Інструменти грошово-кредитної політики держави

4. Передавальний механізм монетарної політики

        Є різні варіанти монетарного  впливу на економіку, які поєднують  прямі та непрямі засоби, залежно  від співвідношення поточних  і перспективних цілей, від  конкретної економічної ситуації  в крані, від причин, що зумовили  порушення рівноваги на грошовому  ринку.

      Центральний банк може здійснювати жорстку або гнучку монетарну політику.

Жорстка монетарна політика – це політика підтримання на певному рівні грошової маси.

Гнучка  монетарна політика – це політика підтримання певного рівня процентних ставок.

      Жорсткій  монетарній політиці відповідає вертикальна крива пропозиції грошей, що проходить через точку, якій відповідає обсяг запланованого показника грошової маси.

      Гнучкій грошово-кредитній політиці відповідає горизонтальна крива пропозиції грошей, яка проходить на рівні запланованої величини процентної ставки.

      Проміжному  варіанту грошово-кредитної політики відповідає висхідна крива пропозиції грошової маси.

      Стабілізація  процентної ставки автоматично зумовлює зміну обсягу пропозиції грошей. Це доводить твердження, що центральний банк не може водночас стабілізувати і пропозицію грошей, і процентну ставку.

      Політику, спрямовану на зростання реальних обсягів  національного виробництва та рівня  зайнятості, називають стимулюючою монетарною політикою, або політико. «дешевих грошей».

      Збільшення  запропонованих центральним банком грошей здійснюється шляхом:

• викупу державних цінних паперів на відкритому ринку;
• зниження облікової ставки;
• зменшення норми обов`язкових  банківських резервів.

      При здійсненні грошово-кредитної політики важливо врахувати коефіцієнт еластичного попиту на гроші за процентною ставкою, або крутизну кривої попиту на гроші.[ 4

Розділ 3.  Грошово –  кредитна політика в  Україні

     Грошово – кредитна політика – це сукупність взаємозв’язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, заходів щодо регулювання грошового обороту, які здійснює держава через свій центральний банк. Основними стратегічними цілями грошово – кредитної політики є загальноекономічні цілі держави : економічне зростання, забезпечення високої зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу.

Застосовується  кілька підходів до визначення сутності грошово – кредитної політики. Представники одного з них трактують  монетарну політику надто вузько – як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представниками іншого підходу визначають її надто розширено – як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому – не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

       Грошово-кредитна, або монетарна, політика є одним з головних інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження і подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної  політики – досягнення на національному  ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні  обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки.

      Об’єктами, на які найчастіше спрямовуються регулятивні заходи монетарної політики, є такі змінні грошового ринку :

- пропозиція (маса) грошей;

- ставка процента;

- валютний курс;

- швидкість обігу грошей та ін.

      Суб’єкти монетарної політики. В Україні головним суб’єктом грошово- кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово – кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки – Міністерство фінансів, Міністерство економіки, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики (обсяг ВВП, розмір бюджетного дефіциту, платіжний та торговельний баланси, рівень зайнятості та ін.). Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово – кредитного ринку в Україні.

 Проте вирішальна  роль у розробленні та реалізації  монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст.100) Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово – кредитної політики та здійснює її за проведенням.

Головний суб’єкт  монетарної політики – Національний банк, який здійснює грошову емісію і регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

У своїй політиці Нацбанк застосовує такі методи:

Операції на відкритому ринку – найбільш важливий метод з точки зору регулювання пропозиції грошей. Суть – купівля-продаж Нацбанком урядових цінних паперів на відкритому ринку. В процесі купівлі-продажу він вступає у відносини з комерційними банками, нефінансовими фірмами і населенням. Купуючи або продаючи урядові цінні папері, Нацбанк здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

Зміна рівня  мінімальної резервної норми  – Нацбанк може впливати на кредитні можливості комерційних банків, змінюючи мінімальну обов’язкову резервну норму. Збільшення норми резерву призведе до скорочення грошової пропозиції і підвищення відсоткової ставки. Гроші стають “дорогими”, що означає рестриктивну політику. І навпаки, знижуючи резервну норму, Нацбанк здійснює експансіоністську політику, тобто політику “дешевих” грошей. Зміна резервної норми – досить потужний метод, а практичне застосування цього методу потребує обережності.

Визначення рівня  облікової ставки. Облікова ставка – це відсоток, під який Національний банк надає кредити комерційним банкам.

Відзначимо, що збільшення пропозиції грошей призводить до зростання інвестицій, ВВП, зайнятості, доходу, сукупного попиту, що, в свою чергу, забезпечить подальше підвищення економічної активності. Такий ефект може бути переважно за умов низького рівня зайнятості.

Ефективна грошово-кредитна політика розглядається як невід’ємний  компонент антиінфляційної політики тому, що помилкове, необгрунтоване збільшення грошової пропозиції спричинює інфляцію.

