Міжнародна торгівля

      По  оцінці експертів, для того, щоб повністю забезпечити себе зерном на використовуваних посівних площах необхідно вирощувати врожай по 33-35 ц. з га. Це зовсім не рекордні врожаї, але вони для нас поки недосяжні.

      І нарешті, важливе питання: а кому продавати продукцію? На Заході вона не потрібна. Залишаються лише Росія і колишні республіки СРСР. Однак і тут важливо не переоцінити свої перспективи. Росія - це великий ринок збуту, де розгортається гостра конкуренція між основними виробниками сільськогосподарської продукції.

      Наші  сільськогосподарські продукти, так  сказати, вимінюються на нафту і  газ. Такий обмін не може бути еквівалентним, тому що значно легше встановити світові  ціни на енергоносії, і практичні  ніхто не купує сільськогосподарську продукцію в Україні по світовим цінам. З такими цінами Росія знайде собі продукцію високої якості в якому-нибудь іншому місці за кордоном. Так що по так званим світовим цінам наша продукція сільськогосподарського сектора неконкурентоздатна навіть на російському ринку. Продавати значно дешевше - цю про нашу продукцію і не тільки сільськогосподарську. Отже, експортний потенціал України в цій галузі може стати значущим через 15-20 років.

      Значний технологічний потенціал  ВПК, а також в середовищі науково-дослідних робіт і науки. Розглянемо одну з його сторін, може бути найбільш важливу, - ефективність виробництва. Слід підкреслити, що основна маса конкурентних технологій сконцентрована у ВПК, де вони розроблялися і застосовувалися, як правило, для випуску малих серій і одиничних примірників, при слабкому контролі за матеріальними затратами. Відомо, що в цій сфері ефективність мала не економічний зміст. Хто сьогодні може сказати, які затрати йдуть на ракети, танки, кораблі, літаки і т.д.? Чи вигідно виготовляти їх і продавати на світовому ринку? І нарешті: розвиток ВПК, з одного боку, і конверсія - з другого, вимагають постійних великих вкладень в НДІОКУ - з тим, щоб його продукція була конкурентноспроможною. Причому йдеться не про необхідність значних затрат на маркетинг цієї специфічної продукції і труднощі, пов'язані з нею на світовому ринку.

      З ВПК зв'язуються значні надії виходу на світовий ринок з високими технологіями. Але слід помітити, що цей оптимізм занадто перебільшений. На сьогодні сфера високих технологій (маємо на увазі як самі технології, так і їхнє функціонування) фактично згорнута. Стагнація є спадщиною параліча підприємств, що мають ці високі технології. У них звузився внутрішній ринок, а конверсувати підприємства-гіганти дуже тяжко і з економічної точки зору - неефективно. Першими кроками у вирішенні цієї проблеми стали роздержавлення, демонополізація, реструктуризация, створення системи малих і середніх підприємств, що мають високі технології і можуть їх використовувати у відповідності з попитом ринку. Наприклад, АТ "Арсенал" може об'єднати через холдінг або іншу форму багато різних підприємств, що працюють в сфері високоточних технологій. Вони об'єднуються, кооперуються, роздроблюються, конкурують і всім цим вносять життя в цю сферу, що може стати конкурентноспроможною на світовому ринку. Кожне з них знайде свою ринкову нішу і буде відстоювати її, що можливо тільки з допомогою НТП. Крім того, невеликі підприємства значно легше пристосовуються до ринку - це один з шляхів конверсії.

      На  мій погляд, ми занадто багато говоримо (саме говоримо) про вияв так званих "технологій світового рівня" і підтримку їх державою. Експертна оцінка (оцінка з боку державних органів, чиновників) ні до чого доброго не призведе, а навпаки принесе шкоду. Адже у кого більше влади, той і тягне на себе бюджетну "ковдру". Цей пережиток соціалізму залишився в умовах економічної і політичної нестабільності приймає свавільний характер (прикладів тому безліч). Тому рахую, що з допомогою незалежної експертизи треба виявити декілька перспективних напрямків для державної підтримки, а частину, що залишалася потрібно кинути в океан ринкових відносин, який держава повинна створити в першу чергу. Ще раз хочу підкреслити: головне при цьому - демонополізація в сфері НДІОКУ, науки і високих технологій. Досягненнями науково-технічної думки як товаром повинні володіти люди, що їх винайшли.

      Особливу  увагу слід приділяти науці, оскільки для виходу на зовнішній ринок  необхідний не лише постійний науковий пошук по створенню нового товару і послуг, але й самий науковий продукт має величезне значення як товар. Українська наука досягла великих висот. В її "портфелі" є безліч готових до реалізації унікальних технологій. Але цього мало. Сьогодні необхідно мати також високорозвинену інфраструктуру, а саме - підготовку високопрофесійних науково-інженерних кадрів, розвинену інформаційну науку і її інтегрування в світовий інформаційний простір, створення обмеженого кола державних наукових органів, що б достатньо фінансувалися державою і були б національними центрами фундаментальних досліджень і т.д. В кінці кінців, потрібно виробити державну стратегію розвитку науки.

