"Новий курс"

ЗМІСТ

ВСТУП 2

1. Передумови  впровадження «Нового курсу» 4

      1.1. Внутрішня політика Г.Гувера………………………………………...…5

      1.2. Вступ у повноваження президента Ф.Д.Рузвельта……..………………7

2.Суть «Нового  курсу» Ф.Д. Рузвельта 8

3. Значення «Нового  курсу» у подальшому розвитку США 11

4. Значення «Нового  курсу» у розвитку інших держав………………….……15

Висновок 18

Список використаних джерел 20

      ВСТУП

     Актуальність обраної теми полягає в тому, що сьогодні в Україні відбувається падіння виробництва, занепад основних галузей економіки, знецінення курсу національної валюти, масове безробіття, а також ряд інших негативних економічних та соціальних факторів, які зумовлені внутрішніми та зовнішніми чинниками. Програми відбудови виробництва повинні дати відповідь, як нейтралізувати дію тих факторів, які на протязі останніх років сприяли розвитку кризи і блокували відбудову виробництва.

     Тема  «"Новий курс" Рузвельта» вивчається на межі відразу декількох взаємопов'язаних дисциплін. Для сучасного стану науки характерний перехід до глобального розгляду проблем цієї тематики. Питанням дослідження присвячено безліч робіт. В основному матеріал, викладений у навчальній літературі, носить загальний характер, а в монографіях з даної тематики розглянуті більш вузькі питання проблеми «"Нового курсу" Рузвельта».

     Актуальність  цієї теми зумовлена, з одного боку, великим інтересом до теми в сучасній науці, з іншого боку, її недостатньою розробленістю. Розгляд питань пов'язаних з даною тематикою носить як теоретичну, так і практичну значимість.  
       Метою дослідження «"Нового курсу" Рузвельта» є:

1. окреслення передумов «"Нового курсу" Рузвельта»;
2. виокремлення суті «"Нового курсу" Рузвельта»;
3. значення «"Нового курсу" Рузвельта» для подальшого розвитку США та інших держав.

Робота  має структуру, яка включає в себе вступ, основну частину (4 розділи, 2 підрозділи), висновок та список використаних джерел.  
 

1. ПЕРЕДУМОВИ  ВПРОВАДЖЕННЯ «НОВОГО  КУРСУ»

     У 1928 році, у США жодна людина не могла собі уявити, що може трапитись  лихо – економічна криза. У державі панував монополістичний капіталізм, однак восени 1929 року держава відчула початок кризи.

     Вже у середині 1929 року, відбувалося скорочення будівництва,  значне падіння виробництва. У вересні почались епізодичні зриви курсу долара на Нью-Йоркській біржі, у жовтні падіння курсу стало всезагальним і стрімким, а 24 жовтня почався небачений в історії США біржовий крах[10,c.23].

     Держава, не була готова до рішучих дій щодо подолання кризи. Яскравим прикладом  цього була сфера соціального  захисту, в якій останнім законом були статути про пауперів, прийняті у першій половині 17 століття. Статути про пауперів були такого змісту – “кожна община повинна мати запаси їжі достатні для підтримки своїх бідняків”. Взагалі у державі майже не було законів спрямованих на соціальний захист незаможних. У 1929 році закони про допомогу ветеранам мали 44 штати, сліпим – 22 штати, людям похилого віку – 10, про допомогу багатодітним – всі окрім 5–ти штатів[12,c.356]. Система допомоги була дуже відсталою, в цілому дотримувався принцип місцевої відповідальності. У роки “великої депресії” безробіття стало національним лихом. Проблеми зростання матеріальної незабезпеченості, голод, хвороби, виселення із квартир – опинилися на першому плані.

     Влітку 1932 року звичайну організацію соціальних служб було замінено надзвичайними, більш потужними. Діючої системи надходження грошей було не багато. В 1930 році, Нью-Йорку щомісяця було потрібно майже 1 мільйон доларів (для допомоги), три роки потому 15-16 мільйонів доларів[2,c.56]. З 1930 по 1933 рік, асигнування на соціальні потреби в Буфало зросли з 1.395.000 (1\22 частина місцевого бюджету) до 3.821.000 (1\3 частина місцевого бюджету). За цей же період в Мінеаполісі індекс допомоги підскочив зі 150 до 1500 пунктів. Тільки за перший рік кризи витрати на допомогу у 60 містах з населенням більше 100 тис. збільшились на 92,3% а у 30 містах з населенням не менш 30 тис. чоловік за два роки (1929-1931) на 217%[13,c.167]. З квітня 1932 року по квітень 1933 року розмір допомоги із громадських джерел в цілому по державі зріс на 105%. Витрати на громадські потреби добряче підірвали муніципальні бюджети. Наприкінці 1932-го року Нью-Йорк, Чикаго, Мілуокі, Цінцінаті, Клівленд, Атланта, Дархем та інші, вичерпали повноваження щодо підвищення податків та боргових зобов’язань. Отже, незаможні могли розраховувати тільки на благодійність, якої явно було не достатньо, а знайти роботу було майже неможливо.

     До 1932 року промислове виробництво в  США зменшилось у цілому на 46%, а  по окремих галузях значно більше. Так виробництво чавуну – на 79%, сталі – на 76%, автомобілів – на 80%. Обсяг залізничних перевезень зменшився на 52,7%. Збитки корпорацій тільки за 1932 рік перейшли межу 3 мільйонів доларів[3,c.105]. За три роки кризи було визнано банкрутами 5761 банків з сумою вкладів 5 млрд. доларів.

     Аграрну кризу яка почалась ще у 1920-1921 роках  до 1929 року ще не було подолано. Нове і  дуже стрімке падіння цін відкинуло  найменш забезпечені верстви  фермерства до крайньої межі. У результаті кризи, валовий прибуток американських  фермерів впав з 13,8 млрд. доларів у 1929 році, до 6 млрд. доларів у 1932 році. Завдяки кризі держава опинилась на рівні 1911 року[9,c.183].

    1.1. Внутрішня політика  Г.Гувера

     Президент Гувер був категорично проти  допомоги безробітним збоку держави, він вважав, що ця допомога “підірве віру населення у свої сили” і “послабить стійкість американського характеру”. Отже, усю допомогу голодуючим було скинуто на плечі благодійних організацій. Червоний Хрест та інші схожі благодійні організації були зобов’язані збирати гроші серед меценатів.

     Для того, щоб стримувати подальший ріст безробіття, було прийнято рішення прийняти новий еміграційний закон, котрий перекрив би кордон для безробітних із інших держав. Цей закон набув чинності у липні 1929 року[7,c.204]. На його підставі, кожен штаб мав свою квоту, пропорційну національному складу усього населення США у 1920 році. Але цей закон аж ніяк не вплинув на економіку.

     Ще  у 1928 році відчувалось наближення аграрної кризи. На передвиборній компанії Г.Гувер  обіцяв розібратися з цим питанням. І він таки розібрався, прийнявши фермерський закон 15.06.1929 року. Відповідно до нового закону, було створено Федеральне фермерське бюро, яке повинно було допомагати фермерам шляхом регулювання цін на сільськогосподарські продукти. Регулювання цін повинно було здійснюватись завдяки закупівлі фермерським бюро надлишків виробництва, тим самим знижуючи пропозицію і підвищуючи попит. На усі потреби, бюро отримало 500 млн. доларів. Також бюро повинно було видавати кредити фермерським кооперативним організаціям, котрі в свою чергу мали змогу кредитувати малих фермерів[1,c.476].

     Не  пройшло й два роки, як усі фонди  бюро було вичерпано. А ціни на пшеницю  продовжували падати. Восени 1931 року на складах і зерносховищах фермерського бюро знаходилось майже 250 млн. бушелей пшениці. Отже, фермерське бюро виявилось безсильним перед обличчям кризи.

     Криза примусила Г.Гувера відступити від  своїх переконань. Перші кроки  державного втручання були зроблені Гувером наприкінці 1929 року[5,c.123]. 5 грудня президент зібрав керівників провідних банків та трестів для розробки нової програми оздоровлення американської економіки. На цьому засіданні було прийнято рішення інвестувати нові капітали в економіку США, і тим самим подолати кризу. Ця програма, як і інші, виявилась неефективною.

     Гувером було зроблено ще багато спроб врегулювати  економіку, але усі вони були не зовсім правильними. Отже, адміністрації Гувера не вдалося подолати кризу.

    1.2. Вступ у повноваження  президента Ф.Д.Рузвельта

     Враховуючи  ситуацію, губернатор Ф.Д.Рузвельт в листі законодавцям штату від 07 січня 1931 року, обіцяв що його адміністрація – “стане на шлях невідкладної допомоги”, не дивлячись на те що матеріальна допомога по безробіттю “суперечить не тільки усім принципам соціальної політики, а і усім принципам американського громадянства та здорового державного управління”.

     Отже, коли прийшов до влади, Ф.Д.Рузвельт одразу ж розпочав аналізувати ситуацію і шукати методи боротьби із кризою. Ще на передвиборній кампанії, Ф.Д.Рузвельт казав, що державі та народу потрібно йти “новим курсом”. Отже, і програма Ф.Д.Рузвельта по лікуванню економіки отримала ім’я “Новий курс”[4,c.307].

     Однак, перед прийняттям своїх повноважень  у Ф.Д.Рузвельта не було геть ніякої програми по оздоровленню економіки. Уся  його програма (як потім свідчило його оточення) знаходилась у маленькій записній книжці у вигляді нотаток. Але результати були більш ніж кращими[15,c.148].

     Повертаючись  до передумов впровадження “Нового  курсу”, можна сказати що основною причиною, звісно ж, була економічна криза, яка з кожним днем ставала все глибшою[13,c.344]. На мою думку, без рішучих змін у державному устрою, та зміни відношення держави до громадських справ, було не можливо. Економіку потрібно було лікувати. А повинен був займатись лікуванням саме уряд. Основна функція держави - це регулювання суспільних відносин, а у США була політика державного “невтручання”. І доки Ф.Д.Рузвельт не змінив відношення держави до суспільства та внутрішню політику, криза продовжувалась.

2. СУТЬ  «НОВОГО КУРСУ» Ф.Д.РУЗВЕЛЬТА

     Нова адміністрація та конгрес, перш за все, були змушені розібратися з банківсько-фінансовими проблемами. На початку березня 1933 року банки припинили функціонувати[5,c.139]. Президент був змушений оголосити надзвичайне положення і зачинити усі банки.

     Надзвичайну сесію конгресу було перенесено з 9 березня на 6, а в перші години своєї діяльності, конгрес прийняв надзвичайний банківський закон. Невдовзі, 10 березня, президент видав указ, який забезпечував встановлення абсолютного державного контролю над золотом. Цей указ не давав змоги вивезти його за кордон, та займатися спекуляцією золотом. Уряд отримав матеріальну змогу декретувати золотий вміст долара, чим згодом і скористався[10,c.89]. Розширивши державне втручання в банківську сферу, уряд прийняв рішення почати відродження банківської системи вже з 13 березня. В цей день було відкрито 12 центральних банків Федеральної резервної системи (ФРС). Вранці, ще 250 банків у різних містах було визнано “здоровими”, а 15 березня стали до роботи усі без винятку банки.

     Наступним кроком адміністрації Ф.Д.Рузвельта, було зменшення кількості банків. У 1932 році їх було 6145, а через рік їх вже було 4897, а за даними на 1939 рік працювали 5203 банки з капіталом 33,1 млрд. доларів. Таким чином у період з 1933 по 1939 рік кількість банків зменшилась на 15%, а обсяг їх активів зріс на 37%[11,c.412].

     16.06.1933 року було прийнято ще один  “банківський” закон - закон  “Гласса-Стігала”. Він поділяв депозитні  та інвестиційні операції, тим  самим перекриваючи можливість  займатися спекулятивними операціями. Ще одним важливим введенням було страхування депозитних вкладів, які не перевищують 2500 доларів. У 1934 році суму, яка підлягає страхуванню підняли до 5000 доларів. У другій половині 1935 року, 14219 банків, які мали вклади на 45 млрд. доларів, повинні були страхувати усі вклади, які доходили до суми 5000 доларів.

     Згідно  з банківським законом 1935 року, рада керівників отримала контроль над резервом, який повинен залишатися в банках – членах ФРС[3,c.270]. Це означало, що рада зниженням чи підвищенням рівня резерву, мала змогу впливати на ділову активність. Це дуже важливо тому, що діяльність банків опинилась під контролем державної влади.

     31 січня 1934 року, Ф.Д.Рузвельт видав  закон, за яким золотий вміст  долара було знижено з 25 4/5 до  15 5/21 грама, та встановлено ціну на золото у розмірі 35 доларів за унцію. Таким чином долар було девальвовано на 12%. Завдяки цим діям процент платні по облігаціях знизився з 3,76 у 1932 році, до 2,39 у 1940 році. Банкіри також були змушені знизити процентні ставки в приватних операціях. Корпорації сплачували по кредитах 2,9%, а не 4,25% як раніше[6,c.274].

     Але, банківська реформа - це не єдине що треба було робити. Була ще проблема соціального захисту, яка теж  хвилювала владу. Тому, 12.03.1933 року адміністрація Рузвельта дала добро на асигнування у розмірі 500 млн. доларів, на здійснення допомоги безробітним[12,c.318]. Керівником Федеральної адміністрації по здійсненню надзвичайної допомоги (ФЕРА) призначили Г.Гопкінса. Усього було витрачено на допомогу безробітним більш ніж 4 млрд. доларів. Однак, безробітні віддавали перевагу не грошовій допомозі, а громадським роботам.

     Першою  отримала таку допомогу молодь. З квітня 1933 року, почалось відправлення молоді до лісних таборів, де вони мешкали  на повному державному забезпечені терміном 6 місяців. Одночасно з цим, вони отримували платню у розмірі 30 доларів, 25 з яких вони повинні були відіслати до своєї родини. За 1933-1939 роки через ці табори пройшли 2 млн. людей віком до 25 років. Але безробітні це не єдині кому була потрібна допомога. Так у серпні 1935 року був прийнятий закон який передбачував два види страхування – по старості та безробіттю. Фонди для виплат утворювались за рахунок податку на підприємців, робітників та службовців у розмірі 1% від заробленої суми. Також цим законом був створений пенсійний ліміт у розмірі 85 дол. на місяць[8,c.503].