Автор: Пользователь скрыл имя, 14 Марта 2012 в 20:31, контрольная работа
Найефективнішим індикатором «здоров'я» економіки країни є її фінансовий стан. Адже фінансова система не лише забезпечує необхідні взаємозв'язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають змогу регулювати економічний розвиток.
Наступний наслідок інфляції - реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного відсотка росту інфляції.
Так, якщо в 1990 р. темп інфляції в США був 4%, то власники грошей у цьому ж році одержали реальний доход на валюту на ці ж 4% нижче [9].
І в завершення особливо відзначимо, що ріст інфляції практично завжди пов'язаний з високою, хоча і неповною зайнятістю у великому обсязі національного виробництва. І навпаки, зниження інфляції збігається зі спадом виробництва і ростом безробіття.
РОЗДІЛ ІІІ. Антиінфляційна політика держава
Держава розробляє систему заходів спрямованих на стримування інфляції, які в сукупності уособлюють антиінфляційну політику.
Слід зазначити, що антиінфляційна політика не може бути спрямована на уникнення інфляції, її зникнення з реалії економічного життя. Досвід високорозвинених країн, які мають багатовікову історію еволюційного розвитку товарного виробництва, показує, що інфляцію не можна ліквідувати. Вона неодмінний супутник ринкової економіки і максимум того,чого домоглися високорозвинені країни, це встановлення над інфляцією контролю,який забезпечує її втримання в певних відносно невеликих межах.
Антиінфляційна політика має спрямовуватися на досягнення трьох основних цілей, які можна сформулювати так:
Цілі антиінфляційної політики відбивають загальні, стратегічні завдання суспільства в плані подальшого розвитку ринкової економіки. Однак у більш близькому варіанті антиінфляційна політика передбачає набір різних заходів, спрямованих на розвиток виробництва і диригування зростанням цін. Вона здійснюється за двома основними напрямками [4] .
Перший пов’язується з тим, що однією з вирішальних причин інфляції є емісія грошей, яка у свою чергу, викликається, як правило. Надмірним дефіцитом державного бюджету. Звідси й антиінфляційна політика будується переважно на монетаристьських методах. Вони припускають скорочення дефіциту державного бюджету, відмову від прямого кредитування уряду на покриття цього дефіциту, або зведення такого кредитування до мінімуму, регулювання грошової маси. Останнє часто здійснюїться методом таргетування, тобто збільшення грошової маси, але тільки в мережах, що рекомендуються монетаристами, та з поправкою на динаміку зростання ВВП і продуктивності суспільної праці.
Серед найбільш поширених заходів, що практикують центральні банки, можна назвати проведення кредитної реєстрації та лімітування випуску готівки в обіг. Стримування кредитної експансії комерційних банків здійснюється шляхом підвищення облікової ставки центрального банку, збільшення норми обов'язкових резервів, регулювання процентних ставок та іншими подібними заходами. Що ж стосується лімітування випуску готівки в обіг, то центральний банк удається до більш жорсткого контролю за обґрунтованістю великих позик, які планують видати комерційні банки. Нерідко держава вводить пряме регулювання збільшення готівкової грошової маси в обігу.
Другий напрямок пов'язаний зі спробою регулювати заробітну плату і ціни, щоб утримувати їх у рівновазі. На практиці розробки і здійснення антиінфляційних заходів пряме регулювання цін і заробітної плати використовувалося в багатьох країнах. Це знайшло вираження у заморожуванні заробітної плати. Що широко практикувалося особливо в 1960-1970 роки в США і багатьох європейських країнах.Воно знаходило своє вираження в домовленостях з профспілками про припинення зобов'язань роботодавців про підвищення реальної заробітної плати.
До досить поширених заходів антиінфляційної політики належить також державне регулювання цін. Воно може супроводжуватися ще й обмеженням прибутків торговельних посередників. До цього методу країни Заходу вдавалися неодноразово і дуже поступово йшли до лібералізації цін. Так, скажімо, Франція на своєму внутрішньому ринку повністю лібералізувала ціни лише в 1986 році.
Важливою складовою антиінфляційної політики стає й регулювання зовнішньої торгівлі. Це обов’язково з тим . що за певних умов може мати імпорт інфляції і держава повинна вживати відповідні захисні дії. Особливо важливе значення це має для України з її величезною залежністю від імпорту енергоносіїв і високим рівнем відкритості нашої економіки.
