Інфраструктура ринку

 

Таблиця 4.5

Динаміка основних показників діяльності страховиків [19]

Показники	На кінець року		Темпи приросту	На кінець кварталу		Темпи приросту
	2009 р.	2010 р.	2010/ 2009	3кв.2010	3кв.2011	3 кв.2011/ 3 кв.2010
Кількість договорів  страхування, укладених протягом звітного періоду, одиниць
Кількість договорів, крім договорів з обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті, у тому числі:	16 931429	20 179 940	19,2%	14 825 037	16 898 449	14,0%
- зі страхувальниками  — фізичними особами	13 686 682	16 447 339	20,2%	11998 696	13 730 526	14,4%
- зі страхувальниками  — юридичними особами	2 999 121	3 310 115	10,4%	2 462 216	3 119 721	26,7%
Кількість договорів  з обов'язкового особистого страхування  від нещасних випадків на транспорті	537 647 432	579 587 052	7,8%	428 626 630	496 681 291	15,9%
Страхова  діяльність, млн.грн.
Валові страхові премії	13 829,9	18 008,2	30,2%	12 341,2	17 379,3	40,8%
Валові страхові виплати	2 599,6	4213	62,1%	2 850,2	5 080,9	78,3%
Рівень валових  виплат, %	18,8	23,4	24,5%	23,1%	29,2%	26,6%
Чисті* страхові премії	8 769,4	12 353,8	40,9%	8553,3	11 840,3	38,4%
Чисті* страхові виплати	2326,2	3 884	67,0%	2586,3	4 720,3	82,5%
Рівень чистих виплат, %	26,5	31,4	18,5%	30,2%	39,9%	31,8%

 

Зростання основних показників діяльності страховиків за 3 квартал 2011 року вказувало на продовження тенденцій щодо зростання ділової активності. Так, темпи приросту основних показників діяльності за 3 кв.2011р. (за січень-вересень 2011 року) у порівнянні до аналогічного періоду 2010 року, свідчили про наступне:

– кількість укладених  договорів (крім н/в)* становила 16 898 449 одиниць  та зросла на 14%, при цьому договори укладені з фізичними особами зросли на 14,4%, договори з юридичними особами - на 26,7%;

– страхові     виплати/відшкодування     продовжили     зростати     більш прискорено, ніж страхові премії:

– валові страхові виплати/відшкодування  зросли на 78,3%;

– валові страхові премії - на 40,8%;

аналогічно і в чистих преміях та виплатах:

– чисті страхові виплати  зросли на 82,5%;

– чисті страхові премії - на 38,4%.

Страхові резерви зросли на 39,9%, при цьому технічні резерви - на 
38,5%, а резерви зі страхування життя - на 49,6%.

Загальні активи зросли на 25,8%, з них активи, дозволені  для покриття страхових резервів - на 26,4%.

Загальна (валова) сума страхових  премій, отриманих страховиками від  страхування та перестрахування  ризиків (від страхувальників та перестрахувальників) за 9 місяців 2011 року становила 17 379,3 млн. грн., з них (рис.4.5):

– 5 538,9 млн.грн. (31,8%) становило  внутрішнє перестрахування;

– 227,6 млн.грн. (1,3%) - премії, які надійшли від іноземних страховиків (перестрахувальників), решту – 11 612,8 млн.грн. (66,8%) становили премії від страхувальників.

Від страхувальників-фізичних осіб надійшло 5 726,7 млн.грн. (32,95% від  валових премій та 49,3% від премій отриманих від страхувальників). Більше половини всіх премій від громадян (54,2%) становили премії від страхування наземного транспорту (3 102,5 млн.грн.), від страхування обов'язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів (за внутрішніми та зовнішніми договорами) надійшло 643,1 млн.грн. (11,22% відповідно), а також сукупно за видами добровільного особистого страхування - 610,5 млн.грн. (10,7% відповідно).

Сума чистих страхових  премій (валові премії за мінусом премій з внутрішнього перестрахування) становила 11 840,3 млн. грн., що становить 68,1% від валових страхових премій.

Співвідношення страхових премій до ВВП: валові премії становили 2,4% від ВВП, чисті страхові премії досягли 1,7% у ВВП.

За підсумками 9 місяців 2011 року загальна (валова) сума страхових виплат за договорами страхування та перестрахування становила 5 080,9 млн.грн., з них страхувальникам-фізичним особам було виплачено 2 261,2 млн.грн. (44,5%) та перестрахувальникам-резидентам 360,6 млн.грн. (7,1%).

Основна частина виплат страхувальникам-фізичним (75,8%) була здійснена  з страхування наземного транспорту (1 713,0 млн.грн.), з страхування обов'язкової цивільної відповідальності власників транспортних засобів (за внутрішніми та зовнішніми договорами) виплачено 288,2 млн.грн. (12,7% відповідно), а також сукупно за видами добровільного особистого страхування - 182,9 млн.грн. (8,1% відповідно).

Обсяг чистих страхових виплат (валові виплати зменшені на суму виплат перестрахувальникам-резидентам) становив 4 720,3 млн.грн. та зріс порівняно аналогічним періодом 2010 року на 82,5% (або на 2 134,0 млн.грн.).

Рівень страхових виплат становив: рівень валових виплат 29,2%, рівень чистих виплат - 39,9%, рівень виплат фізичним особам - 39,5%. Динаміка показників страхових премій наведена нижче у графічних та табличних матеріалах.

Беручи до уваги важливість здорового сектора страхування  для економічного розвитку та досить нерозвинений стан українського сектора страхування, ми вважаємо, що український уряд повинен розглядати подальший розвиток цього сектора як найважливіший пріоритет економічної та соціальної політики.

Для сприяння розвитку страхового ринку, ми рекомендуємо запровадити три основні заходи, зокрема:

1) страхове законодавство  необхідно гармонізувати та надалі  наближувати до міжнародних стандартів;

2) Держфінпослуг повинна  отримувати більші фінансові  ресурси з державного бюджету  та від страхових компаній;

3) для вдосконалення  захисту споживачів, полегшення  навантаження судів та підвищення  довіри населення потрібно створити  інститут незалежного арбітра  (омбудсмана);

4) необхідно забезпечити  реальну обов’язковість страхування  цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Це є необхідною умовою захисту потенційних потерпілих. Більш того, поширення автомобільного страхування слугуватиме, як і в багатьох інших країнах, двигуном подальшого розвитку сектора страхування в цілому.

Крім цих заходів, важливі  завдання повинні бути надані таким  установам, як Ліга страхових організацій  України. Зокрема вони можуть відповідати  за надання ліцензій страховим агентам  та здійснення контролю за їх діяльністю, а також за створення і підтримку  надійної бази даних.

 

 

 

5. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ РИНКОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УКРАЇНІ

 

Проблема розвитку ринкової інфраструктури в останнє десятиріччя не сходила з порядку денного економічної науки. Дослідження фокусували увагу на тому, чому і за яких умов ринки функціонують добре або погано, чому ринковий механізм може призвести до недовиробництва в одній сфері і до надвиробництва – в інших.

В Україні проведення економічних "реформ", адаптування до ринкових відносин призвели до послаблення майже всіх складових ринкової інфраструктури. Це сталося внаслідок переважання поглядів, що в умовах ринку підвищується роль самоорганізації, відпадає необхідність у централізованих механізмах управління, відбувається ефективне функціонування усіх складових ринкової інфраструктури.

Проте реалії життя швидко й переконливо показали, що ринкова  економіка не може бути повністю некерованою, оскільки в такому випадку втрачаються  організаційні механізми, які забезпечують об'єднання економічних суб'єктів  країни в цілісну економічну систему. Це показує і віковий досвід передових країн, де поряд з розвитком ринкових відносин розвиваються та удосконалюються методи державного регулювання складовими ринкової інфраструктури.

У цілому можна стверджувати, що система управління на всіх рівнях формується і організовується методом проб та численних помилок. Немає також повної ясності в тому, хто, за що і як відповідає при вирішенні ключових проблем соціально-економічного розвитку. Зберігається дублювання функцій органів виконавчої влади, діяльність яких характеризується слабкою дисципліною при реалізації вже задекларованих обіцянок, прийнятих законодавчих актів та рішень. Наявність надмірної кількості нормативно-правових актів та часте ігнорування органами центральної виконавчої влади регламентуючих норм призводить до розквіту а них авторитарної бюрократизації.

Ринкова інфраструктура повинна  бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі  розвитку суспільства. Сучасна економіка  вимагає наявності потужних промислових  і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

Для того щоб суб'єкти національного  ринку не тільки мали ринкову 
інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й 
могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові 
передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття 
юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, 
відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові 
перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного 
життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід 
відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Використовуючи світовий досвід розвитку елементів ринкової 
інфраструктури слід пам'ятати, що вітчизняна економічна система має 
свої, притаманні лише їй особливості. Тому на практиці використання 
світових здобутків у галузі економіки повинне бути скориговане у 
відповідності до українських реалій. А пріоритетом з боку держави 
повинно стати забезпечення усіх правових, соціальних та економічних умов успішного розвитку ринкової інфраструктури.

Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають  на її становлення в Україні, подібні  з умовами і чинниками здійснення 
підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис.

На сьогоднішній день пріоритетом розвитку економіки з боку держави повинен стати розвиток елементів ринкової інфраструктури, їх реформування відповідно до світових стандартів, оновлення правової бази для забезпечення ефективності їх функціонування. Звичайно, період незалежності України досить короткий, щоб досягти економічного рівня країн Заходу, але використання їхнього досвіду у відповідності з особливостями вітчизняної економічної системи забезпечить розвиток усіх сфер народного господарства, а згодом, і вихід економіки України на 
світовий рівень.

 

ВИСНОВОК

 

Підводячи підсумки вищевикладеного, необхідно відмітити, що інфраструктура, як вважає більшість науковців, —  це сукупність організацій, установ, посередників, діяльність яких покликана прискорювати просування товарів і послуг на різноманітних ринках. Деякі автори виділяють загальну (обслуговує ринкову економіку в цілому) і спеціалізовану (обслуговує окремі ринки) інфраструктуру.

Світове господарство, як правило, керується вимогами глобальної ринкової інфраструктури, до складу якої входять такі відомі інституції, як МВФ, ЄБРР, ГАТТ, мережа Інтернет тощо. Локальний рівень ринкової інфраструктури утворюють елементи ринкових інфраструктур окремих країн, сформовані їхньою юрисдикцією: ринок товарів і послуг, система законодавства, фондовий ринок, кредитна і банківська системи, адміністративно-господарська та контрольно-регулююча діяльність держави, транспортні, комунікаційні, енергетичні і комунальні інституції, структури соціального захисту населення. Якщо аналізується національний рівень, то очевидно, що така РІС, будучи локальною стосовно світової, водночас виступає як глобальна в межах відповідної країни. Саме як глобальна вона визначає суб'єктів і забезпечує напрями їх взаємодії на окремих регіональних рівнях.

На сучасному етапі дослідження природи та основних складових ринкової інфраструктури відіграє вирішальну роль у становленні ринкової економіки в Україні. Сумісність і взаємозалежність інфраструктурних ланок — логічний прояв функціонування вільного ринку. Виробничі і торговельні підприємства, фондова біржа, банки, бюджетні установи надають ринковій системі організованої завершеності, об'єднують виробників і споживачів у спільний господарський процес. Сучасні реалії показують, що учасником цього процесу може стати будь-хто, але відчутного результату досягає той, хто здатний обрати правильну конкурентну стратегію.

Роль та значення окремих  ланок ринкової інфраструктури у ринкових перетвореннях економіки неоднакові. Так, особливого значення у зазначеному процесі відіграють такі ланки, як пенсійні фонди та страхові товариства.

Процес інституціонального структурування національної економічної  діяльності особливо потрібний напередодні  втілення в життя значних реформ, які передбачають перехід до нового економічного порядку, пов'язаного із зміною форм власності, загальної структури народного господарства і зайнятості, ролі національної економіки в системі міжнародного розподілу праці.

Головним принципом  ефективної економічної політики є  нагальна необхідність адаптуватися до існуючих інфраструктурних інституцій, щоб краще трансформувати їх. При цьому слід прагнути, щоб зміни, яких очікують від реформ, стали «власною справою» кожної конкретної структури. Незмінним залишається критерій ефективності структурних реформ — розвиток головної продуктивної сили суспільства — здібностей і потреб людини, підприємницького, наукового та інтелектуального потенціалу суспільства на підставі збалансованих змін у національній економіці.