Межа виробничих можливостей, командна та ринкова форми організації економіки

2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Чернігівський державний технологічний університет

КАФЕДРА...................................................................................

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни:.............................................................................

на тему:.......................................................................................

Виконав:

студент гр.............................                    ...............................

Керівник:

………………………………                      ……………………

Чернігів,  2011

З М І С Т

Теоретична частина……………………………………………………………….3

1.      Межа виробничих можливостей, командна та ринкова форми

організації економіки………………………………………………..………3

Практична частина………………………………………………………………..16

Список використаної літератури………………………………………………...21

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

Межа виробничих можливостей, командна та

ринкова форми організації економіки.

Найважливішими формами організації економіки є командна та ринкова.

Сутність командної економіки полягає в тому, що держава здійснює координоване ведення господарства в масштабах краї­ни. У Радянському Союзі це здійснювалося через народногоспо­дарські плани економічного й соціального розвитку, які за своєю суттю були зведенням переважно обов'язкових (директивних) завдань для всіх ланок організаційної структури економіки. У планах указувалося кому, яку продукцію і в яких обсягах вироб­ляти, кому і за якою ціною поставляти. Такому порядку відпові­дала адекватна система постачання ресурсів, що ґрунтувалася на централізованому розподілі виробничих фондів.

Елементи командної економіки тією чи іншою мірою застосо­вувалися урядами економічно розвинутих країн під час світових війн, тривалих економічних криз та інших подій з метою мобілі­зації економічних ресурсів для вирішення певних завдань. Вод­ночас практика господарювання за директивними планами про­тягом десятиліть довела свою неспроможність забезпечити ефек­тивний, збалансований розвиток економіки. Економічне зростан­ня ціною обмеження особистого споживання стало основним кри­терієм суспільного розвитку.

Командна форма організації економіки, заснована на монопо­лії державної власності, призвела до переважно екстенсивного типу розвитку, нечутливості економіки до досягнень науково-технічного прогресу; сприяла закріпленню існуючої структури виробництва (розвитку диспропорцій); зумовлювала зрівняльний розподіл благ у поєднанні з привілеями для окремих груп насе­лення; руйнувала трудову мотивацію працівників, їхню ініціати­ву; породжувала незадоволений попит в усіх сферах.

Для ринкової форми розподілу обмежених ресурсів характе­рний механізм ринкового саморегулювання. Він функціонує на засаді взаємодії ринкової ціни, співвідношення попиту та про­позиції, а також конкуренції. За висловом А. Сміта, «незрима рука» ринку об'єднує виробників і споживачів у єдину еконо­мічну систему, підпорядковує виробництво суспільним потре­бам у формі платоспроможного попиту. Економіка при цьому прямує до ліпшого результату, тобто ринок спрямовує ресурси на виробництво тих товарів, які найбільш потрібні суспільству, примушує підприємства застосовувати найефективніші комбі­нації використання обмежених ресурсів, сприяє розробці та впровадженню нових технологій.

Однак механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефек­тивний розподіл ресурсів тільки за певних ідеальних умов. Роз­поділ ресурсів, за якого жоден із суб'єктів ринку не може поліп­шити свого стану без того, щоб не погіршити стану інших суб'єктів ринку, називається ефективним (оптимальним) за Парето .

Проте в економіці виникають ситуації, коли ринковий ме­ханізм не забезпечує оптимального за Парето використання ре­сурсів. Такі умови і створюють вади (провали, неспроможності) ринку.

Вади ринку виникають унаслідок неспроможності конкурен­ції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними то­варами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості ін­формації; економічної нестабільності.

Неспроможність конкуренції. Для того, щоб спрацьовував принцип «неконкуренції ( незримої руки», повинна існувати конкуренція. Однак в процесі концентрації капіталів утворюються монополії, які згодом з метою усунення конкурен­тів підривають конкуренцію, створюючи загрозу існування само­го ринку.

Монополісти вважають можливим і вигідним обмежувати ви­пуск продукції і встановлювати більш високі ціни проти тих, які б існували в галузі за наявності конкурентних засад.

Максимізуючи прибуток, монополіст урівноважує з граничними витратами не ціну, а граничний дохід. Ціна перевищує гра­ничні витрати, а це свідчить, що ресурси у виробництво монопо­лізованого продукту недовкладаються. Виняткове становище мо­нополістів породжує неефективну діяльність. Більше того, моно­полії здатні породжувати й політичну небезпеку, бо економічна влада й політичний вплив тісно пов'язані між собою. Монополісти спроможні чинити тиск на державні органи та їхніх представників, позначається на законодавстві й політиці, які починають відповідати не суспільним інтересам, а інтересам цих гігантів.

Неспроможність ринку забезпечувати людей суспільними товарами. Суспільні товари задовольняють потреби всіх членів суспільства в цілому. Такі товари мають дві основні властивості. По-перше, неможливо обмежити використання суспільного товару. По-друге, обмеження доступу спожи­вачів до таких товарів неможливе або неефективне. Перша власти­вість називається несуперництвом у споживанні, друга — загально­доступністю.

Несуперництво в споживанні породжує незвичні для ринкової ' економіки ситуації: якщо є індивід, що бажає скористатися благом, але нездатний за нього платити, оптимальне використання ресур­сів передбачає надання йому цього блага безкоштовно.

Загальнодоступність означає, що виробник не має реально­го вибору, кому надавати це благо: тільки тим, хто за нього платить, чи всім бажаючим. Тобто, постачальник суспільного блага не здатний обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Різним суспільним благам у неоднаковій мірі притаманні вла­стивості несуперництва в споживанні та загальнодоступності. Ті, які у вищий мірі мають ці властивості, називаються чистими сус­пільними благами. Ті, що в них хоча б одна з властивостей вира­жена в помірному ступені, називаються змішаними суспільними благами. Товари, що не мають цих властивостей, називаються приватними товарами.

Деякі суспільні блага можуть бути доступними представ­никам окремих суспільних груп населення, наприклад, мешка­нцям окремих міст, регіонів. Такі суспільні блага називають локальними.

Інколи суспільні товари можуть вироблятися й приватним сектором, але це не завжди ефективно. Неефективність надання суспільних благ приватними виробниками пов'язана з тим, що виробник для відшкодування виробничих витрат і одержання прибутку від продажу суспільних товарів повинен вимагати плату зі споживачів цих товарів. Але цьому заважають дві пе­решкоди. По-перше, «проблема зайця», тобто проблема, пов'я­зана з небажанням окремих людей добровільно оплачувати споживання суспільних благ. По-друге, регулювання взаємовід­носин між виробником і споживачами суспільних благ потребує створення громіздкого адміністративного апарату.

Зовнішні ефекти (екстерналії). Економіка базується на принципі «за все треба платити». За ефективного функціонування ринку виробник використовує ресурси, відш­кодовуючи витрати в розмірі їхньої вартості, а споживач повинен повністю оплачувати вартість купленого товару. Такий порядок є необхідною умовою оптимального за Парето розподілу ресурсів.

Однак в економіці трапляються випадки, коли фірма вимагає витрат від іншої фірми, але не компенсує їх, або навпаки, коли підприємство створює блага для інших, але не одержує еквіва­лентного прибутку.

Ситуації, коли дії одного суб'єкта ринку завдають шкоди ін­шим, називаються негативними зовнішніми ефектами (негатив­ними екстерналіями), а ситуації, коли дії суб'єкта ринку дають благо іншим — позитивними зовнішніми ефектами (позитивни­ми екстерналіями).

Отже, підприємство, яке породжує негативні екстерналії, пе­рекладає частку витрат на інших, а те, яке створює позитивні екстерналії, бере на себе частку витрат з реалізації чужих ін­тересів. Там, де мають місце негативні екстерналії, виникає тен­денція до відносного надвиробництва за надмірного витрачання ресурсів. Позитивні екстерналії обертаються на відносне недовиробництво, оскільки для тих, хто їх створює, результати вироб­ництва виявляються неадекватними витратам.

Неповнота ринків. Чисті суспільні товари є не єдиними товарами, які не можуть бути адекватно забез­печені приватними виробниками. Щоразу, коли підприємства неспроможні забезпечити потреби споживачів у будь-яких то­варах, навіть, якщо ціни перевищують витрати на їх виробниц­тво, можна казати про ваду, яка зветься неповнотою ринку (по­вний ринок забезпечує споживачів товарами, ціни на які перевищують витрати на їх виробництво).

Недосконалість інформації. Функціонування ринку значною мірою за лежить від того, наскільки вичерпно учасники угод поінформовані про споживчі влас­тивості товарів і послуг, альтернативні можливості їхнього виро­бництва та споживання, а також про тенденції зміни кон'юнк­тури. Недостатність інформації лімітує можливості ефектив­ного використання ресурсів, зумовлює неоптимальну поведінку продавців і покупців. Вона також обмежує конкуренцію, заважає укладанню довгострокових угод.

Моделі переходу до ринкової економіки. Трансформування планової економіки в ринкову включає страте­гію і тактику. Стратегія — визначення мети, тобто основних пара­метрів економічної системи, яка створюється. Тактика — сукупність способів переходу від існуючої економічної системи до нової. Іншими словами, у процесі реформування економіки необхідно мати чіткі уявлення про те, яку економіку будує держава і яким чином;
Одержати уявлення про створювальну економіку можливо лише шляхом визначення її ознак. Основними ознаками економічної си­стеми є: форми власності та відповідні їм сектори економіки; спів­відношення між державними та ринковими важелями управління всім господарством; рівень економічної та соціальної ефективності суспільного виробництва та ін.
В економічній літературі, засобах масової інформації, офіцій­них документах вказується, що Україна переходить до ринкової економіки. Назва «ринкова економіка» вірно відображає зміст ос­новних перетворень планової економіки, але дуже часто створює викривлене зображення сутності майбутньої економічної системи. Невірно думати, що наче створюється повністю лібералізована еко­номіка, тобто ринок вільної конкуренції. Система вільної конку­ренції існувала з початку XVI до кінця XIX століття. За теперіш­нього часу досконала конкуренція не можлива ні в Україні, ні в будь-якій іншій державі.

Результати вивчення сучасного світового господарства пока­зують, що жодна економічно розвинена країна нині не мав моделі так званого «вільного ринку». Ринкові відносини знаходяться під безпосереднім впливом державної економічної політики. Економіч­на система сучасних країн функціонує в правовому полі державних та міжнародних структур. Регулюються та контролюються не лише системи валютно-фінансового та кредитного оборотів, курсова, про­центна, податкова, страхова та емісійна сфери, але й цінова полі­тика, політика обсягу ринкової пропозиції високодефіцитних ресур­сів; Ц6не суперечить, а, навпаки, сприяє розвитку конкурентоспроможного виробництва.
Економічна система розвинених країн з високим рівнем життя являє1 собою замішану економіку. Для змішаної економіки характерне поєднання приватної та державної форм власності, об'єднання плану та ринку, регулювання соціальних проблем та ін. Ця си­стема виникла на початку і остаточно сформувалася у другій половині XX століття.

Труднощі реформування економіки України збільшуються зв'язку з тим, що існують декілька варіантів змішаної економіки, але до теперішнього часу не визначений варіант, що найбільш при­пустимий для України.
Теоретичним джерелом змішаної економіки є інституційно-соціальний напрямок (інституціалізм), представники якого (Т.Вебер, А. Гарсон та ін.) стверджували, що головним інститутом еко­номічної системи є не ринок, а держава, яка повинна здійснювати регулювання всіх інших інститутів — ринків, корпорацій та ін. Представники інституціалізму вважали за необхідне обмеження сфери приватної та розширення сфери державної власності.
Тепер у країнах зі змішаною економікою мають місце різні спів­відношення приватної та державної власності, ринкових та державних важелів управління господарством. За цією ознакою США відрізняються від Японії та країн Західної Європи.

Економічні системи країн Західної Європи також суттєво відрізняються. Наприклад, у Франції дуже велика роль держави в управлінні виробництвом та в перерозподілі національного доходу. У цій країні близько 50 відсотків власності належить дер­жаві. Майже півстоліття Франція здійснює регулювання економіки за допомогою п'ятирічних планів. У Швеції держава менше регу­лює сферу виробництва, але бере значно більшу участь у перерозподілі національного доходу.

В Японії успішно виконуються державні загальнонаціональні програми завдяки традиціям спільної групової діяльності з висо­ким рівнем організації та дисципліни у кожному колективі. В світі немає аналогів системі органів управління японською економікою, У функціонуванні цієї системи беруть участь держава, приватний сектор та підприємства змішаного капіталу (приватного та дер­жавного).