Інтернаціоналізація господарських відносин і продуктивнихсил

     За  роки, що минули з моменту здобуття Україною незалежності, безумовно одним із стратегічних курсів для нашої країни є інтеграція до європейських структур шляхом набуття асоційованого, а згодом і повного членства в Європейському Союзі (ЄС). Це наочно підтверджується

поглибленням  конструктивного співробітництва  України з ЄС та іншими міжнародними організаціями.

     Безпосередня і активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об'єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також необхідністю подолання її штучної відокремленості від світового господарства внаслідок одностороннього розвитку в рамках високоспеціалізованих колишніх СРСР та РЕВ, деформованих зовнішньоекономічної політики і механізмів зовнішньоекономічної діяльності та ін.

      Очевидно, що успіх досягнення мети України  щодо європейської інтеграції залежатиме від послідовності, ефективності та повноти реалізації укладеної 14 червня 1994 року Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Співтовариством (Європейським Союзом), схваленої Європейською Радою на Гельсінському самміті 11 грудня 1999 року, яка є основою відносин між сторонами, що її підписали.

      Для прискорення зазначеної Угоди та створення передумов для набуття  Україною членства у ЄС, а також  забеспечення всебічного входження України у європейський політичний, економічний і правовий простір, Указами Президента України відповідно від 11 червня 1998 року №615 та від 14 вересня 2000 року №1072 затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу та схвалено відповідну Програму інтеграйції України. Урядом України також було започатковано відповідні дії у цьому напрямі. Постановою Кабінету Міністрів України від  16 серпня 1999 року №1496 затверджена Концепція адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

      Враховуючи  положення цих фундаментальних  політично-правових документів (підзаконних актів), що визначають основні напрями інтеграційного процесу, зокрема, адаптацію законодавства України до законодавства ЄС, яка в свою чергу передбачає реформування правової системи держави, що охоплює низку галузей права, в тому числі і виборче право у відповідності з європейськими нормами і стандартами, наша держава має поступово наближатися до кінцевої мети — європейського вибору[6, с.44].

Згідно  вищезазначеної стратегії основні  напрями інтеграційного

процесу України до ЄС такі [3]:

1. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС, 
   забезпечення прав людини
2. Економічна інтеграція та розвиток торговельних відносин між 
   Україною і ЄС
3. Інтеграція України до ЄС у контексті загальноєвропейської безпеки
4. Політична консолідація та зміцнення демократії
5. Адаптація соціальної політики України до стандартів ЄС
6. Культурно-освітня і науково-технічна інтеграція
7. Регіональна інтеграція України
8. Галузева співпраця

9. Співробітництво в галузі охорони довкілля 
Європейський Союз встановлює також такі вимоги до країн -

претенденток  на вступ [9, с.221:

1. стабільність функціонування національних інститутів, що 
   забезпечують демократію, верховенство закону, права людини і захист 
   інтересів національних меншостей;
2. наявність сформованої і діючою ринкової економіки;
3. здатність конкурувати і витримати натиск ринкових сил на 
   внутрішньому ринку Євросоюзу;
4. готовність прийняти на себе у повному обсязі зобов'язання, 
   пов'язанні зі вступом у ЄС.

      Зрозуміло, що на нинішньому етапі Україна поки що не відповідає вимогам ЄС до його членів і співробітничає з Євросоюзом на партнерській основі - перший рівень співробітництва, за яким повинні бути послідовно реалізовані такі етапи поступового включення в ЄС: установлення режиму найбільшого сприяння, створення зони вільної торгівлі, митний союз, асоційоване членство, повноправне членство.

Говорити  про вступ України до ЄС можна  буде не менше ніж через 10 років. Оцінюючи перспективи України щодо реалізації її "глобального замислу - інтеграції в Європу, слід наголосити, що наздогнати й випередити Європу Україна не зможе. Це факт (за песимістичними оцінками Україна зможе наздогнати розвинуті індустріальні країни за існуючим рівнем виробництва лише у 2086 році [11, с.251], але ж передові індустріальні країни також не будуть стояти на місці).

