Методы экономической политики

Зміст 
 

Вступ .............................................................................................................3

1. Сутність і цілі економічної політики ...................................................4
2. Методи і засоби економічної політики..............................................
3. Еволюція методів і засобів економічної політики.............................

Висновок ....................................................................................................

Література ................................................................................................... 
 

Вступ 

      Вирішення завдань національного відродження  України як розвинутої демократичної  країни із соціальною ринковою економікою неможливе без чіткої, гнучкої  і виваженої державної економічної політики. На цій основі постала проблема створення механізмів досягнення політичної стабільності, консенсусу інтересів різних інститутів та суб’єктів політичної влади у процесі прийняття політичних рішень в економічній сфері, обгрунтування значимості устрою суспільно-політичного життя щодо формування економічної політики держави, яка б відповідала запитам кожного пересічного громадянина. Ця проблема, поряд з проблемою економічної кризи, яка триває в країні, є наріжним каменем, який визначає актуальність даного дослідження.

      Актуальність  дослідження зазначених напрямів дедалі зростає у зв’язку з проголошенням  в Україні як суверенній державі  курсу на впровадження виваженої  економічної політики. Даний фактор обумовлює визнання її світовим співтовариством, яке розвивається в нових геополітичних умовах.

      Розуміння глибокого взаємозв’язку та взаємопроникнення  засад демократичного розвитку суспільства  та соціальної ринкової економіки, вирішальної  ролі даних чинників щодо визначення економічної політики держави простежується в роботах багатьох авторів. Такими є праці В. Безверхого, Г. Бласко, Є. Вятра, К. Гаджиєва, Р.Дарендорфа, В. Лукова, М. Кириченка, О. Панаріна, М.Піскотіна, В.Селіванова, В. Трипольського та ін.

      Показником  того, наскільки суспільство опанувало мистецтво застосування економічних законів, є кількісна різноманістність методів та інструментів за допомогою яких реалізують економічну політику. 

      1. Сутність і цілі економічної політики

    Головне питання політики - це питання про  владу. Не є виключенням з цього правила і економічна політика. Для неї найважливішим є питання про економічну владу та її використання для досягнення довгострокових та поточних цілей в економіці, реалізації певних економічних інтересів.

    Історія економічної політики така ж давня, як й історія самої економіки, історія держави. Незалежно від типу економічної системи головним суб'єктом економічної політики є держава. Тому економічна політика - це завжди державна економічна політика. Її цілі, механізми та інструменти найтісніше пов'язані із загальними функціями держави, характером держави, типом економічної системи, конкретним станом національної економіки, кон'юнктурою світового ринку, міжнародним становищем.

    Певний  тип державного устрою завжди невід'ємний  від певного типу економічної системи. Вони взаємозалежні та коригують один з одним. Звідси, економічна політика, яку проводить держава, зазнає впливу як суто економічних факторів, так і політичних та ідеологічних. Проте в різних економічних системах вплив і значення цих факторів неоднакові. В ринковій економічній системі переважне значення мають економічні фактори, які впливають на економічну політику, в командно-адміністративній переважає вплив політичних та ідеологічних факторів. Однак незалежно від цього можна дати загальне визначення економічної політики як взаємопов'язаної системи довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнен-ня цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

    Кінцеве призначення економічної політики держави - сприяти природному еволюційному економічному розвитку, запобігати зловживанням економічною владою з боку окремих осіб, груп, підприємств, а також кризовим явищам, підтримувати господарський порядок.

    Залежно від конкретних обставин цілі економічної  політики можуть і повинні змінюватись, гнучко реагувати на фактичний стан економіки, її проблеми та протиріччя. Можна сформулювати кілька загальних бажаних цілей економічної політики в ринковій економічній системі.

