Інфляція: суть та особливості

Швидке зростання інфляції сприяли, з одного боку, украй незадовільна структура виробництва, його низька ефективність, падіння темпів зростання, а після і абсолютних об'ємів виробництва, з другого боку - збільшення дефіциту державного бюджету із зменшенням надходжень доходів і збереженням на попередньому рівні або збільшенням державних витрат. В результаті інфляції реальна вартість всієї суми державних доходів постійно зменшувалася. Як наслідок - держава повинна була постійно збільшувати тиск на друкарський верстат, щоб компенсувати фінансові втрати від інфляції.

Кінець кінцем руйнувалася  фінансово-кредитна система країни, товаровиробнича сфера.

Слід також відзначити, що в Україні головним чинником інфляції попиту була не зважена грошова емісія. Збільшення суми не забезпечених товарною масою грошей в українській економіці було пов'язано з кредитними емісіями в народному господарстві, а також з подальшим переливом безготівкових засобів з поточних рахунків підприємств і організацій в готівку.

Саме надалі не зваженій грошовій емісії був підірваний авторитет  українського (купона). Адже в 1992г січні. введення в обіг купона-карбованця, його неофіційний курс до російського рубля складав 1:10. Це обумовилося тим, що в обігу була невелика кількість карбованців. За 1992г січня-лютий в обіг було випущено 43,0 млрд.крб. За цей же період в каси банків поступило тільки 21,0 млрд.крб. виникла потреба в готівці для оплати зарплати, пенсій, стипендій. Це питання був вирішено шляхом додаткової емісії грошей. За 1992г січня-травень. емісія грошей склала 83,2 млрд.крб. за відповідний період 1993г. - 650,1 млрд.крб.

Грошові емісії в українській  економіці в 1992-1993гг. були інфляційними чинниками ще і тому, що сприяли падінню курсу національної грошової одиниці  до іноземних валют, які витісняли національну валюту.

Серед чинників інфляції попиту в Україні не можна не наголосити на «шоці пропозиції» - порушення  або припинення пропозицій деякого  товару або групи товарів, що приводить до підвищення попиту і збільшення рівня цін. Йдеться про порушення поставок енергоносіїв до України, її енергозалежність від надходжень нафти і газу, перш за все з Росії і Туркменістану. За станом на 1 1994г січня. кредиторами України були 11 республік колишнього СРСР. При перевищенні кредиторської заборгованості над дебіторською в торбі 6793,9 млрд. крб. (100%) заборгованість перед Росією складала 79,3%. За станом на 1 1996г січня.  кредиторська заборгованість України в сумі 181,7 трлн. крб. (100%) перевищувала заборгованість дебіторів на 117,3 трлн.крб. Заборгованість перед Росією складала 88,9%.

Залежність України  від поставок енергоносіїв підвищується надалі збільшення дефіциту  власних  енергетичних ресурсів. До 1995г жовтня. зниження виробництва основних паливно-енергетичних ресурсів в Україні проти відповідного періоду 1994г. склало: електроенергії - 8,0%, нафти, включаючи газовий конденсат, - 5,8%, вугілля - 7,7%

Високі темпи інфляції супроводжувалася падінням об'ємів виробництва, товарообігу, капіталовкладень, погіршенням положення державних фінансів і т.д., привели до кризи грошово-кредитної системи України. Гострота кризового становища національної економіки вимусила уряд і НБУ змінити свою тактику.

Беручи в увагу позитивні результати здійснюваної політики, слід зазначити, що вона мала тактичний характер. А основні чинники інфляції не ліквідовуються. Тому подальша реалізація політики заборони інфляції привела до ряду негативних наслідків.

Біля комерційних банків виникли проблеми з розміщенням фінансових ресурсів. Донині банки обслуговували, головним чином, посередницько-торгові структури під високі відсотки і на короткий термін, то тепер біля банків маса фінансових ресурсів була більше, ніж вимагається їх клієнтам. В цих умовах була потрібна переорієнтація на промисловість і інвестиційні програми. Але в слідстві їх низької ефективності, занепаду виробництва, неплатежів і заборгованості в економіці такий варіант був неприступним. Вказані процеси привели до того, що ці вільні, але дорогі гроші, не знайшли свого повного вживання. В умовах подвійного запасу ліквідності банківської системи вона потрапила в кризове положення. Ці негативні процеси привели до появи пропозицій про здійснення додаткової грошово-кредитної емісії, що було обумовлене практичною необхідністю.