      Крім  того, навіть якби за переліченими раніше критеріями країна була б вже готова до вступу до Євросоюзу, вона спочатку повинна була б провести всеукраїнський референдум, і тільки в разі згоди більшості населення на Інтеграцію до ЄС могла б реалізувати цю мету. Але, попри офіційно проголошену позицію України про європейський вектор розвитку, в суспільстві триває дискусія з цього приводу, немає необхідного одноголосного волевиявлення різних політичних сил на його користь. Готовність більшості населення України стати на "шлях до Європи", який було обрано політичним керівництвом держави, викликає певні сумніви. Європейський вибір був зроблений не населенням України; в країні не існує руху за Європу. Населення Західної України відчуває себе часткою Європи, в той час, коли більшість мешканців Східної і Південної України бажають, щоб Україна разом з Росією і Білоруссю стала часткою (східно -) слов'янського співтовариства [12, с.77]. По суті "Європейська інтеграція" є політикою перш за все українського уряду. Тому виникає питання, наскільки реальним є досягнення стратегічної цілі зовнішньої політики — інтеграції з Західною Європою — курс на яку взяв офіційний Київ. Однак референдум по цьому питанню залишається справою вельми віддаленого майбутнього доти, поки ЄС відмовляє Україні у конкретній європейській перспективі.

     Рівень  протекціонізму у країн Східної  Європи значно вище ніж в ЄС, але  при приєднанні їх господарства залишаються фактично без яких-небудь попередніх захисних бар'єрів перед вельми конкурентоспроможними товарами і послугами Євросоюзу, і для того, щоб вижити, підприємствам цих країн буде потрібна структурна і організаційна перебудова економіки. Безумовно, ЄС надає фінансову допомогу країнам-учасницям, але можливості країн-донорів не нескінченні, і країнам, які вже зараз планують приєднатися до ЄС прийдеться покладатися на власні сили. Причому, як джерело додаткового доходу їм підказуються реформи системи пенсій і соціального забезпечення, налогової системи і підвищення цін місцевого продовольства на 30-80%, тобто до внутрішнього рівня цін ЄС.

     Приєднуватися до Євросоюзу доцільно коли в країні є розвинуті наукомісткі виробництва, достатньо високий рівень наповнення вітчизняними товарами свого ринку, і виробляється конкурентоспроможна на зовнішньому ринку продукція.

     На  Україні ж за роки реформ було втрачено більш ніж 75% економічного потенціалу країни і на сьогодні 90% ринку заповнено імпортними товарами [14, с.31. Хоча слід зазначити, що за останні роки експорт товарів України збільшився. В 2003 році зовнішньоторговельний оборот України з країнами ЄС склав 8,5 млрд. дол. США, що на 17,8% або на 1,3 млрд. дол. СІП А більше, ніж в 2001 році. Зовнішньоторговельний оборот товарами склав 7,6 млрд. дол.

США, що на 18,3% більше, ніж у 2002 році, послугами - 0,9 млрд. дол. СІЛА, що на 14,3% більше у порівнянні з 2002 роком. Обсяги експорту товарів та послуг з України до країн ЄС в 2003 р., порівнюючи з 2002 р., збільшились на 18,8% і склали 4,2 млрд. дол. США (в т.ч. обсяги експорту товарів склали 3,5 млрд. дол. США (на 18,6% більше у порівнянні з 2001 роком), а послуг - 0,7 млрд. дол. США (на 19,6% відповідно) [8]. (див. Рис. 1.3.)

      

      Внаслідок обмеженості інвестицій і інновацій  та соціально-культурної несумісності з вимогами світових ринків в Україні спостерігається низька конкурентоспроможність, технологічне відставання різних галузей господарювання від більш розвинутих структур зарубіжних суперників. У 2003р. спостерігається зменшення інвестицій у основний капітал України майже вдвічі і цей показник продовжує падати (див.рис.2.3). Україні потрібен не один рік щоб вийти на стійкі темпи економічного зростання. Багато секторів промисловості і послуг знаходяться на етапі становлення. Тому їх треба захистити від зовнішньої конкуренції, а для цього - обмежити доступ на український ринок іноземних постачальників, а не відкривати ринки для товарів країн ЄС.

