Інфраструктура ринку: сутність, основні елементи, функції

Національний Університет

 Державної Податкової Служби

України

 

 

 

 

 

                                                                               Кафедра політичної

                                                                                                  економії

 

 

 

 

 

 

Інфраструктура ринку: сутність, основні елементи, функції

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Курсова робота з 

політичної економії

студента 1 курсу

група ЕПБ-12

Вакуленка Вячеслава  Миколайовича

Перевірира

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ірпінь 2008

 

План

 

 

Вступ ……………………………………………………………………………..4

 

Розділ 1.Сутність та основні  елементи інфраструктури ринку………..6

                      

1.1. Інфраструктура як економічна категорія……………………6

 

1.2.Функції ринкової інфраструктури. Основні підсистеми та елементи інфраструктури сучасного ринку. ……………………8

 

Розділ 2. Функції елементів  в інфраструктурі ринку.

Біржі як елементи інфраструктури ринку……………………………...15

 

2.1. Види бірж і їх  характеристика………………………………15

 

2.2. Формування ринків та їх характеристика…….…………….19

 

2.3. Проблеми формування ринків в Україні…………………....25

 

Висновки .………………………………………………………………………28

 

Список використаної літератури ……………………………………………..30

 

Додатки ………………………………………………………………………...31

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Проголошення України незалежною державою відкрило реальні можливості переходу її до ринку. Подолання деструктивного тоталітарно-адміністративного режиму, корінна перебудова економічних процесів шляхом здійснення радикальних реформ, спрямованих на ринкову трансформацію всіх сфер господарського життя суспільства – основні засади економічної та соціальної політики української держави.

Побудова розвинутого  ринкового господарства – процес досить складний і тривалий. У розвинутих країнах Заходу він відбувся як природний, взаємопов’язаний з економічним і соціальним прогресом суспільства.

Ринок — досягнення всього людства на всіх етапах його розвитку до найвищих форм суспільного прогресу. Ринкове господарство є середовищем, "атмосферою", в рамках і з допомогою яких відтворюються і панують відносини і зв'язки товарного виробництва.

Ринок як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм— це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії XIX ст. Сучасний же ринок — це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути (передусім державні) і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислових розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Звичайно, Україна, як нова  самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не може повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи  має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Однак складність завдання полягає в тому, що немає у світі аналогів переходу до ринку великої держави з такою, як в Україні, спотвореною тоталітарною системою структурою господарства, високим рівнем монополізму в промисловості, залежністю тисяч промислових підприємств від постачальників окремих видів продукції, що залишилися за межами державних кордонів. В таких скрутних умовах, що склалися в Україні ,в умовах глибокої економічної, фінансово-кредитної, паливно-сировинної, екологічної та інших криз перехід до реального ринку надзвичайно утруднений.

В свої курсовій роботі я  намагався дати якісну характеристику структурі та інфраструктурі ринку, а також проблемам становлення ринкової системи в Україні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1.Сутність та основні  елементи інфраструктури ринку.

1. Інфраструктура як економічна категорія.

Термін «інфраструктура» походить від латинського infra, що означає «нижче», «під», та  structure «структура», що означає сукупність галузей та видів діяльності, які обслуговують виробничу і невиробничу сфери економіки (транспорт, зв'язок, комунальне господарство, загальна та професійна освіта, охорона здоров’я тощо).

Інфраструктура –  це основа, підґрунтя, фундамент економічної  системи та її підсистем, її внутрішня  будова, що забезпечує цілісність. Завдяки  інфраструктурі здійснюється рух потоків товарів і послуг від продавця до покупця [5, c.196].

Інфраструктура ринку  – комплекс інститутів, служб, підприємств, організацій, які забезпечують нормальний режим безперебійного функціонування ринку. 

Початково поняття "інфраструктура" означало певну сукупність об'єктів і споруд, які забезпечували функціонування збройних сил. Пізніше (у 40-х роках) у зарубіжній економічній літературі це поняття почали вживати для характеристики галузей, які забезпечували розвиток матеріального виробництва (дороги, мости, порти, аеродроми, лінії електропередач тощо).

Оскільки воно походить від латинських слів "інфра" —  нижче, і "структура" — будова, то в найузагальненішому вигляді  під інфраструктурою почали розуміти основу, внутрішню будову економічної системи. Таке тлумачення, однак, є малоконструктивним. Із метою надання пізнавальної цінності даній категорії з'ясуємо попередньо погляди окремих учених на цю проблему.

Так, в економічній  енциклопедії за редакцією Л. Абалкіна інфраструктура визначається як "мережі, в яких здійснюється постачання продукції між віддаленими один від одного економічними агентами, а також галузі економіки, що експлуатують ці мережі". Автори виділяють при цьому такі рівні інфраструктури, як матеріальні мережі (наприклад дороги), операції (діяльність щодо експлуатації певної інфраструктурної мережі, наприклад, рух автомобілів, підтримання у робочому стані автодоріг), інфраструктурні ринки (автодороги, вокзали тощо, наближені до матеріальних мереж, але які не збігаються з ними з огляду на оптимізацію потоків товарів з урахуванням попиту і пропозиції). В окремих випадках виробник зростається з інфраструктурою. Наприклад, для комп'ютерних мереж виробником інформації є оператор, а його інфраструктурою є Інтернет.

У "Сучасному економічному словнику", підготовленому російськими вченими, інфраструктура розглядається як "сукупність галузей, підприємств і організацій, що входять до цих галузей, видів їх діяльності, покликаних забезпечувати, створювати умови для нормального функціонування виробництва й обігу товарів, а також життєдіяльності людей". Подібне визначення дається і у "Великому економічному словнику" та інших роботах.