    1. Мета економічного зростання. Це загальна кінцева мета для кожної національної економіки і національної економічної політики в ринковій та перехідній до ринку економіці. Вона конкретизується в обсягах виробництва ВНП, рівні життя населення країни. Заходи економічної політики, спрямовані на досягнення цієї мети, можуть бути різноманітними, проте їх поєднує націленість на активізацію найважливіших факторів економічного зростання, серед яких - інвестиції капіталу, реструктуризація економіки, ефективна зайнятість і зростання продуктивності праці, достатній плато' спроможний попит населення тощо. Використовуються заходи структурної політики загалом.

    2. Мета ефективної зайнятості. Як правило, вона поєднується, з першою і передбачає активну економічну політику держави.

    3. Мета зростання економічної ефективності. Своєрідна "надмета" ринкової економіки, досягти яку можливо заходами економічної політики, що мають достатньо довгострокове і стратегічне значення для національної економіки і передбачають розвиток науковотехнічного прогресу, освіти, науки, використання своєрідних переваг національного характеру, національної економіки в системі міжнародного поділу праці. Використовуються заходи промислової політики.

    4. Мета стабільного рівня цін. В розвинутій ринковій економіці досягається переважно заходами грошово-кредитної та бюджетної політики, що мають антиінфляційну спрямованість. Як правило, в короткостроковий термін ця мета вступає в протиріччя з метою найбільшого рівня зайнятості та стимулювання економічного зростання. В перехідних до ринку умовах пріоритетне місце в напрямі досягнення даної мети має належати загальній економічній полі-тиці з підтримки національного товаровиробника.

    5. Мета захисту і підтримання конкурентного господарського порядку, принципів економічної свободи. Досягається заходами антимонопольної політики, контролю за використанням економічної влади, захисту прав людини та інституту приватної власності. Вступає в певне протиріччя з принципами активної державної економічної політики економічного регулювання.

    6. Мета соціальної безпеки і стабільності. Досягається засобами збалансування економічних інтересів роботодавців та найманих працівників, політики соціального страхування та забезпечення, ефективної зайнятості, професійної підготовки та перепідготовки, сприяння малому бізнесу, а також засобами прогресивного оподаткування особистих доходів, оподаткуванням нерухомого майна тощо.

    7. Мета рівноваги зовнішньоторговельних операцій і платіжного балансу, ефективного курсу національної валюти. Досягається заходами зовнішньоекономічної політики, політики центрального (національного) банку щодо курсу національної валюти тощо.

    Економічна  політика має реагувати на кон'юнктурні коливання. В умовах, коли ринкова економіка розвивається циклічно, відображаючи зміни в попиті і пропозиції, важливим загальним завданням економічної політики є завчасна (своєчасна) реакція на можливі зміни економічної кон'юнктури, стану національного і світового ринків. В умовах, коли економіка зростає, економічна політика повинна запобігати можливому підвищенню "економічної температури", тобто проводити заходи, сутність яких протилежна економічному зростанню. І навпаки, коли з'ясовується близьке еко-номічне "гальмування", економічна політика "включає" стимулюючі заходи щодо інвестицій та ділової активності в цілому.

    Одночасно досягти всі основні цілі економічної політики практично неможливо. Тому економічна політика завжди постає перед проблемою вибору пріоритетів. Цей вибір зумовлюється впливом багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів, орієнтацією економічної політики На певні економічні доктрини та теорії, економічні інтереси певних соціально-економічних груп населення. Заздалегідь дуже важко визначити, чи буде вибір пріоритетів ефективним з точки зору кінцевих результатів того чи іншого варіанта економічної політики. На. це запитання відповідає практика. Проте певне об'єктивне співвідношення між реальною економічною ситуацією, загальним станом економіки і пріоритетами економічної політики завжди існує. Серед фундаментальних загальнонаціональних критеріїв цього вибору можна назвати критерії економічної ефективності (раціональності) і відповідності пріоритетів національнодержавним економічним інтересам, а також необхідності загальноекономічної рівноваги. 

2. Методи  і засоби економічної політики

      Ми  вже знаємо, що неконтрольовані ринкові  процеси мають руйнівний характер. Результатом таких процесів є, по-перше, створення монополій, які за браком обмежувальних засобів призводять до монополізації й утиску конкуренції. По-друге, оскільки вільний ринок функцілонує хаотично стихійно, то його характер дезорієнтує суб'єтів ринку. Тому ринкова економіка, безперечно, потребує регулювання, яке й забезпечує держава. А регулювання економіки здійснюється у формі економічної політики.

      Об'єктом  економічної політики є соціально-економічний організм суспільства, який є складною структурованою системою. Тому керований соцкільно-економічний розвиток передбачає певну множину цілей, котрі включають основні, стратегічні; їх ще можна назвати кінцевими. Інші цілі є менш значущими, І вони служать засобами досягнення кінцевих цілей. Отже, економічні цілі поділяються на кінцеві, стратегічні, довгострокові, проміжні, інструментальні, короткострокові.

      Короткострокове регулювання економіки стало  поширюватись у 30—40-х роках XX ст. Його метою були боротьба з циклічними кризами. Уперше короткострокове регулювання зрілої ринкової системи застосував у США президент Ф. Д. Рузвельт. Проголошений ним Новий курс був спрямований на пом'якшення наслідків Великої депресії 1929—ї 932 pp. і пошук способів згладжування циклічного характеру економічного розвитку взагалі.

      Крайня  потреба в короткостроковому  регулюванні виникає з назріванням  кризових явищ Відомо, то засоби виходу з кризи залежать від конкретних умов її розгортання. Тому їх (засоби) наперед не планують, оскільки це невідомі специфічні умови розвитку кризи (на якій стадії вживають заходів, глибина кризи, міжнародне поширення кризи і т. ін.)

      Прикладом короткострокового економічного регулювання в Україні с програма боротьби з інфляцією. Антиінфляційні заходи уряду, застосовані в 1995- -1998 pp., досяглії своєї мети, і на кінець 90-х років інфляцію було в основному вгамовано. Арсенал засобів, який використовують у рамках короткострокового регулювання, різноманітний і становить цілісну систему.

      Отже, сучасна економічна наука має у своєму розпорядженні високоефективні й випробувані стандартизовані комплекси заходів, які застосовуються відповідно до конкретних умов тієї чи тієї країни. 

      Розгляньмо  докладніше методи економічної політики. Залежно від характеру впливу на діяльність економічних суб єктів розрізняють пряме і непряме (опосередковане) регулювання. Регулювання ототожнюється з адміністративними, а непряме з економічними методами. Поділ на пряме (адміністративне) та опосередковане (економічне) регулювання економіки конкретних випадків є значною мірою умовним, а нерідко такий поділ навіть важко зробити. Проте на практиці відмінності між ними можна побачити достатьно чітко, і їх завжди слід мати на увазі, оскільки результати цих методів проявляються з різним часовим лагом і мають неоднаковий психологічний вплив а суб’єктів господарювання.

      Методи  прямого впливу змушують суб'єктів економіки приймати рішення, засновані не на самостійному економічному виборі, а на приписи держави. В якості прикладу можна назвати розмір податків, величину амортизаційних відрахувань, бюджетні процедури з державним інвестиціям. Прямі методи часто мають високу ефективність внаслідок оперативного досягнення економічного результату. Але у них є й недоліки. Вони стосуються не лише тих агентів ринку, на яких безпосередньо спрямовані державні заходи, але і суб'єктів, пов'язаних з ними ринковими відносинами. Інакше кажучи, прямі методи порушують природне розвиток ринкових процесів.

      До  адміністративних методів регулювання  економіки відносять такі заходи, як заборона, дозвіл, примус.

      Заборона - це заборона будь-якої діяльності, визнання суспільно шкідливим саме виробництво будь-яких товарів і послуг або його технологій. Наприклад, з метою забезпечення безпеки або з інших причин держава може заборонити слідування через його територію персони нон грата і вантажів інших держав.

      Роздільна здатність - це згоду, видане в письмовій або усній формі суб'єктом управління. Держава дає дозвіл на ведення багатьох видів економічної діяльності, експорт та імпорт ряду товарів.