ІНВЕСТИЦІЇ  В ОСНОВНИЙ КАПІТАЛ  НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ 

     

     Отже, поки економіка України не стабілізується і вийде зі стадії становлення, поки українські виробники не зможуть гідно представити Україну на ринках ЄС не тільки цей економічний блок не схоче бачити Україну у своєму складі, але й для самої неї до цього часу взагалі не має сенсу приєднуватися до Європейського Союзу (навіть, якби ЄС на це погодився).   Бо це несе Україні на існуючому етапі економічного розвитку небезпеку її незалежності і прогресивному розвитку, а в перспективі - її національним інтересам і державності бо у рамках Європейського Союзу національна самовизначеність країн притуплюється, і вже країна, в більшості випадків, втрачає своє "я", виступаючи на світовій арені як "член ЄС", а не як самостійна держава.

      Розвиток  співробітництва з ЄС протягом останнього часу засвідчив близькість підходів сторін щодо пріоритетів у впровадженні Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС), спільного бачення механізму практичного впровадження домовленостей.

      18 березня 2003 року в Брюсселі  відбулося Шосте засідання Ради  з питань співробітництва, під час якого сторони вирішили продовжити пріоритети з виконання УПС, які були визначені на попередній період:

1. енергетика;
2. торгівля та інвестиції;
3. юстиція та внутрішні справи;
4. наближення законодавства України до законодавства ЄС;
5. захист навколишнього середовища;
6. транспорт;
7. міжрегіональне та транскордонне співробітництво.

     Крім  того, на основі двосторонньої Угоди  про співробітництво у сфері науки і техніки, що була підписана у 2002 році, сторони розвиватимуть співробітництво у даній галузі. Також сторони вивчатимуть можливості для співробітництва у сфері досліджень космосу.

      18 червня 2002 р. у ході Четвертого  засідання Підкомітету з питань митниці, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, "відмиванням" грошей та наркобізнесом Комітету Україна-ЄС затверджено План-графік імплементації положень Плану дій ЄС в галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні.

      Одним з основних питань, яке постійно знаходиться у центрі уваги Уряду  України, є вирішення проблем, що виникають у сфері доступу до ринку України, зокрема у сфері стандартизації та сертифікації, фармацевтичній галузі, галузі захисту рослин тощо.

У травні 2001 року прийнято три базових закони України у сфері

стандартизації: "Про стандартизацію", "Про  підтвердження відповідності", "Про акредитацію органів з оцінки відповідності". Створюється механізм реалізації цих законів, що дасть можливість іноземним фірмам працювати в Україні за європейськими загальноприйнятими умовами.

     На  сьогодні Україна має законодавчу  базу, що в цілому забезпечує набуття, використання та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності і  відповідає міжнародним вимогам, встановленим міжнародними правовими актами. Правовідносини в сфері інтелектуальної власності регулюються окремими положеннями Конституції України, нормами цивільного, кримінального, митного, цивільного процесуального, господарського процесуального, адміністративно-процесуального кодексів та деяких законів. В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності та близько ста підзаконних нормативних актів. Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів, що діють у цій сфері. Прийнято ряд нормативних актів, як на рівні законів, так і актів Уряду, спрямованих на поліпшення охорони прав інтелектуальної власності, в першу чергу, відповідно до Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності СОТ (Угоди ТШР8).

1   липня 2002 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин", який повністю відповідає вимогам Угоди ТКІР8 та забезпечує можливість приєднання України до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин в редакції від 19.03.91.

В процесі  подальшої реалізації пріоритетів  виконання Угоди про співробітництво між Україною та ЄС потребують вирішення питання щодо:

• приведення режиму стимулювання виробництва автомобілів в Україні у 
відповідність до положень УПС та норм СОТ;

• приведення регулювання імпорту та експорту сільськогосподарської 
продукції в Україні у відповідність до положень УПС та норм СОТ;

• приведення умов оподаткування акцизним збором окремих товарів

(лікеро-горілчані  вироби та транспортні засоби) в Україні у відповідність до положень УПС та норм СОТ;

• визнання за Україною статусу країни з ринковою економікою в контексті 
  антидемпінгового законодавства ЄС;
• розповсюдження на Україну дії положень про "соціальні преференції*" в 
  рамках Генеральної Системи Преференцій ЄС;