Місце людського капіталу в системі економічного зростання

Місце людського капіталу в системі економічного зростання

 

 

 

В умовах створення ефективної ринкової, соціально-орієнтованої економіки  одним із головних завдань є сприяння соціально-економічному розвитку людини, так як людина в будь-якому суспільстві  – це ключовий момент та головна  рушійна сила прогресу.

 

Саме тому важливим джерелом економічного зростання багатьох країн  є сукупність знань і кваліфікації трудових ресурсів як вирішального фактора  виробництва. Освіту, науку, культуру, охорону здоров’я варто розглядати як сукупність галузей і сфер регіональної та національної економік, функціонування яких є суттєвим та вирішальним чинником соціально-економічного розвитку. При  цьому одним з факторів, що впливає  на ефективність становлення стійкої  економіки, є досягнутий в даному регіоні, країні рівень життя населення. Тобто рівень добробуту, споживання матеріальних та нематеріальних благ, сукупність умов та показників, що характеризують ступінь задоволення базових  життєвих потреб.

 

Людина в будь-якому  суспільстві – це ключовий момент та головна рушійна сила розвитку.

 

Теорія людського капітал  в контексті економічного зростання  базується на досягненнях інституційної  теорії, неокласичної теорії, неокейнсіанства  та інших наукових напрямках та поглядах. Поштовх до розвитку даної теорії дали статистичні показники зростання  економіки ряду країн світу, які  значно перевищували розрахунки, що базувались на врахуванні класичних факторів виробництва. Тому аналіз процесів розвитку та становлення  господарств країн після другої Світової війни, зміни моноцентризму  на поліцентризм, призвів до утвердження  людського капіталу в якості основного  продуктивного та соціального фактора  розвитку сучасної глобалізованої економіки  та суспільства.

 

Питаннями дослідження трудового  потенціалу, людського капіталу, трудових ресурсів посвячені праці багатьох вітчизняних та закордонних науковців, зокрема: Д. Богині, О.Грішнової, Т.Заяць, І.Каленюк, А.Колота, В.Куценко, Е.Лібанової  та ін. Для України, яка розпочала  самостійно формувати свою економічну політику на принципах демократії, свободи підприємництва і відкритості  для інтеграції у світове економічне товариство, важливим є критичне переосмислення і врахування теорії і практики соціально-економічних  процесів.

 

Розвиток людського капіталу в Україні значно відстає від  інших країн, це проявляється у наступному:

 

·                   низька якість життя;

 

·                   недостатність фінансування людського  розвитку;

 

·                   недостатнє фінансування і капіталізація  людського потенціалу країни.

 

Як наслідок, це має негативні  соціально-економічні наслідки, зокрема:

 

1.                Депопуляція населення з низькими  якісними характеристиками людського  капіталу.

 

2.                Міграційні процеси.

 

3.                Нераціональна демографічна структура  населення.

 

4.                Зниження показників шлюбності.

 

5.                Зменшення кількості народжуваних.

 

6.                Зростання рівня смертності.

 

7.                Високий рівень смертності на  виробництві.

 

8.                Знецінення людського капіталу.

 

9.                Низький рівень оплати праці.

 

Людські ресурси стають капіталом  тільки тоді, коли отримані знання, навички, вміння втілені в людині, будуть приносити реальний дохід та створювати багатство.

 

Людина – єдиний елемент  виробничого процесу, який створює  додану вартість. Тому інвестиції в  людський капітал – це важливе  джерело економічного росту поряд  з капіталовкладеннями в матеріально-речові фактори виробництв та в землю. Інвестиції в ЛК дають значний за обсягом, тривалий за часом інтегральний ефект. Вкладені кошти дають віддачу  і насамперед це проявляється у зростанні  доходів населення, поліпшенні умов життя, зростанні продуктивності праці. Це в свою чергу призводить до ланцюгової реакції: зростають доходи – зростає  попит, зростає попит – зростає  пропозиція, ріст пропозиції призводить до росту інвестицій у виробництво  і т.д. Тобто економіка матиме довготривалий макроекономічний ефект.

 

Нарощування людського капіталу – це процес, який має складну, багаторівневу  та багатопланову систему, я якій всі елементи взаємопов’язані між  собою і обумовлюють становлення  та розвиток кожної складової ЛК.

 

Зростання відбувається на декількох  рівнях: особистісний; міжособистісний; сімейний; організаційний; регіональний; державний; світовий.

