Інституційне та правове забезпечення функціонування платіжних систем в Україні

- прийнято Закон України  «Про Національний банк України», покликаний в конституційному  порядку гарантувати стабільність  національної валюти та ефективну  грошово-фінансову політику; утворено Національний банк України, його регіональні філії та відділення, створено сприятливі умови для появи комерційних банків (фактично зараз їх функціонує 185); створено Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ), Українську фондову біржу та інші фінансові структури ринкового типу;

- утворено систему  фінансових інститутів і систему  виконавчої влади та Міністерство фінансів України, а з часом Державне казначейство України з відповідною мережею в регіонах, державні комісії та наглядово-контрольні органи.

Етап функціонування й удосконалення (1996–2009 рр.). На даному етапі, з одного боку, відбувається усунення тих недоліків, які були неминучими під час аврального формування незалежної фінансової та платіжної системи; з іншого – передбачається здійснення заходів із реформування та подальшого розвитку платіжних та розрахункових інституцій у державній і муніципальній сферах та домашніх господарствах, оптимізація та підвищення їхньої ефективності у процесі формування соціально відповідальної ринкової економіки, що, у свою чергу, сприяє правильному функціонуванню бюджетної політики держави. Саме в цей період були сформовані та застосовані організаційно-регулятивні засади розвитку внутрішньодержавної або національної платіжної системи.

Вітчизняна платіжна система увібрала в себе обов'язкові для її успішного функціонування ринкові максими, тобто цивілізаційні принципи організації та функціонування. Серед них:

- наявність науково  обґрунтованої теоретичної бази, адекватного законодавчого забезпечення  і дієвого нормативно-правового супроводження;

- оптимальне поєднання  ринкових правил з державним  регулюванням, що забезпечує швидкісне здійснення платежів з мінімальними затратами;

- наявність адекватної  інфраструктури (ефективність і  практичність платіжних інструментів та засобів для користувачів) та кадрового забезпечення;

- спрямованість на  достатню рентабельність й можливість  визначати та попереджувати фінансові (валютні, кредитні, ліквідні та інші) ризики;

- відсутність якихось  ризиків і загроз при розміщенні коштів на кореспондентському рахунку в центральному (національному) банку;

- висока ступінь захисту,  платоспроможність та операційна  надійність платіжної системи (наприклад, гарантування кінцевого розрахунку протягом дня);

- інформаційна транспарентність (об'єктивність, прозорість і гласність) платіжної системи, застосування відкритого доступу для користувачів;

- забезпечення ефективного  співробітництва й розв'язання  конфліктів між банками і клієнтами, іншими учасниками платіжної системи.

Національні платіжні системи змушені визнавати та запроваджувати міжнародно визнані стандарти співпраці з платіжними і розрахунковими системами інших країн. Так, за участі Міжнародної організації зі стандартизації (ISO), Європейського комітету з банківських стандартів (ECBS) та Комітету з платіжних і розрахункових систем центральних банків європейських країн було розроблено й прийнято базові стандарти організації та функціонування системно значимих платіжних систем, ключове місце серед яких, безумовно, займають національні платіжні системи. У більш предметному сенсі йдеться про таке:

1. Внутрішньодержавні  платіжні системи можуть створюватися  банками-резидентами разом з іншими  фінансовими та нефінансовими  організаціями та установами шляхом упровадження власних проектів або проектів інших розробників платіжних систем.

2. Реалізація проектів  і функціонування внутрішньодержавних  платіжних систем здійснюється з урахуванням вимог та рекомендацій міжнародних стандартів, прийнятих Міжнародною організацією зі стандартизації, Європейського комітету з банківських стандартів, а також рішень міжнародних платіжних систем.

3. Технічні засоби, що  використовуються в платіжній  системі, мають відповідати вимогам  відповідних державних або міжнародних  стандартів. Програмне забезпечення, крім програмного забезпечення власної розробки, повинне мати відповідні ліцензії від виробника.

4. У внутрішньодержавних  платіжних системах мають бути  передбачені заходи із захисту інформації, що складаються з організаційних заходів і програмно-технічних рішень із застосуванням засобів криптографічного захисту інформації.

5. Програмно-технічні  рішення із захисту інформації  мають реалізовувати алгоритми криптографічного захисту інформації, що визначені у відповідних державних стандартах України, або мати відповідну ліцензію на їх використання від уповноваженого органу ліцензування.

6. На етапі впровадження  внутрішньодержавної платіжної  системи в промислову експлуатацію  має бути визначена її платіжна  організація. У разі створення  одноемітентної внутрішньодержавної  платіжної системи функції платіжної організації може виконувати банк, що створює систему і є її власником.

7. Для створеної платіжної  системи до початку її промислової  експлуатації платіжна організація  має розробити і зареєструвати  у встановленому законодавством порядку знак для товарів і послуг платіжної системи (логотип). Для одноемітентної внутрішньодержавної платіжної системи як логотип може бути використаний логотип банку, що є її власником.

8. Зображення логотипа  платіжної системи має наноситися  на платіжні картки цієї системи і бути там, де здійснюються операції із застосуванням цих карток.

9. З метою зменшення  ризиків невиконання зобов'язань  у разі неплатоспроможності емітентів  та/або еквайрів платіжні організації  внутрішньодержавних багатоемітентних  платіжних систем повинні сформувати й постійно підтримувати страховий фонд з покриття ризиків неплатежів за операціями з платіжними картками.

10. Розмір страхового  фонду визначається за методикою,  визначеною платіжною організацією внутрішньодержавної платіжної системи. Способи та порядок формування страхового фонду повинні відповідати законодавству України. Страховий фонд може використовуватися лише платіжною організацією цієї системи за потреби погашення заборгованості члена платіжної системи перед іншими її членами та учасниками (за встановленими цією організацією правилами, які передбачені її установчими та нормативними документами).

11. Державою формуються  законодавчо-правові засади функціонування та розвитку, а також правила діяльності внутрішньодержавної (національної) платіжної системи.

Нормативно-правове забезпечення має визначати організаційну  структуру платіжної системи, умови  членства, порядок вступу та виходу з неї, опис платіжних засобів, правила  виконання розрахунків за операціями з цими платіжними засобами, управління ризиками та безпекою в системі, порядок вирішення спорів та інше, визначене платіжною організацією тощо.

Привертає увагу (і певною мірою дивує) той факт, що серед  чинних нормативних документів, які  врегульовують функціонування платіжної системи, відсутнє категоріальне визначення внутрішньодержавної або національної платіжної системи. Якщо ж враховувати те, що платіжна система макроекономічного масштабу або націонадтна платіжна система – це система, яка забезпечує не лише безперешкодне проходження платежів, але й перманентний кругообіг грошово-кредитних, валютних і в цілому фінансових ресурсів, то практична реалізація даної мети передбачає: по-перше, сукупність домовленостей та угод з приводу погашення зобов'язань, що приймаються господарюючими суб'єктами, які купують матеріальні або фінансові ресурси чи послуги; по-друге, набір методик і засобів, за допомогою яких досягається кінцевий розрахунок; по-третє, мережа організацій та установ, що здійснюють усі процедури необхідних розрахунків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки 

Отже, національна платіжна система – це складне й комплексне утворення, що забезпечує швидкі розрахунки та перманентний кругообіг фінансових ресурсів у країні і, таким чином, безпосередньо впливає на відтворювальний  процес усієї грошово-фінансової (в т.ч. валютної) системи. Інакше кажучи, категорія «національна платіжна система» узагальнює в собі і виражає усталені законодавчі акти, набір нормативно-правових правил, організаційно-технічне забезпечення та регулятивно-управлінські й платіжні інструменти щодо банківських процедур і систем розрахунків, які в інституціональному режимі забезпечують відтворювальний кругообіг грошово-кредитних і валютних ресурсів.

Україна має всі передумови для формування Єдиного національного платіжного простору, базовою основою якого є національна платіжна система. НПС складається з таких компонентів:

1) система електронних платежів Національного банку України;

2) система автоматизації  роботи банків (так звані програмні  комплекси «Операційний день  банку»)

3) внутрішньобанківські платіжні системи;

4) системи «клієнт-банк»  для розрахунків між клієнтом  і банком в електронній формі;

5) нацiональна система масових електронних платежів із використанням пластикових карток;

6) система обігу цінних паперів на первинному та вторинному ринках;

 7) системи міжнародних розрахунків.

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел

 

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 №2121: [електронний ресурс] – режим доступу: zakon.rada.gov.ua
2. Департамент платіжних систем Національного банку України.Діяльність платіжних систем на ринку України в 2011 році // Вісник НБУ. – березень, 2012. – с. 12-17, [електронний ресурс] – режим доступу : www.nbuv.gov.ua
3. Вовчак О.Д., Шпаргало Г.Є., Андрейків Т.Я. Платіжні системи: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2004 – 342 с.
4. Лукянов В.С Національна платіжна система: поняття, ключові принципи організації і базові функції// Актуальні проблеми економіки. – 2009 - №12(102). – с.160-168
5. Орлюк О.П.Фінансове право: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2003 – 246 с.