За повідомленнями Міністерства статистики України, об'єм виробництва  промислової продукції в 2007 р. зменшився щодо відповідного періоду минулого року. Зменшення об'ємів виробництва мало місце на підприємствах всіх галузей. Найбільшим воно залишалося в легкій промисловості, промисловості будівельних матеріалів, машинобудування і металообробці. За станом дебіторської заборгованості у 2007 р. становила 59,2% загальної вартості оборотних активів, у 2008 р. –61,4%, у 2009 р. – 64,3%.

Кредиторська заборгованість підприємств України упродовж 2007–2009 рр. домінувала над дебіторською заборгованістю. Це свідчить, що навіть використання залучених коштів постачальників у формі кредиторської заборгованості та податкового кредиту не могло забезпечити зростання ефективності використання оборотного капіталу, оскільки на кожну гривню кредиторської заборгованості припадало від 0,83 грн. до 0,87 грн. дебіторської заборгованості. А наявність переважаючої кредиторської заборгованості могла б ефективно вплинути на рух оборотного капіталу, тому що це додаткове збільшення обсягів оборотного капіталу в сфері обігу.

Саме по цьому держава  повинна вчинити перехід до прямої бюджетної підтримки окремих  виробництв, які відповідають пріоритетам її структурної політики і які можуть при такій підтримка вийти на рівень ефективного господарювання.

Для виходу економіки  з кризи необхідно збільшити  інвестиції в економіку. Джерелами  цих інвестицій можуть виступати  як постійні доходи бюджету, так і  державні запозичення на фінансовому ринку, у тому числі цільові - під конкретні проекти. Саме інвестиційне використовування бюджетних засобів створює більш сприятливі умови для відновлення економічного зростання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3.2. Антиінфляційна політика та шляхи подолання негативних наслідків інфляції в Україні.

 

Уряду кожної країни, що знаходиться в кризі, слід проводити  антиiнфляційну політику. Засоби боротьби з інфляцією можуть бути як прямі так і непрямі.

Частіше всього проявляється наступна закономірність - чим більш кризовою стає ситуація, тим більш актуальні прямі засоби впливу уряду і центрального банку на економіку і грошову масу, як її складову частину.

Непрямі засоби включають:

1. Регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними центральним банком.
2. Регулювання позикового і облікового процесу комерційних банків через управління ними центральним банком.
3. Обов'язкові резерви комерційних банків, операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
4. Операції центрального банка на відкритому ринку цінних паперів.
5. Регулювання процентних ставок комерційних банків через управління ними центральним банком.

Непрямі засоби не можуть працювати в нашій економіці  на повну потужність по причині її недостатньої "ринковості". Повноцінний  ринок цінних паперів, в тому числі ринок державних зобов'язань у нас відсутній, а відповідно центральний банк не може впливати на грошову масу крізь куплю-продаж цінних паперів.

Прямі засоби регулювання покупної спроможності грошової одиниці, тобто боротьби з інфляцією, включають в собі:

1. Пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим - грошової маси.
2. Державне регулювання цін.
3. Державне (по угоді з профспілками) регулювання заробітної плати.
4. Державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

Практика прямого регулювання  грошової маси широко розповсюджена  на заході. США неодноразово в 60х-70х  роках заморожували ціни на численні товари. Півтора десятиріччя після  другої світової війни знадобилося  країнам західної Європи для початку лiбералiзації цін, та навіть неповної. Франція повністю лiбералiзувала ціни на внутрішньому ринку лише в 1986 року. Ф. Рузвельт виводив США із найглибшої кризи 30х шляхом жорсткого державного регулювання економіки. В більшості країн існували спеціальні закони, що обмежують прибуток від торговельного посередництва.

Нормалізація валютного  курсу є абсолютно необхідною мірою для припинення усіляких нееквiвалентних  міжнародних торговельних операцій. Реально оцінюючи можливості регулювання  валютного курсу за рахунок інтервенцій центрального банка треба скати, що надій на успіх такої політики практично не існує. Очевидно, що курс долару зростає стрибками - в деякий момент центральний банк не має можливостей стримувати курс і його як би «прориває». Останній час центральний банк навчився використати кризові політичні моменти для таких стрибків.

До тих пор, поки іноземна валюта не буде використатися лише для задоволення імпорту і  інших поточних платежів політика «ігри на пониження» приречена на поразку.

