Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивнихсил

• торгівлі  сталеливарною продукцією;
• підписання двостороннього протоколу з доступу до ринків товарів та 
  послуг в рамках переговорного процесу з вступу України до СОТ;
• повернення ПДВ експортерам;
• мінімізація небажаних наслідків розширення ЄС для України;
• надання Україні додаткової матеріальної та фінансової допомоги на 
  облаштування державного кордону;
• активізації діалогу з ЄС стосовно візових питань з метою подальшого 
  удосконалення міграційно-візової політики України у відповідності до 
  європейських стандартів та лібералізації умов взаємних поїздок громадян;
• залучення іноземних інвесторів для приведення інфраструктури 
  транспортного коридору № 5 у відповідність до міжнародних стандартів.

•Україна вітає розширення Європейського Союзу, розглядаючи його як 
важливий чинник, що має стратегічне значення для майбутнього Європи і, 
водночас, об'єктивно веде до появи більш широких можливостей 
співробітництва між Україною та розширеним ЄС.

     Одночасно розширення ЄС призведе до зміни характеру  співробітництва України з нинішніми країнами-кандидатами, які стануть новими членами Союзу. З точки зору інтересів України, поряд з позитивами розширення існуватимуть і фактори небажаного впливу на такі сфери співробітництва, як торговельно-економічна, військово-технічна, транспортна, міграційна, гуманітарна. Ці наслідки пов'язані з розповсюдженням на нові країни-члени єдиних стандартів, регулятивних норм, правил і процедур Євросоюзу у

згаданих  сферах та відповідною зміною чинного  регулятивного режиму у відносинах України з цими державами.

В цьому  контексті українську сторону в  першу чергу непокоять наступні

питання:

   •   приєднання нових держав-членів ЄС до системи обмежень, що застосовуються ЄС проти України, зокрема, у сфері торгівлі сталеливарними виробами;

• приєднання нових держав-членів ЄС до системи антидемпінгових 
  заходів чи спеціальних заходів ЄС проти експорту продукції з України (які вже діють на сьогоднішній момент чи можуть бути введені);
• скасування діючих угод про вільну торгівлю між Україною і 
  деякими країнами-союзниками після їх вступу до ЄС.
• введення країнами-аплікантами жорстокого візового режиму до 
  громадян України, що призведе до ускладнення умов для контактів між 
  представниками ділових кіл, а також вплине на розвиток культурного обміну та туризму.

     4 липня 2002 року у м. Копенгаген відбувся Шостий саміт Україна - ЄС (Саміт). Під час Саміту було обговорено питання розвитку України та ЄС на сучасному етапі, міжнародні питання, а також прогрес, досягнутий у основних сферах співробітництва (торгівля та інвестиції, енергетика та охорона навколишнього середовища; транспорт, юстиція та внутрішні справи).

     При обговоренні питань розширення ЄС Україна  ініціювала проведення наступного року саміту міністрів закордонних справ країн-кандидатів із залученням ЄК з метою вирішення проблем, пов'язаних із розширенням ЄС та детального обговорення недопущення негативних наслідків розширення ЄС.

      Саміт став першою в історії двосторонніх стосунків подією, де було достатньо ґрунтовно обговорено подальший розвиток двосторонніх відносин.

За результатами Копенгагенського саміту Україна-ЄС (4 липня 2002 р.) українськими та європейськими експертами підготовлено та представлено на розгляд Раді з питань співробітництва між Україною та ЄС (18 березня 2003 р., м. Брюссель) Спільну доповідь про стан виконання Угоди про партнерство та співробітництво.

     Сьогодні  в Україні вироблена стратегія  зовнішньоекономічної діяльності. Вона спрямована на:

• відновлення і розвиток експортного потенціалу України і покращення структури експорту;
• раціоналізацію імпорту;
• підвищення конкурентноспроможності продукції українських підприємств на світовому ринку;
• подолання неплатежоспроможності країни;
• покращення становища України в системі міжнародного поділу праці;
• розширення ринків збуту української продукції;
• досягнення стійкого економічного зростання і підвищення добробуту населення.

     Здійснення  перерахованих цілей зовнішньоекономічної діяльності України ускладнене деякими  несприятливими факторами:

• неконкурентноспроможністю продукції більшої частини галузей економіки;
• протидією розвинутих країн Заходу стосовно виходу на світовий ринок українських фірм з продукцією, яка може скласти конкуренцію зарубіжним монополіям;
• великим зовнішнім боргом;
• нерозвинутістю валютного контролю і відсутністю іміграційної політики;
• недосконалим таможним контролем.

     Розширення  ринків збуту української продукції  передбачає переглянути пріоритети у зовнішній політиці України. Стратегія  розвитку зовнішньоекономічної діяльності передбачає:

• різке розширення економічної і науково-технічної кооперації з розвинутими країнами;
• відновлення втрачених ринків у країнах Східної Європи;
• розвиток ринку СНД;
• розширення зв’язків із західноєвропейськими країнами.

     Реалізація  ефективності зовнішньоекономічної діяльності дозволить досягти становища  України як могутньої і багатої  держави, яка на взаємовигідних умовах бере участь у міжнародному поділі праці і кооперації виробництва. Політика України щодо приєднання до СОТ має будуватися на необхідності одержання максимальної вигоди з членства у СОТ, та мінімізації втрат від негативних наслідків, що очікують Україну при вступі до СОТ. Від набуття членства в СОТ Україна може отримати наступні переваги:

• Членство в СОТ сприятиме зменшенню тарифних і нетарифних обмежень доступу українських товарів на найважливіші товарні ринки та одночасному поліпшенню умов торгівлі з 144 країнами, частка яких у світовій торгівлі становить понад 92 %.
• Членство в СОТ є передумовою вдосконалення режиму торгівлі з ЄС та забезпечення поступової інтеграції України до ЄС.
• Членство в СОТ дозволить вирішити проблему антидемпінгових санкцій.
• Членство в СОТ є чинником створення реальних ринкових засад і підвищення конкурентоспроможності економіки України.
• Членство в СОТ є чинником демонополізації національної економіки.
• Угоди СОТ спрямовані не лише на лібералізацію торгівлі, а й передбачають механізми захисту внутрішніх ринків країн-членів.
• Можна очікувати зменшення витрат через відмову від подвійних стандартів для внутрішнього ринку та експорту (завдяки взаємному визнанню результатів оцінки якості продукції витрати можуть зменшитися на 3-5 % в залежності від виду продукції).

Проте реально можливі і негативні  наслідки вступу України до СОТ, які  можуть формувати додаткові загрози  економічній безпеці України, зокрема:

1. Можна очікувати тимчасового зниження виробництва окремих товарів в обсягах, еквівалентних збільшенню імпорту. Наприклад, при зниженні мита на шини для легкових автомобілів з 20 % до 10 % можна очікувати збільшення імпорту на 11 млн доларів США.
2. Можливі проблеми із залученням інвестицій в окремі галузі. Наприклад, для відновлення електронної промисловості (116 підприємств) необхідні 130 млн доларів США інвестицій. Вступ до СОТ, за висновками Мінпромполітики, створить проблеми залучення інвестицій для виробників електронних компонентів та приладобудівної галузі.
3. Існує ймовірність формування загроз у торгівлі послугами. Форсування перетворень у сфері транспортних послуг та невжиття превентивних протекціоністських заходів стосовно національних перевізників може призвести до занепаду галузі та витіснення вітчизняних постачальників послуг з міжнародних ринків перевезень.
4. Внаслідок низької конкурентоспроможності багатьох видів вітчизняної продукції, в деяких секторах економіки України (будівельний, гірничовидобувний, машинобудівний) після вступу до СОТ можна очікувати скорочення виробництва окремих видів продукції, скорочення надходжень до бюджету, втрату робочих місць, зростання соціальної напруженості.
5. Вступ до СОТ приведе до відкриття внутрішнього ринку сільськогосподарської сировини і продовольства. Негативними наслідками цього стане: по-перше, наповнення продовольчого ринку України товарами за низькими цінами (цукром, маргарином, маслом, сирами, іншими молочними продуктами, картоплею і овочами, фруктовими соками); по-друге, вимивання важливої для вітчизняної харчової промисловості сировини і стратегічно важливих кормових ресурсів з неї (насіння соняшника, продовольчого і кормового зерна). Це означає, що Україна при вступі до СОТ має вжити додаткових заходів щодо забезпечення економічної безпеки. Ці заходи можна поділити на дві групи: заходи, що забезпечують захист вітчизняних товаровиробників, та заходи, спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності вітчизняної продукції. Заходи щодо захисту вітчизняних товаровиробників полягають у наступному: Необхідно повніше використати передбачені СОТ механізми захисту економічних інтересів країни та забезпечення вітчизняним продуцентам рівних умов конкуренції на світовому ринку. Захист національного ринку повинен мати вибірковий характер, а об'єкти захисту слід визначати, виходячи з національної програми структурної перебудови економіки. Проблему доступу на ринок України необхідно вирішувати згідно із внутрішньою економічною політикою, що визначає конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників.
1. В Україні потрібна суттєва диференціація тарифної політики. Так, відносно конкурентоспроможні виробництва з низько еластичним попитом на імпортну продукцію, як правило, не реагують на зниження ввізного мита і не потребують протекціоністських заходів з боку держави (продукція харчової промисловості, окремі сектори машинобудівного комплексу). В найближчі роки ці товарні позиції можуть бути повністю відкриті для імпорту (безмитного ввозу).  
   Для виробництв з високо еластичними товарними позиціями, які відзначаються низькою конкурентоспроможністю (насамперед, продукція обробної промисловості), але мають значний виробничий і науковий потенціал росту, тарифна політика на період інвестиційної модернізації повинна орієнтуватися на збереження нинішнього рівня захисту, або (в окремих випадках) - на його підвищення.  
   Особливої стимулюючої тарифної політики потребують "депресивні" виробництва, підвищення конкурентоспроможності яких з опорою виключно на власні сили в найближчій перспективі є проблематичним (випуск окремих компонентів електронно-обчислювальної техніки, високотехнологічних комплексів для автомобільної промисловості тощо). Для цих виробництв необхідний уніфікований рівень імпортного мита, який, з одного боку, стимулював би зарубіжних виробників до відмови від ввозу готових виробів і до переносу виробництв на українську територію (встановлення підвищених ставок мита), а з іншого - забезпечував безмитне ввезення напівфабрикатів і комплектуючих, які не виробляються в Україні, або їх виробництво економічно недоцільне.  
   Стратегія селективного захисту внутрішнього ринку має базуватись на принципі пов'язаності рівня тарифного захисту із зобов'язаннями виробників щодо проведення ними відповідної реконструкції (в обумовлені строки).
2. Для цього при визначенні формату і термінів прийняття зобов'язань за угодами СОТ, доцільно диференційовано використовувати секторальні тарифні ініціативи. Наприклад, доцільним є скасування тарифів на комп'ютерне устаткування, компоненти, програмне й інформаційне устаткування. Однак, варто домагатися відкладення (до досягнення паритету за конкурентними параметрами) приєднання України до "нульового варіанту", тобто скасування тарифів на будівельне, сільськогосподарське, медичне устаткування.
3. До числа товарів, імпорт яких є вкрай небажаним, і ввізні мита на які повинні бути максимальними, необхідно включати продукцію машинобудівних підприємств, які є для України унікальними виробничими системами і генерують зростання економіки на основі нагромадженого інноваційного й інвестиційного потенціалів. До їхнього числа можна віднести підприємства тракторного і сільськогосподарського машинобудування, космічної техніки, літакобудування, електротехнічної промисловості.
4. При визначенні умов входження до СОТ Україні необхідно зберегти можливість коригування мита в умовах динамічної реструктуризації машинобудівного комплексу країни і подальшої ринкової трансформації економіки.
5. Нарешті, необхідно терміново прийняти антидемпінгове законодавство, щоб запобігти напливу іноземних товарів (легкої, харчової, фармацевтичної, машинобудівної промисловості) з низькими якостями, або не апробованих на світовому ринку.

Заходи, спрямовані на забезпечення конкурентоспроможності продукції вітчизняних товаровиробників полягають у:

• наданні податкових пільг щодо сплати податку на прибуток для виробників високотехнологічної (насамперед, машинобудівної) продукції, яка може стати конкурентоспроможною на внутрішньому і світовому ринках;
• встановленні знижених ставок податку на прибуток для комерційних банків та інших кредитних установ в разі придбання ними акцій підприємств, що виробляють високотехнологічну конкурентоспроможну продукцію;
• стимулюванні створення в комерційних банках (перш за все тих, які спроможні ефективно використовувати капітал на структурну перебудову економіки) спеціальних фондів довгострокового кредитування за рахунок включення коштів, що йдуть на їхнє створення, до валових витрат, а також коштів спеціальних агентств з підтримки ліквідності комерційних банків, що здійснюють інвестиційне кредитування;
• наданні інвестиційного податкового кредиту для суб'єктів підприємництва, які здійснюють ефективні інвестиційні проекти в експортоорієнтованих виробництвах, здатних сформувати спеціалізацію України в міжнародному поділі праці, яка відповідає національним інтересам;
• звільненні від сплати податку з прибутку на приріст обсягів експорту високотехнологічної продукції порівняно з попереднім роком;
• скороченні ставки рефінансування для комерційних банків за умови, що кошти, залишені в розпорядженні банків, спрямовуються під пільгові відсотки на інвестування підприємств, які виробляють конкурентоспроможну продукцію відповідно до програм структурної перебудови економіки;
• гарантуванні і страхуванні експортних кредитів для забезпечення захисту експортерів від довгострокових комерційних (банківських) і політичних ризиків;
• сертифікації і частковій державній підтримці ефективних експортоорієнтованих проектів, що значно підвищить довіру до них вітчизняних і зарубіжних інвесторів;
• регулюванні цін і тарифів на продукцію природних монополістів (цін на енергоносії, тарифів на електричну і теплову енергію, транспортних тарифів);
• забезпеченні першочергового спрямування коштів Бюджету розвитку (насамперед надходжень від приватизації стратегічних об'єктів) на реалізацію інвестиційних експортоорієнтованих проектів.

Крім того, необхідно  створити законодавчу базу, яка б  стимулювала та спонукала вітчизняних  виробників до створення великих  підприємств, об'єднань, науково-технічних  і виробничих господарчих формувань, які б включали повний цикл - від  ідеї до серійного виробництва нових видів товарів та послуг і були б здатними протистояти зарубіжним конкурентам, у тому числі транснаціональним корпораціям.

     Можна чітко сказати, що європейська інтеграція - це магістральний напрям розвитку континенту, який визначить як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце у світі. Європейська інтеграція і членство в Європейському Союзі є стратегічною метою України тому, що це є найкращим способом реалізації національних інтересів,  побудови економічно розвинутої і демократичної держави, зміцнення позицій у світовій системі міжнародних відносин. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, подолання технологічної відсталості, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, створення нових робочих місць, підвищення конкурентної спроможності вітчизняного товаровиробника, вихід на світові ринки,  насамперед на ринок ЄС. Основними політичними вигодами послідовної європейської інтеграції є зміцнення стабільності демократичної політичної системи та ЇЇ інститутів, модернізація правового поля і забезпечення прозорості національного законодавства, поглиблення культури демократії і повага до прав людини тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  і джерела використаної літератури:

1. Универсальный справочник «Дока», «Док-к», 1996. – 144с.
2. Політична економія: навчальний посібник Мочерній С.В. – Київ: Знання – Прес2002. – 648с.
3. w.w.w.gof.ua.
4. Економічна теорія в схемах і таблицях:навчальний посібник/Редакція К.Я.Петров – Х.:2004. – 331c.
5. Політична економія:Підручник/Г.І Башнянін;П.ЮЛазур;В.С.Медведєв – К.Ельга:2000. – 657с.
6. Політична економія: Навчальний посібник/К.Т.Кривенко, В.С.Савчук, О.О. Беляєв та ін.,; За ред.д-ра екон.наук, проф. К.Т.Кривенка. – К.:КНЕУ,2001. – 508с.
7. Экономика. Общий курс. Учебник – М. ВойтовА.Г.2002. – 584с.
8. w.w.w.old.Euro Pexxi.Kiev.ua.
9. Рокоча В.В.Міжнародна економіка:навч.посібник: - К.:Таксон, 2003. – 570с.
10. Михайлушкин А.И. Международная экономика: учебник/А.И.Михайлушкин, Р.Д.Шуменко.М.:Выш. Шк., 2002. – 336с.
11. Экономическя теория: Учебник/Е.Ф.Борисов, - М.:Юрайт – издат.,2004. – Туган-БарановськийМ.І. Політична економія:Курс популярний.- К.: Наук.думка, 1994.
12. Бесараб Є.О. Фінансово-промислова інтеграція:заруб.досвід та уроки України 2003. – 133с.
13. Основи економічної теорії:Політичний економічний аспек: підр.для студентів вищих закладів освіти/ ред. Г.К. Климко – 5-те видання 2004. –618с.
14. Політичнв економія: навч.-метод.посіб.для самост.вивч.дисципліни/За ред.д-ра екон.наук, проф.К.Т.Кривенка. – К.: КНЕУ, 2003. – 354с.
15. Мировая экономика.Экономика заруб.стран/под ред.В.П.Колесова,М.Н.Осьмовой. – М.:Флинта,2000.
16. Міжнародна економіка/за ред.Ю.Г.Козака, В.П.Новацького. – Одеса:Латстар 2001. – 676с.
17. w.w.w.kimo.univ.kiev.ua/MEO/16.htm.
18. w.w.w.tspu.edu.ua/kurs_lekcij/Economics/223.htm