Напрями вдосконалення формування та використання фінансових ресурсів ПІДПРИЄМСТВ

Розглядаючи питання формування фінансових показників діяльності, слід зазначити, що в нормативних документах є  певна невідповідність у визначенні класифікаційних ознак видів  діяльності. Так, згідно з П(С)БО 3 і Планом рахунків формування показників здійснюється за такими видами діяльності: звичайна, основна, операційна, фінансова, інвестиційна, від надзвичайних подій, інша діяльність.

Відповідно до П(С)БО 15 “Дохід”  і до Плану рахунків доходи отримані від основної діяльності, називають “Доход від реалізації продукції (робіт, послуг)”. Як зазначалося вище, основна діяльність – це операції, що  пов’язані з виробництвом  та реалізацією продукції (робіт, послуг). Вони є головною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу. Так, доход, отриманий від основної діяльності, доцільно називати “Доход від основної діяльності”, а рахунок 70 “Доходи від реалізації” замінити назвою “Доходи від основної діяльності” [3].

Інформація про інші доходи від операційної діяльності узагальнюється за рахунком 71 "Інший операційний дохід". Облік витрат ведеться на відповідних рахунках 90 "Собівартість реалізації", 92 "Адміністративні витрати", 93 "Витрати на збут". Інші операційні витрати обліковуються на рахунку 94 "Інші витрати операційної діяльності". За дебетом рахунків відображаються суми визнаних витрат в розрізі статей, встановлених П(С)БО 16 "Витрати", а за кредитом – їх списання на результативний рахунок 791 "Результат операційної діяльності". Структура рахунку дозволяє співставляти загальну суму отриманого доходу з сумою понесених витрат від основної і іншої операційної діяльності

Така ж невідповідність  існує і між фінансовою і інвестиційною  діяльністю й отриманими від неї  доходами. Тому пропонуємо внести деякі  зміни до Плану рахунків. Так рахунок 73 "Інші фінансові доходи" перейменувати  у "Доходи від фінансової діяльності". Пропонуємо отримані від інвестиційної діяльності доходи називати «доходи від інвестиційної діяльності», рахунок 74 «Інші доходи», а рахунок 793 «Результат іншої звичайної діяльності» назвати  «Результат інвестиційної діяльності».

На основі цих пропозицій формується єдиний підхід для складання і подання всіх форм звітності щодо використання понять “операційної”, “інвестиційної”, “фінансової” діяльності підприємства і “надзвичайних подій”, з безпосередньою відповідністю їх з рекомендаціями щодо структури рахунків обліку фінансових результатів діяльності.

Проведені дослідження  з удосконалення обліку і відображення у звітності інформації про результати діяльності підтверджують необхідність запровадження єдиних класифікаційних  ознак і більшої конкретики обліку доходів, витрат, що потребує зміни у формі звіту про фінансові результати і методичних засадах формування інформації за показниками Звіту в системі рахунків бухгалтерського обліку. Такий підхід виправданий з економічної точки зору, оскільки співставлення показників доходів та витрат за джерелами та напрямками їх утворення дає можливість виявити найбільш прибуткові господарські операції.

ЛІТЕРАТУРА:

1.           Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні: Закон України від 16.07.1999, - №996-ХІV – ст. 8 зі змінами і доповненнями.

2.           Власюк Г.В. Проблеми та напрями вдосконалення обліку фінансових результатів. // Держава та регіони. – 2009. - №6. – с.60 – 64.

3.           Дерій В. Проблеми обліку витрат і доходів підприємства та перспективи їх вирішення в Україні// Бухгалтерський облік і аудит.–2008.–№4.–С. 7 – 11.

4.           Ковальчук О.В. Удосконалення методики обліку фінансових результатів.// Інвестиції:практика та досвід. – 2008. - №7. – с. 30 – 31.

5.           Пісьмаченко Л.М., Гнезділова О.М. Шляхи вдосконалення обліку фінансових результатів та їх відображення у фінансовій звітності підприємства// Держава та регіони. – 2008. - №3. – с. 195 – 198.

6.           Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати”, затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999р. №87 (із змінами і доповненнями).

\

 

 

Фінансова стійкість  підприємства та основні шляхи її підвищення

Фінансова стійкість  підприємства -  здатність підприємства функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищах, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику.

Вона, як і фінансовий стан підприємства  в цілому, в значній мірі залежить від оптимальності структури капіталу ( співвідношення власних і позичкових коштів), від оптимальності структури активів підприємства, і в першу чергу, від співвідношення основних і оборотних коштів, а також від зрівноваженості його активів і пасивів за функціональною ознакою.

Аналіз і оцінку фінансової стійкості та ліквідності підприємства нами проведено на прикладі ТОВ „Східна  Торгівельна Компанія – Центр” за період 2004-2006 рр., основним видом  економічної діяльності якого є оптова торгівля хімічними продуктами.Підприємство для цього має необхідну матеріально-технічну базу і достатню кількість персоналу необхідної кваліфікації.

Аналіз основних показників фінансової стійкості досліджуємого  підприємства свідчить про те, що коефіцієнт концентрації власного капіталу         ( фінансової незалежності ) за аналізуємий період зріс на 0,02 пункта і становив у 2006 році лише 0,07. Цей коефіцієнт характеризує, яка частина активів підприємства сформована за рахунок власних і прирівняних до них джерел коштів, можливість підприємства виконувати свої зобов’язання за рахунок використання власних коштів і незалежність його функціонування від кредиту (займу). Чим більше значення цього коефіцієнту, тим більше підприємство є фінансово стійким, стабільним і незалежним від кредиторів. Підприємство вважається фінансово стійкім при умові, якщо частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів складає не менше , як 50%. Аналізуєме підприємство не є таким і за рівнем цього коефіцієнта вважається фінансово не стійким.

Звідси, підприємство за ці роки має відповідно і високий  коефіцієнт фінансової залежності, який по нашим розрахункам в середньому за три роки становив 34,6%, а в 2006 році -  83,09.

Коефіцієнт маневрування власного капіталу в середньому за аналізуємий період становив 15,61, що свідчить про наявну можливість свободно маневрувати власними коштами.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу за цей період був порівняно стабільним і високим  – 0,92. Він свідчить про те, яку частину активів підприємства сформовано за рахунок позикових (залучених) коштів довгострокового і короткострокового характеру.

Коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів –  фінансового леверіджу, або коефіцієнт фінансового ризику, який, як відомо, вважається одним з основних індикаторів фінансової стійкості підприємства, в середньому за три розглянуті роки був порівняно високим і становив 13,42,  за звітній період від зменшився на 8,63 пункти і має тенденцію до зменшення, що є позитивним, але залишився в 2006 році ще високим – 12,17. Це свідчить про те, що фінансова залежність підприємства від зовнішніх інвесторів, хоч і має тенденцію по рокам до зменшення, але залишається ще високою.

Одним з індикаторів  фінансового стану підприємства є його платоспроможність – можливість наявними грошовими ресурсами вчасно погашати свої платіжні зобов’язання.

За допомогою внутрішнього аналізу платоспроможності вивчаються грошові потоки підприємства. Зовнішній  аналіз платоспроможності проводиться  на основі вивчення показників ліквідності активів балансу підприємства. Ліквідність – спроможність підприємства своєчасно виконувати свої кредитно-фінансові зобов’язання , передусім сплачувати борги. Визначають його співвідношенням розмірів заборгованості та ліквідних засобів, що є в розпорядженні підприємства. До ліквідних засобів належать наявні кошти, залишки на поточних рахунках у банках, цінні папери та інші активи, які можуть бути використанні для погашення боргових зобов’язань підприємства. Таким чином, поняття платоспроможності і ліквідності підприємства дуже близькі за змістом, але друге є більш містким. Від ступеня ліквідності балансу, покриття боргових зобов’язань, підприємством його активами, термін перетворення яких у готівку відповідає терміну погашення платіжних зобов’язань залежить платоспроможність підприємства.

Разом з тим ліквідність  характерна як для поточного стану  розрахунків, так і на перспективу. Підприємство може бути платоспроможним  на звітну дату, але матиме несприятливі можливості в майбутньому  і навпаки.

Для оцінювання ліквідності  підприємства поряд з абсолютними  показниками розраховують такі відносні показники, як коефіцієнт поточної ліквідності, коефіцієнт швидкої ліквідності  та коефіцієнт абсолютної ліквідності. Ці показники являють інтерес як для керівників підприємства, так і для зовнішніх суб’єктів аналізу: постачальників сировини та матеріалів                  (коефіцієнт абсолютної ліквідності), банків (коефіцієнт швидкої ліквідності), інвесторів (коефіцієнт поточної ліквідності).

Аналіз наявності величини власних коштів підприємства за аналізуємі роки свідчить про їх нестабільність по рокам і тенденцію до їх збільшення, що є позитивним його фінансово-господарської діяльності. Якщо в 2004 році вона була мінусовою – 814 тис.грн., то в 2006 році вона збільшилася до 504 тис.грн. Відповідно за ці роки повисилася і маневреність власних оборотних коштів з -0,42 до 0,30 пункта. Коефіцієнт загальної ліквідності підприємства за ці роки був порівняно високим і був в межах 0,91-1,02.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є низьким і за ці роки мав тенденцію до зниження. Якщо в 2004 році він становив 0,04, то в 2006 році був рівним лише 0,01. Його рівень свідчить про те, яку частину короткострокових зобов’язань може бути погашено за рахунок наявної готівки. Чим більша його величина, тим вища гарантія погашення боргів. Звідси ясно, що аналізуєме підприємство має низьку гарантію погашення боргів наявною готівкою. Однак і при невеликому його значенні підприємство може бути завжди платоспроможним, якщо зуміє збалансувати  і синхронізувати приплив і відплив коштів за обсягом і термінами. А тому ніяких загальних нормативів і рекомендацій щодо цього показника не існує.

Загальну картину платоспроможності  підприємства доповнює наявність чи відсутність у нього прострочених зобов’язань, їхня частота і тривалість. Аналізуєме нами підприємство прострочених зобов’язань не має, що сприяє покращенню його платоспроможності.

Коефіцієнт швидкої  ліквідності підприємства за аналізуємий  період був теж досить низьким  і становив в середньому за три роки лише 0,02, при тому, як зазвичай задовольняє рівень цього коефіцієнта 0,7-1,0.

Доля оборотних засобів  в активах підприємства є також  низькою – в межах 0,19-0,56%.

Доля виробничих запасів  в поточних активах теж була низькою  і в середньому за аналізуємий період становила лише 0,11.

Доля власних коштів в покритті запасів в динаміці по рокам була нестабільною, в 2006р. була на рівні середньорічної – 4,86%, мала тенденцію до зниження і потребує підвищення, за рекомендаціями на рівень до 50%.

Отже, на основі проведеного  нами аналізу фінансової стійкості  і ліквідності підприємства слідує висновок, що  воно є фінансово  не стійким, має високу фінансову  залежність від інвесторів. Платоспроможність  і ліквідність підприємства за аналізуємий  період є низькими, воно має незначну гарантію погашення боргів наявною готівкою.

В умовах ринкової економіки  і конкуренції успішно функціонують ті підприємства, які ефективно використовують свої ресурси. Аналіз ефективності їх використання свідчить про те, що незважаючи на значне зростання обсягів реалізації продукції (товарів) , які за аналізуємий період збільшилися майже в 2,5 рази і становили в 2006 році 147120,3 тис.грн. (що є позитивним) , аналізуєме підприємство при цьому має значні резерви підвищення ефективності їх використання, а значить і зміцнення фінансового стану.

Так, наприклад, фондовіддача підприємства є низькою і за аналізуємий  період зросла при цьому лише на 22%, а фондостійкість залишилася незмінною.

Коефіцієнт оборотності  оборотних активів зменшилася в 1,6 рази, а тривалість одного обороту їх за цей період збільшилася на 32,3 дня (що є негативним явищем)  і становила в 2006 році 83,1 дня, що для торгового підприємства є занадто великим.

В 2006 році одним середньорічним працівником відпрацьовано лише 1520 люд.годин ( проти 1800 нормативних) – на 200 людино-годин менше проти 2004р., коефіцієнт використання робочого часу є низьким – 0,84.

Рентабельність підприємства за цей період зросла лише на 3,12% і  залишається низькою – 4,2%.

Звідси слідує висновок, що вирішення проблеми підвищення фінансової стійкості і ліквідності аналізуємого підприємства та збільшення наявності власних коштів є реальним і можливим перш за все за рахунок подальшого збільшення обсягу реалізації продукції, розмірів прибутку та підвищення рівня прибутковості.

Основними шляхами підвищення фінансової стійкості  підприємства при цьому є такі:

- підвищення ефективності  використання основних фондів  підприємства;

- підвищення інтенсивності  використання оборотних активів  підприємства;

- підвищення продуктивності праці;

- подальше збільшення  обсягів реалізації товарів;

- зниження матеріальних  операційних витрат;

- розширення ринку  збуту продукції (товарів);

- залучення інвестицій (кредитів) та ін. 

 

Література:

1)Економічний аналіз  діяльності підприємства. Навч. посіб. За ред..

Савицької Г.В. – К.: Знання, 2004. – 654 с.