Міжнародні економічні організації

Міністерство  освіти і науки України 

Тернопільський  національний економічний університет

Івано-Франківський інститут менеджменту

 

 

 

 

 

 

Індивідуальна науково-дослідна робота

на тему : «Міжнародні економічні організації»

 

 

 

 

 

 

 

      Підготував : студент  групи МЕТ31

      Менів Ігор Романович

      Перевірила : Бойко З.М.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

м. Івано-Франківськ

2010

План

  Вступ………………………………………………………………………… 3

1.Юридична природа  міжнародних організацій…………………………… 4

2.Міжнародна  правосуд’єктність міжнародних  організацій……………… 4

3.Система постійних  органів міжнародних організацій.………………….. 5

4.Членство у  міжнародних організаціях……………………………………. 6

5.Міжнародні  економічні організації……………………………………….. 8

6.Світова організація  торгівлі(СОТ)………………………………………… 8

7.Міжнародний  валютний фонд…………………………………………….. 11

8.Висновок……………………………………………………………………. 14

  Література……………………………………………………………………. 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Міжнародні організації  – явище в громадському житті, взагалі, не нове. Вони мають місце в розвитку людського суспільства впродовж тисячоліть. Проте тільки в останні століття, й особливо з утворенням ООН, міжнародні організації стали відігравати все більш і більш помітну роль у розвитку міжнародних відносин. Різноманітна й активна міжнародна діяльність міжнародних організацій, їх чисельний ріст і обумовлена цими чинниками необхідність розвитку міжнародно-правового регулювання їхньої діяльності сприяли утворенню в системі сучасного міжнародного права нової його галузі – права міжнародних організацій.

Як поняття, право міжнародних організацій можна визначити як сукупність норм, що регулюють процес створення, діяльності і припинення існування міжнародних організацій, а також норм, що визначають їхній правовий статус і обсяг правочинностей. Беручи до уваги, те, що міжнародні

організації за своєю юридичною природою е суб’єктами сучасного

міжнародного  права похідного характеру (тобто, вторинними), підкреслимо,

що вони являють  собою об’єднання держав, створені ними в повній

відповідності до вимог міжнародного права, а значить, тільки на основі

міжнародного  договору, для вирішення якихось  конкретних завдань.

Беручи це до уваги, автори класифікують міжнародні організації  як

міжнародні  універсальні організації: ООН, Всесвітня  організація охорони

здоров’я (ВООЗ), Міжнародна морська організація (ЇМО), Міжнародний союз

електрозв’язку (МСЕ), Всесвітній поштовий союз (ВПС) та ін., міжнародні

організації регіонального  характеру: Ліга арабських держав (ЛАД),

Організація африканської єдності (ОАЄ), Організація з безпеки  і

співробітництва в Європі (ОБСЄ), Організація американських держав (ОАД)

та ін., міжнародні неурядові організації (хоча вони і  не с суб’єктами

міжнародного  права, але їх дуже багато і вони дуже впливають на розвиток

міжнародних відносин).

 

1. Юридична природа  міжнародних організацій.

Питання про юридичну природу  міжнародних організацій, поставлене у зв’язку з розглядом питання про їхню класифікацію, видається зручним для розгляду, оскільки ця класифікація сама по собі чітко виявляє важливі компоненти юридичної природи міжнародних відносин.

Визнається, що за юридичною  природою всі міжнародні організації

поділяються на міждержавні (міжурядові) організації, міждержавні

організації, що володіють елементами наднаціональності, і міжнародні

неурядові організації.

Розгляд специфіки діяльності цих організацій показує, що юридична

чинність рішень, що приймаються, не однакова. У міждержавних організаціях, заснованих на основі багатостороннього

міжнародного  договору, прийняті рішення є обов’язковими  для вирішення

питань, що носять внутрішньоорганізаційний характер і є рекомендаційними

з питань міжнародної  діяльності. Рішення приймаються  на основі

суверенної  рівності держав за формулою: "одна держава - один голос". У

міждержавних  організаціях фінансово-економічного характеру при прийнятті

рішень здійснюється зважене голосування, при котрому  кожна держава мас

таку кількість  голосів, яка залежить від розмірів її внеску в бюджет

організації. Як бачимо, юридична природа цих організацій  різна і

визначається  юридичним характером прийнятих  рішень і процедурою

прийняття рішень.

Міжнародні організації, що володіють елементами наднаціональності, у своїх установчих документах (статутах, положеннях) мають спеціально

застережені положення, що передбачають обов’язкову чинність прийнятих

рішень для  всіх держав-учасниць. Ці рішення носять характер норм jus

cogens і надають  юридичній природі таких міжнародних  організацій

особливу юридичну якість. Як приклад подібних міжнародних  організацій,

що володіють  елементами наднаціональності, можна  навести Європейський

Союз.

Міжнародні неурядові  організації за своєю юридичною  природою істотно відрізняються від вищезазначених. Вони не с суб’єктами міжнародного права і не володіють міжнародною правосуб’єктністю. їхні рішення не носять обов’язкового характеру і, загалом, виконують рекомендаційні, консультативні, дорадчі функції.

 

2. Міжнародна  правосуб’єктність міжнародних  організацій.

Як уже відзначалося, міжнародна правосуб’єктність міжнародних

організацій є  їхньою невід’ємною властивістю, закріпленою у Віденській конвенції про право договорів за участю міжнародних організацій (1986 p.).

У загальноюридичному плані ця правосуб’єктність с  сукупністю таких компонентів, як правоздатність, дієздатність, деліктоздатність і

правотворча здатність.

Як бачимо, ці компоненти властиві і правосуб’єктності інших суб’єктів міжнародного права, і насамперед державам. Проте на відміну від них, міжнародна правосуб’єктність міжнародних організацій має одну важливу відмінність – це спеціальна (особлива!) правосуб’єктність. її

особливість полягає в тому, що вона визначається тими специфічними

функціями, для  виконання яких створюється та або  інша міжнародна

організація. Ці функції визначаються творцями міжнародної  організації і

зафіксовані в  установчому акті (статуті, положенні). Дані функції

визначають  обсяг правочинностей організації, межі її міжнародної

правосуб’єктності, за які організація виходити не має  права.

Разом із тим з метою  виконання своїх функцій і  діючи в межах обсягу

своєї правосуб’єктності, міжнародна організація може:

– укладати міжнародні договори з державами та іншими міжнародними

організаціями з питань своєї  компетенції;

– брати участь, хоча й  своєрідно, у визнанні нових держав і урядів:

шляхом прийому їх до організації (визнання, з погляду сучасного

міжнародного права, –  це прерогатива держав);

– мати певний імунітет і  привілеї, які визначаються спеціальними угодами

і національним законодавством держав, що вступили в угоду з  міжнародною

організацією;

– володіти правом на забезпечення дотримання норм міжнародного права,

використовуючи при цьому такі засоби, як контроль, притягнення до

відповідальності і застосування санкцій;

– нести міжнародно-правову  відповідальність.

 

3. Система постійних  органів міжнародних організацій

З метою ефективного здійснення своїх функцій міжнародні організації створюють організаційно-правовий механізм, що передбачає систему постійно діючих органів. У цю систему за звичай входять вищі органи, виконавчі органи, адміністративні органи, різні комітети і комісії. У

структурі найбільш значних  організацій створюються ще юридичні органи.

Як вищі органи виступають конгреси, асамблеї, конференції. Іноді  їм

надається значення генеральних. До складу вищих органів входять  усі

члени міжнародної організації, і вони працюють посесійно (у пленарному

варіанті). На пленарних засіданнях (сесіях) вищі органи вирішують

найважливіші питання  діяльності міжнародної організації, визначають її

стратегію, а також питання  прийому нових членів, виборів  виконавчих

органів, затвердження бюджету  та ін. Під виконавчими органами, за звичай, розуміються ради, комітети, виконкоми, бюро та інші органи, до завдань яких входить проведення в життя рішень, ухвалених вищими органами, прийняття оперативних рішень із питань, що не припускають зволікання, а також з інших поточних питань.

