Методы экономической политики

      Примус  засноване на застосуванні заходів  покарання за порушення встановлених норм. Наприклад, при несвоєчасної сплати податків стягуються штрафи.

      Адміністративні методи регулювання використовуються часто при вирішенні питань охорони  навколишнього середовища, забезпечення національної безпеки країни і т. д. Їх використовують при розробці стандартів, нормативів, а також при здійсненні контролю за їх дотриманням.

      Економічні  та адміністративні методи знаходяться  в певній взаємозв'язку. Так як будь-який економічний регулятор застосовується або змінюється після прийняття  відповідних державних рішень, а також контролюється державною службою, то можна сказати, що він вже несе в собі елемент адміністрування. У той же час адміністративні методи повинні бути економічно обгрунтовані.

      Методи  непрямого впливу створюють лише передумови до того, щоб при самостійному виборі суб'єкти економічних відносин воліли варіанти, які відповідають цілям економічної політики. До таких методів відносяться, наприклад, програмування, надання ринкового сектору економічної інформації. Недоліком непрямих методів є певний часовий лаг, що виникає між моментами прийняття заходів державою, реакції на них економіки та реальними змінами в господарських результатах.

      Методи  державного регулювання класифікуються і за критерієм організаційно-інституціонального. Тут розрізняють адміністративні  та економічні методи. Адміністративні методи поділяються на методи заборони, дозволи, примусу і грунтуються на регулюючих діях, пов'язаних із забезпеченням правової інфраструктури. Мета прийнятих заходів - створення певних "правил гри" в ринковій економіці. Адміністративні методи наказують строго контрольовану лінію поведінки економічних агентів.

      До  економічних методів, перш за все, відносяться: грошово-кредитна та фінансова політика.

      Грошово-кредитна політика являє собою сукупність заходів в області грошового обігу та кредиту, спрямована на забезпечення зростання реального обсягу ВВП, стабільності цін, ефективної зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. До основних напрямів грошово-кредитної політики належать:

• операції па відкритому ринку, тобто на ринку урядових цінних паперів;
• політика облікової ставки (дисконтна політика) або ставки рефінансування, тобто регулювання відсотки за позиками комерційних банків у Центрального банку;
• зміна норми обов'язкових резервів банків, тобто тієї суми, яку комерційні банки зобов'язані зберігати в Центральному банку (без відсотків).

      Фінансовою  політикою називаються заходи держави  по мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу і використанню на основі фінансового законодавства країни. Фінансова політика складається з двох взаємозалежних напрямків діяльності держави: бюджетної політики (бюджетне регулювання) та фіскальної політики (у галузі податків і державних витрат).

      Деякі економісти до економічних методів  державного регулювання відносять  також систему державного програмування, яке розраховане на вирішення великомасштабних, стратегічних завдань. Воно може охоплювати як всю економіку "цілому, так і її окремі галузі (наприклад, соціальну сферу), регіони, конкретні групи населення та ін.

      Економічні  методи не обмежують свободу вибору, часом розширюють її. З'являється додатковий стимул, на який суб'єкт може або відреагувати, або не звернути анінайменшого уваги, у будь-якому випадку залишаючи за собою право на вільне прийняття ринкового рішення. Зміна, наприклад, державою ставки відсотка за своїми борговими зобов'язаннями додає до числа доступних варіантів вигідного розміщення заощаджень ще один - покупку або продаж державних цінних паперів.

      Жорстке розмежування економічних та адміністративних методів неспроможним, так як інколи й адміністративні та економічні методи несуть в собі риси того й іншого. Вдаючись, наприклад, до прямого контролю над цінами, держава створює для виробників особливий економічний режим, змушує їх переглядати виробничі програми, шукати нові джерела фінансування інвестицій і т.д. Або вплив податків і кредитних ставок як економічних заходів позначиться на економічному поведінці тільки після того, як буде прийнято адміністративне рішення про зміну тих і інших. 
 
