Международний подил

1.Серед чинників розвитку міжнародного поділу праці треба відзначити:

природно-географічні умови;

технічний прогрес;

соціально-економічні умови.

Раніше головну роль відігравали природно-географічні умови: клімат, природні ресурси, розміри території, чисельність населення, економіко-географічне розташування. Довгий час різниця в розподілі природних багатств була основною причиною міжнародного поділу праці.

Розвиток технічного прогресу призвів до зменшення значення природно-географічних умов, надавши можливість використати переваги науково-технічних досягнень, розвитку науки і техніки. Нова модель економічного розвитку набула таких характерних рис:

почав переважати інтенсивний тип економічного зростання;

з’явились нові галузі промисловості та швидко модернізувались діючі;

скоротився виробничий цикл;

розширилась сфера послуг (особливо банківських і страхових).

Паралельно з НТП у міжнародному поділі праці значну роль почали відігравати і соціально-економічні умови:

досягнутий рівень економічного і науково-технічного розвитку;

механізм організації національного виробництва;

механізм організації зовнішньоекономічних відносин.

На сучасному етапі вплив перших двох чинників на міжнародний поділ праці вирівнявся, а відмінності в соціально-економічних умовах різних країн набувають вирішального значення.

9.Неперервно розвиваючись, міжнародний поділ праці на сучасному етапі набув певних тенденцій та особливостей. До них належать:

У світовому господарстві зберігається і навіть поглиблюється розрив між промислово-розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. На розвинені країни припадає близько 25% населення і 80% сукупного національного продукту. Країни, що розвиваються, у світовому господарстві є, в основному, постачальниками сировини та споживачами готової продукції, однак останнім часом встановлюється нова галузева спрямованість країн, що розвиваються.

Основним у міжнародному поділі праці став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації.

Внаслідок нерівномірності соціально-економічного розвитку продовжуються зміни в розстановці політичних і економічних сил у групі промислово-розвинених країн, насамперед між трьома основними центрами – США, Японією та Західною Європою. Це викликає необхідність частої перебудови в системі міжнародного поділу праці.

Змінилася участь у міжнародному поділі праці колишніх країн соціалістичного табору Відбувається переорієнтація їхніх економік і залучення їх до участі в міжнародному поділі праці на іншій основі.

Постійно зростає роль ТНК у міжнародному економічному обміні та міжнародному поділі праці. ТНК контролюють майже половину світового промислового виробництва та світової торгівлі.

Посилюються інтеграційні процеси, інтернаціоналізація господарської діяльності. Відзначається тенденція до об’єднання зусиль провідних країн для колективного регулювання та зменшення наслідків економічних і валютних потрясінь. Зростає роль міжна­родних організацій – МВФ, МБРР тощо.

На міжнародний поділ праці періодично впливають структурні кризи, дисбаланси в міжнародній торгівлі. Так, енергетична криза 70-х р. викликала необхідність переходу на енергоощадні типи виробництв, що призвело до зміни в структурі і навіть у географічному розподілі світової торгівлі, а також в експортній спеціалізації багатьох країн.

Зростає об’єктивна необхідність у докорінній перебудові міжнародного поділу праці та МЕВ у цілому. Вони не можуть розвиватися стихійно, тому що це може призвести до непередбачених наслідків.

2.Переваги МПП

Логічно неможливо, щоб одна країна була ефективнішою за іншу у виробництві всього.

     Пол Хейне

Кожна країна в кінцевому підсумку споживає більше, ніж вона могла б виробити сама.

     Пол Самуельсон

Кожна країна, виходячи з принципа порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність національної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;

виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;

МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;

участь у МПП призводить до посилення конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;

поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).

Міжнародний поділ праці включає обмін між країнами як готовими виробами, так і сировиною, продуктами харчування, робочою силою. На мінеральну сировину припадає 3% світового зовнішньоторговельного обороту. Виділяються 10 районів, що налагодили зв’язки за сировиною: США, Західна Європа, Японія, Канада, ПАР, Австралія, Латинська Америка, Африка, Західна, Південна та Південно-Східна Азія[4,

На США, Західну Європу та Японію припадає 60% світового товарообміну мінеральною сировиною. Висока залежність цих країн від неї зумовлена орієнтацією на імпорт більш дешевої сировини «третіх» країн та економією власних резервів, а також значними масштабами споживання сировини промисловістю.

1. До США мінеральна сировина завозиться з усього світу. Основна маса сировини надходить з Канади (44%), Латинської Америки (38%), а також країн Перської затоки.

2. Західна Європа забезпечується сировиною з Африки (15%), Канади (12%), Латинської Америки (10%), Перської затоки, а також країн Східної Європа (газ, нафта, фосфати, залізна руда, кольорові метали).

3. Японія – найменш забезпечена сировиною країна. Імпорт покриває 100% потреб у бокситах, нікелі, урані, фосфоритах, 94% потреб у нафті, природному газі, залізній руді, кам’яному вугіллі. Найважливіші постачальники сировини: Австралія (25%), Південна та Південно-Східна Азія (18%). В останні десятиріччя збільшився імпорт сировини з країн Перської затоки та Росії (нафта, ліс, руда, кам’яне вугілля).

