Наслідки збільшення розриву у показниках ВВП та рівня життя багатих та бідних країн

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Інститут міжнародних  відносин

Кафедра міжнародних  економічних відносин і бізнесу

 

 

 

 

 

 

Реферат

ЗА  ДИСЦИПЛІНОЮ 
"Міжнародні Економічні відносини"

 

Тема: «Наслідки збільшення розриву у показниках ВВП та рівня життя багатих та бідних країн»

 

 

 

 

Виконав: студент _ФМЕВ 302_ Кирилюк Тетяна

Перевірив: асистент Ричка М.А.

 

 

 

 

 

Київ 
2011

План

Вступ

1. Наслідки зростання розриву у показнику ВВП між країнами

2. Різниця у рівні  життя в розвинених та менш розвинених країнах

3. Бідність як глобальна  проблемма та вплив на ВВП

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Глобальні проблеми людства – комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів світу і вимагають для свого розв’язання колективних зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і т.д.). Це сукупність соціоприродних проблем, від вирішення яких залежить подальший прогрес людства, збереження цивілізації. Ці проблеми характеризуються динамізмом, виникають як об'єктивний фактор розвитку суспільства і для свого вирішення потребують об'єднаних зусиль всього людства. Глобальні проблеми взаємопов'язані, охоплюють всі сторони життя людей і зачіпають всі країни світу. Вони є наслідком протистояння з одного боку природи, а з іншого – людської практики, культури людства, а також невідповідності або несумісності різноспрямованих тенденцій в ході розвитку самоі людської культури.

Однією з найактуальніших  проблем чи, навіть, викликів сучасності є стрімке зростання розриву у розвитку між багатими і бідними країнами, що включає розрив у показниках ВВП та рівні життя. Це викликає досить серйозні соціальні та економічні наслідки, такі як зростання голоду, бідності, збагачення ТНК, зміцнення позицій сітового капіталу. Всі ці чинники негативно впливають на соціальний та економічний розвиток людства. Добробут і розвиток суспільства взаємопов'язані. Вже давно помічено, що здоров'я, фізична та розумова сила народу є запорукою його економічного багатства. Водночас, коли людина розпоряджатиметься матеріальним багатством розумно, то це сприятиме поліпшенню здоров'я, фізичної, розумової та моральної сили людської спільноти. Ця взаємопов'язаність визначається взаємодією багатьох компонентів: багатствами природи і багатствами, створеними людськими руками, станом здоров'я населення, рівнем його освіти та культури, який у країнах з різним рівнем розвитку економіки неоднаковий.

Під час розрахунків  показників якості життя країн і  територій беруть до уваги такі показники: розміри ВВП на душу населення (як уособлення багатства та добробуту), середньостатистичну тривалість життя населення (віддзеркалення стану здоров'я і фізичної сили) та рівень освіти населення (стан культури і науки).[3]

Між країнами і регіонами світу є значні відмінності в якості життя. Це змушує замислитися над тим, яке непросте коло проблем має розв'язати людство на шляху до спільного процвітання і злагоди.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Наслідки зростання розриву у показнику ВВП між країнами

Економічний розвиток є суттєвим підвищенням життєвого стандарту, що включає в себе матеріальний добробут, освіту, охорону здоров’я та захист навколишнього середовища.Відповідно до методології, прийнятої ООН, до найважливіших показників рівня соціально-економічного розвитку будь-якої країни входять: вироблений нею внутрішній валовий продукт (ВВП) або валовий національний продукт (ВНП) на душу населення, частка продукції обробної промисловості у ВВП як найбільш динамічній галузі промислового виробництва, структура зайнятості населення, рівень освіти, тривалість життя населення. Розрив у показниках ВВП на душу населення між верхнім і нижнім рівнями дуже великий.

