Міжнародна торгівля

Mожна  виокремити такі етапи розвитку  міжнародної торгівлі: 

І —  початковий (з XVIII ст. до першої половини XIX ст.); 

II —  друга половина XIX ст. — початок  Першої світової війни (1914р.); 

III —період  між двома світовими війнами  (1914—1939рр.); 

IV —  повоєнний (50—60-ті роки); 

V —  сучасний (з початку 70-х років). 

I Eтап  характеризується промисловими  революціями, що замінили мануфактурне  виробництво великою машинною  індустрією в усіх розвинутих  країнах. Важка промисловість  фактично сформувала світовий  ринок і одночасно різко посилила свою залежність від нього. У цей період міжнародна торгівля розвивалась дуже швидкими темпами, чому сприяли так• залучення нових регіонів земної кулі до міжнародного товарообмін» прогрес у розвитку транспортної системи світу (збільшення загального тоннажу суден; заміна вітрильників пароплавами; відкриття Суецького каналу, що з'єднав Азію з Європою). 

• революція  в засобах зв'язку (винахід електричного телеграфу; прокладання в 1866 р. трансатлантичного  кабелю, що дозво­лило встановити зв'язок між Америкою та Європою). 

Характерною рисою цього етапу є випереджаючі темпи зростання світового товарообороту  порівняно з темпами зростання  промислового виробництва в світі, що свідчить про велике значення для  країн розвитку зовнішньої торгівлі. Головну роль на світовому ринку в цей період відігравала Великобританія, частка якої в обсязі світової торгівлі становила 25 %. Слід зазначити, що за всю подальшу історію світової торгівлі жодній країні не вдавалось досягти такої домінантної позиції на світовому ринку. У 1997р. частка трьох найбільших експортерів світу — США. Німеччини та Японії — у світовій торгівлі становила 28,7 %, а Великобританії — лише 5 %. Основною статтею експорту однієї з найбільших колоніальних держав були текстильні вироби, а ввозились переважно сировина для текстильної промисловості та продовольчі товари з колоній і США. 

Суттєвою  особливістю даного етапу розвитку міжнародної торгівлі є вивезення  товарів, тобто експорт товарів, вироблених на національній території. У сфері регулювання міжнародних торговельно-економічних відносин цей етап характеризується заро­дженням політики фритредерства (від англ. free trade — вільна торгівля) — свободи торгівлі та невтручання держави у підприє­мницьку діяльність, основним прихильником якої була Великобританія. Одним з найпопулярніших інструментів політики фрит­рейдерства було зниження мита на товари у взаємній торгівлі, що сприяло збільшенню вивезення англійських товарів за кордон .[14, с.19-25] 

Протекціонізм відіграв значну роль у розвитку фабричної та мануфактурної промисловості. Під його «прикриттям» Франція вела конкурентну боротьбу із Великобританією на початку XIX ст. В цілому на даному етапі розвитку світової торгівлі про-ї текціонізм мав захисний характер у країнах Західної Європи та: США, охороняючи їх національну економіку від конкуренції зі розвинутішою промисловістю Великобританії.[1, с.14] 

IІ Eтап  характеризується такими основними  середовищними

чинниками:  

• науково-технічний  прогрес у виробництві товарів, який забезпечив зниження ваги одиниці товару, підвищення якості збе­реження продукції під час транспортування (консервування, заморожування); 

• подальше вдосконалення транспортних шляхів (збільшення до 1900 р. загальної довжини  залізничних шляхів майже в 100 ра­зів порівняно з 1840 p.; завершення будівництва Панамського каналу, що з'єднав найкоротшим шляхом Атлантичний і Тихий океани) та суттєве вдосконалення якісних характеристик транспортних засобів (збільшення місткості, розширення номенклату­ри: поява спеціалізованих транспортних засобів для транспортування специфічних товарів, збільшення швидкості пересування).[14, с. 23] 

Основною  особливістю розвитку міжнародної  торгівлі на цій стадії стає вивезення  капіталу, що забезпечував як збільшення експорту товарів, так і захоплення вигідних ринків збуту та джерел сировини. За допомогою експорту капіталу фірми посідали ключові позиції в господарстві тих країн, куди вивозився капітал, особливо якщо це були менш розвинуті країни, таким чином за­безпечуючи собі отримання високих прибутків. 

Цей період став початком формування транснаціональних  корпорацій, міжнародних монополій. 

Другою  особливістю періоду, що розглядається, є динамічніше зростання товарообороту  світової торгівлі. Вже у 1880р. він  збільшився в 5 разів порівняно із 1850 p., а порівняно з 1800 р. — у 10 разів. У цей період відбуваються також суттєві зміни в співвідношенні сил на світовому ринку. 

