Міжнародна міграція робочої сили: суть, форми, види, динаміка

е) сприяє зростанню збалансованості  між трудовими ресурсами і  робочими місцями, досягненню ефективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального  захисту робочої сили [7, с. 98].

 

 

Я вважаю, що міжнародна міграція робочої сили є складовою  міжнародної міграції населення взагалі. Головні причини міграції населення — економічні та соціальні, пов’язані з пошуком роботи та вищих доходів. Помітну роль відіграють також політичні та воєнні причини (втеча від політичних переслідувань, евакуація тощо). За будь-яких причин і характеру міжнародної міграції населення  вона призводить до зрушень на ринках праці відповідних країн і впливає на міжнародний ринок праці взагалі. Переселенські зрушення в цілому виникають, розвиваються та скорочуються у складній залежності від таких типових явищ, як економічні цикли, рух інвестицій, стан зайнятості та безробіття.

 

______________________________________________________

 

 

РОЗДІЛ 2

Аналіз міждержавного переміщення  робочої сили. Формування світового ринку праці

 

 

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, що змінюються. Дослідимо динаміку розвитку міжнародного ринку праці у часі та просторі.

 

2.1. Етапи міжнародної  міграції робочої сили

 

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого  характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну  більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної і Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії [10, с. 105].

I етап міжнародної  міграції - безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка відбувалась у Європі в останній третині XVIII — середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводжувалося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення "відносного перенаселення", що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці [17, с. 50].

Формування світового ринку  праці сприяло:

• економічному розвитку в країнах  імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

• колонізації малозаселених районів  землі і втягуванню в систему  світового господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення  трудових ресурсів - охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною  рисою якого виступає посилення  нерівномірності цього процесу  в рамках світового господарства [4, с. 148].

 

______________________________________________________

 

IV етап розвитку міжнародної  міграції робочої сили розпочався  після Другої світової війни  і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації  та інтеграції [14, с. 17].

Його характерні риси:

• зростання внутрішньоконтинентальної  міграції, зокрема, в Європі та Африці;

• зростання попиту збоку  сучасного виробництва на висококваліфіковані  кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву "відтік мізків";

• посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

Для періоду з 1945 по 1973 роки характерні наступні ознаки:

• Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб.
• Згаданий період – це час створення, становлення і ліквідації так званої “системи гостьових робітників” (“guestworker system”), яка в найбільш організованому класичному вигляді була впроваджена у Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між Німеччиною та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше – з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому збільшенню числа мігрантів. В Німеччині їх кількість становила: 1956 рік – 95 тис.; 1966 рік – 1 млн. 300 тис.; 1973 рік – 2 млн. 600 тис. осіб. Аналогічні явища спостерігалися і в інших країнах. Так, з 1950 по 1970 рік кількість емігрантів у Франції, Великій Британії та Швейцарії зросла відповідно з 2 млн. 128 тис. до 3 млн. 339 тис., з 1 млн. 573 тис. до 3 млн. 968 тис. і з 279 тис. до 983 тисяч. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році [24, с. 108].
• Виникнення незалежних держав внаслідок краху колоніальної системи зумовили появу зворотних потоків мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів.
• Серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов’язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.
• Диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців [15, с. 96].

 

______________________________________________________

 

2.2 Сучасний  світовий ринок праці, його  форми та складові частини

 

В результаті міграції робочої  сили сформувався світовий ринок  праці, пропозиція робочої сили на якому  залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

 

2.2.1 Основні  моделі трудових відносин

 

Сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої  сили, характеризують три основні  моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі  норми трудового права, орієнтовані  на збереження робочих місць, регіонально-регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

 

______________________________________________________

 

2.2.2 Первинний  та вторинний ринки праці

 

На початок 90-х років  у світі, нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило  близько 1 % усіх трудових ресурсів. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції. Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці.

Первинний ринок праці  – це та його частина, яка об’єднує престижні роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації та здатності до навчання.

 

______________________________________________________

 

 

 

2.2.3 Країни – імпортери  робочої сили

 

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш  високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, що змінюються. Унаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселення і широкого розвитку нелегальної міграції установити точно іерархічность основних напрямків міграції досить складно.

Можна виділити наступні країни і регіони, що є крапками притягання мігрантів з інших країн [6, с. 119].

США, Канада, Австралія. Будучи найбільше економічно розвитий країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як низькокваліфікований, так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші країни, разом узяті. Основні потоки низькокваліфікованої робочої сили направляються в США з прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і т.д. Приплив іммігрантів у США і Канаду в середині 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловік у рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловік у рік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чоловік [18, с. 138].

Західна Європа. Найбільш розвиті західноєвропейські країни, і, насамперед країни, що входять у Європейський союз, притягають робочу силу з менш розвитих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн північної Африки і Близького Схід. Країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн - колишніх колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично сформовані традиційні торговельні й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х років оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік у рік. Більш того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальний ринок робочої сили, що припускає волю переміщення працівників між країнами Європейського союзу й уніфікацію трудового законодавства [3, с. 157].

Близький Схід.

______________________________________________________

 

 

Нові індустріальні  країни. У зв'язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Особливо це помітно у випадку Південної Кореї і Малайзії.

Практично всі країни, у які іммігрують більш 25 тис. чоловік  у рік, - високорозвинені держави  з ВНП більш 6900 дол. на душу населення. Джерело еміграції - країни, що розвиваються, головні з яких - Мексика і країни Азії [3, с. 118].

 

2.3 Наслідки  міжнародної міграції

 

Наслідки міграції можемо поділити на дві групи:

1. Країни, що приймають робочу  силу, отримують такі переваги:

а) в країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

 

______________________________________________________

 

Зміни густоти населення  і соціальні чвари використовуються урядами приймаючих країн як аргументи  на користь політики обмеження або  поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну. Сучасна міграція до країн ЄС породжує низку специфічних проблем. До основних з них слід віднести:

- після 2000 р. помітно  збільшується частка іноземців,  які працюють у сфері послуг, а не у виробничій сфері  (в сталеливарній, металообробний, промисловості, автомобілебудуванні);

- поширення ЄС породжує  проблему масової міграції населення  з країн, що приєдналися до "багатих" країн ЄС;

- значне збільшення  нелегальних мігрантів. Кількість  "нелегалів", що знаходяться  в країнах ЄС, зросла в 1993 - 2003 pp. з 2 млн. до 3 млн. чол.; в основному це вихідці з країн Північної Африки та Азії [23, с. 107].

 

______________________________________________________

 

Ці перекази включаються  до статті "Приватні перекази" платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять із собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їхніх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-експортера робочої сили можна розглядати як подвоєну суму переказів.

Це - один бік наслідків  міграції для країн-експортерів  робочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої  сили:

а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа  платників податків;

б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий "відплив розумів", який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол. [5, с. 118].

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції  робочої сили можуть бути такі заходи держави:

• заборона еміграції;

• введення податку на "відплив кращих голів", компенсувати державні капіталовкладення в емігрантів;

• створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК  створили потужну високоприбуткову галузь економіки - експорт робочої  сили, яка займається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного законодавства зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки (таблиця 2.1.).

 

______________________________________________________

 

Таблиця 2.1.

Грошові потоки, пов’язані з міжнародною міграцією

 

Показники		1980р.	1990р.	2003р.
Трудовий доход	Кредит	13,8	19,5	20,7
	Дебет	-16	-25,6	-26,7
Приватні неоплачені перекази	Кредит	64,9	100,1	95,6
	Дебет	-58,2	-91,8	-102,5
Всього	Кредит	78,7	119,6	116,3
	Дебет	-74,2	-117,4	-129,1