За рівнем доходів  в аналітичних цінах Світовий банк визначає такі групи країн: країни з низьким рівнем доходів (ВНП на душу населення складає 400 дол. США), країни з доходами нижче середнього рівня (1650 дол.) і країни з доходами вище середнього рівня (4640 дол.), країни з високими доходами (24 170 дол.). Більшість країн з високим рівнем доходів — це індустріальні країни Америки, Західної Європи і Тихоокеанського басейну. Індустріально розвинутих країн у світі близько 30: США, Німеччина, Велика Британія, Франція, Японія, Австралія та ін. Практично всі країни з низьким рівнем доходів — африканські країни на південь від Сахари (крім Південної Африки). До групи країн з доходами вище або нижче середнього рівня належать країни з перехідною економікою (28 країн) і країни, що розвиваються.[9]

На сьогоднішній день тенденція формування цього показника є досить невтішною. Аналіз останніх статистичних данних показує, що  в той час як ВВП розвинених країн постійно зростає, у найменш розвинених його зростання є мізерним або і зовсім відсутнє.

Після значного зростання  світового ВВП у 2006-му глобальна  економіка почала вповільнюватися. У 2007 році валовий продукт у масштабі планети збільшився на 3,6% проти 3,9% у 2006-му. У 2008 році економісти Світового банку прогнозують уповільнення світової економіки до 3,3% (дані Global Economic Outlook 2008*). «Економіка планети різко знизила темпи зростання через світову фондову кризу, що триватиме ще щонайменше рік», — пояснюють фахівці міжнародної організації.[7]

Внаслідок змін у глобальній економіці в останню чверть минулого століття реальний валовий світовий продукт, що визначає сукупний обсяг економічної діяльності всіх людей в усіх країнах, більш ніж подвоївся. При цьому якість життя більшої частини населення світу покращилася внаслідок зростання доходів на душу населення, збільшення тривалості життя і підвищення рівня освіти. Частка населення світу з середнім рівнем розвитку людського потенціалу зросла з 55 % в 1975 р. до 66 % в 1997 р., а з низьким — скоротилася за цей період з 20 % до 10 %.[7]

Очевидно, що поглиблення  процесу глобалізації економіки  має не тільки позитивні наслідки для розвитку людини, але й ставить гострі проблеми. Зростання обсягів торгівлі та капітало- вкладень на глобальному рівні здійснюється з великою швидкістю, але в основному в інтересах більш динамічних і могутніх країн. Так, розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах, і 1/5, що проживає в найбідніших країнах, у 1997 р. позначався співвідношенням 74:1 порівняно з 60:1 у 1990 р. і 30:1 — в 1960 р. Для порівняння: у 1820 р. цей розрив становив 3:1, у 1870 р. — 7:1, у 1913 р. — 11:1 [2]. Наприкінці 1990-го року на 1/5 частину світового народонаселення, що проживало в країнах з найбільшим доходом, припадало 86 % світового ВВП (а на найбіднішу 1/5 — 1%); 82 % світових експортних ринків (а на найбіднішу 1/5 — 1%); 68 % прямих іноземних інвестицій (а на найбіднішу 1/5 — 1 %) [2].

На країни ОЕСР, де проживає 19 % світового народонаселення, припадає 71 % глобальної торгівлі товарами і  послугами, 58 % прямих іноземних інвестицій та 91 % всіх користувачів Internet. В той же час у країнах, що розвиваються, 1,3 млрд чол. не мають доступу до чистої води, близько 840 млн чол. не забезпечені повноцінним харчуванням, а в 1,3 млрд чол. доходи становлять менше 1 дол. США на день.[8] Уже зараз щорічні втрати країн, що розвиваються, внаслідок невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд дол. США, що в 10 разів перевищує обсяг одержаної іноземної допомоги. А це сприяє поглибленню нерівномірності економічного і соціального розвитку в глобальному масштабі.

Не спостерігається  глобальної тенденції скорочення розриву  між багатими і бідними верствами  працюючого населення всередині  країн. Навіть в найбагатших країнах  світу розрив між найбагатшими 20 % і найбіднішими 20 % населення значний  і становить, наприклад, у Австралії і Великій Британії 9,6 раза, США — 8,9 раза, Новій Зеландії — 8,8 раза, Швейцарії — 8,6 раза. Частка населення, що проживає за межею бідності, становить 36,5 % в Ірландії, 21 % — в Іспанії та більше 14 % у США і Нідерландах [2]. Існує загроза, що нерівність між багатими і бідними в найближчі десятиріччя поглибиться.

Слід відмітити, що в  глобальному масштабі можна виділити дві надзвичайно гострі соціальні  проблеми — бідність і безробіття. Щодо бідності в світі можна констатувати, що з 1985 р. її скорочення стало незначним, а кількість бідних зростала такими самими темпами, що і населення світу. Зросла також чисельність людей, що перебувають в умовах абсолютної бідності. Тому зараз трудящі занепокоєні тим, що можливості прискореного зростання підвищення рівня життя, що закладені в глобалізації, можуть залишитися нереалізованими. Для великої кількості працюючих глобалізація означає невпевненість у збереженні робочого місця та погіршення умов праці. Як у бідних, так і у багатих країнах, економічна перебудова і послаблення інститутів соціального захисту призвели до посилення нестабільності зайнятості і доходів. Конкуренція на світових ринках примушує працедавців використовувати більш гнучку політику в галузі праці і укладати з працівниками невигідні трудові угоди. Закони про звільнення працівників пом’якшені в Бельгії, Франції, Німеччині і Великій Британії. В Нідерландах, Іспанії та Великій Британії децентралізована система укладання колективних договорів про оплату праці сприяла зростанню безробіття. В 1999 р. його рівень досяг 10,3 % в країнах Європейського Союзу та 7,3 % — у країнах ОЕСР. В умовах глобалізації світовий ринок праці є все більш інтегрованим для висококваліфікованих працівників — чиновників корпорацій, вчених, висококваліфікованих фахівців, з яких складається загальносвітова професійна еліта, що відзначається високою мобільністю і має високу заробітну плату. Водночас ринок праці для некваліфікованих працівників в основному обмежений національними бар’єрами.

 

2. Різниця  у рівні  життя в розвинених та менш розвинених країнах

Рівень життя є однією з найважливіших соціально-економічних  категорій, що характеризує становище  людини в суспільстві, можливості реалізації її потреб, можливості людського розвитку.Поняття  рівень життя найчастіше означає ступінь задоволення матеріальних, духовних і соціальних потреб населення. Таке визначення характеризує статику рівня життя. Тим часом рівень життя — це динамічний процес, на який впливають безліч факторів. З одного боку, рівень життя визначається складом і обсягом потреб у різних благах, що постійно змінюються. З іншого боку, рівень життя обмежується можливостями задоволення потреб, виходячи з положення на ринку товарів і послуг, доходів населення, заробітної плати працівників. Разом з тим, і розмір заробітної плати, і рівень життя визначаються масштабами й ефективністю виробництва, станом науково-технічного прогресу, культурно-освітнім рівнем населення, національними особливостями, політичною владою та ін.

Дуже часто рівень життя ототожнюється  з поняттям добробуту, що трактується як визначений рівень споживання. З позицій концепції людського розвитку найбільш повно сутність рівня життя розкриває таке визначення: рівень життя — це комплексна соціально-економічна категорія, що відображає рівень розвитку фізичних, духовних і соціальних потреб, ступінь їхнього задоволення й умови в суспільстві для розвитку і задоволення цих потреб. Відповідно до конвенцій Міжнародної організації праці кожна людина має право на такий життєвий рівень (включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування), який необхідний для підтримання здоров'я і добробуту її та її родини, а також право на забезпечення у випадку безробіття, інвалідності, втрати годувальника і т. п. У кожній країні ці права реалізуються на основі національної концепції рівня життя.[1]

Підвищення рівня життя виступає водночас метою та пріоритетним напрямом суспільного розвитку й асоціюється  з соціальним прогресом суспільства. Динаміка показників рівня життя  свідчить про результати економічного розвитку країни, а також про ступінь соціалізації економіки. Особливого значення підвищення рівня життя набуває у орієнтованому на людський розвиток суспільстві. В системі визначення рівня життя населення центральне місце посідають показники доходів як основного джерела задоволення особистих потреб у товарах та послугах і підвищення рівня добробуту.