Наступною особливістю розвитку міжнародної  торгівлі в цей період є також  те, що переважна частина світового  товарообороту припадала на взаємний товарооборот між невеликою кількістю індустріальне розвинутих країн, жителі яких становили незначну частину населення земної кулі. Так, напередодні Першої світової війни 11 найбільш розвинутих країн (Великобританія, Німеччи­на, Франція, США, Італія, Японія, Бельгія, Нідерланди, Швеція. Швейцарія, Канада) забезпечували понад 55 % світового експор­ту, в той час як їх населення становило лише 20 % світового. 

За останнє  десятиріччя цього етапу (1904-1914 pp.) темпи зростання світової торгівлі уповільнюються, що передусім пояснюється особливостями регулювання зовнішньої торгівлі країн, а саме: посиленням протекціоністських тенденцій, зумовлених зростаючим впливом монополій на зовнішньоекономічну політику своїх держав. При цьому характер протекціонізму змінюється — із захисного він перетворюється на наступальний, тобто такий, що охороняє від іноземної конкуренції не слабкі галузі національної економіки, а найбільш розвинуті та високомонополізовані. [14, с. 25] 

III Етап  деякі фахівці називають «мертвим», або «чорним» періодом у розвитку міжнародної торгівлі. Чверть сторіччя (1914— 1939рр.), що тривав цей етап, позначені подіями Першої світової війни та її руйнівними наслідками для економік європейських країн, економічними кризами 1920—1921 pp. та 1929—1933 pp., початком формування двох світових систем господарства. 

Основні особливості і риси цього етапу  можна охарактеризувати таким чином: 

довготермінове  і глибоке порушення міжнародних  торговельно-економічних зв'язків, зумовлених наслідками світової війни та революції в Росії; 

значне  скорочення світового товарообороту  внаслідок загальних несприятливих  економічних і політичних умов, що спричинили як падіння фізичного  обсягу торгівлі, так і зниження світових цін (середньорічний приріст  обсягів виробництва індустріальне розвинутих країн становив приблизно 2 %, що вдвічі менше, ніж у 1889— 1913 pp.; у 1937 р. обсяг світової торгівлі був у 2 рази нижчим за передкризовий 1929р.; на початку Другої світової війни експорт був майже у 1,5 раза меншим, ніж у 1913 p.); 

незмінність товарної структури світового товарообороту (основними товарами залишились сировина, продовольство та паливо, частка яких сягала 60 % світового експорту); 

Ускладненню міжнародної торгівлі сприяли також  особливості Державного регулювання, а саме: посилення митного протекціонізму та розпад існуючої міжнародної валютної системи, що призвело до виникнення окремих валютних блоків. Останні являли сооою валютні угруповання країн, що створювались для забезпечення валютноекономічного пріоритету тієї країни, яка очолюада цей блок, шляхом прикріплення валют країн-учасниць до її «люти. Так, у 1931 р. стерлінговий блок на чолі з Великобританією об'єднав практично всі країни цієї імперії та ряд держав, тісно пов'язаних з нею економічно (Єгипет, Ірак, Португалія). Пізніше до нього приєднались Швеція, Норвегія, Данія, Японія, а згодом — Німеччина та Іран. Всього до блоку входило 22 країни. Курс національних валют країн-учасниць перебував у залежності від фунта стерлінгів, а стосовно долара і валют країн, що не входили до блоку, та встановлювався у відповідності з курсом фунта до долара та цих валют. Стерлінговий блок у цей період мав найбільший вплив. 

У 1933р. був створений доларовий блок, до складу якого ввійшли СТА, Канада та майже всі країни Латинської Америки. У цьому ж році група країн, що дотримувалась золотого стандарту (Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а згодом — Італія та Польща), утворили золотий блок, який, однак, розпався у 1936 р. внаслідок введення країнами валютних обмежень та фактичної відмови від золотого стандарту під тиском кризових процесів. 

Всередині блоків обмін валютою був вільним, але поза ними діяли обмеження  на обмін валют, що врешті-решт призвело до скорочення обсягів міжнародної  торгівлі. Комерційні торговельні зв'язки дедалі частіше замінялися кліринговими угодами. Внас­лідок цього обсяг міжнародного товарообороту в 1933 р, скорог тився порівняно навіть з 1929 р. у 2,8 раза. 

Згортанню міжнародної торгівлі сприяло також  введення Великобританією в 1932 р. системи  пільг (преференцій), механізм якої полягав у тому, що одна країна або група країн встановлюють особливе пільгове (преференційне) мито на товари, яке не поширюється на товари інших країн. Ця система застосовувалась Великобританією, а згодом й іншими країнами для отримання дешевої сировини та продовольства з економічно залежних країн. Преференції широко використовувались у торгівлі з країнами, що входили до валютних блоків.[1, с. 18] 

IV етап. Повоєнний, етап розвитку міжнародної  торгівлі дістав ще назву «золотого» — саме в цей період було досягнуто 7 % щорічного приросту світового експорту. В цей період міжнародна торгівля розвивалась під впливом таких середовищних чинників: 

• посилення  двох світових систем господарства —  капіталістичної та соціалістичної; у 1947 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ), яка об'єднала такі соціалістичні країни: Радянський Союз (у складі 15 республік), Болгарія, Угорщина, Німецька Демократична Республіка, Польща, Румунія, Чехословаччина; 

розпад  колоніальної системи, який почався після Другої світової війни: за ЗО повоєнних років політичну незалежність завоювали більше ніж 100 колишніх колоній і напівколоній, а повна ліквідація колоніальної системи закінчилась у середині 70-х років падінням останньої і найстарішої португальської колоніальної імперії; 

початок формування регіональних економічних  інтеграційних угруповань: Рада економічної  взаємодопомоги — міжурядова еко­номічна  організація соціалістичних країн  Європи, 1947р.; Бенілюкс — економічний  союз Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, 1958 p.; Європейська Асоціація вільної торгівлі — торговельний блок семи західноєвропейських країн (Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія та Швеція), 1956 p.; Європейська економічна спільнота (ЄЕС) — державне об'єднання шести європейських держав (Федеративна Республіка Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія, Люксембург), створене з метою формування спільного ринку шляхом ліквідації митних тарифів і проведення спільних заходів в економічній та соціальній сферах).[1, с.19]і середовищні чинники: Особливістю цього етапу є достатньо високі темпи приросту світового товарообороту і швидше, ніж після Першої світової війни, відновлення як національних економік, так і зовнішньоекономічних зв'язків. Наприклад, за 20 років, починаючи з 1950 p., обсяг світового експорту збільшився майже в 5 разів, а в індустріальне розвинутих країнах — у 7,5 раза.[14, с. 26-28] 

V етап - Сучасний, етап розвитку міжнародної  торгівлі вже сьогодні можна  поділити на два періоди: 

конкуренції двох світових систем господарства — капіталістичної та соціалістичної (до початку 90-х років); 

глобалізації  світової економіки (з початку 90-х  років). Кожному із зазначених вище п'яти етапів розвитку міжнародної  торгівлі притаманні: 

• певні  середовищні чинники розвитку; 

• особливості, що відтворюють рівень інтернаціоналізації  виробництва і роль міжнародної  торгівлі у розвитку національних господарств; 

пріоритетні методи регулювання зовнішньої торгівлі більшості країн світу. 

З другої половини XX століття помітно проявилася нерівномірність динаміки зовнішньої торгівлі. Це вплинуло на співвідношення сил між країнами на світовому ринку. Домінуюче положення США було похитнуто. У свою чергу, експорт Німеччини наблизився до американського, а в окремі роки навіть перевершував його. Крім Німеччини помітними темпами ріс експорт і інші західноєвропейські країни. У 80-і роки значний ривок у сфері міжнародної торгівлі зробила Японія. До кінця 80-х років Японія стала вибиватися в лідери по факторах конкурентноздатності. У той же період до неї приєдналися «нові індустріальні країни» Азії - Сінгапур, Гонконг, Тайвань. Однак до середини 90-х років США знову виходять на лідируючі позиції у світі по конкурентноздатності. За ними впритул йдуть Сінгапур, Гонконг, а також Японія, що раніше протягом шести років займала перше місце.[14, с.28] 

Поки  розвиваються країни в основному  залишаються постачальниками сировини, продовольства і порівняно простих  виробів готової продукції на світовий ринок. Однак темпи росту торгівлі сировиною помітно відстають від загальних темпів росту світової торгівлі. Таке відставання обумовлюється виробітком замінників сировини, більш ощадливим його використанням, поглибленням його переробки. Промислово розвиті країни практично цілком захопили ринок наукомісткої продукції. Разом з тим, окремі країни, що розвиваються, насамперед «нові індустріальні країни», зуміли домогтися істотних зрушень у реструктуризації свого експорту, підвищення в ньому частки готової продукції, промислових виробів, у т.ч. машин і устаткування. Так, частка промислового експорту країн, що розвиваються, у загальному світовому обсязі на початку 90-х років склала 16.3%.[14, с. 29-31]