4. На Канаду припадає 15% світового експорту мінеральної сировини: руд срібла, платини, кольорових металів (цинку, свинцю, нікелю), заліза, а також деревини.

5. Австралія дає близько 10% світового експорту сировини, – бокситів, цинку, свинцю, нікелю, кобальту, ванадію, залізної руди, кам’яного вугілля.

3.Фактори, що впливають на участь країн у міжнародному поділі праці

До числа факторів, що спонукають країни до участі в МПП відносяться:

- Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвиненим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації та товарообміні. У той же час розвинений ринковий попит в країні спонукає розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їх розширенням експортної спеціалізації.

- Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МПП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.

- Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий ступінь забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низька ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі у МПП.

- Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, видобувні галузі, металургія тощо). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МПП.

Слід мати на увазі, що всі названі чинники не абсолютні в своєму прояві. Їх вплив може бути в тій чи іншій мірі зменшено, наприклад, зміна міжнародної конкурентоспроможності місцевої продукції, обмеженнями експорту.

Головне в процесі розвитку МПП - це те, що кожен його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі у МПП.

Реалізація переваг міжнародного поділу праці у процесі міжнародного обміну будь-якої країни за сприятливих умов дає: По-перше, отримання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів та послуг, по-друге, економію внутрішніх витрат через відмову від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту.

Тенденції розвитку МПП дозволяють російським економістам стверджувати, що в перспективі воно буде поступово поглиблюватися.

Вважається, що виробництво промислово розвинених країн у все більшій мірі буде орієнтуватися на зовнішніх споживачів, а внутрішній попит - на імпорт.

4.Основні види міжнародної спеціалізації виробництва:

1)     предметна (виробництво продуктів);

2)     подетальна (виробництво компонентів продуктів);

3)           технологічна або стадійна (здійснення окремих технологічних процесів).

Міжнародна спеціалізація виробництва — це форма міжнародного поділу праці, за якої зосередження однорідного виробництва у світі відбувається на основі прогресуючої диференціації виробничих процесів між різними країнами та їх суб’єктами. Іншими словами, відбувається зосередження виробництва одних видів продукції в одних країнах (або на підприємствах одних країн), а інших видів продукції — в інших країнах (чи на їх підприємствах).

   Відомі дві історичні форми міжнародної спеціалізації — міжгалузева і внутрішньогалузева. Міжгалузева спеціалізація передбачає зосередження в окремих країнах певних галузей виробництва при відсутності цілого ряду інших галузей. Раніше міжнародна спеціалізація виробництва розвивалась виключно як міжгалузева, прикладом якої є спеціалізація багатьох країн Африки, Азії та Латинської Америки на виробництві мінеральної та сільськогосподарської сировини, а також деяких видів продовольства.

   Певною мірою такий вид спеціалізації отримав розвиток і між розвинутими країнами, відносно невеликими за розміром території та чисельністю населення. Проте їх спеціалізація частково пов’язана також з географічним середовищем і природними умовами, вона більш прогресивна і характеризується виробництвом промислової продукції та напівфабрикатів. Прикладом такої спеціалізації є Швейцарія, яка відома на весь світ випуском годинників, Швеція — постачальник високоякісної сталі та підшипників, Бельгія — чавуну і сталі, Фінляндія — лісоматеріалів і продукції деревообробки тощо. Високорозвинуті країни орієнтують своє виробництво не тільки на національні, а й на міжнародні економічні потреби. Виготовлена ними продукція споживається в усіх частинах світу. Водночас посилюється орієнтація на переробку привізної сировини, замість традиційних місцевих виробництв формуються нові галузі промисловості.

   Внутрішньогалузева спеціалізація пов’язана з галузями, що засновані не стільки на використанні природних ресурсів, скільки на результатах науково-технічної діяльності і охоплюють переважно розвинуті країни. Ці країни мають приблизно однакову галузеву структуру виробництва і можливість окремої країни посісти певне місце у міжнародній спеціалізації шляхом випуску найпомітнішої продукції, що залежить від рівня витрат на галузеві науково-дослідні роботи.

   Одним із напрямів внутрішньогалузевої спеціалізації є предметна спеціалізація, що полягає в зосередженні випуску певних видів продукції даної галузі у тій чи іншій країні. Зокрема, існує спеціалізація великих фірм США, Великобританії, ФРН, Японії, а отже і самих цих країн на виробництві окремих видів обладнання, синтетичних матеріалів тощо. У деяких галузях формується спеціалізація на виробництві виробів певних типорозмірів. Так, тракторобудування США спеціалізується на виробництві потужних колісних та гусеничних тракторів, Великобританії — колісних тракторів середньої, а ФРН — малої потужностей.

   Більш тісні зв’язки між виробниками різних країн виникають на основі подетальної спеціалізації, що являє собою спеціалізацію заводів окремої країни по випуску комплектуючих виробів, вузлів або деталей, які не мають самостійного споживання. Така спеціалізація отримала розвиток при виробництві масової продукції: автомобілів, радіоапаратури, тракторів тощо — і поширюється на випуск двигунів, електрообладнання, підшипників, коробок передач, приборів і т. п.

У територіальному аспекті МСВ припускає спеціалізацію

окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві певних продуктів та

їх частин для світового ринку. Основними видами МСВ є предметна