Вибори членів виконавчих органів, як правило, здійснюються на основі принципу справедливого географічного представництва. Адміністративні органи, за звичай, представлені секретаріатами. На чолі секретаріату стоїть Генеральний секретар (або директор) міжнародної організації. Завданням секретаріату є організація

адміністративно-технічної  роботи – від складання найважливіших

документів, спрямованих  на виконання прийнятих організацією рішень, до

їхнього розсилання, реєстрації документів, що надходять, обліку і

контролю за повсякденною діяльністю організації та інші питання. У

зв’язку з цим  персонал секретаріату поділяється  на вищі адміністративні

посадові особи, клас фахівців і обслуговуючий персонал.

Персонал секретаріату виконує  свої функції за винагороду, він

відповідальний тільки перед організацією і незалежний від окремих її

членів. Комітети і комісії утворюються для вирішення якихось спеціальних питань. Вони поділяються на статутні (створені на основі статуту, положення), ті, що з’явилися одночасно з заснуванням міжнародної організації, і створені за необхідністю в процесі її діяльності. Останні можуть бути постійними і тимчасовими.

Юридичні органи представлені звичайно судовими інстанціями. Вони

покликані розглядати суперечки між членами міжнародної  організації або

іншими суб’єктами міжнародного права, а також юридичними і фізичними

особами. Подібними судовими інстанціями можна назвати Міжнародний суд ООН, Європейський суд, Суд Європейських Співтовариств, Адміністративний трибунал ООН і МОП, а також адміністративний трибунал такої значної регіональної організації, як Організація американських держав.

 

4. Членство у  міжнародних організаціях.

Питання про членство у  міжнародних організаціях на перших стадіях

розвитку було дещо заплутаним, оскільки в ряді літературних джерел

наводилися  різні позиції щодо складу і класифікації членів міжнародних

організацій. Були спроби класифікувати їх на повноправні (тобто,

держави) і неповноправні (тобто, самокеровані території і  навіть

держави, які  щойно звільнилися від колоніальної залежності). Навряд чи

може бути прийнятним і поділ членів міжнародних організацій, за

аналогією з  договорами, на первісних і тих, що приєдналися, оскільки і

це не відповідає принципу суверенної рівності членів міжнародної

організації. Проте  згодом були знайдені більш прийнятні форми визначення

членства і  це виявилося в тому, що, з одного боку, загальновизнано - всі

члени міжнародної  організації рівні і повноправні, а з іншого - держави,

що беруть участь у заснуванні міжнародної організації, варто називати

"члени-фундатори", а держави, що приєдналися до  неї згодом, варто називати "члени організації"". З такою точкою зору, викладеною в книзі "Міжнародне право" за редакцією К.А.Бекяшева, можна погодитися.

Поряд із такою класифікацією  членів міжнародних організацій у

міжнародній практиці існує кілька типів (видів) держав, які  не є членами

міжнародних організацій, але беруть участь у їхній роботі. Серед них

варто назвати такі: асоційовані  члени, спостерігачі і неурядові

організації, яким надається  так званий консультативний статус.

Статус асоційованого  члена дозволяє державі брати  участь у роботі

міжнародної організації, але  не дає права голосування й  обрання у

виконавчі органи. Статус спостерігача надає право державі, не члену організації, а також державі, що є членом організації, але з якоїсь причини не ввійшла до складу керівного органу, брати участь у його роботі, але без права

голосу й обрання.

Консультативний статус може бути наданий неурядовій організації. Він дає право брати участь у роботі міжнародної організації з правом дорадчого голосу. Процедура прийому до міжнародної організації регламентується правилами прийому, які кожна організація встановлює за своїм розсудом і, звичайно, на основі голосування більшості. Найбільш складні умови прийому встановлені в ООН, для чого, крім інших ускладнень, необхідна рекомендація Ради Безпеки ООН.

У питанні про припинення членства в організації розрізняються  два види припинення - вихід за власним бажанням члена організації і його

виключення. Для виходу за власним бажанням необхідні письмові заяви з мотивацією виходу і документ про відсутність фінансової заборгованості.

 

Виключення з організації  можливе у випадках систематичних  порушень її статутних положень. Від припинення членства в організації варто відрізняти призупинення членства, що може мати місце як з ініціативи організації, так і з ініціативи держави-члена.