 
 
 

3.  Еволюція  методів і засобів економічної політики

      Методи  і засоби економічної політики становлять цілісну систему, проте воші не є незмінними. Як система методів і засобів економічної політики, так І її складники залежать від рівця економічного розвитку країни та від характеру панівних політичних сил, які, власне, і проводять певну економічну політику.

      Історичні тенденції зростання  економічної ролі держави. Аналіз історичної еволюції економічної політики розвинутих країн демонструє розширення масштабів і сфери державного впливу на економіку. Проте посилення державного регулювання не є стійкою тенденцією В окремі періоди історичного розвитку спостерігається як посилення, так і послаблення регулювальної ролі держави. Найбільш інтенсивним втручання держави в економіку буває під час війн. Перша та Другі світові війни XX століття унаочнюють цю особливість, однак вона не є природною» і тому тенденцію посилення економічно? ролі держави слід розглядати без цих періодів.

      Між тим хоча протягом півтораста років (починаючи з другої половини XIX ст.) інтенсивність державного втручання а господарські процеси посилюється, проте й досі важко сформулювати загальний закон зростання економічної ролі держави. Якщо простежити практику державного втручання в економіку в розвинутих країнах у другій половині XX ст^ то далеко не завжди можна помітити таку тенденцію. Більше того, останніми десятиріччями XX ст. у деяких розвинутих країнах було проведено денаціоналізацію і наступну приватизацію державних підприємств. Наукова Думка відповіла на це появою монетаристської теорії та зниженням привабливості теорн Дж. Кейнса.

      Зміна масштабів і глибини державного регулювання економіки в розвинутих країнах циклічний (хвилеподібний) характер, історичні періоди, які позначаються посиленням державного втручання в економіку, чергуються з періодами його послаблення.

      Моделі  антимонопольної політики та їх еволюція. Прикладом прямої заборони певної діяльності є антитретійський закон Шермана, ухвалений у США у 1890р. Цей закон  не дозволяв компаніям захоплювати  більшу за визначену частку ринку, а в разу, коли така ситуація траплялась, він вимагав їх подівлу. З часом подібні закони було ухвалено ів інших країнах ЗАХІДНОЇ Європи а потім і в усіх ринкових країнах.

      На  практиці виділяють дві форми  боротьби з монополізмом в економіці: американську та європейську.

      Американська  модель побудована за принципом заборони монополії незалежно від соціально  – економічних наслідків її діяльності. Прибічники цієї моделі стверджують, що якщо галузь має монополістичну структуру, то і в процесі в ній матимуть монополістичний характер. Тобто вони  будуть негативними з погляду суспільства і тому повинні підпадати під дію антимонопольного законодавства.

      Європейська модель зосереджується на принципі контролю за зловживаннями. За даного підходу  до уваги береться не структура галузі, а поведінка окремих суб єтів гсподарювання. В європейській моделі незаконною проголошуєтся не будь-яка монополія, а тальки та, соціально0економічні наслідки якої мають для суспільства негативний хараткер.

      Різниця між америкпнською та європейською моделями антимонопольного регулювання останнім чаосм зникають. Зближення йде більш у бік європейської моделі, коли антимонопольна політика будується не стільки на зважуванні відносних і абсолютних показників  монополії скільки на врахуванні соціально – економічних наслідків їхньої діяльності для суспільства. 
 

      Література 

1. Барановський  Ф. Курс “Економічна політика держави  і проблеми регіонального управління”  у магістратурі // Вісник державної  служби України. - 2007. - №1. - С.79-81.
2. Барановський Ф.В. Економічна політика держави як предмет політологічного дослідження // Вісник Східноукраїнського державного університету. - Луганськ, 2007. - №2. - С. 205-210.
3. Дідківська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Київ: "Знання-Прес",  2000, 209 с.
4. Економічна політика:Навч.посібник/О.О.Бєляєв, А.С.Бебело, М.І.Диба та ін.-2-ге вид., без змін .-К.:КНЕУ,2006 .-288 с.
5. Макроекономіка та макроекономічна політика:Навч. посібник для вузів/Наук. ред. А.Ф.Мельник .-К.:Знання,2008 .-700 с.