Національно-визвольні рухи Наддніпрянської України XVIII ст

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний економічний університет 
 
 
 

                                      Кафедра українознавства 
 
 
 

Національно-визвольні  рухи Наддніпрянської  України  XVIII ст. 
 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

за навчальною дисципліною «Історія України» 
 

                                                    Виконала:

                                                                                 Пястрова Таїсія Євгенівна

                                                                       1 група,1 курс, МЕО

                                                         Перевірила:

     Баличева Лариса Вікторівна

                                                                                     доцент кафедри                                 

                                                                                     українознавства                                      
 

                                               

Харків  2008 

План 

    1. Вступ……………………………………………………………...3стр.    

    2. Антифеодальна боротьба на Лівобережжі і Слобожанщині. Селянські повстання…………………………………………………..4-5стр.     

    3. Участь українських козаків і селян у повстанні під проводом К.О.Булавіна.1707-1708 рр. …………………………………………..5-7стр.     

       4. Загострення класової боротьби .Повстання в селі Кліщинцях. Повстання пікінерів .............................................................................7-8стр.   

    5. Селянська війна під проводом Омеляна Пугачова та її вплив на Україну………………………………………………………………..8-10стр.   

       6. Повстання в селі Турбаях…………………………………...10-12стр.                                                 .      7.Висновок…………………………………………………………13стр.

       8.Джерела використаної літератури……………………………...14стр.

          
 
 
 
 
 
 

      
 
 
 
 
 

    1. Вступ

    При написанні цієї роботи я ставила собі за мету докладно роздивитися національно-визвольні рухи Наддніпрянської України XVIII ст., використовуючи зібрану та узагальнену інформацію, і переконатися в тому, що протягом усього століття український народ намагався відчайдушно позбавитися феодальної залежності, соціального та національного гніту

    Особливий інтерес до висвітлення даної  теми виник, тому що народні рухи мали великий вплив на соціальні та суспільно-політичні процеси своєї доби, залишили глибокий слід в пам’яті народу.

    Актуальність  обраної теми ,власне для мене, полягає у тому, що національно-визвольні рухи розхитували феодально-кріпосницьку систему, на певні моменти послаблювали жорстоку експлуатацію, підривали політичне панування іноземних поневолювачів, сприяли консолідації трудових верств українського народу і готували грунт для об’єднання українських земель.

    До  того ж, опрацьовуючи матеріал по даній  темі, можна встановити, що саме рухи народних мас Наддніпрянської України XVIII ст. складають неоцінений досвід, яким ми користуємось і до нашого часу. 
 
 
 
 
 
 
 

2. Антифеодальна боротьба на Лівобережжі і Слобожанщині. Селянські повстання.

    Посилення феодально-кріпосницької експлуатації  і гноблення з боку української старшини, монастирів, багатого купецтва, російського царизму, дворян і чиновників зумовляли наростання незадоволення і рішучого протесту селян, рядових козаків, міської бідноти. Українські народні маси виступали проти своїх гнобителів спільно з російськими трудящими, зокрема з селянами, які від кріпосницького гніту втікали з Росії на Україну, і донськими козаками [1,c.237].

    Форми народного протесту були різноманітними. Багато селян намагалися уникнути виплати податків і виконання повинностей на власників та покріпачення, перейшовши в козацтво. Старшина всіляко перешкоджала самовільному вступу селян до козацтва. У цьому їй допомагав царський уряд. За указом Петра I 1723 р.[1,c.223] козаками залишилися лише здавна записані в козацькі компоти, інші мали бути посполитими.

    Зубожілі  селяни, щоб позбутися загальних податків і повинностей, переходили в підсусідки до старшини, духівництва, заможних козаків або навіть багатих селян. Це зменшувало доходи військового скарбу, що втрачав платників податків, і гетьманський уряд універсалом 1701 р. зобов’язав підсудків, які продовжували вести своє господарство, повністю виконувати всі повинності.

    Чимало  посполитих і навіть рядових козаків, щоб хоч на недовгий час поліпшити своє становище ,переходили жити на слободи, які засновували старшини на пустищах. Але заселяти слободи дозволялося тільки зайшлими людьми, і гетьманські універсали 1721 р. заборонили перехід місцевих селян на слободи.

    Слід  зазначити, що реформи Петра І були спрямовані на піднесення дворянства у феодальному суспільстві, а також орієнтувалися на підтримку

      власне феодального соціально-економічного  устрою. «Наибольшие выгоды преобразования принесли дворянскому сословию. Это выражалось и в продолжавшейся раздаче земель, населенных крестьянами, но не за службу, а за особые заслуги»[2,c.116]

    Протестуючи проти наростаючого феодального гніту, великі маси селян, рядових козаків та міської бідноти переселялися і втікали в південні степи, на Запоріжжя ,а також на Правобережну Наддніпрянщину,  яка, за умовами «Вічного миру» 1686 р.[3], була нейтральною смугою між Росією і Польщею, зокрема на Фастівщину, де Палій організував правобережне козацтво .Гетьмани й царський уряд боролися проти цих переселень і втеч ,але припинити їх не могли.[1,c.223]

    Однією  з форм протесту селян проти гноблення буда відмова від сплати податків і виконання повинностей ,а також захоплення в старшини  монастирів земель, випасів, сінокосів, худоби та іншого майна, потрава посівів тощо.

    Але поряд з цими формами антифеодального  протесту селяни та рядові козаки піднімали й відкрити повстання .Найбільшим у цей час було народне повстання 1707-1708 рр. [1,c.224],яке розгорнулося значною мірою під впливом повстання донських козаків і російських селян під проводом Кіндрата Булавіна.

    3. Участь українських козаків і селян у повстанні під проводом К.О.Булавіна.1707-1708 рр.

    Царський  уряд на початку XVIII ст. посилював кріпосницький гніт по всій країні. Він вів наступ і на права й вільності козацтва, зокрема донського, прагнув ліквідувати його самоврядування ,став вимагати видачі з Дону селян утікачів ,добивався усунення козацької бідноти з козацьких військ.

    Це  викликало незадоволення селянства  Росії й донського козацтва, що привело до повстання ,яке почалося 9 жовтня 1707 р. на р.Айдарі нападом двох сотень козаків на чолі з К.О.Булавіним на каральний загін царських військ князя Ю.В.Долгорукого. Цей загін повстанці розгромили .Повстання охопило станиці верхнього Дону й поширилося на Середнє Поволжя та Південно-Східну Україну.[1,c.224]

   На початку 1708 р. Булавін прибув у Кодак,а потім у Запорізьку Січ. До Булавіна всупереч волі старшин приєдналося багато запорізької сіроми й українських селян-втікачів. Зокрема у його війську діяв півторатисячний  загін запоріжців, який брав участь у багатьох боях .Кілька тисяч селян і козаків з України влилися до лав повстанців, що діяли на Дону, Поволжі та Слобожанщині. У травні 1708 р. об’єднані повстанські загони на чолі з булавінськими отаманами С.Драним, С.Безпалим, і М.Голим здобули перемогу поблизу Валуйок на слобідським Сумським полком. У червні того ж року 5 тис. булавінців і 1.5 тис.запоріжців підступили до містечка Тор (тепер Слов’янськ ) і розпочали штурм фортеці. Потім повстанці відійшли до Сіверського Дінця, де 2 липня в урочищі Крива Лука у жорстокій битві з царськими військами та козаками слобідських і лівобережних полків зазнали поразки. Незабаром під Азовом зазнали поразки й основні сили булавінців. Загинув і Булавін.[4,c.22]

    Одночасно з булавінським повстанням розгортали боротьбу й народні маси Лівобережжя. У другій половині 1708 р. проти старшини піднялися і рядові козаки Лубенського, Полтавського, Гадяцького, Миргородського, Прилуцького, Переяславського, а потім і інших полків. Особливо великим ,по 800-1000 чол., були загони Перебийноса й Молодця.

    Велике  народне повстання під проводом Булавіна,в якому спільно з російськими селянами та козаками вели активну боротьбу українські козаки й селяни та трудящі інших національностей, завдало серйозного удару феодально-кріпосницькій системі. У ході цього, як і інших антифеодальних рухів, народні маси, і передусім селяни, поступово переконувалися в необхідності більш рішучого натиску на поміщиків, усвідомлювали важливість спільних дій трудящих різних національностей.[1,c.224]

    4. Загострення класової боротьби. Повстання в селі Кліщинцях.

    Посилення феодально-кріпосницького гноблення  викликало загострення незадоволення  широких народних мас, які активно виступали проти погіршення свого соціально-економічного становища. Форми їх протесту були різноманітними. Насамперед, наївно вірячи в справедливість царя й царської адміністрації, селяни подавали цареві і в урядові установи скарги, в яких просили перевести їх у розряд державних селян або повернути в козацтво. Сенат у Петербурзі був завалений справами «об ищущих казачества крестьянах».

    Масового  характеру набули селянські  втечі  на південь ,у Новоросію, на Дон, на Правобережжя і в інші місця. Часто селяни спалювали поміщицькі садиби, розправлялися з поміщиками ,управителями, орендарями маєтків, відмовлялися виконувати повинності й платити податки.

    Але найбільш гострими формами селянського  протесту були масові селянські рухи ,повстання проти поміщиків. Лише на Лівобережній Україні протягом 80-90 –х рр. XVIII ст. відбулося близько 50 значних селянських виступів, при цьому половину  з них супроводжувалася сутичками повсталих  з царськими військами. На розгортання селянських рухів на Україні значний вплив мала широка антикріпосницька боротьба російського селянства. У масових виступах проти поміщицького утиску часто спільно боролися російські, українські селяни й пригноблені інших національностей. 

    Одним з найзначніших був виступ селян  і козаків с. Кліщинці Жовнинської сотні Лубенського полку (тепер Чорнобаївського р-ну Черкаської обл.), який тривав з 1767 по 1770 р. [1,c,227] Жителі марно зверталися до урядових установ із проханням припинити свавілля феодалів. Доведені до відчаю, вони піднялися на збройну боротьбу. Очолили повстанців Опанас Ворона і Трохим Білим. У травні 1767 р. селяни та козаки розгромили поміщицький маєток і спорудили укріплення навколо села. За наказом Малоросійської колегії в Кліщинці неодноразово прибували каральні команди. В 1769 р. царському урядові вдалося тимчасово придушити повстання. За вироком суду козаків і селян Кліщинців було визнано панськими підданими, багато з них суворо покарано. Для виконання цього вироку влітку 1770 р. до села підійшов каральний загін. Озброєні кліщинці напали на нього ,а потім ,сховавшись у спорудженому раніше укріпленні ,стали мужньо оборонятися. 21 вересня повсталі вступили в останній нерівний бій з карателями. Після придушення повстання екзекуції над бунтівниками тривали аж до 1774 р.[4,с.321]. Це повстання мало великий відгук серед народних мас України.

         Тяжкі умови життя, які ще погіршились з початком російсько-турецької війни 1768-1774 рр., викликали незадоволення серед пікінерів, які відмовлялися відбувати військову службу .У 1769 р. повстали Донецький і Дніпровський пікінерські полки. Повстання поширилося на Соколниці, Китай- город, Нехворощу, Маячку, Царичанку й Орлик. У 1770 р. царизм жорстоко придушив це повстання.[1,c.238]

    5. Селянська війна під проводом Омеляна Пугачова та її вплив на Україну

    Значні  народні повстання прокотилися  по Лівобережній і Слобідській Україні  в роки селянської війни 1773-1775 рр. в Росії під проводом донського козака О.Пугачова, який оголосив себе «імператором Петром III». Пугачов кілька разів бував на Україні. Під час семилітньої війни 1756-1763 рр., будучи в армії ,він проходив через Київ, у період російсько-турецької війни 1768-1774 рр. був у Бахмуті, потім стояв з полком під Бендерами  в Молдавії. Повстання, що переросло у велику селянську війну і стало серйозною загрозою панування поміщиків, почалося у 1773 р. з виступу козаків на р. Яїку. Воно швидко охопило Приуралля та Поволжя і стало поширюватися в інші райони. Проти жорстокого феодально-кріпосницького гніту піднялися російські селяни й робітні люди, козаки, солдати -втікачі, трудящі башкири, марійці, калмики.[1,c.238]