Методика аналізу й оцінювання економічного зростання підприємства

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Відкритий міжнародний  Університет розвитку людини «Україна »

Луцький регіональний центр  дистанційного навчання

 

 

 

 

 

Реферат

 з дисципліни: „ Економічний аналіз ”

на тему:

„ Методика аналізу й оцінювання економічного зростання підприємства”

 

                              Виконавець:

студент І курсу

Жовківського   ЛЦДН

Спеціальність „  Фінанси  ” 

Чучвара Андрій

 

                       Керівник:

________________

__________________

 

 

 

Жовква 2011

Вступ

 

Економічне зростання-це критерій економічного розвитку. Свій вираз він знаходить у збільшенні реального ВВП як в абсолютному обсязі, так й на душу населення. Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сутність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

Швидкий або, навпаки, нульовий й навіть негативне економічне зростання не завжди говорить про швидкий економічний розвиток, топтання на місці чи економічній деградації.

Та при всіх недоліках  економічне зростання залишається  найбільш вживаним критерієм економічного розвитку.

Економічне зростання  може вимірюватися як у фізичному виразі (фізичне зростання), так і у вартості (вартісне зростання). Перший спосіб більш надійний (тому що дає можливість виключити вплив інфляції), але не він не універсальний (при розрахунку темпів економічного зростання важко вивести загальний показник  для виготовлення різних виробів). Другий спосіб вживається частіше, але на завжди можливо запобігти впливові інфляції. Щоправда, у статистиці ряду країн вимірюють макроекономічне зростання на базі зростання виробництва найбільш важливих для економіки товарів, використовуючи при цьому їх долю у загальному обсязі виробництва.

На макроекономічному  рівні провідними показниками динаміки економічного зростання є:

• зростання обсягу ВВП;
• темпи зростання ВВП у розрахунку на душу населення;
• темпи росту промислового виробництва у цілому, за основними галузями й на душу населення.

Екстенсивний тип економічного зростання - (екстенсивний – від  латинського слова extensivus – що розширюється) те, при якому розширення обсягів  виробництва відбувається за рахунок трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів), (б) робочої сили, (в) матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).

Для виявлення ролі кожного  з зазначених факторів у збільшенні випуску продукції застосовується економетрика (наукова дисципліна, що вивчає кількісні зміни в економіці). З її допомогою створюються економетричні моделі зростання національного господарства.

Якщо капітал, праця  і матеріальні витрати зростають  на певну величину, то й обсяг  виробництва збільшиться в таку ж кількість раз. Саме ця властивість характерна для екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.

Екстенсивне економічне зростання – це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої сили.

Такий шлях збільшення виробництва  має і серйозні недоліки. Йому властивий  технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом. При екстенсивному економічному зростанні випуск продукції підвищується з такою ж швидкістю, з якою зростають величини використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку, незмінною. Отже, не вистачає амортизаційних фондів - засобів на відновлення основних виробничих фондів (будівлі, устаткування), фактично не впроваджуються новітні науково-технічні розробки.

Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин. Отже приходиться витрачати усе більше праці і засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічне зростання по все зростаючій мірі носить витратний характер.

Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зростання  випуску продукції призводить до тупикових ситуацій

Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif – напруга). Його головна  відмінна ознака – підвищення  ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу.

При даному типі розширеного  відтворення з'являється новий фактор економічного зростання – підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція буде (у найпростішому вираженні) виглядати так:

Y=AF(K,L,N)

У даній формулі А – це сукупна  продуктивність факторів. З формули видно: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, то й обсяг виробництва зростає також на 1%.

Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва. Збільшення його масштабів забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових технологій, досягнень науки, більш економічних предметів праці, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.

Інтенсивне розширене  відтворення має кілька особливостей. Це – більш прогресивний тип економічного зростання, оскільки вирішальну роль у підйомі ефективності речовинних умов виробництва починає грати новий «мотор» - досягнення науки і техніки. У зв'язку з цим у масштабі суспільства розвивається виробництво науково-технічної інформації, що, у кінцевому рахунку, утілюється в усе більш ефективні засоби виробництва. Одночасно система утворення, підготовки й перепідготовки кадрів забезпечує підвищення культурно-технічного рівня працівників.

Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва  є те, що воно переборює перешкоди економічного зростання, породжені відомою обмеженістю природних ресурсів. Господарський розвиток переводиться на нові рейки – на основу безперервного науково-технічного й економічного прогресу. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження.

Всебічна інтенсифікація – це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.

Всебічна інтенсифікація веде до якісного відновлення всього процесу розширеного відтворення.

Нове виявляється в  створенні сучасної структури народного  господарства. У загальному обсязі підвищується питома вага наукомістких галузей. Сюди відносяться приладобудування, випуск ЕОМ, електротехнічна промисловість, атомна енергетика, виробництво синтетичних смол, пластичних мас, прогресивних конструкційних матеріалів, інші галузі, що використовують досягнення НТР.

Прогрес видний і в  тім, що зменшується частка проміжного продукту і відповідно збільшується питома вага кінцевого продукту, що йде в споживання. Така структурна зміна – результат ощадливої  витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.

Поліпшення розширеного  відтворення досягається, коли в  складі національного доходу зростає  частка продуктів споживання в порівнянні з засобами виробництва, що йдуть  для нагромадження. У результаті підвищується рівень і якість життя населення, росте соціальна ефективність господарського розвитку.

При новій якості економічного розвитку істотно змінюються пропорції  відтворювального процесу. Відносно повільніше зростає виробництво засобів  виробництва і, навпаки, виникає  тенденція до прискорення виробництва предметів споживання.

Іноді здається дивною та бурхливою реакція, з якою економісти сприймають самі, здавалося б незначні зміни в темпах зростання. Чи дійсно настільки істотна різниця між  чотирма і трьома відсотками економічного зростання? Так, істотна. Для Сполучених Штатів з їх реальним ВНП, що складає зараз приблизно $3995 млрд., різниця між темпами зростання в 3% і 4% виражається сумою 40 млрд. доларів у рік. Для населення дуже бідної країни навіть півпроцентне зниження в темпах економічного зростання цілком може означати перехід від недоїдання до голодної смерті.

У ряді років навіть невеликі розходження в темпах зростання  можуть придбати вирішальне значення. Приклад: припустимо, що країна А и  країна Б мають однакові обсяги ВНП, але різні темпи економічного зростання – темпи зростання країни А складають 4% у рік, а країни Б – усього 2%. Щоб довідатися, скільки буде потрібно років для подвоєння ВНП, скористаюся «правилом величини 70» (це метод визначення числа років, протягом яких рівень цін може підвищиться вдвічі; число 70 поділяється на річний рівень інфляції. Відповідно до правила ВНП країни А подвоїться за 17,5 років (70:4), а в країні Б для цього знадобиться 35 років (70:2).

Що стосується темпів зміни реального ВНП на душу населення, то при однакових темпах економічного зростання різниця в життєвому рівні населення буде ставати усе більшою й більшою. Наприклад, дві країни Г и Д розвиваються однаковими темпами (5% на рік); але якщо в країні Г ВНП на душу населення складає 10 тис. грн.., а в країні Д – 500 грн.., то 5%-ий приріст для країни Г означає приріст рівний 500 грн., а для країни Д – усього лише рівний 25 грн. на рік.

Очевидно також, що економічне зростання має більш важливе  значення, ніж стабільність.

Хотілося б також розглянути еволюцію теорій економічного зростання.

а) Неокласичний напрямок

У центрі неокласичного  напряму стоїть ідея оптимальності  ринкової системи, що розглядається  як досконалий саморегулюючий механізм, що дозволяє найкращим чином використовувати уві виробничі фактори не тільки окремому суб’єкту, але й економіці в цілому.

У реальному економічному житті  суспільства ця рівновага порушується. Однак моделювання рівноваги  дозволяє знайти відхиляння реальних процесів від ідеалу. Найбільш відомі наступні моделі:

- факторна модель Кобба –  Дугласа;

- проста односекторна модель  економічної динаміки Р. Солоу;

- модель короткострокового економічної  рівноваги Харрода – Домара

Факторна модель Кобба – Дугласа (що частіше називається виробничою функцією Кобба – Дугласа) має наступний вигляд:

V=AL^αK^β

Де V – обсяг виробництва у вартісному вираженні; L – витрати труду, K – основні фонди у вартісному виразі; А – коефіцієнт пропорційності, величина якого залежить від K, L, и V; α, β – коефіцієнти еластичності, що показують, як зростає обсяг продукції, якщо фактор виробництва збільшується на одиницю.

У майбутніх численних  дослідженнях економістів модель Кобба  – Дугласа була модифікована й  розвинена шляхом введення інших  факторів зростання: вік основного  капіталу, масштабу виробництва, кваліфікації робітників, тривалості робочого тижня й т.д.

б) Кейнсіанська теорія.

Центральна  проблема економіки для цієї теорії – фактори, що визначають рівень й  динаміку національного доходу, його розподілу.

Згідно кейнсіанської  економічної теорії не ставка процента, а величина доходу домашніх господарств являється основним фактором, визначаючим динаміку вживання і заощаджень. При цьому зберігається та частина доходу, яка залишається після здійснення всіх споживчих видатків. Вплив ставки процента грає відносно невелику роль по відношенню до впливу доходу на споживання і заощадження. В той же час, динаміка інвестицій визначається передусім динамікою процентних ставок, що знаходить відображення у відповідних функціях споживання, заощаджень і інвестицій.

 Сукупні   показники утворюються шляхом  агрегування, тобто об'єднанням великої кількості одиничних  показників  в  агрегати(сукупності). Зокрема, ціни на окремі товари  і  послуги  в масштабах макроекономіки характеризуються як загальний рівень цін - як сукупна пропозиція, а суспільна потреба в  товарах  і послугах, представлена доходом нації, при даному рівні цін – як сукупний попит.