Антиінфляційні заходи держави стосуються не тільки тих процесів. Що безпосередньо впливають на інфляційне зростання цін. Але й на ті явища, які стосуються скоріше її наслідків, ніж причин. Одним із таких заходів є індексація доходів. Ця політика дає певний ефект особливо в короткостроковому періоді. Але на великих відрізках часу її можливості регулювати інфляційні процеси різко скорочується. Це обумовлено тим, що індексація доходів і, насамперед, заробітної плати якоюсь мірою знижує стимули до праці, а значить і послаблює ринок як систему,яка у своєму саморегулюванні найбільш ефективно діє в антиінфляційному напрямку.
Розглянуті заходи антиінфляційного характеру базуються на економічних важелях. Водночас певне значення мають і ті заходи, що пов'язані з адміністративними діями. Вони за своєю сутністю мають анти ринковий характер і за крайніх проявів, наприклад в умовах тотального регулювання цін, здатні нанести ринковому механізму значних збитків. Однак у певних ситуаціях адміністративний контроль за цінами буває абсолютно необхідним і в цьому плані не руйнує, а, навпаки, зміцнює ринковий механізм. Як правило, це пов’язане з короткочасним і не тотальним регулюванням цін.
Зазначені основні засади організації і здійснення антиінфляційної політики мають дещо узагальнений характер. Щож стосується розробки та реалізації антиінфляційної політики, то в кожній окремій державі вона матиме свої особливості, які відображають як загальні чинники, так і ті фактори, що притаманні саме тій чи іншій країні. Це пов’язано з тим, що антиінфляційна політика – це складне і багатомірне явище, в реалізації якого треба враховувати особливості розвитку економіки країни, пріоритет конкретних завдань, що стоять перед суспільством на тому, чи іншому етапі і дію багатьох інших чинників.
Слід підкреслити, що у світі вже накопичено певний досвід боротьби з інфляцією. Цей досвід особливо помітно накопичився після 60-70-х років ХХст., коли у високорозвинених країнах Заходу був, за нашими мірками, невеликим (до 10 – 15% на рік), він став суттєвою перешкодою на шляху економічного зростання цих країн. Тому в кінці 1970-х на початку 1980 – років у розвинутих країнах Заходу почався період широкого застосування антиінфляційних заходів. Вони вже базувалися на теоретичних засадах в монетаризму і зводилися до необхідності підтримувати такий обсяг емісії грошей, який би не перевищував за своїми темпами продуктивності праці і ВВП.
Яскравим прикладом реалізації чіткої низки антиінфляційних заходів у країнах з розвинутою ринковою економікою стала політика президента США Р.Рейгана, яка отримала назву «Рейганоміки». Її основні практичні заходи звелись до зменшення дефіциту державного бюджету США за рахунок скорочення непродуктивних витрат. Так, Рейган скоротив чисельність державного апарату на сто тисяч чоловік. Одночасно було вжито низку заходів з посилення мотивації до праці і проведено податкову реформу, яка дала змогу корпораціям направити значні кошти на збільшення виробництва продукції і переоснащення виробництва. Конкретні заходи вживалися щодо контролю за емісією грошей і швидкістю обігу грошової одиниці. Усе це дало свої позитивні результати, і вже в кінці 80 – х років інфляція в США знизилась до прийнятного рівня в 4 – 5% річних.
Цікавим є досвід боротьби з інфляцією і нашого сусіда Польщі. У 1988 р. рівень інфляції в цій країні складав 85%,а в наступному році він подвоївся. Для боротьби з цим уряд Польщі розробив і почав реалізовувати антиінфляційну програму, яка мала характер " шокової терапії ". Ось основні заходи цієї програми:
Стабільна програма Польщі дала свої певні наслідки хоч і не досягла мети повністю. Ціни все ж таки зростали, а спад виробництва у 1990 році зупинити не вдалося. Але все ж таки цей досвід показує, що навіть у складних умовах, які віддзеркалювали перехід економіки від тотально-планової до ринкової, можна здійснювати антиінфляційні заходи і досягати в цьому певних успіхів.
В Україні ще не має значного досвіду по боротьбі з інфляцією і тому в розробці своєї антиінфляційної політики в нашій державі було використано теоретичні і практичні розробки західної економічної науки у цій сфері. Це дозволило нашій країні, хоч й з багатьма серйозними помилками, приборкати інфляцію і подолати найбільш негативні її соціально-економічні наслідки.
Увесь комплекс заходів щодо боротьби з інфляцією і її наслідками, який і складає, власне, антиінфляційну політику держави, у незалежній Україні її можна поділити на декілька етапів.