З погляду завдань  людського розвитку розширенню можливостей  людей і підвищенню рівня добробуту  сприяє не лише зростання рівня доходів, але й справедливий їх розподіл. Рівність і її протилежність — нерівність є складними багатомірними категоріями. Можна говорити про нерівність (і відповідно про рівність) у доходах і в добробуті, одержуваній корисності, політичних правах і свободах, про нерівність перед обличчям смерті і т. ін. Для розуміння всієї системи нерівності в суспільстві необхідно вивчати відмінності між окремими соціальними і демографічними групами, між країнами і регіонами цих країн.

Особливе місце серед різних видів нерівності займає економічна нерівність, під якою розуміють відмінності між людьми й окремими групами людей за розмірами одержуваних ними доходів і накопиченого багатства. Природним продовженням нерівності в доходах є різниця в рівні витрат і споживання різних людей. Природа економічної нерівності досить різноманітна, але в цілому причини, якими вона викликається, можна розділити на дві групи. Перша група — це ціла низка особистісних характеристик людей, що впливають на можливості одержання того чи іншого рівня доходу й особливості споживання людини. Серед них виділяються стать і вік, родинний стан і стадія розвитку сім'ї, специфіка потреб і смаків, здібності і психологічні риси, освітній рівень і т. д. До другої групи причин відносять особливості механізму розподілу національного доходу і багатства чи пряму дискримінацію, що обумовлюють обмеженість доступу до ресурсів значної частини населення. [3]Тому для того, щоб встановити справжню міру й причини економічної нерівності, варто порівняти людей не стільки за показниками доходу чи багатства, скільки за широким переліком соціальних, демографічних, географічних та інших характеристик. Економічна нерівність спричиняє нерівний доступ до ресурсів. Цим обумовлюються різні можливості для людського розвитку різних груп населення. Бідність — одна з ключових проблем сучасності — дуже тісно пов'язана з нерівністю в доходах. Більш того, при крайніх ступенях нерівності може скластися така ситуація, що плоди економічного зростання будуть споживатися меншою частиною населення, у той час як рівень життя більшої частини буде знижуватися.

У рамках теорії людського розвитку поширена точка зору, що рівномірніший  розподіл багатства й доходів  більшою мірою прискорює людський розвиток, ніж сповільнює його. Ця позиція  обґрунтовується як емпіричними  доказами з досвіду цілого ряду країн (Японія, Тайвань (Китай), Швеція, Коста-Рика й ін.), так і деякими теоретичними міркуваннями. Зокрема закон спадної корисності доходу пояснює, чому більш рівномірний розподіл дає більший ефект для людського розвитку. Адже в цьому випадку за інших рівних умов прискорено прогресують бідні групи населення, а віддача від приросту доходу для здоров'я й освіченості у бідних людей вища, ніж у багатих.

Бідність — одна з  головних проблем, що продовжує залишатися невирішеною, незважаючи на значні успіхи в економічному розвитку за останні десятиліття. Бідність — це явище багатогранне, відповідно й показник бідності має відображати в цю багатогранність. У рамках концепції людського розвитку для цього розроблені два показники бідності — індекс бідності (злиденності) населення для країн, що розвиваються (ІБН-1), та індекс бідності населення для розвинених країн (ІБН-2). Ці індекси являють собою комплексні агреговані показники, що відображають різні аспекти нестатків у житті людини за трьома основними елементами, які включає ІЛР, — довголіттям, рівнем освіти й матеріальним рівнем життя. Труднощі виміру інших складових людського розвитку (політична свобода, особиста безпека й т. ін.) не дають змоги включити їх в індекси бідності населення. Відмінності між ІЛР і ІБН полягає в тому, що ІЛР визначає рівень прогресу в суспільстві, а за допомогою індексу бідності населення вимірюються масштаби нестатків у тієї частини населення, яку прогрес обійшов. Індекси бідності населення складаються з таких компонентів: