"Новий курс"

     З безробіттям все виглядало інакше. Фонди для допомоги утворювались з податку у розмірі 1%, яким було обкладено підприємців, що приймала на роботу вісім та більше робітників.

     У тісному зв’язку з цими заходами впроваджувалось законодавство  націлене на регулювання операцій на фондових біржах. Так у 1933-1934 роках  були прийняті два закони для регулювання  біржової діяльності. На базі цих законів  було створено “Комісію по торгівлі акціями”[14,c.281]. До 1937 року в цю комісію звернулись 3500 компаній для реєстрації їх акцій на загальну суму 13 млрд. доларів. Іноді комісія зверталась до суду з проханням не дозволяти тим чи іншим організаціям випуск акцій.

     16.06.1933 також було прийнято закон про відновлення промисловості (National Industrial Recovery Act - НІРА). Завдяки НІРА за короткий термін часу було укладено 557 основних та 189 допоміжних кодексів у галузях, які охоплювали 95% усіх промислових робітників.

     У сфері аграрної політики Ф.Д.Рузвельтом 12.05.1933 року був прийнятий білль про допомогу фермерам (так званих AAA). Цей білль ставив для себе головною метою підняти рівень цін, щоб співвідношення між купівлею та продажем, стало таким як у період з 08.1909 по 07.1914 років. Було оголошено про виплату премій за зменшення посівної площі[4,c.265].

     16 лютого 1938 року був прийнятий  закон, який завершував аграрну  політику “Нового курсу”. Був  він спрямований також на регулювання  цін, тільки не шляхом знищення, а шляхом зберігання продукції, яке стимулювалося урядом.

     Отже, як можна побачити основним методом  боротьби із кризою було державне втручання  у всі сфери суспільного життя. Якщо порівняти методи Г.Гувера та Ф.Д.Рузвельта, то можна побачити, що спільного  в них нічого нема. Адже, Рузвельт не зважав на те, що держава втручається у справи підприємців та громадян. Він бачив вихід із економічної кризи тільки завдяки державному втручанню та регулюванню урядом економічних відносин між підприємцями. Отже, як ми можемо побачити, його програма державного втручання спрацювала. Почав працювати соціальний захист, контроль за виробництвом та збутом продукції, почалось відродження виробництва, і таке інше… Хоча деякі його методи були не зовсім гуманними (знищення сільськогосподарської продукції), але саме завдяки цим методам держава подолала кризу і почала розвиватися.

3. ЗНАЧЕННЯ  “НОВОГО КУРСУ” У ПОДАЛЬШОМУ РОЗВИТКУ США

     “Новий  курс” мав дуже важливе значення для Сполучених Штатів. За час правління  Ф.Д.Рузвельта, було прийнято багато нових законів та положень, які діють і по цей час.

     Наприклад: 5 липня 1935 року було прийнято статут про трудові відносини, відомий як закон Вагнера[1,c.438]. Цим законом, вперше в історії США, проголошувались профспілкові права, які захищались державним органом, що мав реальну владу. Основною метою цього закону було зменшення класових конфліктів. Але він аж ні як не забороняв робітникам страйкувати. Профспілкові права були спеціально перелічені в ст. 7. В статті 8 перелічувались п’ять видів “несправедливої трудової практики” підприємців. Підприємцям було заборонено втручання у здійснення робітниками прав, перелічених у ст. 7[11,c.267]. Для розслідування скарг профспілок та робітників на підприємців, було створено Національне управління по робітничих відносинах (НУРВ). НУРВ мало право видавати розпорядження які підлягали виконанню, не виконувати ці розпорядження було можливо тільки після визнання їх недійсними окружним апеляційним судом та підтвердженням цього рішення Верховним судом США.

     Але цим законом не було піднято розмір заробітної платні. І завдяки цьому, на початку серпня 1935 року профспілки Нью-Йорка, під натиском безробітних, розпочали серію страйків на громадських роботах (ВПА)[15,c.142]. 9 серпня того ж року до страйку приєдналось ще декілька десятків тисяч робітників. Страйкові рухи зростали, поширюючись на нові міста. Було організовано дуже багато мітингів, демонстрацій.

     І все ж таки профспілки досягнули своєї мети. 19 вересня 1935 року Г.Гопкінс та Х.Джонсон викликали до столиці профспілкових лідерів Нью-Йорка. Після п’ятиденних переговорів, профспілкові лідери повернулись додому з обіцянками влади підняти заробітну платню. В цей же день страйк у Нью-Йорку був закінчений[7,c.225].

     Усього  у 1936 році було 48 сидячих страйків, із яких 35 було проведено молодими профспілковими організаціями (КВП – комітети виробничих профспілок). Сидячі страйки 1936 року були важливі тим, що у цьому році тільки розпочинались основні темпи росту КВП. У 1936 році також почала добре спланована масова організаційна компанія по втягненню у спілки робітників головних галузей промисловості, яка змінила обличчя американських профспілок, підготовила важкий для капіталістів 1937 рік та значно підняла політичну вагу робітничого класу. Це не була кампанія яку придумав Д.Льюис та його помічники, як іноді висловлювались істориками буржуазії. Це була класова боротьба мільйонів, це була героїчна праця тисяч прогресивних профспілкових активістів, котра і заклала основи сучасного профспілкового руху.

     Як  серйозне досягнення профспілок, хотілося б зазначити закон, котрий був  підписаний президентом 30 червня 1936 року “про встановлення мінімальної заробітної платні та максимального робочого дня”[3,c.523]. Таким чином, починаючи з 1 жовтня 1936 року будь-яке державне замовлення приватним організаціям, з сумою більш ніж 10.000 дол. повиненно був бути гарантованим із боку виробника наступними положеннями: підприємець повинен був дотримуватись умов праці, передбачених статутом, дотримуватись рівня заробітної платні, визначеного міністром праці, встановити 40 – годинний робочий тиждень, не наймати чоловіків молодших 16 років, та жінок молодших 18 років, не застосовувати працю ув’язнених а також підтримувати нормальні санітарні умови[8,c.490].

     Контроль  за здійсненням цього закону був  закріплений за міністром праці, який мав певні повноваження.

     6 вересня 1935 року Ф.Д.Рузвельт оголосив, що реформи закінчились і бізнес  має “передишку”. Вже 7-го вересня  Білий дім отримав багато телеграм з підтримками його заяви. Але зроблений у 1935 році хід вліво “Нового курсу” (поступки профспілкам та робітничим рухам) залишив дуже глибокий слід у внутрішніх взаємовідносинах господарюючого класу[13,c.216]. Керівництво республіканської партії поставило під сумнів “щирість” цього жеста. 5 грудня 1935 р. Національна Асоціація Промисловців (НАП) прийняла “платформу американської промисловості”, основні пункти якої вимагали відмови від втручання Федерального уряду у рішення соціально-економічних питань. Таким чином, починався рух промисловців проти реформ “Нового курсу”, та за відродження старих принципів регулювання економічних відносин. Вслід за НАПом 11 грудня 1935 року з різкою критикою політики Ф.Рузвельта виступила Торгова палата. Наприкінці грудня 1935 року, зі своєю програмою для конгресу виступила “Ліга свободи”. А.Сміт (керівник опозиції) на банкеті який відбувався у готелі “Mayflover” у Вашингтоні, заявив що президент продався комуністам. З тих пір цей вираз увійшов у лексикон американців, як фальшивий лозунг проти найнезначнішого лібералізму у політиці урядових кіл. 18 травня 1936 року, Верховний суд відмінив закон Д.Гаффі “про регулювання вугільної промисловості”[2,c.120]. 1 червня 1936 року під приводом “захисту контракту при наймі на роботу” був анульований закон штату Нью-Йорк, який передбачав встановлення мінімальної заробітної платні для жінок. Але, не зважаючи на протирузвельтовський рух, посилювалось розуміння того, що посилення ролі держави у фінансово-економічній сфері було вигідно бізнесу у цілому. Оцінюючи банківське законодавство “Нового курсу”, Р.Тагвелл писав, що уряд знайшов найкращу форму об’єднуючу урядове регулювання та приватну ініціативу. Він лише сумував з того приводу, що не усі банкіри розуміли, що “ці заходи були основним чином у їх інтересах”[9,c.239]. Жоден із рузвельтовських банківських законів не був відмінений Верховним судом. Правда була одна дуже важлива відміна збоку Верховного суду, він відмінив закон ААА, але зразу після відміни, дивлячись на критичний стан сільського господарства, був прийнятий інший закон, це був практично той же самий ААА, тільки з другими методами надходження грошей для регулювання сільського господарства.

     Всі ці нападки на рузвельтовські реформи, практично нічого гарного правим силам не принесли.

     Спираючись  на частку господарюючого класу та широкий фронт лівих сил, Ф.Рузвельт та його команда, змогли подолати опір правих та відстояти законодавство 1935 року[11,с.430]. Але далі цього, вони не пішли.

     Загострення взаємовідносин всередині господарюючого класу не змогло не вплинути на становище в обох партіях.

4. ЗНАЧЕННЯ  “НОВОГО КУРСУ” У РОЗВИТКУ ІНШИХ ДЕРЖАВ

     Економічна  криза 1929-1933 років затронула в  тій чи іншій ступені усі капіталістичні держави. Наслідками виявились –  різкий спад світової торгівлі, посилення боротьби за ринки збуту товарів, загострення протиріч меж імперіалістичними державами. У світі розгорнулась справжня торгова та митна війна. Наслідками кризи також стали обезцінення валют, порушення міжнародних фінансових зв’язків, банкрутство банків, створення стерлінгового блока під проводом Великобританії[4,c.330].

     Взагалі, щодо до зовнішньої політики, адміністрація Ф.Рузвельта успадкувала її з традиційними основними направленнями та відповідними їм доктринами. У двох словах цю політику можна назвати політикою “доброго сусіда”, як її називають історики. Серйозним випробовуванням для політики “доброго сусіда” була експроприація Мексикою великих земельних ділянок, які знаходились у власності громадян США, для проведення аграрної реформи. США відмінили договір з Мексикою про закупівлю мексиканського срібла, що призвело до падіння цін на цей метал, та вимагали від Мексики виплати компенсації. Мексика все ж таки була змушена виплатити компенсацію у вигляді виплат нефтяним компаніям .

     Завдяки такій політиці була прийнята “Лімська декларація”, на конференції 9-27 грудня 1938 року у місті Лім (Перу). У цій  декларації уряди американських  держав домовились про континентальну солідарність. Ця солідарність була виражена у “рішучості захищатись від іноземного втручання, використовуючи засоби, диктовані обставинами”[10,c.146].

     Дуже  важливим зовнішньополітичним актом, який заклав основу для подальших  стосунків, було визнання Сполученними Штатами СРСР. Завдяки нормалізації відносин СРСР та США перед урядом Сполучених Штатів гострішим стало питання щодо відносин на Далекому Сході. Рузвельт вже було починав розмови про війну із Японією. Встановлення дипломатичних відносин між США та СРСР, співпало з новими зусиллями СРСР по забезпеченню всезагального миру[7,c.215]. Радянський Союз висунув ідею Тихоокеанського пакту про ненапад. Сполучені Шати довгі роки не підтримували цей пакт, хоча і не відмовлялись від нього. Вони дотримувались так званої мовчанки. При цьому Сполучені Штати були не проти щоб СРСР та Японія розпочали між собою війну. Таким чином США притримувались нейтралітету, який вони закріпили законодавством у серпні 1935 року. Як причина для відмови від політичної співпраці з СРСР, вони використовували проблему боргів россійських дореволюційних урядів. Цим законом вони відгородили себе від втручання в справи Європи. Таким чином США “вмили руки” у самий відповідальний момент. Отже, коли уся Європа робила все можливе для запобігання Фашистської агресії, США відійшли прикрившись нейтралітетом. Таким чином, нормальних політичних стосунків між СРСР та США у ці часи не виходило. Хоча ще у листопаді 33-го року, вони заключили “джентельменський договір”. У цьому договорі Російська сторона погоджувалась частково погасити борги. В обмін на це Сполучені Штати прибігли до закону Джонсона, хоча Радянський союз ніяких обов’язків на себе по старих боргах не брав[14,c.269]. Отже, Радянський Союз не мав бажання погоджуватись на це. Наприкінці січня 1935 року державний департамент офіційно заявив про припинення радянсько-американських переговорів з фінансово-економічних питань. Внаслідок цього було зачинено генеральне консульство США у Москві і т. д…

     Завдяки цьому жесту зі збоку Сполученних Штатів, СРСР обмежив імпорт із США, а діючі замовлення без особливих проблем розмістив за межами Сполученних Штатів[12,c.487].

     Незважаючи  не це, деяких результатів вдалось досягти у 1935 році. У квітні 1935 року, радянська сторона заявила о збільшенні закупок у США. Але Сполученні Штати відмовились. У серпні 1937 року за ініціативою СРСР була заключена торгова угода. Угода була правовою базою для двохстороньої торгівлі, та кожен рік продовжувалась, доки у 1951 році, Сполучені Штати одностороннім актом не денонсували її[2,c.108].  

     Отже, у зовнішній політиці Сполучені Штати обрали роль “Доброго сусіда” тим самим, вони хотіли відгородити себе від військових дій. Не всі держави Європи та Світу схвалювали цей вибір[15,c.176]. Але все ж таки США відгородили себе від другої світової війни і практично не приймали у ній участі. Цією політикою, США заробили собі ім’я “доброго сусіда” на довгі роки. Чим, на мою думку, кращого для себе нічого не зробили. Але все ж таки під час “нового курсу” було закладено гарну основу для зовнішньополітичних та економічних відносин. Визнання СРСР відкрило новий шлях до розвитку. Це було важливим рішенням не тільки для Сполучених Штатів, а й гарним напрямком для подальшого розвитку та взаємодії для іншіх держав, окремо для СРСР .

     ВИСНОВОК

     Хотілося б зазначити деякі моменти, які мали важливе значення для розвитку США, інших країн, її внутрішньої та зовнішньої політики, економіки, суспільного устрою та перш за все правової бази.

     На першому місці стоїть сам президент, як людина, яка змогла підняти державу із великої економічної кризи, підібрати необхідні методи для подолання кожної окремої проблеми, та на скільки це можливо відгородити суспільство від небажаних проблем. Його методи за своїми принципам не мали нічого спільного з діями попередників. Важливим був підхід до тої чи іншої справи, пошук методів, котрі б підходили до розв’язання саме цієї проблеми, та задовольнили інтереси максимальної кількості людей. Способи боротьби Рузвельт змушений був знаходити миттєво, цього вимагав стан держави та її економіка. Отже, знайдені методи повинні були підходити, тому що на їх вдосконалення не було часу. Найважливішими, звісно ж, були перші 100 днів після приходу президента до влади. У ці дні було закладено основу для подальшої реформ.

     Друге місце займає соціальна реформа, яка повинна була бути здійсненною, ще задовго до кризи. Але завдяки бездіяльності урядових службовців не була зроблена. Знов таки завдяки президентові, було вдосконалено законодавчу базу для розвитку цієї галузі. Завдяки цій базі, розвинулись профспілки, які в свою чергу розпочали діяльність по захисту робітників, вплинули на уряд, завдяки чому було встановлено мінімальну заробітну платню та максимальну тривалість робочого дня. Після виникнення профспілок з’явилась реальна сила, яка могла на законних підставах захищати права робітників. А це дуже важливе досягнення.