З метою зменшення інфляції держава може здійснювати антиінфляційну політику, яка має декілька напрямків. Одним із найважливіших завдань антиінфляційної стратегії є погашення антиінфляційних очікувань, насамперед, адапційних. Іншим невід’ємним компонентом антиінфляційної стратегії є стабільна грошова політика. Її особливість – запровадження жорстких лімітів на щорічні прирости грошової маси. Цей показник визначається довгостроковою динамікою реального виробництва і таким рівнем інфляції, який уряд вважає прийнятним і зобов’язується контролювати.

На результати монетарної політики значно впливають  і процеси, що відбуваються в світовій економіці.

   Для будь-якої економіки поряд із підтримкою внутрішньої рівноваги виключно важливою є проблема досягнення балансу між експортом і імпортом. [ 6. c 150-153]

  3.1. Проблеми і перспективи монетарної політики

Розуміння змісту, завдань та результативності грошово-кредитної  політики в незалежній Україні вимагають  поділу її на певні етапи:

Перший  етап (1992-1996 рр.) – створення грошової системи на основі запровадження в обіг українського карбованця та підготовка до введення національної валюти.

Головне завдання цього періоду – стабілізація карбованця та подолання інфляції. Макроекономічні умови: рівень інфляції в 1992р. – понад 2000%, а в 1993р. – понад10000% річних; обсяг реального ВВП у 1991р. становили 90,1%, а в 1994р. 77,1% порівняно з 1990р.

Монетарна політика цього періоду була спрямована на емісійну підтримку економічної  системи без докорінної структурної  перебудови.

Жорстка монетарна політика Центрального банку Російської Федерації змусила ввести в безготівковий обіг український карбованець та створити на його основі національну грошову систему України. Найважливішою причиною такого кроку можна вважати запровадження Росією з 1 липня 1992р. розрахунків за взаємні поставки через єдині кореспондентські рахунки центральних банків республік колишнього Радянського Союзу. Цим самим було порушено єдність рублевого простору, що вимагало негайного проведення Україною реформи грошової системи. У листопаді 1992р. Національний банк України ввів перехідну національну валюту – карбованець (в готівковому обігу – купон).

Здобутки цього  періоду:

НБУ самостійно регулює емісію і грошові потоки;

Задоволення потреб економіки в готівці. 

Негативні наслідки:

- відсутність  належного юридичного статусу  купона, зумовлена :

    1) наявністю  паралельних грошей (купонів і  карбованців);

    2) дефіцитом  товарного покриття;

    3) посиленням  інфляційних процесів;

- м’яка монетарна політика зумовила швидке знецінення купоно-карбованця відносно рубля та інших валют. Тільки за 1992р. він знецінився в 6 разів;

- відсутність  валютного ринку;

- тільки за 1993р.  НБУ здійснив первинну кредитну  емісію в сумі 25трлн. крб. Причиною  такої емісії вважають зростання  в 56 разів цін на імпортовану нафту та підвищення цін на інші енергоносії;

- із 25 трлн крб.  на кредитування  комерційних  банків (КБ) було витрачено 11,2 трлн, а на кредитування уряду 13,8 трлн крб.

Перед НБУ постало  завдання скоротити темпи нарощування  пропозиції грошової маси. Це негативно впливало на ліквідність КБ в умовах зростання цін. НБУ змушений був піти на абсолютне обмеження обсягів кредитування банків.  Зумовлене такими діями падіння курсу карбованця змусило уряд запровадити фіксований курс українського карбованця для обов’язкового продажу валюти,  а потім він поширився і на необов’язковий продаж. За 1993р. офіційний курс карбованця стосовно конвертованих валют знизився майже в 20 разів. 

      В 1994р. НБУ починає здійснювати  реструкційну монетарну політику. Темп зростання грошової маси уповільнився втричі порівняно з 1993р., а рівень інфляції виявився нижчим, ніж темпи зростання грошової маси. Це було свідченням зростання попиту на національні гроші.

      Цей період характеризувався глибокою кризовою ситуацією: ВВП скоротився на 23% порівняно з 17% в 1993р. Уряд для покриття дефіциту державного бюджету за 1994р. використав понад 132 трлн крб. кредитів Національного банку України. Це і стало головним джерелом інфляції.

      Щоб стабілізувати ситуацію, НБУ, по-перше, запроваджує у жовтні 1994р. уніфікований курс валюти, який визначається результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ), яка відновила свою роботу. По-друге, припиняє рух іноземної валюти у готівковому обігу (з листопада не видаються ліцензії на здійснення торгівлі з оплатою в іноземній валюті).

Починаючи з 1994р. монетарна політика НБУ підпорядковується  цілям макроекономічної стабілізації. Вповільняються темпи зростання грошової маси та інфляції.

З 1995р. НБУ припиняє надання кредитів банкам для суб’єктів господарювання та пільгового кредитування. Ці заходи НБУ та проведення урядом структурних реформ у формі лібералізації цін та торгівля, приватизації дрібних підприємств тощо зумовили появу деяких позитивних тенденцій:

- Загальмувались темпи падіння виробництва (темпи падіння ВВП склали 12,2%, що вдвічі менше показника попереднього року);

<