На початку 1990-х років почався перший етап антиінфляційної політики. Він продовжувався з 1991 по кінець 1993 р. його суть зводилась до спроб в умовах реформування економіки підняти виробництво і наповнити ринок товарами. Але це все було марним і інфляція переросла в гіперінфляцію.
Другий етап почався з кінця 1993 і продовжився до вересня 1996 р. У цей період упорядковано ціноутворення при формуванні оптових цін промисловості, було обмежено відсотки по кредитах мережу комерційних банків. Всі ці заходи призвели до суттєвого зменшення динаміки зростання цін і дали можливість 2 вересня 1996 р. почати грошову реформу в Україні.
Третій етап антиінфляційної політики почався з кінця 1996 по 1999 р. Антиінфляційна політика базувалась на жорстких монетарних принципах і це призвело до придушення інфляції, яка в 1997 р. склала 110%.
З початку 2000 р. в економіці України почалось зростання виробництва. В цих умовах антиінфляційна політика була спрямована на забезпечення підйому економіки [11] .
В сучасних умовах в Україні для здійснення виваженої антиінфляційної політики слід, передусім, навчитись точно прогнозувати інфляцію, бо досвід показує,що в наших умовах традиційні антиінфляційні заходи не завжди дають відповідні результати.
Важливим напрямком здійснення антиінфляційної політики мають стати операції центрального банку на ринку цінних паперів. Активний продаж цінних паперів і реанімація цього ринку в Україні – необхідна передумова зменшення інфляційних наслідків. Нині цей ринок в Україні малоефективний і слабкий. Посилення його роботи стає неодмінною умовою як розвитку економіки в цілому, так і вдосконалення антиінфляційних заходів держави.
У країнах з перехідною економікою, а саме такою є економіка нашої держави, важливий антиінфляційний захід - це контроль за рухом іноземної валюти. Справа в тому, що перехідна економіка характеризується, як правило, високим рівнем доларизації [5]. А це робить грошовий обіг дуже чутливим до всіляких зовнішніх і внутрішніх змін в економіці, і за певних умов може стати чинником посилення інфляції принаймні вітчизняні фахівці доводять, що, наприклад, між курсом гривні до долара і рівнем інфляції є досить тісний зв'язок, який відбивається у високому значенні коефіцієнта кореляції.
З огляду на це слід дуже ретельно розробляти і реалізовувати валютну політику в усьому різноманітті її напрямків. Політика в галузі курсоутворення, організації руху іноземної валюти, її залучення до інвестиційного процесу, способи та організація іі конвертації у вітчизняну грошову одиницю - усе це має велике значення як для всього процесу відтворення, так і для стану й динаміки інфляційних процесів.
Наша молода незалежна держава робить ще перші кроки в напрямку розробки антиінфляційних програм. Але вже перші заходи в цій площині показують, що при концентрації зусиль науковців у поєднанні з дією владних структур можна, дійсно, досить швидко набути гарного досвіду в боротьбі з таким грізним явищем, як інфляція.
ВИСНОВКИ
В ході даної курсової роботи ми з'ясували, що інфляції та економічних криз не уникнула жодна країна.
Загалом, можна сказати, що інфляція як економічне явище характеризує якісний стан грошового обігу в умовах, коли перестає діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей.
Ми з'ясували, що суть інфляції заключається в тому, що національна валюта знецінюється по відношенню до товарів, послугам та іноземним валютам, які зберігають стабільність своїй покупній спроможності.
Саме головне те, що в даній курсовій роботі чітко визначаються основні причини інфляції – перевищення товарного попиту над пропозицією - «інфляція попиту» та зростання грошових витрат виробництва - «інфляція витрат». Ці основні причини породжують інфляцію, а отже викликають такі соціально-економічні наслідки, як перерозподіл доходів і багатства, прихована державна конфіскація коштів через податки, прискорена матеріалізація, нестабільність економічної інформації та багато інших, які негативно впливають на економічне життя країни.
Дізнавшись більше інформації про інфляцію та іі наслідки ми розкрили мету нашої роботи , а також дізналися про антиінфляційну політику певних країн і України в тому числі.
На даний час інфляційні процеси дуже актуальні і кожен громадянин повинен знати про них найбільше інформації. В даній курсовій роботі ми чітко визначили, що таке інфляція, її види,наслідки та суть, причини виникнення та шляхи подолання.
Отже ми спромоглися, в деякій мірі, розкрити питання інфляційних процесів і зробити певні висновки щодо них.
Написавши цю роботу я зрозуміла, що інфляція - це не лише слідство слабкості економіки, а й слідство слабкості державної влади або слабкості політичної мудрості.