Інституційне та правове забезпечення функціонування платіжних систем в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет  імені Івана Франка

Економічний факультет

 

 

                                                                                  Кафедра фінансів, грошового

                                                                                 обігу і кредиту

 

 

 

Р Е Ф Е  Р А Т

 на тему :

«Інституційне та правове забезпечення функціонування платіжних систем в Україні»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2012

Зміст

Вступ

1. Загальні засади функціонування платіжних систем

2. Нормативно-правове забезпечення функціонування  національної платіжної системи

Висновки

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Платіжна система є  визначальною складовою національної економіки, центральною ланкою фінансово-банківської системи. Як показує досвід ринково розвинутих країн, раціональна організація платіжної системи сприяє вдосконаленню грошово-кредитних відносин, ефективному функціонуванню фінансової сфери в цілому, забезпеченню ефективного функціонування національного господарства, а також здійсненню міждержавних валютних розрахунків.

Незважаючи на важливість платіжної системи як атрибуту національного  господарства кожної країни, наукові дослідження даного макроекономічного явища не набули достатньої якості та загальновизнаного категоріального визначення. Ознайомлення з тематикою публікацій в економічних виданнях підтверджує даний висновок. Серед сучасних вітчизняних макроекономістів зазначеною проблематикою займаються такі вчені, як Т.Я. Андрейків, О.Д. Вовчак , Г.Л. Вознюк, А.Г. Загородній, В.М. Кравець, М.А. Певсель, А.С. Савченко, Т.С. Смовженко, А.Г. Чумаков, Г.Є. Шпаргало, А.Д. Шеремет, Г.Н. Щербаков та інші.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Загальні засади функціонування платіжних систем

Платіжну систему можна представити у вигляді системи механізмів, які служать для переказу грошових коштів між суб'єктами господарювання, для розрахунку за платіжними зобов'язаннями, що виникають між ними. Таким чином, платіжна система — це набір платіжних інструментів, банківських процедур і, як правило, міжбанківських систем переказу коштів, поєднання яких забезпечує грошовий обіг разом з інституційними й організаційними правилами та процедурами, що регламентують використання цих інструментів і механізмів.

Для ефективної діяльності платіжної системи необхідні правила, які регулювали б права та обов'язки всіх учасників процесу платежу як у нормальних умовах функціонування платіжної системи, так і у разі якихось порушень такого функціонування. Це набуває особливого значення, коли відбувається перехід від традиційних платіжних систем на основі паперових документів до сучасних електронних систем платежів, у яких значно важче визначити стан та місцезнаходження конкретного платіжного документа на певний момент.

Правила платіжної системи можуть бути викладені в законодавчому або нормативному акті, угоді або разом у цих документах. Закон може забезпечити стабільність та пріоритет щодо інших правил; нормативний акт надає можливість коригувати правила при необхідності, а угода дозволяє приватному сектору впливати на процес визначення правил. Закон або нормативний акт можуть допускати зміну деяких правил на підставі угоди між сторонами платежу, щоб забезпечити здійснення права на контракт та можливість експерименту. Правила платіжної системи часто розробляються як самостійні документи, що не повинні спиратися на інші документи.

Незалежно від джерела  походження правил, що регулюють платежі (законів, нормативних актів, домовленостей  чи угод), усі вони повинні відповідати  критерію справедливості та, в разі потреби, мають узгоджуватись у ході переговорів усіх зацікавлених сторін (банків, центрального банку й об'єднань споживачів) та оприлюднюватися. Особливо важливим є опрацювання та запровадження законодавчих актів для сприяння автоматизації обробки платежів з метою підвищення ефективності платіжної системи.

Існують суттєві відмінності  між різними країнами щодо правових основ регулювання платіжних  систем. Разом із тим, у всіх країнах  використовують кілька тотожних або, щонайменше, дуже близьких основоположних принципів.

