Міжнародна торгівля

2.2. Форми  міжнародної торгівлі за специфікою взаємодії суб'єктів

 

Найпоширенішою  серед цих форм міжнародної торгівлі є традиційна (проста) торгівля, тобто  «вільний» експорт та імпорт товарів  і послуг, який не зумовлений коопераційними зв'язками та зобов'язаннями щодо збалансованого обміну товарів. Така торгівля регулюється Конвенцією ООН щодо Договорів міжнародної купівлі-продажу товарів, відомою під назвою Віденська конвенція. При традиційній торгівлі в обов'язки продавця (експортера) входить: поставити товар, передати документи стосовно нього та передати право власності на товар відповідно до вимог договору та чинної Конвенції, а в обов'язки покупця (імпортера) — сплатити ціну за товар та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору та чинної Конвенції. Отже, крім зазначених, ані в експортера, ані в імпортера не виникає інших зобов'язань. А це означає, що після виконання угоди експортер має право, якщо це доцільно, змінити споживача (знайти іншого імпортера), не відступаючи при цьому від жодних зобов'язань. Аналогічно й імпортер має право вибору постачальника, заміни експортера без юридичних наслідків.[11, с. 375]

 

Торгівля  за кооперацією, на відміну від традиційної  торгівлі, характеризується довгостроковою узгодженістю безпосередніх виробничих зв'язків. Основними ознаками міжнародної виробничої кооперації є:

 

попереднє узгодження сторонами в договірному  порядку умов спільної діяльності;

 

наявність як безпосередніх суб'єктів виробничої кооперації промислових підприємств  з різних країн;

 

координація господарської діяльності підприємств-партнерів з різних країн у визначеній, взаємоузгодженій сфері діяльності як головний метод співробітництва;

 

закріплення в договірному порядку головних об'єктів кооперування кооперування — готових виробів, компонентів, напівфабрикатів, технологій тощо;

 

розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації з урахуванням основних цілей коопераційної угоди;

 

здійснення  взаємних або односторонніх поставок товарів за узгодженим графіком виконання  виробничих програм у межах угоди щодо кооперації, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу;

 

довгостроковість  і стабільність відносин, що підвищує зацікавленість партнерів у цьому  виді зв'язків і веде до встановлення між кооперантами усталених виробничих і технологічних зв'язків, тісної взаємодії та взаємозалежності.

 

За таких  взаємозв'язків виробник повинен  заздалегідь знати, хто і в  якій кількості купуватиме його продукцію. Крім того, він повинен завчасно узгодити всі якісні, експлуатаційні та техніко-економічні параметри продукту. Таким чином, сутність торгівлі за кооперацією полягає в тому, що юридичне самостійні виробники різних країн у результаті здійснення на договірній основі спільної діяльності створюють окремі види продукції, що мають чітко визначене адресне призначення і є складовими кінцевої продукції.

 

Міжнародна  кооперація виробництва є об'єктивним наслідком його спеціалізації, проявом  зростаючої взаємозалежності між фір­мами різних країн. Найбільшого розвитку виробнича кооперація набула в таких галузях, як автомобільна, суднобудівельна, тракторобудівельна, електротехнічна (особливо виробництво побутових приладів) тощо.[14, с. 96]

 

Маркетингова  кооперація на міжнародному ринку поєднується, як правило, зі збутовою та знаходить  своє відображення в проведенні спільних рекламних кампаній, організації акцій зі стимулювання збуту, в обміні комерційною інформацією, узгодженні товарних і цінових політик тощо.

 

Промислове  співробітництво може в різних варіантах  поєднувати різноманітні форми виробничої, науково-технічної, збутової і маркетингової кооперації. При цьому в таких угодах передбачається обмін товарами та послугами між сторонами, а в деяких випадках продукція, що отримується при промисловому співробітництві, використовується для оплати інших поставок або по­слуг, які є частиною угоди.[14, с. 103]

 

У компенсаційній (зустрічній) торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає  в тому, що продаж товарів (послуг) пов'язується з відповідною закупкою або, навпаки, закупівля товарів (послуг) зумовлюється продажем. При цьому оплата передбачається поставками товарів та/або послуг у доповнення або замість фінансового врегулювання, а угода може бути оформлена як одним, так і кількома зв'язаними контрактами.

 

Згідно  з термінологією, що застосовують фахівці Європейської економічної комісії ООН (ЄЕК), усі види товарообмінних і зустрічних угод об'єднуються поняттям «міжнародні компенсаційні угоди», відповідно до яких фірми різних країн домовляються про те, що конкретні дії (поставка товарів, послуг або технології) однією із сторін компенсуватимуться чітко визначеним у відповідних договірних документах способом та у встановлених у них розмірах іншими конкрет конкретними діями (поставкою товарів, послуг, технології) іншої сторони. При цьому в поняття «зустрічної торгівлі» не включаються товарообмінні (бартерні) операції. Тож пропонується така класифікація компенсаційних угод .

 

Угоди зі зворотною закупівлею продукції  найчастіше укладаються у зв'язку з продажем підприємства, комплектного обладнання або технології; при цьому експортер зобов'язується закуповувати частину або всю продукцію, що вироблятиметься на поставленому підприємстві або обладнанні. Таким чином, ці угоди мають певні особливості:

 

• виплата  здійснюється за рахунок продукції, що отримана внаслідок укладеної угоди;

 

• вартість угоди, як правило, дуже значна;

 

• термін дії угоди може становити 10-20 років;

 

• зобов'язання щодо зворотної закупівлі можуть перевищувати (і справді перевищують) вартість початкової експортної угоди.

 

Компенсаційні угоди є поширенішою і різноманітнішою групою, ніж угоди зі зворотною закупівлею. Відповідно до компенсаційної угоди експортер зобов'язується закуповувати (або забезпечити закупку третьою стороною) певну кількість товарів імпортера протягом узгодженого терміну. Експортні та імпортні товари, як правило, не мають прямого зв'язку. Компенсаційна угода зазвичай укладається на меншу суму, ніж угода зі зворотною закупівлею. Те саме стосується і терміну дії контракту, який укладається на термін від одного до трьох років.

 

Власне  компенсаційні угоди передбачають, що експортер товару дає згоду  на те, що імпортер повністю або частково оплачує його поставки товарами, а  угода на закупівлю та угода на продаж поєднані в одному контракті.

 

Зустрічна закупка відрізняється від власне компенсаційних угод в основному тим, що розробляються разом два окремі дого­вори: договір на продаж і договір на закупівлю. Угоди зустрічної закупівлі можуть мати дві форми — форму паралельної закупів­лі, за якої продаж і закупівля відбуваються одночасно, та форму попередньої закупівлі, за якої експортер спочатку виконує свої зобов'язання з імпорту, з тим щоб мати можливість виконати свій експортний контракт.

 

Угоди, що передбачають відшкодування, є гнучкішою  формою угоди про зустрічну закупівлю і характерні для крупних контрактів між урядами (поставка озброєння, літаків, енергетичного обладнання тощо).

 

Фахівці Організації економічного співробітництва  та розвитку (ОЕСР) також розрізняють  торговельну та промислову компен­сацію, називаючи їх основними формами зустрічної торгівлі (як і експерти ООН).

 

Найстарішою формою компенсаційних угод є бартер, під яким розуміється обмін певної кількості одного товару на інший  У вигляді натурального обміну без  застосування механізму валютно-фінансових розрахунків. Використовуючи бартер, як й інші форми товарообмінних операцій, сторони прагнуть до пом'якшення проблеми валютного фінансування імпорту, спрощення порядку розрахунків, розширення можливостей виходу на зарубіжні ринки, отримання високотехнологічного обладнання в обмін на товари (переважно сировинні), збільшення реалізації товарів, яка укладена на звичайних комерційних умовах.

 

За орендної торгівлі специфіка взаємовідносин експортера та імпортера полягає  в тому, що продаж товарів (переважно  машин та обладнання) з акту купівлі-продажу перетворюється фактично на процес купівлі-продажу, який може тривати кілька років і результатом якого не завжди буде перехід права власності на предмет угоди. Основою цієї форми торгівлі є орендні відносини. У світовій практиці розрізняють три види оренди залежно від термінів дії угоди: рейтинг (renting) — короткострокова оренда на термін вЩ кількох днів до кількох місяців (транспортні засоби, товари для туризму та відпочинку);

 

хайринг (hiring) — середньострокова оренда на період від кількох місяців до року (транспортні засоби, дорожно-будівельне обладнання, сільськогосподарські машини, монтажне обладнання тощо);

 

лізинг (leasing) — довгострокова оренда на термін понад один рік (широкий спектр обладнання, нерухомість).

 

Сутністю  лізингу є оренда основних засобів  виробництва для їх використання у виробничому процесі орендатором, у той час як самі товари купуються  орендодавцем, і він зберігає право  власності на них до кінця угоди. У більшості випадків лізинг є  спе­цифічною формою фінансування за участю спеціалізованої лізингової компанії, яка купує право власності на майно для третьої сторони і передає його в оренду на коротко-, середньо- і довгостроковий періоди.

 

Специфіка взаємовідносин продавця (експортера) та покупця (імпортера) в міжнародному лізингу полягає в такому:

 

угода здійснюється, як правило, при посередництві  спеціалізованої лізингової компанії;

 

лізингова компанія та орендар (імпортер), лізингова  компанія та постачальник (виробник, експортер) або всі три учасники знаходяться в різних країнах;

 

угода відрізняється від звичайної  угоди купівлі-продажу моментом переходу права власності на об'єкт  угоди до споживача (за фінансового  лізингу) або відсутністю такого моменту взагалі (за оперативного лізингу).

 

За напрямом лізингової операції міжнародний лізинг можна поділити на такі види:

 

експортний, за якого продуцент предмета лізингової угоди або посередницька фірма  продає його лізинговій компанії, що укладає  угоду із зарубіжним лізингоодержувачем;

 

імпортний, за якого лізингодавець купує предмет лізингу в іноземної фірми, а потім укладає угоду з вітчизняним лізинго­одержувачем на його використання;

 

транзитний, за якого предмет лізингу продається лізинговій компанії з іншої країни. Остання, в свою чергу, укладає угоду з лізингоодержувачем, що знаходиться у третій країні.

 

Міжнародні  лізингові операції можуть мати різні  джерела фінансування. Залежно від  цього розрізняються такі типи лізингу:

 

за власний  кошт, який передбачає використання власних  фінансових ресурсів для виконання лізингової угоди;

 

за залучені кошти, тобто для виконання лізингової угоди використовуються кредити  та позички банків і фінансових компаній;

 

з частковим  фінансуванням лізингодавцем. Пов'язаний із залученням різних джерел фінансування угоди. Зазвичай використо­вується для реалізації комплексних проектів, а сутність його полягає в тому, що лізингодавець при купівлі предмета лізингу сплачує зі своїх коштів тільки певну суму (60—80% вартості предмета), а решту необхідних коштів залучає як позичку в одного або кількох кредиторів (пайову частку може мати і постачальник, тобто виробник предмета лізингової угоди). При цьому борг виплачується в міру отримання від лізингоодержувача (або лізингоодержувачів) лізингових платежів протягом усього терміну дії лізингової угоди.

 

Предметом лізингової угоди може бути як нове майно, так і таке, що було в експлуатації. Цей факт не впливає на механізм укладання та виконання угоди, а  враховується тільки при визначенні розмірів лізингових платежів та обчисленні ефективності укладання лізингової угоди.[14, с.56]