Моделі і методи прогнозування в державному регулюванні економіки

     Об'єктами прогнозування є економіка, її галузі, регіони, форми власності тощо.

     Для вибору методу прогнозування слід визначити  мету й завдання прогнозу та період, на який він формується, врахувати  специфіку об'єкта прогнозування, види, повноту та вірогідність вхідної  інформації, а також ряд інших  факторів.

     Методи  прогнозування мають відповідати  таким вимогам: поєднання суб'єктивної цінності й об'єктивної значущості оцінок; чітке застосування оцінок, яке не допускає різних тлумачень  щодо вибору методів; створення можливості нагромадження статистичної інформації та її використання для прогнозування. За ступенем формалізації методи економічного прогнозування можна розділити  на інтуїтивні (експертні) та формалізовані.

     1. Інтуїтивні (експертні) методи. Інтуїтивні методи прогнозування використовуються в тих випадках, коли неможливо врахувати вплив багатьох факторів через значну складність об'єкта прогнозування.

     Серед інтуїтивних методів важливе  місце відводиться методу експертних оцінок, в основі якого лежить використання оцінок певної групи людей – висококваліфікованих спеціалістів (експертів). Для отримання таких оцінок можуть використовуватись анкети, опитування, таблиці та інші документи, за допомогою яких здійснюється збирання необхідної інформації. Існують очні, заочні, відкриті та закриті види опитувань. При цьому розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.

     До  складу індивідуальних експертних оцінок входять: метод "інтерв'ю", при  якому здійснюється безпосередній  контакт експерта зі спеціалістом за схемою "запитання–відповідь"; аналітичний  метод при якому створюється  певна прогнозована ситуація, складаються  аналітичні доповідні записки; метод  написання сценарію, який базується  на визначенні логіки процесу чи явища  в часі за різних умов [4].

     Колективні  експертні оцінки включають у  себе такі методи: комісій, колективної  генерації ідей ("мозкової атаки"), "Дельфі", матричний. Ця група методів  базується на тому, що, по-перше, при  колективному мисленні вища точність результату та, по-друге, при обробці  індивідуальних незалежних оцінок, які  дають експерти, можуть виникнути  раціональні ідеї.

     Суть  методу колективної експертної оцінки для розробки прогнозів полягає  у визначенні погодженості думок  експертів з перспективних напрямів розвитку об'єкта прогнозування, які  сформульовані раніше окремими спеціалістами, а також в оцінці розвитку об'єкта, яка не може бути визначена іншими методами (наприклад, аналітичним розрахунком, експериментом та ін.).

     Метод колективної генерації ідей ("мозкова  атака") дає змогу отримати продуктивні  результати за короткий період часу й  залучити всіх експертів до активного  творчого процесу.

     Оскільки  експертні оцінки є інтегральною сумою прогнозів незалежних експертів, вони незалежні від обрання конкретних моделей чи математичних методів. Розробка досконалих технологій експертних оцінок та методик об'єктивізації їх результатів, по-перше дали змогу об'єктивно  підвищити рівень надійності експертиз, а по-друге, поліпшити їх сумісність із формалізованими.

     2. Формалізовані методи прогнозування. Формалізовані методи прогнозування базуються на аналітичних сітках, що містять рівняння, які репрезентують і сукупний попит, і сукупну пропозицію. До групи формалізованих методів входять методи екстраполяції та моделювання.

     Метод екстраполяції – один з основних у прогнозуванні економіки. Він  передбачає, що на основі статистичних даних досліджуються закономірності й тенденції економічних явищ. Цей метод ґрунтується на припущенні, що незмінні фактори при розвитку даного явища в минулому будуть діяти  й у майбутньому.

     При формуванні прогнозу з допомогою  екстраполяції виходять з тенденцій  зміни тих чи інших кількісних характеристик об'єкта. Екстраполюються  оціночні, функціональні, системні та структурні характеристики. Екстраполяційні  методи є найбільш поширеними й розробленими.

     Один  зі способів прогнозування базується  на застосуванні індексу випереджаючих  показників, у який включається певна  кількість рядів статистичних даних, у тому числі такі як: курс акцій, кількість виданих ліцензій на будівництво, вартість обсягів замовлень підприємствам  на устаткування, пропозиції грошей та ін. Як правило, зміни величин цих  показників передують змінам в економіці: зменшення їх значень є попередженням  про те, що наближається спад.

     Важливою  особливістю річних прогнозів на макроекономічному рівні, що розробляються  в Україні, є їх побудова на основі монетарних змінних – таких, як індекси  цін, швидкість обороту грошей, процентні  ставки, дефіцит бюджету, випуск облігацій, обмінний курс зовнішні прямі інвестиції. Усі ці змінні сфокусовані на одному показнику, навколо якого й будується  річний макроекономічний прогноз щодо рівня інфляції. Даний узагальнюючий  показник характеризує один бік основного закону ринкової економіки – попит.

     3. Метод нормативного прогнозування.  Під нормативним (цільовим) прогнозуванням  розуміють пошук оптимального  шляху досягнення певної кінцевої  мети, передбаченої завданням у  майбутньому. Цей метод застосовується  тоді, коли мета прогнозування  економіки визначена і для  певного відрізку часу в перспективі  встановлюється фіксоване значення  прогнозованого показника – норматив.

     4. Поширеним методом прогнозування  є моделювання. Цей метод вважається  достатньо ефективним засобом  прогнозування можливого явища,  нових або майбутніх економічних  і технічних засобів і рішень. Термін "модель" означає певний  умовний образ об'єкта дослідження,  а в прогнозуванні – економічні  чи соціальні процеси. Зміст  методу моделювання полягає в  конструюванні моделі на основі  попереднього вивчення об'єкта  й визначення його суттєвих  характеристик, в експериментальному  і теоретичному аналізі моделей,  в співставленні результатів  з даними об'єкта та коригуванні  моделі.

     Засобом вивчення закономірностей розвитку економіки та соціальних процесів є  економіко-математична модель. Вона являє собою систему формалізованих співвідношень, які описують основні  взаємозв'язки елементів, що створюють  економічну систему. Моделі економічного та соціального прогнозування можуть класифікуватися залежно від  критерію оптимізації - найкращого очікуваного  результату. Розрізняють економічні моделі, в яких мінімізуються витрати, та моделі, в яких максимізуються обсяги продукції або прибутку. З урахуванням  фактору часу моделі можуть бути статичними (коли обмеження в моделі встановлюються для одного визначеного відрізку часу або динамічними (коли обмеження  встановлюються для кількох відрізків  часу).

     Прийнято  розрізняти такі економетричні моделі:

• моделі вартості та моделі розширеного відтворення. Вивчення економічних явищ з допомогою цих моделей дозволяє вирішувати такі питання, як вибір політики ціноутворення, перспектив розвитку економіки та ін.;
• одно- та двогалузеві моделі (моделі міжгалузевих балансів) дають змогу зробити висновки про можливі темпи розвитку, перспективи використання науково-технічного прогресу; з їх допомогою розробляється міжгалузевий баланс, плани розвитку окремих галузей економіки та промисловості;
• моделі, які придатні для аналізу та оцінки функціонування окремих галузей чи регіонів або спеціальних економічних завдань. Залежно від рівня агрегування показників розвитку розрізняють макроекономічні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні моделі [11].

     У системі макроекономічних моделей  економічне прогнозування пов'язане  з дослідженням факторного, лагового та структурного аспектів збалансованості  національної економіки та їх синтезу  на основі принципу оптимальності.

     Факторний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується на взаємозв'язку між обсягом випуску продукції  та витратами на виробництво. Він  зводиться до визначення такої пропорції  між факторами виробництва, яка  дозволяє забезпечити заданий обсяг  випуску продукції. Кількісні пропорції  між обсягами виробництва та факторами  його росту можуть визначатися на основі показників витрат живої й  уречевленої праці.

     Лаговий аспект збалансованості ґрунтується  на розподілі часу витрат виробництва  та досягнутого при їх взаємодії  ефекту. В економічних моделях  урахуванню підлягають лаги, наприклад, між капітальними витратами та введенням  об'єкта в дію, між науковим відкриттям і його впровадженням та ін.

     Головні лагові характеристики пов'язані з  відтворенням основних фондів. Метод  досягнення лагової збалансованості ґрунтується на рівняннях із зосередженням запізнень між витратами та викликаним ними ефектом.

     Структурний аспект збалансованості національної економіки ґрунтується як на пропорціях між І і II підрозділами суспільного  виробництва, так і на взаємозв'язках  міжгалузевих потоків продукції. Структурні міжгалузеві моделі широко використовуються для складання прогнозу галузевої  структури виробництва, основних виробничих фондів, капітальних вкладень і трудових ресурсів.

      ВИСНОВКИ 

     Узагальнюючи  все вище наведене, можна зробити  наступні висновки.

     Як  було нами з’ясовано, прогнозування  необхідне з двох основних причин: майбутнє невизначено і повний ефект  багатьох рішень, які приймаються  зараз, не відчувається впродовж деякого  часу. Т.ч. прогнозування підвищує ефективність процесу ухвалення рішення.

     Прогнозування – одна із специфічних форм планової діяльності, науково-аналітичний етап загального процесу планування, воно наукове, обґрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей виявлення стану і вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Прогнозування передбачає оцінку показників, які характеризують ці явища в майбутньому.

     Економічне  прогнозування – спосіб наукового передбачення основних напрямів розвитку економічної системи або її окремих елементів. Дає базу для вибору і обґрунтування економічної політики.

     Державне  прогнозування соціально-економічного розвитку країни і її регіонів – наукове передбачення ситуації, яка може скластися в перспективі залежно від використання тієї або іншої стратегії розвитку.

     Головне призначення прогнозів полягає  в аналізі і виявленні основних закономірностей і тенденцій  розвитку народного господарства, передбаченні змін умов і чинників цього розвитку, створенні наукової бази для розробки довгострокової економічної політики держави і ухвалення рішень відносно її реалізації.

     По  рекомендації МВФ прогнозування  здійснюється на період 18 місяців.

     Об'єкт  прогнозування – економічні, соціальні, науково-технічні і інші явища і процеси в економіці країни, її галузях і комплексах, а об'єктом економічного і соціального прогнозування виступає економічний і соціальний потенціал країни.

     Предмет економічного прогнозування: якісні і кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих чинників в межах періоду, який прогнозується.

     Суб'єкт  прогнозування – держава в особі державних органів управління певного ієрархічного рівня, економічні служби органів місцевого самоврядування, а також економічні служби підприємств і організацій різних форм власності.

     Основні функції прогнозування: науковий аналіз розвитку економіки і науково-технічного прогресу в певних умовах і відповідному ретроспективному періоді, оцінка об'єктів прогнозування, виявлення альтернативних шляхів економічного і соціального розвитку, накопичення наукового матеріалу і обґрунтування вибору певних рішень.

     Прогноз розповсюджується на такі процеси управління, які у момент розробки прогнозу або  можливі в достатньо малому діапазоні, або зовсім неможливі, або можливі, але вимагають обліку дій таких  чинників, вплив яких не може бути повністю або однозначно визначено.

     Прогнозування базується на аналізі: початкових даних; очікуваних тенденцій; намірів уряду у області економічної політики.

     В умовах переходу України на ринкові відносини актуальним є визначення дієвих методів і важелів державного регулювання для забезпечення сталого розвитку й довгострокового зростання економіки. Аналіз динаміки галузевої структурі макроекономічних показників та факторів виробництва надає можливість проведення науково-обґрунтованого визначення напрямків і заходів державної економічної політики на перспективу.