Міжнародні економічні організації

 

5. Міжнародні економічні  організації

Міжнародні організації  грають усе більш помітну роль у світовій

економіці. По-перше, їхня діяльність дозволяє внести необхідний

регулюючий  початок і визначену стабільність у функціонування

валютно-розрахункових  відносин. По-друге, вони покликані  служити форумом для налагодження валютно-розрахункових відносин між країнами, причому ця їхня функція незмінно підсилюється. По-третє, зростає значення

міжнародних валютно-фінансових і кредитних організацій у  сфері вивчення,

аналізу й узагальнення інформації про тенденції розвитку і вироблення

рекомендацій  з найважливіших проблем світового господарства.

Організація економічного співробітництва  та розвитку (ОЕСР) була

створена на базі Європейської організації економічного співробітництва,

заснованої  для управління допомогою з боку США та Канади в рамках Плану

Маршала по реконструкції Європи після Другої Світової війни. Починаючи з

1961 року, моменту  свого створення, ОЕСР ставить  за мету посилювати

економіку країн-членів, щоб зробити її більш ефективною, просувати

ринкову економіку, розвивати вільні обміни, сприяти  зростанню як індустріально розвинутим країнам, так і тим, що розвиваються.

 

6.Світова організація  торгівлі (СОТ)

СОТ – це міжнародна організація, метою якої є розробка системи  правових норм міжнародної торгівлі та контроль за їх дотриманням. Головними цілями СОТ є забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізація міжнародної торгівлі, поступове скасування митних і торговельних обмежень. СОТ має статус спеціальної організації ООН і являє собою організаційно-правову основу системи міжнародної торгівлі. СОТ формує міжнародні правила, яких країни-члени повинні дотримуватися при

здійсненні  торговельних відносин, а також забезпечує умови для

проведення  багатосторонніх переговорів, направлених  на глобальну

лібералізацію торгівлі.

СОТ була створена 15 квітня 1994 року, коли у місті Маракеші (Марокко) було підписано відповідну багатосторонню Угоду. СОТ стала

правонаступницею  ГАТТ (Генеральна угода з тарифів  і торгівлі) -

організації, яка  проіснувала з 1947 по 1994 рік і нараховувала 128

членів. В рамках ГАТТ було проведено вісім раундів  багатосторонніх

переговорів, спрямованих  на лібералізацію торгівлі, скасування тарифних

обмежень та зниження митних зборів. В ході останніх переговорів, відомих

під назвою "Уругвайський раунд", були досягнуті найважливіші

домовленості (28 угод), які сьогодні служать головною складовою правової

бази СОТ.

Основні з них:

1)Генеральна Угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ), яка визначає єдині норми

  і принципи міжнародної торгівлі товарами;

2)Генеральна Угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у

  торгівлі послугами;

3)Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС);

4)Угода про вирішення спорів;

5)Угода про сільське господарство;

6)Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;

7)Угода про технічні бар’єри в торгівлі;

8)Угода про правила походження;

9)Угода про процедури імпортного ліцензування;

10)Угода про передвідвантажувальну інспекцію;

11)Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи;

12)Угода про субсидії та компенсаційні заходи;

13)Угода про захисні заходи.

На даний момент членами  СОТ є 141 країна світу, ще близько 30, у тому числі Україна, ведуть переговори щодо вступу до СОТ. Членство у СОТ передбачає обов’язкову участь у всіх багатосторонніх угодах, крім декількох з обмеженим колом учасників. Положення системи угод СОТ спрямовані на досягнення головних цілей СОТ: рівноправність в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборону будь-яких форм дискримінації);лібералізація зовнішньої торгівлі;

послідовне  проведення справедливої торговельної політики; забезпечення прозорості торговельних процедур.

СОТ виконує наступні основні  функції:

1.Сприяє реалізації угод Уругвайського раунду та інших угод, укладених в

  рамках СОТ;

2.Служить міжнародним форумом для обговорення спірних питань та  тлумачення угод Уругвайського раунду;

3.Служить арбітром у випадку виникнення спірних питань між

  країнами-членами;

4.Здійснює моніторинг та аналіз інформації щодо торговельних режимів

  країн-членів;

5.Здійснює співробітництво з іншими міжнародними організаціями, які

  займаються питаннями розвитку глобальної економіки;

6.Надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, та країнам з

  перехідною економікою.

Країни-члени СОТ сплачують індивідуальні внески, які розраховуються на основі часток цих країн у загальному обсязі світової торгівлі. Вищим органом СОТ є Міністерська конференція, яка скликається раз на 2 роки і приймає найбільш важливі рішення в сфері торгівлі. Керівний орган - Генеральна рада СОТ проводиться кожні два місяці для здіснення нагляду за функціонуванням організації і виконанням відповідних угод. Генеральна рада також виступає як вищий орган для розв’язання спорів і проведення огляду торговельної політики країн-членів. Повсякденна робота СОТ проводиться в рамках 3-х Рад, 16-ти Комітетів та 5-ти переговорних групп і органів.

З 1 вересня 2002 року Генеральним  директором СОТ терміном на три роки призначено колишнього Віце-прем’єр-міністра Таїланду Супачая Панічпакді.

 

7.Міжнародний  валютний фонд

У липні 1944 р. представники 44 країн, що зустрілися в Бреттон-Вудсе (Нью Гемпшир, США) на валютно-фінансовій конференції, підготували і підписали Статут Міжнародного валютного фонду (МФВ). Хоча ще йшла війна, державні діячі в країнах-союзниках уже думали про економічні нестатки післявоєнного світу. Пам’ятаючи про економічні нещастя меж військового періоду, вони сподівалися створити міжнародну валютну систему, що сприяла б повній зайнятості і стабільності цін і в той же час дозволяла б окремим країнам підтримувати зовнішню рівновагу без введення обмежень міжнародної торгівлі.1 Це ознаменувало створення в 1945 році. Міжнародного валютного фонду одночасно з установою Міжнародного банку реконструкції і розвитку. Місцеперебування – Вашингтон.

У Бреттон-Вудсе СРСР брав участь у виробленні Статуту МВФ, але «холодна війна» перешкодила йому підписати угоду про створення Фонду. Фонд, що є спеціалізованою установою ООН, початків здійснювати операції в 1946 році. Статут МВФ змінювався в 1969 р. (із уведенням спеціальних прав запозичення – СДР2), у 1976-1978 р. (з ліквідацією Бреттон-Вудской

валютної системи) і в листопаду 1992 р. (із включенням санкції –

призупиненням права голосування стосовно держав, що не погасили свою

заборгованість  перед МВФ).

Два основних моменти в  Статуті МВФ забезпечують гнучкість  у досягненні зовнішньої рівноваги:

Кредитні послуги  МВФ. МВФ готовий надавати валютні  кредити своїм членам, щоб дати їм можливість перебороти період, протягом якого баланс поточних операцій знаходиться в дефіциті, а проведення більш твердої

кредитно-грошової чи бюджетної політики зробило б  небажаний вплив на

зайнятість  у країні. Загальний резерв золота і валюти, формований

членами, представляє ресурси МВФ, використовувані в цих кредитних

операціях.

Яким образом МВФ здійснює кредитування? При вступі в МВФ  новий член вносить квоту, що визначає як його внесок у загальний резервний фонд, так і його право залучати ресурси МВФ. Кожен член вносить у Фонд золото в кількості, рівному по вартості ? квоти. Інші квоти вносяться в його

власній національній валюті. Країна-член наділяється правом використання

власної валюти для тимчасових закупівель чи золота іноземної валюти у

Фонду в розмірі, рівному по вартості її членському внеску в золоті.

Держава може (в  обмежених масштабах) брати у  Фонду додаткові позички в  золоті й іноземній валюті, однак  лише за умови усе більш твердого

нагляду Фонду  за макроекономічною політикою позичальника. Такий нагляд

за політикою країн-членів, що є великими позичальниками ресурсів Фонду,

називається обумовленістю  позик МВФ.