      Основне завдання, що повинно тубрувати державу  по відношенню до своїх товаровиробників, до народу, до майбутнього країни, - швидше створити конкурентне середовище. Але потрібно ще раз підкреслити: без справжньої конкуренції на внутрішньому ринку не варта думати про ефективний вихід на міжнародну арену. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

      Важливим  фактором розвитку національної економіки  є зовнішньоекономічні зв'язки. Для деяких країн зовнішня торгівля - це єдина можливість отримати той чи інший товар, відсутній в її межах. Але завдяки міжнародному поділу праці кожна країна може зосередитися на виробництві тих товарів, що вона може виробляти ефективніше і дешевше у порівнянні з іншими країнами.

      Опора на власні сили - це політика, при якій будь-яка держава прагне не допускати  перевищення імпорту над експортом, жорстко контролюючи рух товарів  і послуг або ж капіталу через  свої кордони. Такої політики, як правило, дотримуються тоталітарні країни, політичні режими яких намагаються максимально обмежити зовнішні контакти своїх громадян.

      Нерідко опора на власні сили знаходить своїх  прихильників серед певної частини  населення, які вважають, що слаборозвинена країна може потрапити в залежність від високорозвиненої і не буде обмежувати себе, виходячи з наявних ресурсів. Кожна країна повинна жити і розвиватися, спираючись на свої засоби але все ж таки жодна країна не може досягнути якихось серйозних результатів в економічному і соціальному розвитку, якщо вона не буде вдаватися до використання вигод міжнародного обміну.

      Вигода  від зовнішньої торгівлі полягає  і в тому, що вона дозволяє порівняти  економічні умови країн немов  би подстегивая їхній розвиток. При  цьому одні країни звільняються від напруги виробництва, а інші одержують зовнішній імпульс для економічного процесу. Будь-які обмеження зовнішньої торгівлі негативно відбиваються на економіці країни, однак це зовсім не означає що вона не повинна бути об'єктом державного регулювання.

      Розвинена зовнішня торгівля загострює конкуренцію  між товаровиробниками, змушуючи їх закривати неконкурентні і шукати прибуткові виробництва, покращувати  організацію праці і т.д. Тому хоча населення в цілому і виграє, становище певних галузей виробництва може погіршитися. Роздержавлення зовнішньої торгівлі в ході просування до ринку носить необхідний характер.

      В ідеалі ринок повинен саме визначати, які продукти будуть експортуватися і які імпортуватися. В цьому  випадку немає необхідності в  тому, щоб держава повністю регламентувала зовнішньоторговельну діяльність підприємств. В справі переходу до ринкових структур без сильного впливу держави не можна обійтися, бо на цьому етапі важливо оптимізувати експортні і імпортні групи товарів і послуг.

      Проаналізувавши стан справ, що склалися в міжнародній торгівлі і міжнародних економічних відносинах в другій половині нашого сторіччя можна прийти до наступних основних висновків:

        Збільшення експорту у порівнянні  з імпортом завдяки дії мультиплікатора  буде мати для країни експансіоністський ефект. Якщо до цього в країні мали місце безробіття і надлишкові потужності, то результатом стане розширення зайнятості і збільшення випуску продукції. Якщо ж в країні спостерігалася інфляційна напруга, то вона тільки посилиться.

        Політика розорення сусіда, якою характеризувався період депресії 30-х років і шляхом якої кожна нація намагається марно експортувати безробіття за межу, б'є по цій нації другим кінцем.

        Міжнародний банк, Міжнародний валютний  фонд, широкі програми Маршалла  і військової допомоги, Європейський Спільний ринок - все це найбільш важливі фактори, що відіграли позитивну роль в розвитку міжнародної торгівлі у 20-му сторіччі на шляху до вільних економічних зв'язків і співробітництва.

      Слід  відмітити, що домінуючим напрямком у відносинах між країнами світового співтовариства є шлях до найбільш вільної торгівлі, що не визнає жодних штучних перепон.

      В роботі була зроблена спроба розглянути особливості нинішньої міжнародної  торгівельної політики України, зовнішньоекономічні проблеми і можливі шляхи їхнього розв'язання з максимальною вигодою для нашої держави. В підсумку я прийшов до висновку, що без наявності відповідних конкурентних переваг Україні нічого й думати про завоювання будь-яких ніш, а тим більше про зайняття лідируючого положення на світових ринках.

Список  літератури

1. Основи  економічної теорії / За ред. С.В.Мочерного. – Тернопіль, 1993.
2. Основи міжнародної торгівлі. – К.: BHV, 1995.
3. Портер М. Международная конкуренция. – М.: Международные отношения, 1993.
4. Беляцький З. Міжнародний економічний взаємозв'язок і взаємозалежність: проблеми і тенденції // Економіка України. 1996. №6.
5. Гончарова О. Торговые барьеры на пути к свободной международной торговле //  Российский Экономический Журнал. 1994. №8.
6. Кочетов Э. Геоэкономика и внешнеэкономическая стратегия России // Мировая экономика и международные отношения. 1994. №11.
7. Омельянович О. Стан і проблеми торгівлі України // Економіка України. 1995. №7.
8. Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної політики України // Економіка України. 1996. №2.
9. Сокуренко С. Як організувати торгівлю з країнами Європи // Економіка України. 1994. №6.