В цілому, слід визначити, що реально в нашому сьогоднішньому положенні реально ефективні тільки прямі засоби боротьби з інфляцією - регулювання кредитів, цін і заробітної плати, регулювання валютного курсу і зовнішньої торгівлі. Проте схожі дії цього уряду не представляються можливими, вони ще більше похитнули би положення і без цього зазнавшу поразки на виборах «урядову» партію. Дії уряду за останні півтора роки змушують його тепер метатися між стримуванням грошової емiсiї і роздачею кредитів після чергового виступу промисловості.

Першочергові  антиiнфляційні засоби.

Збивати темпи інфляції - то скорочувати різницю між грошовою і товарною масою в господарстві. Для цього підходять всі ті засоби, що ведуть економіку до рівноваги. До першочергових мір відносяться  ось такі:

Забезпечення країни у достатній кількості продовольством. Це найперша умова будь-яких реформаторських  зусиль. Для налагоджування продовольчої справи в країні слід оказати державну фінансову допомогу сільськогосподарським  підприємствам всіх видів власності і провести м'яку реформу колгоспів і радгоспів:

встановлення порядку  надавання кредитів сільськогосподарським  підприємствам під векселя з  погашенням їх за рахунок прийдешнього врожаю;

встановлення державних  закупівельних цін, а також цін  на ресурси, що споживаються в сільськогосподарському виробництві на рівні, що забезпечує рентабельну роботу товаровиробників і утворення системи контрактної торгівлі промисловими товарами в обмін на сільськогосподарську продукцію.

Відтворення зруйнованого інвестиційного поля народного господарства, без якого функціонування економіки стає неможливим. В цих цілях слід передусім відтворити шляхом iндексування на банківських рахунках підприємств амортизаційні суми і власних оборотні грошові кошти загублені через різке зростання цін і знецінювання карбованця.

Налагоджування постачально-збутових зв'язків між підприємствами. Господарські зв'язки підприємств в ринковому  режимі найбільш ефективні в основному  через систему великих оптових  купців-синдикатів. Ці структури можуть функціонувати як в рамках окремих регіонів, так і в загальноукраїнському і міждержавному масштабі.

Замість податку на додаткову  вартість, що стимулює в сучасних умовах господарювання в Україні зростання  інфляції і вкрай важко контролюється  податковими інспекціями, визначити основним платежем в бюджет податок на прибуток, диференціюючи його ставки залежно від зростання рентабельності і зростання обсягу виробництва, що буде націлювати виробників на зростання маси, а не тільки норми прибутку.

На час кризи необхідно  централізувати банківську систему країни, маючи на увазі обов'язкове виконання комерційними і інвестиційними банками директив Центрального банку по пріоритетностi і пільговості кредитування регіонів, галузей, підприємств, додержання нормативних термінів документообігу.

Для стабiлiзації споживчого ринку доцільно:

- створити систему стимулювання розвитку дрібного бізнесу в сфері виробництва і послуг. Ввести державні кредити на оренду виробничих приміщень і лiзинговий кредит на оренду устаткування (з можливістю послідовного викупу), а також ввести обов'язкове страхування малих підприємств на перші 3-5 років діяльності, коли ризик руйнування особливо великий;

- створити умови для широкого розповсюдження паралельно з існуючою системою торгівлі споживчих кооперативів на підприємствах, в закладах і по місцю проживання для закупки і реалізації продовольчих і промислових товарів членами кооперативу (по наявному і безготівковому розрахунку) по безприбутковим роздрібним цінам. Такого роду кооперативний рух широко розвинений в багатьох iндустрiальних країнах. Без нього неможливо уявити їх економіку. Споживкооперація буде сприяти нормалізації цін і поза кооперативного сектору.

Протягом кризового  періоду треба також проводити  раціональну державну політику захисту  внутрішнього ринку і суворого контролю приватної експортної діяльності. Всі експортні операції повинні здійснюватись через кілька великих фірм і синдикатів, що контролюються державою і виконують експортні операції на комiсiйних податках.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

 

Закінчені невдачею спроби фінансового оздоровлення народного  господарства як першого кроку в  здійсненні переходу до ринкової економіки  тільки посилили тяжкість фінансового  положення країни. Ідея, закладена  в основу більшості "оздоровчих" програм, укладалася в приводженні матеріально-речовинних й цінових пропорцій у відносно рівноважне становище та здійсненні на цій основі лібералізації цін. Припускалося, що вдасться уникнути їх навального зростання.