У всіх країнах існує  так зване банківське законодавство, основною метою якого є регулювання  питань ліцензування банків та нагляду  за ними. Крім того, прийнято закони про  центральні банки, що визначають сферу  відповідальності центрального банку, зокрема, його функції стосовно платіжних операцій.

Поряд із вищезазначеними  законами існують також конкретні  законодавчі акти, що встановлюють правила використання певних фінансових інструментів (наприклад, чеків та переказних векселів) при виконанні платежів.

Крім того, методи виконання  платіжних операцій визначаються також  у загальних законодавчих документах, наприклад, цивільному кодексі чи комерційному кодексі будь-якої конкретної країни.

Деякі інші закони також  можуть стосуватися платежів. Наприклад, закон про банкрутство може обумовити вирішення питання про те, чи можна анулювати платіж, виконаний однією стороною, яка згодом збанкрутувала, іншій стороні. Закони країни про банкрутство банків можуть суттєво впливати на статус платежів, які були зініційовані, але не були завершені до такого банкрутства. Безумовно, має бути вирішене питання про відповідальність у разі банкрутства одного з учасників. Коли відсутні ретельно укладені правила та допоміжні механізми, у випадку банкрутства банку-посередника користувач може втратити всю суму свого платежу або очікуваного надходження. Разом із тим закон повинен забезпечити подальше нормальне функціонування платіжної системи. Тому важливо, щоб кредитори могли вимагати стягнення належних сум лише в межах наявних у банкрута коштів.

Чіткі закони про платежі  сприяють визначеності щодо платіжного процесу, запобіганню загальних  порушень у діяльності, що пов'язана  з платежами.

 При роботі над створенням законів про платежі постає питання: чи має уряд визначати права та обов'язки всіх учасників платежів (включаючи банки-кореспонденти та посередників), чи варто законодавчо дозволити сторонам в окремих платіжних операціях, поряд з їх банківськими установами та розрахунковими палатами, самим домовлятися про свої права й обов'язки? З одного боку, ринкові принципи та необхідність проявляти гнучкість у фінансових справах є аргументами на користь таких угод. Наприклад, розрахункові палати часто впроваджують важливі правила, що стосуються прав та обов'язків сторін і є обов'язковими для їх членів, включаючи правила щодо розподілу фінансових збитків. Банки-кореспонденти "регулюють" частину своїх платіжних операцій шляхом приватних контрактів. З іншого боку, прагнення забезпечити пріоритетність використання визначень і стандартів загальнодержавної платіжної системи є аргументом на користь єдиних норм, що базуються на законі або встановлені в адміністративно-розпорядчому порядку. Здебільшого це питання повинна вирішувати кожна країна окремо в контексті її власних норм комерційного та платіжного права, її загальних правових принципів, практичної доцільності різних правових стратегій.

 Закон про платежі  має врівноважувати інтереси  різних учасників платіжної системи.  Наприклад, надавачі платіжних  послуг, включаючи банки та розрахункові організації, хочуть мати економічно обґрунтовані закони та норми, дотримання яких не пов'язане з великими витратами. Мабуть, і кінцевим користувачам платіжної системи необхідні правила, що не потребують особливих затрат. Однак деякі кінцеві користувачі можуть бути зацікавлені у відносно дорогих заходах щодо захисту інтересів споживача, які призведуть до великих витрат. Тому необхідний баланс інтересів. Природно очікувати, що як кінцеві користувачі, так і установи, що надають їм послуги, наполягатимуть на ухваленні юридичних положень, які дозволяли б їм перекладати тягар ризиків або втрат на іншу сторону. Отже, і тут, мабуть, потрібне певне збалансування інтересів.

Останнім часом особливо великого значення набуває законодавче  врегулювання питань, пов'язаних із платежами на електронній основі, якого раніше могло не існувати. Доки електронні платежі не матимуть повноправного юридичного статусу, учасники платіжної системи наполягатимуть на отриманні паперового повідомлення про переказ, перш ніж відповідний розрахунок вважатиметься остаточним, що зведе нанівець ефективність електронної системи.