 

Проведене вивчення процесу  становлення та функціонування людського  капіталу дає можливість окреслити  основні пріоритети його розвитку в  Україні з урахуванням специфіки  соціально-економічного розвитку країни. На нашу думку визначені напрями  повинні оптимізувати зв’язок між  економічним зростанням та людським розвитком, серед них можна виділити:

 

·        стимулювання розвитку кожної людини, підвищення її ролі та розширення можливостей;

 

·        забезпечення соціальної справедливості в розподілі  доходів через використання інструментів державного регулювання економіки;

 

·        забезпечення зайнятості яка гарантує найманому  працівнику певний соціальний статус та добробут;

 

·        надання  права вибору для реалізації власних  можливостей.

 

Таким чином, вибір ефективної моделі соціально-економічного розвитку необхідно вести у полі визнання теорії людського капіталу та реального  запровадження її у практику ринкових реформ.

 

Література

 

1. Галушкіна Т.П. Стратегічні  вектори трансформаційних зрушень: [монографія] / Т.П.Галушкіна, В.Є.Реутов, Л.М.Качаровська. – Сімферополь:  ПП «Підприємство «Фєнікс», 2009. –  320 с.

 

2. Лібанова Е. М. Людський  розвиток в Україні: мінімізація  соціальних ризиків: [монографія] / Лібанова  Е. М.та ін. – К.: Інститут демографії  та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, Держкомстат  України, 2010. –494 с.

 

3. Реутов В.Є. Регіональний  вимір трансформаційних зрушень  економіки України: [монографія] / В.Є.Реутов. – Сімферополь: ПП «Підприємство  «Фєнікс», 2010. – 432 с.

 

4. Федулова С.О., Пантіонова  О.В., Доценко Г.Є. Роль трудового  потенціалу в підвищенні конкурентоспроможності  підприємства. Вісник Хмельницького  національного університету, 2011, №2, Т.2 с. 127-129.

 

РОЗВИТОК ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА ЙОГО ВПЛИВ НА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ  РОЗВИТОК УКРАЇНИ

 

 

 

Обґрунтування важливості проблеми

 

Формування ринкового  середовища в Україні і загострення  міжнародної конкуренції об’єктивно вимагають кардинально змінити  підходи до чинників економічного зростання  вітчизняної економіки. Утвердження  в розвинених країнах “нової економіки”, розвиток якої базується на знаннях  та інноваціях, підштовхує до усвідомлення того, що пошук невикористаних резервів, оптимальних шляхів для ефективного  довгострокового розвитку України  слід вести у площині визнання теорії людського капіталу та реального  запровадження її провідних положень у практику ринкових перетворень, зокрема, ідей щодо інвестування у розвиток людського капіталу.

Суть та масштаби проблеми

 

Україна значно поступається за рівнем розвитку людського капіталу розвиненим країнам. Це проявляється у:

 

       низькій  якості життя (за індексом якості  життя у 2006 р. наша країна  посідала 59 місце, значення субіндексу  охорони здоров’я становило 71)[1];

 

 

       недостатньому  фінансуванні людського розвитку  за рахунок усіх джерел (держави,  домогосподарств та підприємств). Видатки на охорону здоров’я  в Україні у 2006 р. зменшилися  до 3,3 % ВВП проти 3,8 % ВВП у 1998 р; видатки на освіту у 2005 р. знизилися до 5,9 % ВВП проти  6,2 % ВВП у 1991 р.

 

       втраті  позицій у розвитку людського  потенціалу країни (у 2006 р. порівняно  із 2005 р. Україна перемістилася  з 70-го на 77-е місце за розвитком  людського потенціалу згідно  “Звіту ООН про людський розвиток  – 2006”)[2].

 

 

Існування зазначених чинників низького рівня розвитку людського  потенціалу призводить до негативних соціально-економічних наслідків, серед  яких слід виокремити такі:

 

1. Масштабна депопуляція  населення з погіршенням якісних  характеристик людського капіталу  при значних міграційних втратах  населення продуктивного віку  та високого професійно-кваліфікаційного  рівня. За різними оцінками  від 2 до 7 млн. українців здійснюють  трудову діяльність закордоном. На січень-червень 2007 р. загальна  кількість наявного населення  України становила 46490,8 тис., скоротившись  протягом останніх п’ятнадцять  років більш ніж на 5 млн. осіб.

 

2. Нераціональна демографічна  структура населення, що веде  до збільшення питомої ваги  осіб у віці 60 років і старше (понад 20 % населення) і зменшення  питомої ваги осіб у віці, молодшому  за працездатний. Середній вік  населення України становить  39,3 роки; у тому числі чоловіків  – 36,6, жінок – 41,6 років. За  період 1995–2007 рр. зміна основних  пропорцій вікових груп населення  країни спричинила збільшення  демографічного навантаження на  населення працездатного віку. Цей  показник в Україні становить  681 особу непрацездатного віку  в розрахунку на 1000 населення  працездатного віку, з них частка  дітей – 41,6 %.

 

3. Падіння показників шлюбності,  що призводить до підвищення  віку при одруженні, ускладнення  процесу кваліфікаційно-освітнього  становлення молоді. Кількість зареєстрованих  шлюбів у розрахунку на 1000 населення  становила 5,7 на січень-червень  2007 р. проти 8,4 – у 1995 р.; кількість  розлучень – 3,7 проти 3,8 відповідно. Також викликає занепокоєння  різке збільшення частки позашлюбних народжень, особливо у сільській місцевості. Лише за період 1995–2006 рр. питома вага позашлюбних народжень зросла з 13,2 до 21,1 % при максимальних значеннях цього показника в Автономній Республіці Крим – до 27,6 %. Основна частка позашлюбних народжень (понад 70 %) припадала на жінок у репродуктивній віковій групі 20–34 роки, що за умови збереження існуючих темпів поширення позашлюбної народжуваності може призвести до того, що кожна третя дитина в Україні буде народжена поза шлюбом. Враховуючи високий рівень розлучень населення, це означатиме появу низки нових соціальних проблем, вирішення яких потребуватиме значних додаткових фінансових ресурсів та відповідних заходів органів державного управління, пов’язаних із вихованням дітей у неповних сім’ях.

 

4. Зменшення кількості  народжених у нашій країні  в розрахунку на 1000 населення  відповідно з 9,6 до 9,4 осіб за 1995–2006 рр. при невисокому сумарному  коефіцієнті народжуваності (1,2) та  значній територіальній диференціації  цих показників.

 

5. Збільшення рівня смертності  населення, яка у січні-червні 2007 р. досягла 16,7 ‰ проти 15,3 ‰ у 2000 р., що зумовлено демографічним  старінням населення, недостатньо  високим рівнем розвитку системи  охорони здоров’я та відповідною  якістю медичних послуг, наслідками  чорнобильської катастрофи тощо. В структурі смертності населення  за причинами провідне місце  посідають хвороби системи кровообігу  – 62 %; смертність від новоутворень  становить 12,6 %, хвороб органів  дихання – 4,2 %, нещасних випадків, отруєнь і травм - 10,1 %.

 

6. Високий рівень смертності  чоловіків у працездатному віці, зайнятих у базових галузях  промисловості, через травматизм, отруєння (40 % 16-річних хлопчиків  не мають шансів дожити до 60 років). Внаслідок цього у найбільш  продуктивному віці коефіцієнт  смертності чоловіків в Україні  перевищує аналогічні показники  для жінок, а різниця між  очікуваною тривалістю життя  жінок та чоловіків досягає  11 років (у окремих областях  України до 13 років).

 

7. Знецінення людського  капіталу, яке торкнулося як загального (знань, навичок, розумових звичок, які люди отримують у системі  формальної освіти), так і специфічного  людського капіталу (знань і умінь,  які працівники здобувають у  процесі своєї виробничої діяльності  безпосередньо на робочих місцях). Масове знецінення освітнього  потенціалу стало одним з головних  чинників різкого зниження продуктивності  праці.

 

8. Низький рівень оплати  праці, яка у 2006 р. в Україні  складала 0,8 євро за годину проти  5 євро в Польщі і 30 євро у  Німеччині і Франції, що є  одним з визначальних чинників  виїзду економічно активного  населення нашої країни закордон  в пошуках праці. В Європі  оплата праці сягає 30 % від вартості  виробленого працівником продукту, в Україні це співвідношення  є менше 5 %.

 

За умови подальшого зниження рівня розвитку людського потенціалу України слід очікувати таких  основних небезпек та ризиків у зв’язку  із розвитком проблемної ситуації.

 

1. Погіршення якісних характеристик  відтворення населення, (насамперед - здоров’я) та різке зниження  конкурентоспроможності вітчизняного  трудового капіталу.

 

2. Розширення діапазону  маргіналізації населення, поява  так званої категорії “неомаргіналів”,  тобто осіб з достатньо високим  освітньо-професійним рівнем, які  не знайшли прийнятного способу  його реалізації, внаслідок чого  за межею бідності опиниться  значна частина зайнятого населення,  що нерідко поєднує різні форми  вторинної, третинної зайнятості  і працює понад законодавчо  встановлену тривалість робочого  часу з тим, щоб досягнути  соціально прийнятного рівня  доходу. Зусилля, які докладаються  урядом у цьому напрямі, зокрема  для посилення базової соціальної  захищеності населення, є недостатніми  порівняно з дією чинників, що  посилюють бідність населення.