Національна депозитарна система: проблеми становлення та розвитку

1. Стан розвитку депозитарної системи в Україні 

 

В Україні функціонує дворівнева депозитарна система:

нижній  рівень – зберігачі, що здійснюють обслуговування бездокументарної форми цінних паперів, і реєстратори, що посвідчують права власників іменних документарних цінних паперів;

верхній рівень – Національний депозитарій і депозитарії, які ведуть рахунки, здійснюють кліринг і розрахунки з цінними паперами .

Нижній  рівень депозитарної системи представлений 369 реєстраторами і 282 зберігачами, 262 емітенти самостійно ведуть реєстри цінних паперів. Розвиток ринків капіталу в Україні, збільшення обсягів укладених угод на ринку цінних паперів зумовили утвердження на фінансовому ринку бездокументарної форми існування цінних паперів і відповідне виникнення потреби у збільшенні кількості зберігачів. Як наслідок, кількість реєстраторів за 2000р. – 9 міс. 2012 р. скоротилась з 387 до 369, тоді як кількість зберігачів зросла вдесятеро (рис. 1).

 

1200
1000
800
600
400
200
0
2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	9 міс.
												2012
	Зберігачі	Емітенти цінних паперів, що самостійно ведуть реєстри								Реєстратори
Рис. 1. Динаміка показників нижнього рівня депозитарної системи України,
					одиниць

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Верхній рівень депозитарної системи в Україні представлено Національним депозитарієм України (НДУ), Всеукраїнським депозитарієм цінних паперів (ПрАТ «ВДЦП»), депозитарієм НБУ.

Національний депозитарій  України створений відповідно до Закону України «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» у 1998 р. Статутний капітал становить 30 млн грн і розподілений таким чином: 86 % акцій належить державі і знаходиться в управлінні Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), 14 % – більш ніж 20 учасникам фінансового ринку України.

Частка депозитарію  на ринку депозитарних послуг становить 5 %.

У 2004 р. було здійснено  спробу утворення Центрального депозитарію  цінних паперів на базі НДУ, що передбачалось  у Державній програмі розвитку Національної депозитарної системи , однак, у грудні 2008 р. вказану Постанову було скасовано.

Для реалізації завдання побудови Центрального депозитарію  у 2008 р. за ініціативою НБУ було створено Всеукраїнський депозитарій цінних паперів. У 2009 р. розпочалась активна робота депозитарію на фондовому ринку внаслідок його об’єднання з депозитарієм ВАТ «Міжрегіональний фондовий союз» (МФС), створеним у 1997 р.

Статутний капітал ВДЦП становить 153,1 млн грн. Основним акціонером є  НБУ, якому належить 22,86 % акцій. Інші акціонери володіють менше, ніж 5 % статутного капіталу кожний, зокрема, ВАТ «Державний ощадний банк України” – 4,33 %, ПАТ КБ «Приватбанк» – 4,33 %, ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» – 4,11 %, ВАТ «Фондова біржа «ПФТС» – 4,29 % та ін. Частка депозитарію на ринку депозитарних послуг становить 95 %.

Депозитарій НБУ здійснює діяльність з державними цінними паперами, що допущені до обігу в Національній депозитарній системі, виконуючи функції депозитарію та зберігача відповідно з Положенням про депозитарну діяльність Національного банку України .

 

 

Інфраструктура  фондового ринку стала одним  з основних чинників, що стримують  його розвиток. Децентралізована система  обліку прав і розрахунків по цінних паперах утруднює й здорожує здійснення угод, а також істотно збільшує ризики. У більшості європейських країн центральні депозитарії уже створені, й світовий досвід показує, що це сприяє спрощенню системи розрахунків і зниженню витрат емітентів. Відтак відмінність практик щодо системи клірингу та розрахунків на вітчизняному та зарубіжних фондових ринках стримує прихід іноземних інвесторів в українську економіку.

Основними проблемами, що перешкоджають становленню ефективної депозитарної системи в Україні, на сьогодні є:

– відсутність  на ринку єдиної інституції, яка б забезпечила функціонування єдиної системи депозитарного обліку цінних паперів відповідно до міжнародних стандартів, що призводить до неможливості здійснення цивілізованих правовідносин на фондовому ринку;

– невизначеність у вітчизняному законодавстві виключних повноважень Центрального депозитарію, що не дозволяє сформувати розвинену та прозору систему депозитарного обліку цінних паперів;

– поширення  практики здійснення незаконного перерозподілу  прав власності, маніпуляцій зі сторони  рейдерів через несформованість центрального реєстру цінних паперів;

– наростання конфліктних ситуацій на ринку цінних паперів та зниження рівня довіри   інвесторів   через   неврегульованість   у   вітчизняному   законодавстві питання щодо  здійснення  функції  зберігання  глобальних  сертифікатів виключно Центральним депозитарієм.

Проблемами  нижнього рівня депозитарної системи  є існування двох технологічно різних підходів до обліку прав власності на цінні папери та, відповідно, неузгодженість у діяльності зберігачів цінних паперів та реєстраторів власників іменних цінних паперів. Крім того,  значна кількість  реєстраторів  на ринку спотворює реальну картину  та спонукає  до зловживань  і  маніпуляцій  з  реєстрами. 

 

Йдеться  про  можливість  фактичного  перегляд  підсумків  приватизації  і  зміни  складу  акціонерів  у  зв’язку  із  втратою,  фальсифікацією, незаконними  змінами  записів  або  наявністю  декількох  реєстрів  власників для одного емітента внаслідок відсутності системи централізованої системи бази даних.

Проблеми верхнього  рівня депозитарної системи пов’язані  з:

– відсутністю в Україні  єдиного Центрального депозитарію  цінних паперів;

– технологічною  відокремленістю  складових  Національної  депозитарної системи, що створює труднощі для інвесторів та професійних учасників ринку. Цілісності  системи  перешкоджає  існування  особливостей  у  веденні  обліку окремих  видів  цінних  паперів.  Паралельне  існування  окремих  систем депозитарного обліку державних та корпоративних цінних паперів призводить до збільшення організаційних, технологічних та грошових витрат професійних учасників  ринку  та власників  цінних  паперів,  посилення  ризиків  у функціонуванні системи;

– низьким  рівнем  розвитку  розрахункової  діяльності,  що певним  чином зумовлений  недоліками системи організованої торгівлі цінними паперами. В Україні організований фондовий ринок складають 10 організаторів торгівлі цінним паперами – Київська міжнародна фондова біржа, Придніпровська фондова біржа, Українська міжбанківська валютна біржа, Українська міжнародна фондова біржа, Українська фондова біржа, Фондова біржа «ІННЕКС», «Фондова біржа ПФТС», Східно-Європейська фондова біржа, Українська біржа, «Перспектива».

Суттєвим  недоліком  організованого  фондового  ринку  України  є  розпорошеність біржової  торгівлі,  в  той  час  як  у  європейських  країнах  існує  єдина  система  фондової торгівлі  на  єдиній  торговельній платформі,  що  об’єднує  усіх  учасників  ринку,  триває процес об’єднання крупних бірж тощо. При цьому питома вага біржового ринку в Україні у 2009  р. становила лише  3,4 % від обсягу угод, укладених на фондовому ринку в 2009 р.

 

Таким чином, можливості бірж на ринку цінних паперів практично  не використовуються.

Неврегульовані  тривалий час наведені проблеми можуть призвести до втрати інтересу держави,  суб’єктів  господарювання  і  населення  до  національного  фінансового  ринку  як джерела  залучення  інвестиційних  ресурсів.  Виправлення  зазначених  вад  потребує  як поліпшення загальноекономічних умов (структурної перебудови економіки, вдосконалення законодавчої  бази,  поліпшення  процесу  розкриття  інформації  на  основі загальносвітових стандартів), так і активізації участі держави у розвитку депозитарної системи.

Функціонування  Центрального депозитарію цінних паперів  має відповідати вимогам інвесторів та акціонерних товариств, а також аналогічним системам розвинутих країн (у яких обслуговування 95 % організованого ринку забезпечується центральними депозитаріями).

Ідею  створення  в  Україні  Центрального  депозитарію  цінних  паперів підтримують фахівці Світового банку, які вважають, що такий депозитарій має бути ключовим  елементом  депозитарної  системи  країни,  а  його  діяльність  повинна відповідати наступним принципам: довіра з боку усіх учасників ринку; оптимальний баланс участі держави та професійних приватних компаній у капіталі Центрального депозитарію; потужна  матеріально-технічна  база,  що  забезпечує  належний  рівень безпеки; серйозні фінансові ресурси, необхідні для подальшого розвитку; дотримання принципів корпоративного управління; політична незалежність.

Завдання побудови  централізованої  депозитарної  системи  зі  створенням  єдиного центрального депозитарію знайшло своє відображення в Програмі економічних реформ на 2010-2014 рр.

 

 

2. Напрямки реформування депозитарної системи України

Щодо напрямів реформування депозитарної системи  України Таким  чином,  тенденції  до  централізації  системи  надання  депозитарних  послуг  є об’єктивним  проявом  необхідності  поліпшення  інвестиційного  клімату,  забезпечення прозорості  обліку  і  підтвердження  власності  цінних  паперів,  мінімізації  трансакційних витрат учасників ринку, уніфікації процесів, пов’язаних з наданням депозитарних послуг. Створення в Україні Центрального депозитарію цінних паперів є нагальною потребою часу, оскільки суперечності та вади діючої депозитарної системи створюють значні бар’єри для якісного розвитку ринків капіталу в країні, тим самим обмежуючи потенціал фінансових важелів  структурних  перетворень  в  економіці  України.  Тобто  створення  Центрального депозитарію  цінних  паперів  має  ключове  значення  для  забезпечення  розвитку  та економічної безпеки країни внаслідок:

− поліпшення  інвестиційного  клімату  в  країні  шляхом  створення  прозорого механізму зберігання цінних паперів та відстеження зміни прав власності;

− підвищення  довіри  з  боку  інвесторів,  емітентів,  професійних  учасників фондового ринку;

− посилення  захисту  прав  власності  на  цінні  папери  й,  зокрема,  виключити роздвоєння реєстрів акціонерів та обмеження рейдерства;

− мінімізації  операційних  ризиків  шляхом  впровадження  єдиної  моделі депозитарного обліку;

− мінімізації  трансакційних витрат учасників  ринку на здійснення угод;

− спрощення  порядку розрахунків за угодами з цінними паперами.

Виходячи  з  вказаних  міркувань,  удосконалення  інфраструктурної  складової фінансового  ринку  України  необхідно  здійснювати  з  поетапним  формуванням централізованої та інтегрованої до міжнародного простору депозитарної системи. Для цього необхідно:

− створити  Центральний  депозитарій  цінних  паперів  з урахуванням  інтересів учасників ринку з використанням кращого світового досвіду;

− до  виключних  повноважень  Центрального  депозитарію  віднести  такі повноваження  як: формування  та  функціонування  єдиної  системи депозитарного  обліку;  зберігання  глобальних  сертифікатів,  присвоєння міжнародного  ідентифікаційного  номеру  цінним  паперам;  впровадження відповідно до компетенції міжнародних стандартів провадження депозитарної діяльності;.

− створити Центральний  реєстр цінних паперів для запобігання  протизаконному перерозподілу прав власності;

− запровадити  обов’язкове  використання  електронного  документообігу  та електронного цифрового підпису на фондовому ринку України;

− підвищити  вимоги  щодо  капіталу,  технологічних  параметрів  та  основних показників  діяльності  професійних  учасників  ринку  (бірж,  брокерів, зберігачів, реєстраторів);

− забезпечити обов’язкове  застосування принципу DVP (поставка проти оплати) при укладанні угод з цінними паперами на фондових біржах;

− здійснювати  державну  підтримку  процесу  масового  переведення  іменних акцій існуючих акціонерних товариств в бездокументарну форму відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства»;

− законодавчо визначити  систему корпоративного управління, яка б забезпечила облік  та  захист  інтересів  користувачів  послуг  центрального  депозитарію.

Важливим є забезпечення контролю над здійсненням діяльності центрального депозитарію з боку регулятора й Національного банку при прийнятті певних корпоративних рішень;

− закріпити за Центральним  депозитарієм функцію складення  реєстрів власників іменних цінних паперів, зняття контрольних копій з реєстрів в електронній формі та забезпечення їх подальшого зберігання.