У зв'язку з цим постає питання: що має бути вихідним при  визначенні поняття "інфраструктура" — мережі чи сукупності галузей, підприємств та організацій? Оскільки мережі — це, передусім, певна система комунікацій, то у цьому випадку акцент робиться на виключно технологічному аспекті категорії. Доцільніше у зв'язку з цим говорити про сукупність певних галузей, що перетворює поняття "інфраструктура" на категорію технологічного способу виробництва, подібно до понять «продуктивні сили», «засоби виробництва» тощо.

Діяльність людей у  цих галузях, організаціях тощо спрямована на вилучення корисних властивостей із об'єктів інфраструктури і характеризує матеріально-речовий зміст відносин економічної власності. Водночас у такому визначенні відсутні чітко окреслені суб'єкти діяльності, що більшою мірою відповідає вимогам предмета вивчення в "економікс". Якщо усунути цей недолік, то інфраструктура як категорія технологічного способу виробництва є сукупністю базових галузей та техніко-економічних відносин між людьми у процесі їхньої діяльності щодо забезпечення умов виробництва, обігу, розподілу та споживання товарів і послуг. Адже саме у процесі спеціалізації, кооперування, обміну діяльністю та інших форм техніко-економічних відносин здійснюється постачання продукції від одного суб'єкта господарювання до іншого.

Інфраструктура розвивається у певних суспільних формах. Такими формами, передусім, є окремі (державна, приватна і колективна) та змішані типи власності, що утворюються внаслідок поєднання двох або більше типів власності. Якщо йдеться про інфраструктуру за умов капіталістичного способу виробництва, то суспільною формою діяльності людей у базових галузях, що формують економічну інфраструктуру, є, передусім, відносини економічної власності між власниками об'єктів інфраструктури і найманими працівниками з приводу привласнення результатів цієї діяльності.

Сутність інфраструктури повніше розкривається у виконуваних  нею функціях. Такими функціями є: 1) постачання різних видів ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових, інформаційних) між функціонуючими підприємствами та організаціями, виробниками і споживачами; 2) купівля-продаж різноманітних товарів; 3) забезпечення інформацією учасників ринку; 4) підвищення ефективності роботи суб'єктів ринкових відносин внаслідок їх спеціалізації; 5) організаційно-правове оформлення регульованих ринкових відносин; 6) відображення економічної кон'юнктури загалом, найважливіших видів ринку зокрема; 7) сприяння процесу державного регулювання економіки та контролю над ринковими процесами.

 

2. Функції ринкової інфраструктури. Основні підсистеми та елементи інфраструктури сучасного ринку.

 

Сутність інфраструктури капіталістичного способу виробництва  розгортається у цілісність у  процесі використання основних об'єктів  інфраструктури або її складових  та елементів. До них відносять різні  види бірж, аукціони, ярмарки, банки, страхові компанії, інформаційні центри, рекламні агентства, торгові палати, консалтингові та аудиторські компанії та ін.

Аукціони — форма продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, попередньо виставлених для ознайомлення. На аукціонах реалізують певні види товарів, які, як правило, користуються підвищеним попитом. Наприклад, головними центрами аукціонної торгівлі хутром є Нью-Йорк, Монреаль, Лондон, Копенгаген, Стокгольм, Санкт-Петербург, Москва. Особливістю аукціонів є обмежена відповідальність продавця за якість пропонованих товарів.

Отже, аукціон — це продаж реальних товарів на основі конкурсу покупців. Міжнародні аукціони — переважно комерційні організації, які мають приміщення, необхідне обладнання та кваліфіковані кадри. Аукціони організують також спеціалізовані брокерські фірми, які перепродують товари своїх клієнтів за комісійну винагороду.

Торгово-промислові палати — це комерційні організації, головним завданням яких є сприяння розвитку економічних і торговельних зв'язків з партнерами зарубіжних країн. Вони є юридичними особами, які діють на принципах повного комерційного розрахунку та самофінансування. Торгово-промислові палати надають цільові інформаційні послуги.

Торгові доми — це торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або оптовиків своєї країни і перепродують за кордон або закуповують товари за кордоном і перепродують місцевим оптовим та роздрібним торговцям і споживачам у промисловості та інших галузях господарства.

Торгові доми здійснюють операції за свій рахунок, проте можуть виконувати також функції комісіонера як для вітчизняних, так і зарубіжних підприємців, торговельних організацій та окремих осіб.

Ярмарки — надзвичайно важливий елемент ринкової інфраструктури. Вони бувають всесвітні, міжнародні, регіональні, національні та місцеві. Ярмарки — це торги, ринки товарів, які періодично організовують в установленому місці. Свого часу вони відігравали важливу роль в економічному житті країн Західної Європи. З розвитком суспільного виробництва, розширенням торговельно-обмінних операцій, посиленням конкуренції з центрів привозу великих партій наявного товару ярмарки перетворилися на ярмарки-виставки зразків товарів, які можна замовляти.

Маркетинг — це динамічна система ринкової орієнтації. Як породження ринкової економіки він є відповідною філософією виробництва, в основу якої покладено принципи та закони товарного виробництва.

Складовими маркетингу є: виробництво продукції на основі знання потреб споживачів, ринкової ситуації та реальних можливостей відповідного виробництва; найбільш повне задоволення потреб покупця з використанням методів цінової та нецінової конкуренції; ефективна реалізація продукції та послуг на конкретних ринках на основі всебічного врахування попиту й пропозиції та виробничо-збутових можливостей постачальників; забезпечення довготривалої дієздатності виробничо-комерційних підприємств, фірм та організацій на основі оперативного використання науково-технічних доробок, а також ноу-хау в галузі виробництва товарів.