоні. Емітентом ОВДП є Міністерство фінансів України. Національний банк України є генеральним агентом Міністерства фінансів по обслуговуванню випуску ОВДП. Він гарантує своєчасність погашення випущених облігацій.  Усі операції щодо розміщення та обігу, враховуючи розрахунки та облік власників облігацій, здійснюються через установи НБУ або уповноважені організації — дилери, які визначаються Нацбанком.     Дилером вважається будь-яка юридична особа, яка є інвестиційним інститутом (за діючим законодавством) і має відповідний дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, а також ліцензію Національного банку України.

Дилер виконує такі функції:

• виступає посередником при укладанні угод купівлі-продажу на ринку ОВДП;
• веде облік власників облігацій; для цього кожний дилер стає членом депозитарія й організує власний субдепозитарій, забезпечує своєчасність і точність розрахунків за своїми операціями і операціями своїх клієнтів.

Дилер також стає членом розрахункової  системи за щоденними угодами  з облігаціями і забезпечує такий  режим функціонування рахунків дилерів, за якого неможливе укладення  угод без покриття.     Інвестором вважається будь-яка юридична чи фізична особа, яка має право на володіння ОВДП. Для того щоб придбати або продати облігацію, необхідно укласти договір з одним з дилерів, бо тільки дилери мають доступ до торгової системи і право на укладення угод з облігаціями.     В Національному банку створено електронний депозитарій для обліку роботи з ОВДП. Депозитарій забезпечує облік власників облігацій та рух облігацій між ними.           На ринку ОВДП використовується дворівнева система депозитарного обліку, яка складається з центрального депозитарія та мережі субдепозитаріїв. В центральному депозитарії відкриваються рахунки зареєстрованих дилерів. Існують два типи рахунків: рахунок "А" та рахунок "В". На рахунку "А" враховуються облігації, що належать дилеру, а на рахунку "В" — облігації клієнтів. Рахунки відкриваються окремо за кожним аукціоном, який характеризується власним номером, кодом цінних паперів, терміном обігу облігацій.             На рахунку кожного дилера в центральному депозитарії є спеціальний "торговий" субрахунок, призначений для резервування (блокування) облігацій, з якими дилер має намір здійснити операції по їх продажу в даний торговий день.            Розрахункова система — це організація, яка має право на ведення розрахункових операцій та уповноважена забезпечувати грошові розрахунки за облігаціями. Кожний дилер відкриває рахунок в розрахунковій системі, через яку він здійснює платежі. Розрахунки за угодами з облігаціями здійснюються протягом одного дня. Залежно від того, має дилер банківську ліцензію чи ні, йому в розрахунковій системі відкривається кореспондентський рахунок або спеціальний рахунок з правом його використання тільки для розрахунків за облігаціями. Учасники розрахункової системи можуть мати в своїх офісах робочі місця, спеціально обладнані технікою, через яку вони можуть передавати платіжні доручення в систему і отримувати всю звітну документацію.          Торговельна система — це організація, уповноважена НБУ забезпечувати технічні засоби і регламент здійснення угод за облігаціями. Система не має права виступати в ролі покупця й продавця або посередника на ринку облігацій. Операції з ОВДП можуть виконуватись на первинному та вторинному ринках (біржовий та позабіржовий).      Первинний ринок ОВДП проходить у формі аукціонів, які організує НБУ. Після прийняття рішення про проведення аукціону НБУ надсилає в КБ нормативно-довідкову інформацію (НДІ) про дату проведення аукціону, код цінного паперу, номер аукціону, кількість облігацій, що підлягають розміщенню, номінальну вартість однієї облігації, термін погашення облігації, термін сплати відсотків і суму відсотків, що припадає на одну облігацію, місце та час проведення аукціону.         Аукціон може проводитись за одним з двох критеріїв на пiдставi введення цінових умов продажу облiгацiй чи рівня дохідності за облiгацiями. Згідно з цими критеріями до заявок можуть включатися ціни придбання облiгацiй або рiвень їх дохідностi.          НДІ надходить в комерційні банки і приймається на АРМ-КБ "ЛІГА". Після прийому НДІ на АРМ-КБ "ЛІГА" виконується формування заявок на аукціон. Заявки поділяються на два види — конкурентні та неконкурентні. В конкурентній заявці вказується ціна або фіксований рівень дохідності облігацій. В неконкурентній заявці за ціну придбання облігації береться середньозважена ціна аукціону або середньозважений рiвень дохідності.    Заявка включає наступні атрибути: МФО банку, що надіслав заявку, номер аукціону та дату його проведення, назву та код цінного паперу, умови придбання облігацій за конкурентними та неконкурентними пропозиціями. По кожній пропозиції окремо вказується кількість облігацій, що купується, а також тип власника. По конкурентних пропозиціях обов’язково вказується ціна купівлі чи рівень дохідності облігації.       Заявка на придбання ОВДП може надаватись від імені банку за власний рахунок, а також за дорученням і за рахунок іншої особи.   Середньозважена ціна аукціону — ціна, яка визначається під час проведення аукціону на пiдставi цін за конкурентними заявками за умови, що ці цiни за значенням більші або дорівнюють цiнi вiдсiку.    Ціна вiдсiку — ціна, що встановлюється Міністерством фінансів України, нижче якої конкурентнi заявки не задовольняються.    Встановлений рiвень дохідності — дохідність облiгацiй, що визначається Міністерством фінансів України, вище якої конкурентні заявки не задовольняються.          Відповідальні особи Міністерства фінансів, що обов’язково беруть участь в аукціоні, знайомляться з цими аналітичними даними та надають письмове доручення НБУ на проведення аукціону, в якому вказується ціна відсіку (рівень дохідності) та середньозважена ціна аукціону (середньозважена дохідність). Після отримання цього доручення в автоматизованому режимі на АРМ НБУ "ЛІГА" проходить розподіл облігацій за заявками і формується зведена відомість розподілу облігацій між покупцями.        На біржовому ринку можуть виконуватись операції купівлі та продажу ОВДП. Нині на УМВБ (Українська міжбанківська валютна біржа, яка має у своєму складі Фондову секцію) відбувається вторинний обіг облігацій у вигляді електронних торгів. Вторинне розміщення ОВДП також може виконуватись через українську фондову біржу (УФБ).      Забезпечення функціонування первинного та вторинного ринку ОВДП виконується за допомогою розробленої НБУ автоматизованої системи комплексного обслуговування учасників фондового ринку. Ця система об’єднує НБУ, комерційні банки, біржові та позабіржові торговельні майданчики. До складу системи входять такі програмні комплекси: "ЛІГА", "ДЕПО-ОБЛІК", "ВТОРИН", "ДЕПО-ЗАПИТ".       Програми "ЛІГА", "ВТОРИН" повинні встановлюватись у комерційному банку на єдиному робочому місці, АРМ-КБ "ДЕПО-ОБЛІК" та АРМ "ДЕПО-ЗАПИТ" можуть встановлюватись на іншому або тому ж самому робочому місці               На позабіржовому ринку комерційні банки та їх клієнти можуть укладати такі угоди: