Співвідношення між окремими  групами активів і пасивів  балансу мають важливе економічне  значення та використовуються  для оцінки й діагностики фінансового  стану підприємства. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів – звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників. [8, с. 140]

      Одним із показників ефективності використання оборотних активів є оборотність активів (п_а) – це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

п_а = В / К_а.

де  В – виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;

      К – середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (t_а) становитиме:

t_а = Д_к  / п_а

де  Д_к – кількість календарних днів у періоді.

      Для нашого підприємства цей показник становитиме:

      п_а = 45987 / 23420 = 1,96;

      t_а = 365 / 1,96 = 186,2

      Активність  підприємства у сфері розрахунків  з партнерами характеризується середніми  термінами оплати дебіторської та кредиторської  заборгованості.

      Середній  термін оплати дебіторської заборгованості покупцями  продукції підприємства (t_одз ) обчислюється за формулою

t_одз = (З_д × Д_к) / V_пр

де  З_д – дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);

      Д_к – кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік – 360, квартал – 90);

      V_пр – обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

      Для нашого підприємства цей показник становитиме:

t_одз = (2100 × 360) / 45987 = 16,4

      За  період t_одз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну або проти минулого року) – небажаним і потребує з'ясування причин. [8, с. 141]

      Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (t_окз) визначається співвідношенням:

t_окз = (З_к × Д_к) / М

де  З_к – величина кредиторської заборгованості постачальникам;

      М – обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

      Для нашого підприємства цей показник становитиме:

t_окз = (4920 × 360) / 56000 = 31,6

      Скорочення  за інших однакових умов не визнається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість  збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

      Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

      Коефіцієнт  автономії (k_а) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:

k_а = К_в / К_б

де  К_в – власний капітал підприємства; К_б – підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування). За даними табл. 1:

k_а =14500 / 23420 = 0,62

      Це  означає, що активи підприємства на 62% забезпечено власними коштами. Решта фінансується за рахунок боргових зобов'язань. Така величина коефіцієнта є прийнятною – борги покриваються власним капіталом. Якщо k_а < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

      Коефіцієнт  забезпечення боргів (k_зб) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто

k_зб = К_в / К_з

де  К_з – боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал). Так, згідно з даними балансу підприємства

k_зб = 14500 / 8920 = 1,625

      Отже, власний капітал перевищує борги  підприємства в 1,625 раз. Нормальною вважають ситуацію, коли k_зб > 1.

      На  жаль, аналітична оцінка фінансового  стану підприємства на базі таких  коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює  фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності. [8, с. 142]

      За  певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого  фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.

      Коли  плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення К_з / К_в) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності підприємства.

      Платоспроможність підприємства, тобто його здатність  вчасно розраховуватися з боргами, визначається за допомогою коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки  короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності – загальної, термінової та абсолютної.

      Коефіцієнт  загальної ліквідності k_зл – це відношення оборотних активів (розділи II і III активу балансу за його старою формою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву):

k_зл = К_оа / К_зк

де  К_оа – оборотні активи підприємства; К_зк – короткострокова заборгованість підприємства.

      За  даними балансу підприємства

k_зл  = 12200 / 4920 = 2,48.

      Це  означає, що оборотний капітал підприємства перевищує короткострокову заборгованість приблизно у 2,5 рази.

      Якщо  k_зл < 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (k_зл > 3–4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину k_зл помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості (k_зл < 2 ), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.

      Коефіцієнт  термінової ліквідності (k_лт) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто

k_лт  = К_тл / К_зк

де  К_тл – оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат). У нашому прикладі

k_лт  = 5100 / 4920 = 1,04

      Така  величина k_лт є нормальною і свідчить про можливість своєчасної оплати боргів. Коли k_лт < 1, то платоспроможність підприємства невисока.

      Коефіцієнт  абсолютної ліквідності (k_ла) – це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:

k_ла = К_ал / К_зк

де  К_ал – абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

      За  даними табл. 1

k_ла  = 3000 / 4920 = 0,61

      Нормальною  можна вважати ситуацію, коли k_ла > 0,5. Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв’язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.

 

Розділ 3. Розрахункова частина

      3.1. Обчислення виробничої  собівартості готової  (реалізованої) продукції

      Виробнича собівартість готової реалізованої продукції відповідно до П(С)БО 16 «Витрати»  включає:

      1. Прямі матеріальні витрати.

      2. Прямі витрати на оплату праці.

      3. Інші прямі витрати (відрахування  на соціальні заходи, амортизація).

      4 Витрати на управління і обслуговування виробництва (загальновиробничі витрати).

      Прямі матеріальні витрати обчислюються виходячи з норм їх витрат і цін  придбання за мінусом ПДВ.

      Витрати на оплату праці обчислюються згідно з розцінками на виготовлення виробів  і кількості виготовленої продукції за звітний період.

      Відрахування  на соціальні потреби визначаються у відсотках від суми основної і додаткової зарплати. Відрахування на травматизм для підприємств легкої промисловості становить 1,26%. Всі  інші відрахування згідно чинного законодавства.

      Річна сума амортизації визначається як добуток  вартості верстатів, що амортизуються  (без ПДВ) на норму амортизації.

      У витрати на управління і обслуговування виробництва входять витрати  на оплату праці апарату управління цехами, дільницями, відрахування на неї на соціальні заходи, амортизація основних засобів загальновиробничого призначення, витрати на опалення, освітлення, водопостачання цехів та інші витрати виробництва.

      Загальновиробничі витрати розподіляються на кожний виріб  пропорційно до основної заробітної плати робітників, які виготовляють продукцію.

      Результати  розрахунків наведені в таблиці 3.

 

Таблиця 3

Виробнича собівартість готової (реалізованої) продукції