Міжнародна торгівля

План 

Вступ

1. Міжнародна  торгівля.

1. Спеціалізація і порівняльні переваги.
2. Вільна торгівля.
3. Торгівельні бар'єри.
4. Протекціонізм.

2. Регулювання зовнішньоторгівельної діяльності на території України.

Висновки 

Список літератури

Вступ

      Чому  держави торгують? Що складає основу торгівлі між країнами?

      В загальному вигляді міжнародна торгівля є засобом, з допомогою якого  країни можуть розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх  ресурсів і таким чином збільшувати  загальний обсяг виробництва. Суверенні  держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть виробляти з найбільшою відносною ефективністю, і наступного їхнього обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно виробляти. В основі більш поглибленого вивчення питання "Чому країни торгують?" - лежить дві обставини. По-перше, економічні ресурси - природні, людські, інвестиційні - розподіляються між країнами світу вкрай не рівномірно; країни суттєво відрізняються по своїй забезпеченості економічними ресурсами. По-друге, ефективне виробництво різноманітних товарів вимагає різних технологій чи комбінації ресурсів. Характер і взаємодію цих двох обставин можна легко проілюструвати. Японія, наприклад, володіє великою і добре освіченою робочою силою; кваліфікована праця коштує дешево, оскільки є в надлишку. В зв'язку з цим Японія спроможна ефективно виробляти (з низькими витратами) різноманітні товари, для виготовлення яких вимагається велика кількість кваліфікованої праці. Фотокамери, радіоприймачі та відеомагнітофони - це лише деякі приклади подібних трудомістких товарів. Австралія, навпаки, володіє великими земельними просторами, але недостатніми людськими ресурсами і капіталом, тому може дешево виробляти такі товари, як пшениця, вовна, м'ясо тощо. Бразилія має родючі грунти, тропічний клімат, там випадає велика кількість опадів, у надлишку є некваліфікована робоча сила, тобто є все необхідне для виробництва дешевої кави. Промислово-розвинені країни знаходяться в кращому стратегічному становищі в плані виробництва капіталоємких товарів, наприклад, автомобілів, сільськогосподарського обладнання, машин та хімікатів. Важливо підкреслити те, що економічна ефективність країн, здатних виробляти різноманітні товари, може змінюватися і дійсно змінюється з часом. Зрушення в розподілі ресурсів і технологій можуть призводити до зрушень у відносній ефективності виробництва товару в тих чи інших країнах. Наприклад, за останні 40-50 років в Україні істотно підвищилася якість робочої сили і значно збільшився обсяг основних фондів. Тому країна, що експортувала півстоліття тому здебільшого сільськогосподарські товари і сировину, тепер вивозить вироби обробної промисловості. Точно так нові технології, що сприяли розвитку виробництва синтетичних волокон і штучного каучуку, радикально змінили структуру ресурсів, необхідних для виготовлення цих товарів і, таким чином, змінили відносну ефективність їхнього виробництва. Отже, по мірі еволюції національних економік можуть змінюватися кількість і якість робочої сили, обсяг і склад капіталу, виникати нові технології.

I. Міжнародна торгівля. 

1. Спеціалізація і  порівняльні переваги.

      Припустимо, що світова економіка складається  з двох країн, наприклад, США і  Бразилії. Припустимо також, що кожна  з них здатна виробляти як пшеницю, так і каву, але з різним ступенем економічної ефективності. Виробничі можливості США і Бразилії не співпадають, що пов'язане з відмінностями у структурі ресурсів і рівня технічного прогресу. Іншими словами, витрати виробництва пшениці і кави двох країн різні. При припущенні повної зайнятості, США можуть збільшити випуск пшениці на 30т, відмовившись від виробництва 30т кави. Тобто за кожну принесену в жертву тону кави можна отримати тону пшениці. Таким чином, в США співвідношення обміну всередині країни чи співвідношення витрат для даних двох продуктів складає 1т пшениці за 1т кави (або 1П=1К). Бразилія ж повинна пожертвувати 20т кави для того, щоб отримати 10т пшениці. Це означає, що співвідношення внутрішніх витрат для двох товарів складає 1т пшениці до 2т кави (або 1П=2К). Якщо прийняти до уваги відмінності в співвідношенні витрат, виникає запитання: чи існує правило, або принцип, з допомогою якого можна визначити, по яким продуктам слідує розвивати спеціалізацію в США і Бразилії? Так, існує. Це принцип порівняльних переваг, згідно якого - сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожний товар буде вироблятися тієї країною, в якої нижчі витрати. В США витрати нижчі для пшениці, тобто США повинні відмовитися лише від 1т кави, щоб виробити 1т пшениці, в той час як Бразилія повинна відмовитися від виробництва 2т кави. Таким чином, Сполучені Штати володіють порівняльною (вартісною) перевагою у виробництві пшениці і повинні спеціалізуватися саме на ньому. Світова економіка (США і Бразилія) явно неекономно витрачають свої ресурси, якщо певний продукт (пшениця) виробляється виробником з високими витратами (Бразилією), тоді як він міг би випускатися виробником із низькими витратами (США). Якщо Бразилія стане вирощувати пшеницю, то це означає, що світова економіка, повинна буде відмовитися від більшої кількості кави, ніж необхідно для одержання тони пшениці. З іншого боку, витрати виробництва кави нижчі у Бразилії, тобто Бразилія повинна пожертвувати лише 1/2т пшениці для виробництва 1т кави, в той час як США повинні відмовитися від 1т пшениці. Бразилія володіє порівняльною перевагою у виробництві кави, і тому їй слід спеціалізуватися на ній. Знов-таки світові ресурси не будуть раціонально використані, якщо каву стане виробляти виробник з високими витратами (США). Раціональне ведення господарства - використання певної кількості обмеженого ресурсу для одержання найбільшого сукупного обсягу виробництва - вимагає, щоб будь-який конкретний товар вироблявся тією країною, у якої нижчі витрати або, іншими словами, що має порівняльні переваги. В нашому прикладі Сполученим Штатам слід виробляти пшеницю, а Бразилії - каву. Спеціалізуючись цілком на пшениці, США можуть взагалі не займатися виробництвом кави. Аналогічно, спеціалізуючись повністю на каві, Бразилія може не вирощувати пшеницю.

      Однак, споживачі в обох країнах хочуть мати як каву, так і пшеницю. Спеціалізація  породжує потребу в торгівлі чи обміні цими двома продуктами. Якими ж  будуть умови торгівлі? В якому  міновому відношенні США і Бразилія стануть торгувати пшеницею і кавою? Оскільки в Сполучених Штатах 1П=1К, то вони повинні отримати більше 1т кави за кожну тону пшениці, що експортується. В противному випадку США не виграє від експорту пшениці в обмін на бразильську каву. Іншими словами, США повинні отримати вищу ціну (більше кави) за свою пшеницю на світовому ринку, у порівнянні з тим, що вони отримали б всередині країни, інакше торгівля не буде вигідною. Аналогічно цьому, оскільки для Бразилії 1П=2К, вона повинна мати можливість одержувати 1т пшениці, експортуючи менше 2т кави. Бразилія повинна мати можливість платити більш низьку ціну за пшеницю на світовому ринку, ніж всередині країни. В противному випадку вона не побажає брати участь у міжнародній торгівлі. Таким чином, можна бути впевненим, що коефіцієнт міжнародного обміну, чи умови торгівлі, будуть знаходитися між 1П=1К і 1П=2К. Але де точніше в цих межах буде знаходитися коефіцієнт світового обміну? Це питання надзвичайно важливе, оскільки коефіцієнт обміну визначає, яким чином вигоди від міжнародної торгівлі розподіляються між двома країнами. В кінцевому результаті, Сполучені Штати віддадуть перевагу рівню, близькому до 1П=2К. Американці хочуть отримати більше кави за кожну тону пшениці, яку вони експортують. Точно так же для Бразилії буде бажаний рівень, близький до 1П=1К. Бразилія буде прагнути вивезти якомога менше кави за кожну тону пшениці, яку вона одержує в обмін.

      Фактичний коефіцієнт обміну, що розташується між  верхньою і нижньою межами, залежить від співвідношення світового попиту на ці товари і їхні пропозиції. Якщо сукупний світовий попит на каву нижче його пропозиції, а попит на пшеницю значно вище пропозиції, то ціна на каву буде нижчою, а ціна на пшеницю - вищою. Коефіцієнт обміну в цьому випадку встановлюється близько до рівня 1П=2К, якому віддадуть перевагу США. При зворотному співвідношенні світового попиту і пропозиції коефіцієнт встановиться близько до рівня 1П=1К, найбільш сприятливого для Бразилії. 

2. Вільна торгівля.

      На  сучасній мові питання про вільну торгівлю зводиться до наступного переконливого висновку. Завдяки вільній торгівлі, що базується на принципах порівняльних витрат, світова економіка може досягти більш ефективного розміщення ресурсів і більш високого рівня матеріального добробуту. Структура ресурсів і рівень технологічний знань кожної країни різні. Отже, кожна країна може виробляти певні товари з різними реальними витратами. Кожна країна повинна виробляти ті товари, витрати виробництва яких відносно нижчі витрат в інших країнах, і обмінювати товари, на яких вона спеціалізується, на продукти, витрати виробництва яких в країні вищі відносно інших країн. Якщо кожна країна буде діяти таким чином, світ може в повній мірі використовувати переваги географічної і людської спеціалізації. Тобто світ - і кожна окрема країна, що торгує - може отримати більший реальний дохід від використання того обсягу ресурсів, якими вона володіє. Протекціонізм - бар'єри на шляху вільної торгівлі - зменшують або зводять нанівець вигоди від спеціалізації. Якщо країни не можуть вільно торгувати, вони повинні перенести ресурси з ефективного їхнього використання на неефективне в цілях задоволення своїх різноманітних потреб.

      Побічна вигода від вільної торгівлі полягає  в тому, що остання стимулює конкуренцію  і обмежує монополію. Зросла конкуренція  іноземних фірм змушує місцеві фірми переходити до виробничих технологій з більш низькими витратами. Це також змушує запроваджувати нововведення і тримати руку на пульті технічного прогресу, підвищуючи якість продукції і використовуючи нові методи виробництва, й таким чином сприяти економічному зростанню. Вільна торгівля надає споживачам можливість вибору з більш широкого асортименту продукції. Причини, по яким слід віддати перевагу торгівлі, по суті, ті ж самі, по яким необхідно стимулювати конкуренцію. Тому немає нічого дивного в тому, що більшість економістів оцінює вільну торгівлю як економічно обгрунтоване явище. 

3. Торгівельні бар'єри.

      Незважаючи  на всю переконливість аргументів на користь вільної торгівлі, в дійсності  на цьому шляху стоїть велика кількість бар'єрів:

      - Мито. Мито є акцизним податком на імпортні товари; воно може вводитися з метою одержання доходів чи для захисту. Фіскальне мито, як правило, застосовується по відношенню до виробів, що не виробляються всередині країни. Ставки фіскального мита в основному не великі, їхньою метою є забезпечення бюджету податковими надходженнями. Протекціоністське мито призначене для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. Хоча протекціоністське мито, як правило, недостатньо високе для припинення імпорту іноземних товару, воно все ж таки ставить іноземного виробника у невигідне конкурентне становище при торгівлі на внутрішньому ринку.

      - Імпортні квоти. З допомогою імпортних квот встановлюються максимальні обсяги товарів, що можуть бути імпортовані за якийсь період часу. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, аніж мито. Незважаючи на високе мито, певний виріб може імпортуватися у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти повністю забороняють імпорт товару понад певну кількість.

      - Нетарифні бар'єри. Під нетарифними бар'єрами розуміється система ліцензування, створення неоправданих стандартів якості продукції і його безпеки або просто бюрократична заборона в митних процедурах. Так, Японія і європейські країни вимагають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт. Саме так вчинила Великобританія, заборонивши імпорт вугілля.

      - Добровільні експортні  обмеження. Вони є відносно новою формою торгівельних бар'єрів. Так, японські автомобілебудівельники під загрозою введення Сполученими Штатами більш високих митних тарифів або низьких імпортних квот погодились на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт в США.

      Чому  мито і квоти застосовуються в світовій практиці, якщо відомо, що вони перешкоджають вільній торгівлі й тим самим знижують економічну ефективність? В той час як країни в цілому виграють від вільної міжнародної торгівлі, окремі галузі і групи постачальників ресурсів можуть виявитися в числі постраждалих. Легко зрозуміти, чому групи підприємців, зайнятих відповідним виробництвом, намагаються зберегти або покращити свої економічні позиції, переконуючи уряд ввести тарифи або квоти для захисту їх від шкідливого впливу вільної торгівлі. Ефект особливих інтересів або концепція про поведінку, обумовлений "погонею за рентою", - відіграє важливу роль. Слідує також додати, що витрати протекціонізму приховані, оскільки тарифи і квоти включені до ціни товару. Таким чином, політичні діячі стикаються з меншими політичними обмеженнями, йдучи на зустріну вимогу ввести протекціоністські санкції.

      Припустимо, що економіка країни відкрита для  світової торгівлі і підприємці з  іншої країни, що має порівняльні  переваги і є домінуючою на світовому  ринку у виробництві певного товару, стали його експортувати. Країна-імпортер реагує на такі дії введенням мита. Цей крок призведе до зростання внутрішньої ціни і буде мати цілий ряд наслідків.

      По-перше, споживання товару впаде. Споживачі, безумовно, постраждають. В зв'язку з введенням мита, вони будуть платити більше за кожну одиницю товару. Крім того, мито примушує споживачів скоротити кількість товару, що купується і переадресувати свої витрати на покупку менш бажаних товарів.

      По-друге, місцеві виробники, на яких мито не розповсюджується, одержують більш високу ціну за одиницю товару. Оскільки ця нова ціна вища відповідної ціни до введення мита, або світової ціни. Це пояснює зацікавлення місцевих виробників у лобістській діяльності в підтримку захисного мита. Проте, з точки зору суспільства розширення місцевого виробництва відображає той факт, що мито дозволило місцевим виробникам перетягнути ресурси з інших, більш ефективних галузей.

      По-третє, постраждають виробники країни-експортера. Хоча продажні ціни стали вище, ця різниця в ціні відраховується не їм. Світова ціна після встановлення мита і, отже, поштучний дохід зберігаються на тому ж рівні, в той час як обсяги імпорту падають.