Межа виробничих можливостей, командна та ринкова форми організації економіки

Американська економіка зовнішньо найбільш лібералізована, але держава має величезний вплив на внутрішню та всю світову систему господарювання за допомогою банківсько-кредитних та валютно-фінансових міжнародних організацій.
Особливості економічної системи, яка створюється в нашій дер­жаві, визначені Президентом України так: «...наша мета — державно регульована, соціально спрямована ринкова економка». Слід розуміти, що Україна не одночасно створює державно регульовану та соціально орієнтовану економіку. Це дві різні моделі економічної системи, які неможливо разом реалізувати. Державне регулювання — це змішана економіка, головною задачею якої є зростання ефективності суспільного виробництва. Соціальне спря­мована економіка — другий, більш прогресивний етап розвитку еко­номічної системи, на якому значно зростає можливість і необхід­ність вирішення соціальних проблем.
Перехід України до ринкової (змішаної) економічної системи можливий лише після подолання кризи економіки. Паралельно вирішувати ці дві задачі — виходити з кризи та здійснювати ринкові перетворення — неможливо, бо для цього необхідні діаметрально протилежні ринкові механізми. Вихід з економічної кризи вимагає посилений державного регулювання економіки, а перехід до ринку — зміни державного управління механізмом саморегулювання конкуренції).

Світовий досвід підтверджує, що подолання кризової ситуації можливе лише шляхом державного управління економікою. Саме завдяки посиленню державного управління економікою вийшли з кризи 1929—1933 рр. Сполучені Штати Америки. Державу вивів з «великої депресії» Ф. Рузвельт, який став Президентом Америки 4 березня 1933 р. Він розумів, що без втручання держав-ної влади вийти з економічної кризи та підвищити рівень життя американців неможливо. Програма виходу з кризи шляхом держав­них заходів була незвичайною для капіталістичної економіки і отримала назву «нового курсу». «Новий курс» Ф. Рузвельта має два основних положення контроль держави над монополістами та розширення платоспроможного попиту населення.
Для здійснення «нового курсу» президент наполіг прийнятті Конгресом США трьох законів про: банки; регулювання сільського господарства; ввідновлення національної промисловості.  Ф.Рузвельт своїм указом закрив всі банки для Державної перевірки. Були відкриті тільки ті банки, які не займалися спекуляцією у погоні за надприбутками, і до призводило до розорення дрібних власників.

Держава планувала розвиток сільського господарства, щоб його врятувати. Був заборонений на три роки продаж землі. Встановлені леготи на виробництво сільськогосподарської продукції та ціни на цю продукцію. Ціни давали можливість не тільки відшкодовувати витрати, а й одержувати прибуток. Уряд відшкодував борги фермерів і відкрив їм кредити.

Закон про відновлення національної промисловості передбачав асигнування в розмірі 3,3 млрд. дол. на громадські роботи спорудження житла, доріг, будівництво військових кораблів та ін.  Законодавчо були закріплені заходи по соціальному захисту населення, заборонена дитяча праця; встановлені мінімальна заробітна плата (за одну годину — 25 центів) І максимальна  тривалість робочого тижня (44 години).

В зв'язку з великим безробіттям серед молоді уряд організу­вав трудові табори, через які пройшли близько 3,3 млн. молодих американців. Вони будувати дороги, мости, садили дерева та ін.

Рузвельт не просив кредитів у інших країн. Він пустив у ви­робництво величезні гроші, які лежали без руху в комерційних банках. Через 100 днів економіка країни вийшла з кризи й пере­йшла у фазу пожвавлення.
За допомогою централізованого державного управління відно­вилася економіка Німеччини у післявоєнний період. Програма від­новлення економіки була розроблена міністром народного господар­ства Л. Едвардом. Ось що він писав у своїй книзі «Добробут для всіх»: «Перший індустріальний план, який був вироблений на ос­нові Потсдамських угод від 2 серпня 1945 року, намагався звести обсяг німецької промисловості до рівня, який склав 50—55 відсот­ків рівня 1938 р. або приблизно 65 відсотків рівня 1936 р. ...Другий економічний план, який був введений англійським і американським управліннями для їх зон окупації 29 серпня 1947 р., давав право відновлювати свою промисловість у повному обсязі 1936 р....». Недивлячись на те, що з Німеччини примусово вивозилися вугілля, ліс та інші ресурси, в яких вона мала велику потребу, планування економіки привело до зростання виробництва.
Централізоване командне управління економікою використовувалося для відновлення народного господарства і в інших державах Західної Європи. У Франції з 1945 р. до кінця 60-х рр. застосовувалися обов'язкові для підприємств плани. Перший план, що був прийнятий у 1945 р., визначав обсяг виробництва сталі у тоннах, електроенергії в кіловат-годинах і т. п., а також ціни на всі вироби та систему контролю над ними.

Директивне управління економічною системою застосовувалося для подолання кризової ситуації Японією, Південною Кореєю та іншими країнами Південно-Східної Азії.

Підйом японської економіки у післявоєнні роки здійснювався за допомогою цілеспрямованого розподілу обмежених ресурсів на розвиток ключових галузей — металургії, машинобудування, морського транспорту, а також введенням твердих цін на основні, про­дукти і товари. Лише у 1975 р. Японія прийшла до моделі вільного ринку.

Подібні централізовані методи управління економічною систе­мою забезпечили ефективний розвиток економіки Південної Кореї, яка на початку 50-х рр. знаходилася у десятці найбідніших держав, а сьогодні наблизилася до десятки найбагатших країн світу. Корейські економісти вважають, що успішний розвиток економіки це результат особливого господарського механізму, суть якого полягає у поєднанні планових основ з вільним ринком. Планові осно­ви — загальнодержавне планування — ввів президент Пак Джон Гі. Галузі, які вважалися найбільш важливими (суднобудівна, авто­мобільна та ін.), одержували від держави велику фінансову під­тримку.
Прикладів із світової практики цілком достатньо, щоб переко­натися у необхідності посилення державного управління економі­кою для виведення її з кризи.

Тільки після подолання економічної кризи можлива заміна державного управління економікою ринковими методами, тобто трансформація планової економіки у змішану.

Ідеальною моделлю переходу до змішаної економіки є послідов­на зміна існуючих виробничих відносин новими, ринковими, при якій виключені руйнівні процеси для економічного потенціалу краї­ни й життя населення.
Світовий досвід виробив три основні види моделей переходу до ринкової економіки: еволюційну, «шокової терапії», жорсткого регулювання.
Еволюційна модель вимагає дуже багато часу. Еволюційним шляхом створювалася економіка розвинених країн протягом де­кількох століть.
Метод «шокової терапії» — швидка зміна планових економічних відносин ринковими — не може бути застосований, оскільки для цього потрібна величезна створю вальна робота: по перетворенню продуктивних сил, створенню інфраструктури ринку, зміні надбу­дови та ін. Досвід країн СНД та інших держав переконливо пока­зав, що «шокова терапія» успішно лише руйнує існуючу економічну систему і неминуче призводить до спаду виробництва, різкого по­гіршення життя населення, зростання безробіття і т. п. Нова еко­номічна система раптово не створюється. Чим більше руйнувань відбувається у перехідний період, тим більше часу потрібно для створення нової економічної системи. Іншими словами, «шокова терапія» робить неминучим еволюційний шлях побудови змішаної економіки, для якого потрібні десятиліття, а можливо, і більше століття.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку передбачає здійснення перехідного процесу під контролем держави. Таким чином, відбувається реформування економіки у Білорусі та в Китаї. Зростання економіки у цих країнах показує безперечні достоїнства цієї моделі порівняно з методом «шокової терапії». Найбільш ефек­тивно розвивається економіка в КНР.
Реформування економіки Китаю почалося в 1978 р. Головні не­доліки попередньої господарської системи, на думку китайських спеціалістів, полягали у надмірній централізації управління, використанні переважно адміністративних методів, застосуванні, головним чином, морального стимулювання, строго вертикальної підпорядкованості підприємств та ін.
Були   визначені   принципові   напрямки   реформи,   головними
з яких є:

- використання різноманітних форм господарювання, включаючи
кооперативні та індивідуальні;

- звуження сфери директивного планування за рахунок посилення ринкового регулювання;
- проведення відкритої зовнішньоекономічної політики; розмежування функцій центральних та місцевих органів, розширення господарської самостійності підприємств.

Підсумком проведення реформи повинно стати створення господарської системи нового типу, визначеної китайськими спеціалістами як «соціалістичне планово-товарне господарство». Провідне місце відведено суспільній (загальнонародній та колективній) власності на засоби виробництва, яка доповнюється індивідуальною формою власності.

Управління економікою повинно здійснюватися переважно не командними (директивними) засобами, а державним стимулюванням та ринковими важелями.

У Китаї вважають, що створення господарської системи нового типу повинно привести до зміцнення та підвищення ефективності соціалістичного суспільства, кінцевою метою якого є комунізм.

У кінці 80-х рр. у концепцію господарської реформи Китаю стали вноситися певні корективи. Зокрема були відхилені заклики до приватизації загальнонародної власності, концепція «всемогут­ності ринку», теза про «користь обмеженої інфляції», думка про «неминучість розкладу та корупції кадрів» та ін. Модель економіч­ного зростання була пере орієнтована на підвищення ефективності виробництва та кращу відповідність виробництва суспільним по­требам. Китайці стали підкреслювати, що реформа потрібна не за­ради себе самої, а для забезпеченості прогресивного розвитку на­родного господарства.

Було змінено уявлення про взаємодію плану та ринку. Нова інтерпретація взаємодії плану та ринку полягає у такому:

-         ця проблема становить собою ядро реформи;

-         процес поєднання плану та ринку в єдиний механізм вимагає порівняно довготривалого періоду;

-         головними формами поєднання плану та ринку є директивне: планування та ринкове регулювання;

-         форми поєднання плану та ринку повинні постійно вдосконалюватися;

-         основним критерієм ефективності сполучення планового господарства з ринковим регулюванням є підвищення соціально-економічної ефективності народного господарства.

На другому етапі реформ прийнято рішення про посилення централізації управління економікою. Зокрема ставиться задача: підвищити роль директивного плану.

Реформи Китаю мають позитивні економічні та соціальні наслідки. Збільшились темпи зросту виробництва у всіх галузях народного господарства і в економіці в цілому, підвищився рівень життя населення. У Китаї не було економічної кризи, як в Україні та інших країнах, де застосовувались моделі «шокової терапії».

Досвід реформування, економіки в Китаї та в інших державах показує, що жорстке регулювання переходу до ринку найбільш відповідає ідеальній моделі переходу. У процесі такого реформування економічна та соціальна ефективність виробництва підвищуються.

Кожна держава, яка прагне перейти до ринкової (змішаної)економіки, визначає для себе принципову модель переходу та її суттєві параметри. Неможливо повністю перенести на будь-які умови модель переходу до ринкових відносин Китаю чи іншої держави, які майже успішно здійснюють такий перехід. Модель переходу повинна враховувати специфічні умови кожної конкретної держави і в першу чергу — особливості стану економіки.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

Завдання 1. Проаналізувати зміну соціальних виплат в Україні протягом року.

Розв’язання:

У 2011 році прожитковий мінімум на одну особу в  розрахунку на місяць у розмірі

з 1 січня - 894 гривні,

з 1 квітня - 911 гривень, 

з 1 жовтня - 934 гривні, 

з  1  грудня  - 953 гривні 

та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років:

з 1 січня - 816 гривень,

з 1 квітня - 832 гривні,

з 1 жовтня - 853 гривні,

з 1 грудня - 870 гривень;

     дітей віком від 6 до 18 років: 

з 1 січня -  977  гривень, 

з 1 квітня  -  997 гривень, 

з 1 жовтня - 1022 гривні, 

з 1 грудня - 1042 гривні;

     працездатних осіб: 

з 1 січня - 941  гривня, 

з  1  квітня  - 960 гривень,

з 1 жовтня - 985 гривень,

з 1 грудня - 1004 гривні;

     осіб, які втратили працездатність:

з 1 січня - 750 гривень,

з 1 квітня - 764 гривні, 

з 1 жовтня - 784  гривні, 

з  1  грудня  - 800 гривень.

     Встановлена на 2011 рік мінімальну заробітну плату:

у місячному  розмірі: 

з  1 січня - 941 гривня, 

з 1 квітня - 960 гривень,

з 1 жовтня - 985 гривень,

з 1 грудня - 1004 гривні;

    у погодинному розмірі: 

з 1 січня - 5,66 гривні,

з 1 квітня - 5,77 гривні,

з 1 жовтня - 5,92 гривні,

з 1 грудня - 6,04 гривні.

Рівень забезпечення прожиткового  мінімуму  (гарантований  мінімум)  для   призначення допомоги  відповідно  до  Закону  України  "Про державну соціальну допомогу  малозабезпеченим  сім'ям"  у   відсотковому співвідношенні  до прожиткового мінімуму для основних соціальних і
демографічних груп населення становить: