Міжнародна торгівля

План

 

Вступ………………………………………………………………………..2

1.Особливості інвестиційної політики  України  на сучасному етапі  розвитку…………………………………………………………………………….3

2.Напрямки та методи інвестиційної  політики…………………………..6

3.Сутність проектного аналізу  інноваційної форми інвестицій…………8

4.Світовий досвід фінансування  інноваційних проектів через  мережу інноваційних фондів………………………………………………………………13

Висновки……………………………………………………………………15

Список використаної літератури…………………………………………16

 

 

 

Вступ

 

В економічному житті кожної країни інвестиції є домінуючим чинником розвитку. В умовах дії інтеграційних тенденцій  у світовому економічному просторі інвестиційна активність у кожній окремо взятій країні може підтримуватися і  стимулюватися за участю іноземного капіталу. На розміри цієї підтримки  та її ефективність істотно впливає  інвестиційний клімат країни-одержувача.Цей  клімат формується під впливом політичних, економічних і соціальних чинників, найвагомішу роль серед яких відіграють економічні параметри країни, що приймає  інвестиції.

Аналіз інвестиційної привабливості  дає змогу  скласти уяву про  ту систему орієнтирів і цінностей, у рамках якої діють інвестори, в  тому числі й іноземні. А це, в  свою чергу, дозволяє виробити оптимальну лінію поведінки держави щодо іноземних інвестицій.

Крім того,  розробка пріоритетних інвестиційних програм є доцільною  для розвитку та досягнення потрібних  результатів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Особливості інвестиційної  політики на сучасному етапі  розвитку

 

Важлива роль в організації інвестиційної  діяльності належить державі. Державна інвестиційна політика - це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів, спрямованих на поширення та активізацію  інвестиційних процесів. Аналіз світової практики інвестиційних процесів дає  можливість виділити два типи державної  інвестиційної політики: пасивну  та активну. Пасивна державна інвестиційна політика полягає в тому, що держава  застосовує методи переважно правового  та економічного характеру, обмежуючи  безпосереднє адміністративне втручання  в інвестиційні процеси до мінімуму. У разі активної державної інвестиційної  політики держава широко застосовує всі види методів і часто сама стає інвестором.

В Україні інвестиційний процес регулюють понад 100 законів та інших  нормативних актів, зокрема Закони України:

"Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 р. № 1560-ХП (із змінами і доповненнями, внесеними  Законами України від 10 грудня 1991 № 1955-ХІІ, від 05 березня 1998 року № 185/98-ВР, від 21 травня 1999 року № 697-XIV, від 20 грудня 2001 року № 2899-ІІІ). З 1 січня 2003 року до цього Закону будуть внесені зміни згідно із Законом України від 04 липня 2002 року № 40-IV.

"Про режим іноземного інвестування" (1996 p),

"Про підприємництво" (1991 p),

"Про державну програму заохочення  іноземних інвестицій в Україну" (1994р),

"Про цінні папери та фондову  біржу" (1991 р) та ін.

"Про захист іноземних інвестицій  на Україні" від 10 вересня  1991 року № 1540а-ХІІ[1,c.52]

На активізацію інвестиційних  процесів була спрямована "Концепція  регулювання інвестиційної діяльності в умовах ринкової трансформації  економіки", затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 1995 p., яка визначає основні напрямки державної інвестиційної політики з урахуванням реальної економічної ситуації, перспектив залучення інвестицій та їх використання. Метою державної інвестиційної політики є створення конкурентного середовища, реалізація програм структурної перебудови економіки України, спрямування інвестицій у пріоритетні галузі та програми.[1,c.52]

В основу державного регулювання інвестиційної  діяльності було покладено такі принципи:

послідовна децентралізація інвестиційного процесу;

збільшення частки внутрішніх (власних) коштів суб'єктів господарювання у  фінансові інвестиційні проекти;

перенесення центру ваги з безповоротного бюджетного фінансування у виробничій сфері на кредитування;

виділення бюджетних коштів переважно  для реалізації державних пріоритетів, програм (проектів), спрямованих на здійснення структурної перебудови економіки;

фінансування об'єктів, будівництво  яких починається за рахунок бюджетних  коштів, як правило, на конкурсній основі;

надання переваги раніше розпочатому  будівництву, технічному переобладнанню та реконструкції діючих підприємств;

здійснення відповідними державними організаціями контролю за цільовим використанням централізованих  інвестицій;

розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів;

удосконалення нормативної та правової бази з метою збільшення обсягів  залучення інвестицій;

запровадження системи страхування  інвестицій. [1,c.101]

Інвестиції є основою перебудови сектору матеріального виробництва, а тому держава повинна застосовувати  весь комплекс економічних, правових та адміністративних засобів для подолання  негативної тенденції скорочення обсягів  інвестиції та підвищення інвестиційної  активності. Усі методи державного регулювання інвестиційної діяльності є взаємозв'язаними, а тому застосування їх не може бути довільним. Кожна модель державної інвестиційної політики є певним поєднанням заходів та відповідних державних інститутів, що розробляють та реалізують ці заходи. Відповідність організаційних форм і методів державного регулювання інвестиційної діяльності залежить від стану розвитку ринкових відносин, структури економіки та конкретної економічної ситуації. Недостатнє врахування взаємовпливу різних заходів інвестиційної політики може суттєво обмежити їхню ефективність. Увесь комплекс засобів, котрі застосовуються з метою впливу на інвестиційні процеси, можна розподілити за кількома основними напрямами:

визначення пріоритетних сфер та об'єктів  інвестування; податкове регулювання;

-бюджетне регулювання; 

-кредитне регулювання; 

-проведення гнучкої амортизаційної  політики;

-регулювання участі інвесторів  у приватизації;

-регулювання фондового ринку; 

-експертиза інвестиційних проектів;

-забезпечення захисту інвестицій;

-залучення іноземних інвестицій  та регулювання умов здійснення  інвестицій за межі держави. 

Головним питанням державної інвестиційної  політики є визначення пріоритетних сфер та об'єктів інвестування, які  мають відповідати як довготривалим  національним інтересам держави, так  і тим невідкладним завданням, які  випливають із сучасного стану та структури економіки України.[2,c.112]

 

2. Напрями та методи інвестиційної політики

 

Досвід розвинутих країн щодо стимулювання інвестиційної діяльності свідчить, що на неї позитивно впливає диференційований підхід до надання цільових податкових знижок або певних пільг.

До методів податкового стимулювання інвестиційних процесів насамперед належить пільгове оподаткування прибутку. Методи податкового регулювання  інвестиційних процесів можна поділити на чотири групи:

-запровадження диференційованих  ставок оподаткування; 

-звільнення від сплати податку  на певний строк; 

-зменшення бази оподаткування; 

-усунення подвійного оподаткування. 

Система оподаткування повинна  мати інвестиційну спрямованість, що досягається  застосуванням в оподаткуванні  обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від розміру  одержаного прибутку (доходу) та рівня  використання прибутку на інвестиційно-виробничі  цілі. Це дає змогу активізувати інвестиційну діяльність у пріоритетних напрямках. Крім цього, можливе застосування знижувальних коефіцієнтів залежно  від приросту (порівняно з попереднім податковим періодом) частки прибутку, що використовується на виробничий розвиток.

Ефективним методом податкового  регулювання інвестиційної діяльності є запровадження механізму уникнення  подвійного оподаткування прибутку та дивідендів акціонерних товариств. Оподаткування дивідендів на рівні  акціонерів доцільно здійснювати за більш низькою ставкою, ніж оподаткування  інших доходів, що збільшить активність інвесторів щодо вкладання коштів в  акції підприємств.

Зменшення бази оподаткування передбачає виключення зі складу прибутку та доходу, що підлягає оподаткуванню, тих його частин, які спрямовуються на інвестування. Таке зменшення доцільно проводити  після здійснення операцій вкладання коштів у сфери та об'єкти інвестування, що їх визнано пріоритетними.

Інвестиційні пільги можна надавати лише на нетривалий термін, пов'язаний з виходом підприємства на проектну потужність, оскільки постійні пільги призводять до значних структурних  деформацій в економіці, знижують конкуренцію. [3,c.59]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Сутність  проектного  аналізу інноваційної форми інвестицій

 

Інновації, що плануються, реалізуються та вже здійснені, набувають форми  капітальних інвестиційних проектів. Але проекти треба підібрати, розрахувати, виконати, а головне - оцінити їх ефективність на підставі порівняння витрат на проект та результатів його реалізації.

Проектним аналізом називається процес аналізу прибутковості інноваційного  проекту, або зіставлення витрат на проект та вигод, які можуть бути одержані в результаті його реалізації.

Оскільки вигоди від будь-якого  інноваційного проекту та витрати  на його реалізацію численні й не завжди їх легко підрахувати, то визначення прибутковості перетворюється у  тривалий та трудомісткий аналіз усіх стадій та аспектів інвестиційного проекту. У результаті проектний аналіз перетворюється у концепцію, яка закладається в  основу інноваційних проектів у країнах  з ринковою економікою. У концепції  проектного аналізу склався свій підхід та напрямки до стадій проекту  та аспектів його аналізу.

У міру підготовки та реалізації інноваційний проект проходить "життєвий цикл", що складається з різних стадій. Межі між ними не завжди чіткі, проте  можна виділити шість таких стадій.

Перша та друга стадії - це передідентифікація проекту та ідентифікація проекту. На цих стадіях спочатку народжується сама ідея, а потім готуються основні деталі проекту. Він проходить попереднє обґрунтовування та порівнюється з попередніми даними інших проектів. Цей процес можна назвати стадією попереднього техніко-економічного обґрунтування.

Третьою стадією є розробка проекту. На цій стадії проводиться детальне опрацювання всіх аспектів проекту, які остаточно повинні обґрунтувати його вигідність.

Четвертою стадією є оцінка /експертиза/ проекту. Це експертиза, яку проходить підготовлений проект /він вивчається та обговорюється керівництвом фірми, незалежними експертами, потенційними інвесторами та кредиторами, міністерствами, банком та т. ін./.

П'ята стадія - це прийняття проекту. На цій стадії керівництво всіх рівнів, інвестори та кредитори приймають остаточне рішення стосовно проекту, а оскільки в самій фірмі звичайно існують альтернативні можливості використання економічних ресурсів або ж у кредиторів є пропозиції про фінансування інших проектів, то ця стадія може виявитись тривалою.

Шоста стадія - являє собою здійснення проекту. Тут головне - це контроль та спостереження за реалізацією проекту. З тим, щоб він не відхилявся від графіка, та одночасне внесення в нього оперативних змін, якщо вони дійсно потрібні.[4,c.49]

На всіх стадіях проекту, але  особливо на стадії розробки, йде аналіз його основних аспектів. Часто їх називають  напрямками аналізу або просто аналізом.

Основними напрямками проектного аналізу  є:

1. Технічний аналіз, завданням якого  є визначення найбільш придатної  для даного інвестиційного проекту  техніки та технології.

2. Комерційний ,маркетинговий,аналіз, у ході якого аналізується  ринок. 

3. Інституційний аналіз, завдання  якого - досконально оцінити організаційно-правове,  адміністративне і навіть політичне  середовище, в якому буде реалізовуватись  проект, та пристосувати його  до цього середовища, особливо  до вимог державних організацій. 

4. Соціальний аналіз, під час  якого необхідно досліджувати  вплив проекту на життя місцевих  жителів, досягти доброзичливого  ставлення до проекту. 

5. Аналіз навколишнього середовища, який повинен виявити шкоду,  якщо вона буде нанесена проектом  навколишньому середовищу, та дати  експертну оцінку їй, а також  запропонувати способи запобігання  цій шкоді.