Регульовані паритети. Хоча валютний курс країни зафіксований, його можна змінити – девальвувати чи девальвувати, якщо МВФ визнає, що платіжний баланс країни знаходиться в стані “фундаментальної не рівноваги”. У Статуті немає визначення фундаментальної не рівноваги, однак цей термін застосовується стосовно країн, що постійно випробують несприятливий вплив міжнародних змін на попит на їхні товари. Без девальвації в таких країнах було б більш високе безробіття і більший дефіцит балансу поточних операцій доти, поки внутрішній рівень цін не упав би досить низько, щоб відновити внутрішній і зовнішній баланс. З іншого боку,

девальвація може одночасно поліпшити ситуацію і з зайнятістю і з

рахунком поточних операцій, крім, таким чином, тривалого  і хворобливого

процесу відновлення  рівноваги, у ході якого міжнародні резерви все рівно

витекли б. Пам’ятаючи про британський досвід завищеної  оцінки валюти

після 1925 р., засновники МВФ вмонтували в систему механізм зміни

(хотілося б  вірити – нечастого) валютних  курсів. Однак це не допускалося

у відношенні американського долара.

  Надання кредитів МВФ здійснюється у формі продажу Фондом вільно конвертованої валюти (УКВ) на національну валюту країни-боржника, а погашається кредит за допомогою викупу національної валюти позичальників за ВКВ чи СДР. Базою кредитних сум є квота статутного фонду МВФ, що приходиться на країну, члена організації. Так, квота Росії складає 2,99 % (4,3 млрд. СДР). Для порівняння, квота США=18,2 % (26,5 млрд. СДР).

Мета:

Сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і

взаємодії по валютних проблемах;

Створення сприятливих умов для розширення і збалансованого росту

міжнародної торгівлі;

Сприяння стабільності валютних курсів, підтримка упорядкованих валютних

взаємин, запобігання  девальвації валют, викликуваною конкуренцією;

Надання допомоги в створенні багатобічної системи платежів і в усуненні

обмежень на обмін валюти, що перешкоджають розвитку світової торгівлі;

Надання на тимчасовій основі фінансових засобів країнам-членам для

коректування  їхніх платіжних балансів без  застосування мір,

деструктивних для процвітання на національних і міжнародних рівнях;

Скорочення тривалості і масштабів дефіциту міжнародних платіжних

балансів держав-членів.

Функції:

підтримка загальної  системи розрахунків і системи  розрахунків по

спеціальних правах запозичення;

спостереження за станом міжнародної валютної системи;

сприяння стабільності обмінних курсів валют і упорядкування валютних

взаємин;

надання короткострокових і середньострокових кредитів;

поповнення  валютних резервів країн-членів шляхом розподілу спеціальних

прав запозичення;

надання консультацій і участь у співробітництві.

Зараз у МВФ входять  більш 180 держав, у тому числі Росія (з 1.07.1992 р.). До складу МВФ можуть ввійти й інші країни в терміни і на умовах, обумовлених Фондом. Кожна держава, вступаючи в МВФ, вносить визначену суму грошей – передплатну квоту, що оцінюється і переглядається кожні п’ять років (більш багата країна – більш висока квота – більша кількість наявних у неї голосів).

 

Висновок.

Таким чином, кредитна діяльність міжнародних фінансових організацій глобального та регіонального рівнів упродовж свого існування булла спрямована на створення, розвиток та модернізацію об'єктів

наднаціональної виробничої інфраструктури за такими напрямами:

- надання позик  для структурної перебудови національних  господарств

країн світу  і; зокрема, об'єктів виробничої інфраструктури, котрі

створюють умови ефективного функціонування наднаціонального виробництва;

- кредитування  інфраструктурних проектів у  малорозвинених країнах з

метою їхньої адаптації  до функціонування світогосподарських процесів та

включення їх у  систему глобальної виробничої інфраструктури.

- інвестування  будівництва мережі регіональних  об'єктів виробничої

інфраструктури  внутрішньоконтинентального значення.

 

- модернізацію  окремих елементів наднаціональної  обслуговуючої системи,

зокрема, енергетичних, транспортних, інформаційних комунікацій.

- розробка системи  страхування довгострокових капіталомістких

інфраструктурних  проектів від різних форс-мажорних обставин.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.Міжнародні  фінанси / За ред. Рогача О. А. - К.: Либідь, 2003

2.Мочерний С.  В. Економічна енциклопедія: В  3-х т. - Т. 2. - К: Академія,

  2001.

3.Сухарський  В. С. Управління зовнішньоекономічною  діяльністю -Тернопіль:ТАНГ, 2001.

4.МайєрДж. М., Олесневич Д Міжнародне середовище бізнесу. - К.: Либідь,

   2002.

5.Х.А. Шреплер. Міжнародні економічні організації. 1998.

6. Світова економіка під ред. Булатова. 1999.