Окремі положення та норми виконання платежів в основному  викладаються в угодах на основі цивільного права й у загальних правилах, узгоджених між сторонами, що домовляються. У зв'язку з цим варто зазначити, що існує лише незначна кількість загальнодіючих принципів.

Правила платіжної системи  повинні чітко визначати суттєві  елементи платежу щодо форми та методів  передачі (паперові, електронні, усні тощо), а також учасників, щоб вони розуміли, коли виконується платіж, які мають права та обов'язки, пов'язані з цією подією. Так, для платежів на паперовій основі часто обумовлені текст та форма відповідних документів, а в електронних системах — формат і реквізити платіжних повідомлень. Існують обмеження щодо умов виконання чи зобов'язання на майбутню дату.

Правила системи мають  визначати, кому з учасників дозволяється обробляти платежі, хто відповідає за перевірку справжності трансакцій, щоб запобігти здійсненню шахрайських  операцій у рамках системи, а також встановлювати норми відповідальності у випадках, коли такі операції все ж відбулися. В електронних системах перевірка справжності здебільшого здійснюється автоматично.

Мають бути визначені  жорсткі умови щодо термінів і  методів виконання платіжних інструкцій та здійснення розрахунків. Для систем на паперовій основі дозволяються строки, що нараховують кілька днів, проте в електронних системах процес виконання платіжних інструкцій повинен здійснюватися протягом того дня, коли надійшла інформація. У таких випадках необхідно мати визначення операційного банківського дня, з урахуванням неробочих днів та часу відкриття і закриття банківських установ.

Узгоджені норми або  правила платіжної системи включають  також стандарти, які допомагають зменшити витрати та ризики у платіжних трансакціях, підвищити їх надійність. Існують, наприклад, операційні стандарти, стандарти стосовно документації, інструментів та форматів повідомлень. Однак норми (узгоджені правила) охоплюють також інші види порядків, процедур і практик, що використовують у платіжній системі. До них належать:

- одиниці, в яких  виконуються розрахункові та  облікові операції;

- час роботи;

- термінологія та мова;

- критерії оцінки та  класифікації тощо.

У країнах, що не мають  сталої культури ринкових відносин, може стати корисною формалізація у законодавчих актах щонайбільшої кількості стандартів, процедур, порядків та правил. Такий підхід забезпечує більшу впевненість щодо поведінки, вчинків, які варто очікувати від інших осіб, передбачити, якими будуть продукти та їх якість. Формалізація прискорює процеси комунікації та обробки, скорочує витрати на поточний контроль і забезпечення дотримання вимог. Іншими словами, узгоджені правила призводять до підвищення ефективності як у галузі платіжної системи, так і в інших сферах економічних операцій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Нормативно-правове  забезпечення функціонування  національної платіжної системи

Загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини  у сфері переказу грошей регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про зв'язок", "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні", іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами НБУ, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами.

Відповідно до статті 7 Закону України “Про Національний банк України” Національний банк створює, координує та контролює створення  платіжних систем.

 Платіжна система становить основну інфраструктуру сучасної ринкової економіки. Саме її ефективність і стабільність є інструментами безперебійного функціонування економічної системи країни, у тому числі грошових та фінансових ринків. Платіжна система є важелем ефективного управління економікою, зокрема щодо втілення монетарної політики, яку здійснює центральний банк або уряд. У разі порушення функціонування платіжних систем найвірогіднішим є настання тяжких наслідків на фінансових ринках, які обслуговуються такими системами, оскільки нині практично всі економічні операції відбуваються саме через платіжні системи.

Національна платіжна система України характеризується як загальними для цивілізованих країн принципами і стандартами формування та функціонування, так і певною ексклюзивністю. Завдяки тому, що свою платіжну систему держава Україна почала формувати у 90-х роках минулого століття, то вдалося використати досвід і надбання у цій сфері багатьох ринково розвинутих країн. На першому етапі (1991–1996 рр.) сформовано контур платіжної системи незалежної країни. Саме в цей період: